Навчально-методичний комплекс із світової літератури

Навчально-методичний комплекс (НМК) визначає сукупність дидактичних і методичних документів, спрямованих на реалізацію освітніх послуг певної науки або галузі знань, в даному випадку світової літератури.

Мета НМК дисципліни полягає у забезпеченні цілісного навчального процесу зі світової літератури, який включає визначені «Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах» (наказ МОН України № 161 від 02.06.1993р.) форми, методи і засоби навчання у ВНЗ.

Методичні поради щодо розробки навчально-методичного комплексу (НМК) навчальної дисципліни

Структура НМК включає:

1. Програма навчальної дисципліни.

2. Робоча навчальна програма дисципліни.

3. Зміст лекційного курсу.

4. Інструктивно-методичні матеріали до практичних (лабораторних, семінарських) занять з критеріями оцінювання.

5. Перелік завдань або інструктивно-методичні матеріали до самостійної роботи.

6. Індивідуальні навчально-дослідні завдання.

7. Форми і види контролю знань студентів:

7.1. Завдання для періодичного (модульного) контролю;

7.2. Екзаменаційні матеріали (білети, судження) – якщо іспит передбачено навчальним планом;

7.3. Пакет комплексних контрольних робіт з критеріями оцінювання, рецензією та зразком еталонної відповіді;

7.4. Пакет ректорських контрольних робіт.

8. Програма навчальної практики з дисципліни, якщо вона передбачена навчальним планом.

9. Тематика курсових, якщо вони передбачені навчальним планом.

Програма навчальної нормативної дисципліни є складовою державного стандарту освіти. Вона розробляється фахівцями ВНЗ і затверджується Вченою радою університету, як правило, на 5 років (період акредитації спеціальності) або до зміни Галузевих стандартів.

Програма навчальної вибіркової дисципліни розробляється відповідною кафедрою згідно тих самих вимог що й для програм з нормативної дисципліни.

Робоча програма навчальної дисципліни містить виклад конкретного змісту навчальної дисципліни, послідовність, організаційні форми її вивчення та їх обсяг, визначає методи і засоби поточного і підсумкового контролю. Робоча програма складається фахівцями кафедри і затверджується засіданням кафедри щорічно до початку навчального року.

Структурні складові робочої програми навчальної дисципліни такі: тематичне планування, теми лекцій, теми практичних (лабораторних, семінарських) занять, перелік тем для самостійної роботи, перелік індивідуальних навчально-дослідних завдань (ІНДЗ), перелік літератури (основної та додаткової) та електронні адреси джерел.

Зміст лекційного курсу передбачає теми і плани лекцій, конспекти (авторський підручник або навчальний посібник), рекомендовані джерела інформації.

Зміст практичних, лабораторних та семінарських занять повинен складатися з теми, мети (обладнання), питань до самостійного вивчення матеріалу, обговорення, контролю знань, рекомендованих електронних адрес та літератури.

Самостійна робота відноситься до важливішої складової навчального процесу і виконується студентами у вільний від обов'язкових навчальних занять час. Навчальний час для самостійної роботи регламентується робочим навчальним планом і повинен становити від 1/3 до 2/3 загального обсягу навчального часу, відведеного для вивчення конкретної дисципліни. Зміст самостійної роботи визначається програмою навчальної дисципліни і містить перелік питань і завдань та списку літератури для їх самостійного опрацювання.

До цього переліку слід внести засоби навчання, в окремих випадках місце (лабораторії, кабінети, бібліотеки тощо) для самостійної роботи, інструктивно -методичні матеріали до самостійної роботи та інше.

Навчально - методичні засоби бібліотеки і особливо кафедри є головними у забезпеченні продуктивної самостійної роботи, а саме: підручник, навчальні та методичні посібники, конспекти лекцій викладача, фахові монографії, методичні рекомендації, вказівки до виконання практичних робіт, інструкції та методики до виконання лабораторних дослідів, мультимедійні матеріали тощо.

Самостійна робота студента над засвоєнням навчального матеріалу може виконуватися у бібліотеці університету або міста, на навчальних ділянках, а також в домашніх умовах. У необхідних випадках, самостійна робота організується за певним графіком і у присутності лаборанта (зазначається у переліку тем).

Контрольні заходи включають поточний, періодичний (модульний) та підсумковий контроль.

Форми і види контролю знань студентів зі світової літератури повинні бути представлені в НМК.

Питання №10. Забезпечення читання студентами художніх творів.

Науковцями доведено, що читання - це складна і унікальна діяльність людини, яка дозволяє індивіду відтворити в суб'єкті досвід особистісного й самосвідомого pозвитку. Значну роль у вихованні читацьких інтересів відіграють уроки світової літератури, що дають змогу школярам познайомитися з творами найкращих майстрів красного письменства світу. На цих уроках формується кваліфікований читач, котрий не просто “проходить” матеріал, визубрюючи задані уривки напам'ять і розбираючи твір “за образами”, — він вчиться читати, слухати, бачити — просто любити художнє слово.

Щоб керувати читанням учнів, потрібно знати закони читацького сприйняття. Читання — це процес, який проходить три послідовні фази: докомунікативну — те, що передує читанню (підготовка), комунікативну — безпосередньо процес читання; посткомунікативну — те, що відбувається після прочитання, під його впливом.

І фаза читання — до комунікативна. Спілкування з книгою багато в чому залежить від підготовки до нього. Завдання підготовчого етапу — викликати інтерес читача до книги та її автора. Доцільними методами, прийомами і формами роботи можуть бути яскрава розповідь про письменника, його твір та героїв; очна чи заочна екскурсія до будинку-музею письменника чи по літературних місцях, пов'язаних з його творчістю; знайомство з мемуарними та епістолярними документами митця; очна чи заочна зустріч, інтерв'ю з письменником; інсценізація чи виразне читання уривка його твору; рольова гра “Письменник очима своїх героїв” або “Зустріч з літературним героєм”; тематичні виставки книг та новинок художньої літератури; зачитування найцікавішого уривка твору, що спонукає учнів до подальшого знайомства з ним; розповідь учня про прочитану книгу; усний тематичний журнал “Таємниці природи”, “Подорож до Країни казок”, “Політ у космос”, “У Задзеркаллі”, “В гостях у літературних героїв”, “У світі фантастики”, “Несподівані зустрічі”, “Мандрівка в минуле” тощо; літературні ранки та вечори; літературні змагальні ігри-вікторини,; випуск літературних стіннівок, альманахів, книжок тощо. Ось як оцінює важливість підготовчого етапу бібліограф М.О.Рубакін, “лоцман книжкового моря”, котрий зумів за 84 роки життя стати живою енциклопедією: “Вибрати книги для власного й чужого читання — не лише наука, а й мистецтво. І тим, і іншим необхідно оволодіти. І чим раніше, тим краще”.

II фаза читання — комунікативна. Книга — це послання письменника читачеві. Автор у своєму творі прагне самовиразитися, розповісти про те, що накопичив у процесі здобуття життєвого досвіду. Уперше письменник і читач зустрічаються в задумі, коли митець уявляє адресата своїх найзаповітніших думок та почувань й орієнтується на нього. О. М. Толстой стверджував, що “письменника, схожого на Робінзона, котрий пише лише для себе й більше ні для кого, — не існує. Якби автор заздалегідь знав, що його не читатимуть, він ніколи не взявся б за перо”. Письменник убачає у майбутньому читачеві співбесідника й передає йому твір, в якому закодував своє сприйняття світу, власні думки та почування. Читання художнього твору — це розшифровка закодованого тексту. Здійснюючи її, читач ніби створює новий твір, оскільки має інший життєвий досвід, аніж письменник, своє бачення й розуміння світу. Недарма М. О. Рубакін казав: “Ми знаємо не книги, і не чужі слова, і не їхній зміст, — ми знаємо наші власні проекції їх і тільки той зміст, який в них ми самі вкладаємо, а не те, що вклав автор. Скільки у книги читачів, стільки й тлумачень”. Отже, читання — це форма творчого спілкування, заочне обговорення запрограмованих автором думок і почуттів. Читання — це рух двох особистостей назустріч одна одній, діалог, що потребує особливих зусиль, роботи розуму й серця, дає читачу нові знання, враження і почування.

Психологи свідчать, що процес занурення в книгу, сприйняття художнього твору має кілька рівнів:
І рівень — увага до тексту, коли читач осмислює сюжетний, словесний та інтонаційний (у ліриці) ряд, взаємостосунки героїв, їхню поведінку в художньому конфлікті, тут мотивуються симпатії та антипатії;
II рівень — співучасть, коли читач осмислює авторську позицію, висловлену в прямих судженнях письменника, оцінках, натяках, підтексті, езоповій мові та ліричних відступах. На цьому рівні сприйняття читач не тільки виявляє інтерес до гострих фабульних ситуацій, а і стежить за долями героїв та переймається їхніми переживаннями. Тут пробуджується його активне ставлення до прочитаного, виникає порівняння поведінки літературних персонажів із власними вчинками та почуттями; IIІ рівень — відкриття нового виводить читача із звичного стану, збуджує його почуття й волю. Він стає співучасником думок та переживань письменника, повно й якомога адекватніше намагається осягнути сутність авторської позиції, розуміє підтекст, ідейний пафос художнього твору. Читач пов'язує ідейно-художній світ письменника зі своєю особистістю, що дає поштовх виробленню аналітико-критичного підходу до твору й до себе самого. Уміти читати — означає не лише перейматися описаним, думати й почувати разом з героями, це ще і співпереживати й тим самим виховувати власні почуття, волю, характер.

Психологи встановили, що не всі компоненти літературного твору сприймаються з однаковою глибиною розуміння: найактивніше осмислюються оповіді про вчинки героїв, авторські описи їхньої зовнішності. Певні труднощі відчувають читачі при сприйнятті непрямих засобів характеристики персонажа — пейзажу, інтер'єру, мови тощо. Не завжди вони здатні зрозуміти підтекст, авторську іронію, не розшифровують оцінок, поданих у таких компонентах літературного цілого, як назва твору, підзаголовок, присвята, епіграф, передмова, післямова тощо. Поза увагою читачів іноді залишаються й імена персонажів, топоніми, деталі, котрі часто мають велике ідейне навантаження. Незрозумілою буває також метафорична мова художнього твору.

Словеснику необхідно з'ясувати причини, котрі утруднюють сприйняття літературного твору. Найчастіше це: невідповідність змісту твору віку та життєвому досвіду учнів, що виникає за умови, коли школярі беруться читати “дорослі” книжки; фрагментарне, неповне читання твору; відсутність у читачів достатнього загальнокультурного рівня, знань з історії, літератури, мистецтва; неспівзвучність прочитаного настроям та потребам школярів, їхнім естетичним смакам; низька культура самостійного читання: надто швидке читання без вдумливого проникнення у зміст твору або відсутність образного мислення, невміння обрати правильний спосіб читання чи вести при цьому записи тощо.

Щоб запобігти помилок у процесі читання, слід звернути увагу на
“Пам'ятку читачеві”, яка знаходиться в одній із сучасних зарубіжних бібліотек: “Кваліфікований читач насолоджується читанням і читає з різною швидкістю залежно від того, що він читає. Поета треба читати по словах і рядках, історика — реченнями, прозаїка — абзацами, а детектив — сторінками. Найважливіше — нічого суттєвого не пропустити, осмисливши і зрозумівши головне”.

Поглиблене (аналітичне, коментоване читання). Дуже важливо вчити учнів уважно читати, тобто працювати з художнім чи будь-яким пізнавальним текстом. У процесі такого читання здійснюється загальне чи цільове спостереження над змістом прочитаного з метою його засвоєння. Цю роботу доцільно здійснювати в три етапи: І етап — робота із заголовком тексту. (Прочитавши назву твору, подумай, про що піде в ньому мова? Що тобі вже відомо про це і про що ти надієшся дізнатися?) II етап — “діалог з текстом”. (Читаючи, звертай увагу на незрозумілі слова, виписуй і відшукуй їх значення у словниках; Веди розмову з автором, оцінюючи його думки, погоджуючись чи не погоджуючись з ними. По ходу читання став питання до тексту й висувай версії про подальше розгортання подій та мотиви поведінки героїв. Відділяй головне від другорядного. Обдумуй, в яких компонентах твору висловлена позиція автора.) III етап — перевірки своїх думок. (Задай собі контрольні запитання за прочитаним матеріалом і дай відповідь на них.)

Спосіб поглибленого читання може здатися надто складним для школярів, але насправді це не так. За умови його систематичного використання при читанні художніх творів і критичних статей учні поступово навчаться “опрацьовувати” матеріал подумки, швидше й міцніше засвоять його. Поглиблене читання розвиває розум, пам'ять, кмітливість, що, у свою чергу, покращує навчальну діяльність і техніку читання.

Читання із записуванням.Глибшому сприйняттю літературного твору сприятиме ведення нотаток, які фіксують думки та переживання читача. Це можуть бути виписки дослівних цитат чи довільне переказування змісту твору або його епізоду (конспект), занотовування власних думок, що виникають у процесі читання. Рекомендації щодо ведення записів при поглибленому читанні 1. Після закінчення читання розділу чи книги коротко запиши їх зміст. 2. Якщо яка-небудь думка твору сподобається тобі, то випиши її. Доцільно це зробити по пам'яті, а потім порівняти з першоджерелом, що сприятиме формуванню вміння передавати чужі думки. 3. Виписуй із твору все, що потребує запам'ятовування: дати подій, імена, назви, цифри тощо. 4. Після закінчення читання з'ясуй, що нового дала тобі прочитана книга, про що ти дізнався, у чому ти згоден з автором, з чим можеш посперечатися.

Практикується також ведення учнями читацьких щоденників, які допомагають краще зберегти в пам'яті зміст прочитаних книг, а також формують уміння самостійно висловлювати власні враження про художній твір. Щоденник може включати такі розділи: ім'я автора, назва твору, імена головних героїв книги, іноді — короткий її зміст. Окрім названих відомостей, необхідно ще вказати вихідні дані книги: місто видання, видавництво, рік. Також зазначається час написання твору, формулюється його ідея, коротко викладається зміст та загальне враження від прочитаного твору. Можна записати міркування про персонажів, епізоди, які найбільше вразили, критичні зауваження, а також висловити свою оцінку художньої форми твору, порівняти його з творами інших письменників на цю тематику.

III фаза читання — посткомунікативна. Обговорення книг. Книги викликають необхідність подальшого спілкування, що може реалізуватися на заняттях, на заняттях позакласного читання, засіданні гуртка книголюбів, читацькій конференції, зустрічі з письменником, літературному диспуті тощо. Щоб здійснити керувати читанням своїх вихованців, словесник має знайти ряд запитань, які допоможуть вияснити про якість прочитаного матеріалу та читання твору в оригіналі.