Комунікативно-прагматичний аспект прислів’їв як фразеологічних одиниць

У сучасному мовознавстві велика увага приділяється дослідженню семантики й прагматики мовних одиниць, що пов’язано з необхідністю виявлення особливостей їх функціонування в процесі комунікації. Визнання соціальної природи мови в мовознавстві передбачає розгляд мовних одиниць з позиції суспільної приналежності мови, тобто як засобу людського спілкування [14, с.234]. Ці питання вивчає комунікативна лінгвістика, що розглядає мову не як замкнуту в собі сутність, а як один з найважливіших компонентів суспільної практики людей, їх діяльності, спрямованої на спільне, колективне осягнення та перетворення світу. При вивченні мови як засобу комунікативної діяльності стає очевидним той факт, що мова є не тільки засобом передачі будь-якої інформації, але й засобом впливу на людину, засобом суб’єктивної оцінки навколишньої дійсності.

Поняття комунікативної діяльності в лінгвістичній прагматиці базується на розумінні висловлювання як дії адресанта, спрямованої на адресата. Будь-яка діяльність, у тому числі й мовленнєва, не може бути безпредметною [6]. Отже, така діяльність передбачає наявність певної мети. При цьому адресант повинен не тільки передати адресатові інформацію, але й водночас вплинути на нього, для того щоб інформація була сприйнята згідно з задумом мовця. Мовець, добираючи мовний матеріал, обов’язково повинен орієнтуватися на конкретного адресата. Таким чином, комунікативна діяльність передбачає наявність комунікативної мети, відповідних їй дій, способів і засобів їх передачі.

Питання мовленнєвого впливу на отримувача інформації відносяться багатьма сучасними лінгвістами до числа широко обговорюваних у сучасній прагматиці (Н. Д. Арутюнова, В. Г. Гак, О.Л. Каменська, Г. В. Колшанський, З. І. Хованська, А. Д. Бєлова, М. С. Чаковська, Є. Й. Шендельс та ін.).

При комунікативному підході до тексту головним чинником слід вважати його комунікативне призначення або, іншими словами, прагматичну сутність, в передачі предметно-логічної, естетичної, образної, емоційної та оцінної інформації [11, c. 5]. Тому можна стверджувати, що комунікативний статус фразеологічних одиниць ¾ очевидний. До того ж такий багатий зміст, що вони містить в собі, дозволяє їх вважати комунікативно орієнтованими одиницями мови, тобто такими, що володіють повною комунікативністю.

У зв’язку з цим привертає увагу прагматичний компонент семантики фразеологізмів, що пов'язаний з «відображенням оцінки позначуваного ¾ його кваліфікації, як «доброго» та «поганого», з його чуттєвим сприйняттям як «приємного» або «неприємного», а також з відображенням відношення мовця до ситуації мовлення», що допомагає вибирати потрібні засоби і застерігає від «недоладної мовленнєвої поведінки [14, с. 235]». Все це стверджує той факт, що фразеологічні одиниці, які навіть можуть бути не включені в мовлення, тобто розглядаються як одиниці словника, відзначаються високим ступенем комунікативно-прагматичного заряду.

Так як прислів’я відносяться до фразеологічних одиниць, а значить провідну роль в їх семантиці відіграє конотація, можна вважати їх прагматично маркованими.

Конотація ¾ це аспект лексичного значення одиниці, за допомогою якої закодовано виражається емоційний стан комуніканта та зумовлене цим станом ставлення до адресата, об’єкта чи предмета мовлення або ситуації, у якій відбувається спілкування [18, c. 88]. Будь-який із традиційно перелічуваних мікрокомпонентів конотації ¾ експресивний, оцінний, емотивний ¾ пов’язаний з різними прагматичними факторами.

Оцінність визначається як мікрокомпонент конотації, що несе інформацію, об’єктивно-суб’єктивну чи суб’єктивно-об’єктивну, про ставлення людини до об’єкта [21, с. 151]. Суб’єктивність оцінки виражається в позитивному чи негативному ставленні суб’єкта оцінки до об’єкта, а об’єктивність орієнтується на притаманні об’єкту властивості, на підставі яких він оцінюється.

Так, завдяки цій особливості своєї семантики прислів’я можуть уживатися в певних мовленнєвих актуалізаціях у вигляді поради, рекомендації, прохання.

Непряма спонукальна інформація, яка передається в прислів’ї, сприяє більш ефективному протіканню комунікативного акту, оскільки імпліцитне спонукання під час спілкування має особливий психологічний вплив на адресата, примушуючи його самого проаналізувати ситуацію, що склалася, і зробити висновок про необхідність тієї чи іншої дії.

Емотивність розуміємо як закріплену в значенні прислів’їв інформацію про емоційне ставлення до об’єкта, його чуттєву оцінку [11, с. 6]. Мовець, виявляючи емоцію, в першу чергу намагається передати своє ставлення до змісту висловлення, а вияв емоцій має прагматичну спрямованість: вплинути певним чином на слухача у необхідному для мовця напрямку. Відчуваючи емоцію, мовець асоціює її з позитивною чи негативною оцінкою, оскільки емоція ¾ це форма оцінки суб’єктом об’єкта світу.

Прагматичне значення прислів'я ¾ це значення, якого воно набуває у процесі реалізації в реальній комунікації, тобто те, для чого і з якою метою вживається те чи інше прислів’я [11, с. 6]. Ці одиниці здатні найбільш повно схарактеризувати акт мовлення, самих мовців, виразити ставлення до того, про що говориться, та спрямувати читача на вірне розуміння ситуації.

Прагматична інформація, що реалізується за допомогою прислів'я, виявляється з урахуванням як мовної природи такої одиниці, так і типу прагматичного контексту. Прислів'я можуть виступати у ролі елементів різноманітних прагматичних контекстів і можуть кваліфікувати висловлення з різних боків.

Використовуючи такі «прагматично заряджені» одиниці, як прислів’я, адресант отримує додаткові можливості акцентуації, підкреслення найбільш важливих в комунікативному плані елементів висловлювання, що допомагає ціленаправленому впливу на адресата, що залежить як від змісту, так і від форми сказаного.

Серед прагматичних функцій можна виділити наступні:

1) функція привертання уваги адресата;

2) функція виділення комунікативно значимих елементів;

3) функція компресії інформації.

Функція привернення уваги адресата: прислів’я використовуються на фоні нейтрального контексту і самі привертають до себе увагу образністю, загальністю значення, дидактичним смислом. Тобто прислів’я володіють здатністю активізувати увагу, створювати передумови для ціленаправленого сприйняття, а значить і посилювати мовленнєвий вплив.

Функція акцентування (виділення) комунікативно значимих елементів тісно пов’язана з функцією привертання уваги, так як виділяються найбільш значимі характеристики, котрі в образній формі отримуються адресатом.

Функція компресії інформації: прислів’я представляють зразок мовної економії. Це можливо знову ж завдяки образному характеру прислів’їв. Соціально закріплене значення прислів’їв очевидні, що дозволяє використовувати їх як смислові сигнали оцінного смислу.

Поява прислів’їв у висловленнях залежить насамперед від таких позамовних чинників, як спонтанність мовленнєвого акту, ступінь офіційності, в якій він відбувається, розподіл ролей комунікантів у діалозі, що сприяє актуалізації емоційного та експресивного значення висловлення [19, с. 147]. Тому можна вважати, що прислів’я легко пристосовуються до потреб комунікативної ситуації, що породжує різноманітні прагматичні конотації, які деталізуються й уточнюються відповідно до прагматичних параметрів комунікативної ситуації. Діапазон семантичних змін і оказіональних перетворень в комунікативних актах набагато ширший, ніж просте посилення образності. Прагматична установка таких перетворень ¾ не тільки привернути увагу адресата, зацікавити його незвичністю форми, але й підвищити інформативність, експресивність висловлювання і тим самим здійснити емоційно-оцінний вплив на адресата.

Отже, результатом дії прагматичних правил, що регулюють функціонування прислів’їв в комунікативних актах, є обмеження їх вживання конкретними ситуаціями. Проте прагматично зумовлене вживання фразеологічних одиниць в цілому та прислів’їв зокрема в комунікативних актах часто будується на порушенні прагматичних правил або їх різній інтерпретації учасниками комунікації в залежності від їхньої приналежності до певних соціальних, національних, вікових і т.п. груп. Так, часто відбувається модернізації образності фразеологічних одиниць (в нашому випадку ¾ прислів’їв), що сприяє реалізації авторської інтенції.