Фізико-географічна характеристика Волинської області

КУРСОВА РОБОТА

З ГЕОДЕЗІЇ

На тему: «IIланова основа при встановленні меж земельної ділянки в натуру»

Виконав ст.гр ГР-46

Семененко В.А.

Перевірила:

Чернецька Н.В

Київ 2015р

ЗМІСТ

1. Розрахунок номенклатури даної трапеції

2. Фізико-географічна характеристика району робіт: гідрографія, ґрунти, рослинність, клімат, рельєф місцевості, шляхи сполучення.

3. Необхідна кількість пунктів планового обґрунтування.

4. Загальні рекомендації з організації топографо-геодезичних робіт

а) рекогносцировка

б) закладання геодезичних центрів

в) кутові вимірювання

г) нівелювання IV класу

4. Проектування полігонометрії та нівелювання. Розрахунок точності планових і висотних мереж.

а) хід 1

б) хід 2

в) хід 3

5.IIланова основа при встановленні меж земельної ділянки в натуру

6. Техніка безпеки та охорона праці

7. Використана література

Завдання:

1. Дати фізико-географічну характеристику району робіт.

2. Розрахувати необхідну кількість пунктів планового обґрунтування.

3. Запроектувати мережу полігонометрії 4 класу.

4. Розрахувати точність запроектованого обґрунтування.

5. Обґрунтувати вибір типу центрів і реперів та дати креслення реперів.

6. Запроектувати мережу нівелювання IV класу і визначити її точність.

7. Дати рекомендації по організації безпечного ведення робіт.

1. Визначення географічних координати кутів рамки трапеції масштабу

1:25 000.

Визначення географічних та прямокутних координат кутів рамки трапеції

P-41-48-A-a

Р-16 ряд. 16х4=64° - північна широта. Південна широта = 64°- 4°=60°

41-30=11-зона 11х6°= 66° - східна рамка трапеції, західна рамка трапеції = 66°- 6°=60°.

Рисуємо квадрат, ділимо на 12 колон і рядків. Нумеруємо від 1 до 144 та підписуємо географічні координати кутів рамки трапеції.

Позначаємо 48 квадрат і виносимо його окремо.

N-44

1:1 000 000

N-41-48

65° 64°	30 66°	64°
62°			62°
65°	30 66°

1:100 000

N-41-48-А

65° 63°	30 65°	63°
62°			62°
65°	30 65°

1:50 000

N-41-48-А-а

1:25 000

Фізико-географічна характеристика Волинської області.

Волинська область розташована на північному-заході України.

Площа району 20143 км², що становить 3,3% території України. Населення біля 60,6 тис. чоловік; з них 50,4% міського населення, 49,6% сільського.

На території волинської області розміщено 1054 сільських населених пункти і 22 селища міського типу.

На території району знаходяться біля 200 підприємств.

Волинська область розташована у поліській фізико-географічній зоні. Вона характеризується горбистими рівнинними рельєфами. Абсолютні відмітки коливаються від 150 до 200 метрів над рівнем моря. Рельєф переважно рівнинний і слабохвилястий, виділяються окремі денудіровані моренні пасма і височини. Вододіл річок плоский, заболочений.

.Висоти поверхні коливаються від 100 до 471 м..Загалом поверхня із заходу та сходу нахилена до Дніпра, абсолютні висоти змінюються від 380 м над рівнем моря. Тут розвинута густа річкова мережа Всі річки мають долини з асиметричними берегами та повільні течії. Вони мають мішане живлення і найбільш повноводні навесні та у червні. На Дністрі, що починається в горах, нерідко бувають повені і паводки що призводить до розвитку ерозійних процесів.На території Волинської області розвинена водна ерозія ґрунтів, особливо орних земель, що знижує їх продуктивність.

Волинська область розташованиа північному-заході України. Районним центром є місто Луцьк, яке не входить до складу району та є містом обласного підпорядкування.

Загальна площа території району — 20143 км².В структурі адміністративного територіального поділу Волинська область значиться з 1991 року. Межує з Люблінським воєводством Республіки Польща, на півночі — з Брестською областю Республіки Білорусь, на сході — з Рівненською, на півдні — з Львівською областями України.

Територія Волинської області являє собою невід‘ємну частину волино-Подільської височини,яка в структурному відношенні пов'язана з західним схилом Українського щита,.Докембрійський кристалічний фундамент височини нахилений в західному напрямі та переважно перекритий значною товщею осадових відкладень. Серед поверхневих антропогенових осадів, що покривають майже всю височину, переважають пісок та лесоподібні суглинки.

Волино-Подільська височина — найбільш піднята та розчленована частина рівнинних просторів України. За характером такої розчленованості її ділять на Волинську височину та Подільську височину, які розділяє Буго-Стирська низька рівнина — Мале Полісся. Волинська височина займає північно-західну частину Волино-Подільської височини.

Волинська височина — слабохвиляста рівнина заввишки 200—300 м, поверхня її знижується з півдня на північ, у цьому ж напрямі течуть і основні річки — Бугта притоки Прип'яті (Турія, Стир, Горинь). Для Волинської височини характерний увалистий та увалисто-балковий рельєф. У південно-східній частині височини здіймається Мізоцький кряж (висота до 342 м).

Трапляються також карстові форми рельєфу (вирви, западини). Карстові западини переважно заповнені водою та є невеликими озерами. Подільська височина відрізняється більшою висотою та розчленованістю. Висота значної її частини перевищує 300 м, а в найбільш піднятій північно-західній частині (Опілля) становить 350—400 м. Найвища точка Подільської височини — гора Камула, 471 м. (на південний схід від Львова). Поверхня височини нахилена на південь та південний схід, південна її частина густо розчленована численними лівими притоками Дністра. Глибина річкових долин зростає вниз за течією і становить в пониззі 150—200 м. Течія повільна, в руслах мало порогів та водоспадів.

Різноманітність рельєфу Подільської височини надають вузькі кряжі — Товтри або Медобори, які є залишками вапнякових рифів неогенових морів. Вони підіймаються над навколишньою місцевістю на 50—65 м, іноді створюють ізольовані пагорби. В неогенових відкладах придністровської частини височини розповсюджені карстові печери, в тому числі одна з найвідоміших — Кришталева печера. Крайня північно-західна частина Подільської височини, відома під назвою Гологоро-Кременецього кряжу, внаслідок інтенсивного ерозійного розмиву набула вигляду столоподібних масивів, розчленованих річковими долинами, балками та ярами. Серед них виділяютьГологори (висота до 471 м), Вороняки (висота до 436 м), Кременецькі гори (до 408 м).

Клімат району помірно – помірно-континентальний, з м'якою зимою і теплим літом..

У районі протягом року в середньому переважають вітри із заходу, найменше — з північного сходу.

У середньому за рік у місті спостерігається 148 днів з опадами; найменше їх у серпні, найбільше — у грудні. Щороку в Волині утворюється сніговий покрив, проте його висота незначна.

Гідрографію району утворють групи озер та річки, які своїми розгалуженими верхів’ями починаються на південних схилах Волинської височини, на висоті понад 350 метрів над рівнем моря.

Води річок прісні, слабо мінералізовані, в основному корбонатно-кальцієві та використовуються для господарського водоспоживання, риборозведення та інших потреб.

Великих природних озер в районі немає.

В історичні часи пануючим типом рослинності на території Волинської області були ліси,які займали близько 60 тис. га. З них бори – близько 22%, субори – 37%, судіброви – 35% та діброви – 6% лісовкритої площі. Панівне місце належить сосні (57% лісовкритої площі). Серед інших лісоутворюючих порід найбільші площі займає дуб черешчатий (близько 14%), вільха чорна (близько 14%) і береза бородавчаста (11%). Набагато менші площі – під грабом, ялиною, осикою.

Майже вся природа не збереглась у непорушному стані природна трав‘яна рослинність, оскільки більша частина безлісих територій розорана під сільськогосподарські угіддя. Болота і на рівнині, і у високогір‘ї дуже нечисленні.

У лісах ростуть, дуб, вільха, осика, береза, ялина, сосна.

кущів можна зустріти брусницю, ліщину, калину, глід, терен, шипшину. Серед трав поширені тонконіг, осока, фіалка лісова, анемона дібровна та ін.

На освоєних землях рівнинної частини області ростуть яблуні, груші, смородина, агрус, пшениця, жито, кукурудза, картопля, помідори, огірки.

Різнотрав‘я полонин: осот, тонконіг, полин, чебрець, примула.

Практичним результатом географічної характеристики будь-якої території є її фізико-географічне або економіко-географічне районування. Фізико-географічним або природним районом у сучасній фізичній географії називають значну частину будь-якої території, яка відрізняється своєю природою від сусідніх частин цієї території. Дуже часто фізико-географічний район збігається у своїх межах з природним ландшафтом, який є досить однорідною за своєю природою ділянкою поверхні Землі. Але в багатьох випадках природний район може включати в себе декілька ландшафтів; це часто буває при фізико-географічному районуванні адміністративних областей, границі яких часто перетинають природні ландшафти, і тоді доводиться об‘єднувати такі “відрізки” ландшафтів в один район. До цього прийому доводиться вдаватися і при фізико-географічному районуванні Луцької області. Бувають і такі випадки, коли якась частина фізико-географічного району, хоча й тісно пов‘язана з ним територіально, але настільки відмінна від усього району (частково своєю будовою, а головно процесами), що утворює по суті окремий природний ландшафт, який є територіальною частиною певного фізико-географічного району.

Ландшафти відзначаються не тільки збільшеними абсолютними висотами і зростанням амплітуд відносних висот, але й великою висотною диференціацією компонентів – різноманітністю неологічної будови і рельєфу, грунтів і кліматичних умов, рослинності і тваринного світу, а отже й значно більшою, порівняно з рівнинними ландшафтами, складністю морфологічної структури. Слід також мати на увазі велику динамічність процесів у гірських природних комплексах, яка зумовлена багатьма причинами: збільшеними сумами атмосферних опадів та їх інтенсивністю, сильнішими вітрами. Поширенням крутих схилів, що сприяє зростанню швидкості стікання атмосферних і річкових вод, та їх руйнівної сили.

Але при всій складності і різноманітності будови гірстких природних комплексів їх все ж таки можна об‘єднати в певні групи і види, по-перше, для певної систематизації цієї різноманітності, по-друге, для полегшення характеристик описуваних природних комплексів. Природні комплекси слід систематизувати за найбільш стійкими і суттєвими ознаками, якими є перш за все рельєф і геологічна будова території.

3. Необхідна кількість пунктів планового обґрунтування.

Геодезичною основою топографічних знімань у масштабі 1:5 000 є:

— державна геодезична мережа;

— розрядні геодезичні мережі згущення;

— знімальні геодезичні мережі.

Державна геодезична мережа є головною геодезичною основою топографічних знімань усіх масштабів.

Державна геодезична мережа об'єднує в єдине ціле планову і висотну геодезичні мережі. Планова геодезична мережа поділяється на:

— астрономо-геодезичну мережу 1 та 2 класів;

— геодезичні мережі згущення 3 класу. Висотна геодезична мережа поділяється на:

— нівелірні мережі І і II класів;

— нівелірні мережі III і IV класів.

Державна геодезична мережа створюється відповідно до вимог діючих "Основних положень про державну геодезичну мережу України", інструкцій та інших нормативних документів.

Розрядні геодезичні мережі згущення є основою топографічних знімань у масштабах 1:5000 та інженерних робіт, які виконують у містах, селищах, на майданчиках промислового та житлового будівництва, при будівництві підземних комунікацій, в маркшейдер­ських роботах, при землевпорядкуванні, меліорації земель, земельному кадастрі тощо.

Розрядні геодезичні мережі згущення створюють методами полігонометрії, трилатерації, тріан­гуляції та поєднанням цих методів.

За наявності відповідних технічних засобів і умов спостережень визначення координат пунктів розрядних геодезичних мереж згущення може здійснюватись із використанням супутникових ра­діонавігаційних систем типу GPS.

Розрядні геодезичні мережі згущення поділяються на:

— мережі полігонометрії, трилатерації і тріангуляції 4 класу;

— мережі полігонометрії, трилатерації, тріангуляції 1 і 2 розрядів;

— мережі технічного та тригонометричного нівелювання.

Середня щільність пунктів державної геодезичної мережі для створення знімальноі
геодезичної основи топографічних знімань повинна бути доведена:

—на територіях, що підлягають зніманню в масштабі 1:5000, до одного пункту тріангуляції, трилатерації або полігонометрії на 20-30 км² і одного репера нівелювання на 10-15 км²;

—на територіях, що піддягають зніманню в масштабі 1:2000 і більшому, до одного пункту триангуляції, трилатерації або полігонометрії на 5-15 км² і одного репера нівелювання на 5-7 к

—на забудованих територіях міст щільність пунктів державної геодезичної мережі повинна і не менше 1 пункту на 5 км².

Подальше збільшення щільності геодезичної основи великомасштабних знімань досягається побудовою розрядних геодезичних мереж згущення і знімальної основи.

Щільність геодезичної основи повинна бути доведена побудовою геодезичних мереж згущені містах, селищах та інших населених пунктах і на промислових майданчиках не менше ніж до чотирьох пунктів на 1 км² у забудованій частині та одного пункту на 1 км² на незабудованих територіях.

Для забезпечення інженерних вишукувань і будівництва в містах і на промислових об'єктах щільність геодезичних мереж може бути доведена до восьми пунктів на 1 км².

Щільність геодезичної основи для знімань у масштабі 1:5000 територій поза населеними пунктами повинна бути доведена не менше ніж до одного пункту на 7-10 км².