Розділ 1. Огляд літератури відповідно до проблеми досліджень

Аналіз та оцінка соціо - економіко - екологічного розвитку Волочиського району Хмельницької області

та розробка стратегії сталого розвитку»

Виконала:

студентка V курсу ННІАЗ

групи ЕКО - 51м

Жук І. В.

Перевірила:

к.с.-г.н., доцент

Брежицька О.А.

Рівне - 2015

Зміст

Вихідні данні …………………………………………………………………....

Вступ ………………………………………………………………………….....

Розділ 1. Огляд літератури відповідно до проблеми досліджень............

Розділ 2. Загальні умови розвитку Волочиського району....................

2.1 Фізико-географічне розташування..............................................................

2.2 Кліматичні умови ……………………………………........................….

2.3 Характеристика грунтового покриву.......................................................

2.4 Гідрологічні та гідрографічні характеристики водних обєктів території......

2.5 Рекреаційні ресурси Волочиського району......................................................

Розділ 3. Характеристика економічного стану Волочиського району....

3.1 Характеристика виробничо-господарського комплексу Волочиського району.....................................................................................................................

3.2 Аналіз показників економічного стану Волочиського району..................

3.3 Оцінка економічного стану території Волочиського району Хмельницької області……………………………………………………………………………

Розділ 4. Характеристика соціального стану території Волочиського району Хмельницької області ………………………………………………

4.3 Аналіз соціальної підсистеми району……………….……………………

4.4 Оцінка соціальної підсистеми………………………………………………

Розділ 5. Аналіз та оцінка екологічного стану території Волочиського району Хмельницької області ………………………………………………

5.1 Характеристика природно-ресурснго потенціалу району…………………

5.2 Аналіз антропогенного навантаження на стан природних ресурсів району……………………..……………………….

5.3 Оцінка екологічного розвитку району……………………………………

Розділ 6. Розробка стратегічного плану для досягнення сталого розвитку Волочиського району ………………………………………………………...

6.1 Розрахунок індексу соціо-економіко-екологічного розвитку території....

6.2 Проведення SWOT аналізу………………………………………………….

6.3 Встановлення пріоритетних цілей………………………………………..

6.4 Пропозиції стратегічного направлення цілей та завдань……………….

6.4.1 Розвиток підприємництва……………………………………………

6.4.2 Промисловість…………………………………………………………...

6.4.3 Агропромисловий комплекс……………………………………………

6.4.4 Земельні ресурси…………………………………………………………...

6.4.5 Зайнятість населення та ринок праці……………………………………..

6.4.6 Охорона навколишнього природного середовища……………………

Висновок ……………………………………………………………………….

Література ……………………………………………………………………...

Вступ

Початок XXI століття ознаменувався уповільненням темпів реалізації концепції сталого розвитку, прийнятої на Всесвітній конференції ООН у Ріо-де-Жанейро 1992 р., а також настанням економічної кризи, яка охопила більшість країн світу. За цих обставин постає потреба усвідомити глибинні основи самого феномену соціально-економіко-екологічного розвитку країн, його фундаментальних факторів та забезпечувальних механізмів. Слід звернути увагу на те, що соціально-економіко-екологічні системи здатні за тих чи ін.. обставин переживати стан якісних змін, коли система докорінно перебудовує не лише свою структуру, але й хід своїх процесів.

Крім вивчення питань закономірностей розвитку соціально-економіко-екологічної системи, стратегія сталого розвитку передбачає вивчення й таких його аспектів: оцінювання їх стану, прогнозування та розроблення програми дій, призначених реалізувати концепції та стратегії розвитку цієї системи.

Стратегія сталого розвитку – це міждисциплінарна галузь знань, яка вивчає закономірності розвитку соціо-економіко-екологічної системи, при якому задовольняються потреби нинішнього покоління людей без того, щоб ставити під загрозу спроможність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.

Мета стратегії сталого розвитку – оцінювання стану соціально-економіко-екологічної системи, прогнозування та забезпечення умов її сталого розвитку, запобігання розбалансуванню системи, погіршенню умов життєдіяльності людей.

Метою курсового проекту є проаналізувати та оцінити соціо-економіко-екологічний стан території Волочиського району, дослідити тенденції розвитку району та виявити його пріоритетні проблеми, а також розробити стратегічні напрямки дій для досягнення збалансованого сталого розвитку.

Об’єктом дослідження є процеси і явища, що протікають на території Волочиського району Хмельницької області.

Предметом дослідження виступають показники, що характеризують стан соціальної, економічної та екологічної підсистем.

Основні завдання курсового проекту:

Ø оцінити природно-ресурсний потенціал Волочиського району;

Ø проаналізувати зміни соціальних і економічних показників та оцінити соціо-економічний розвиток Волочиського району;

Ø проаналізувати зміни екологічних показників та оцінити екологічний розвиток досліджуваного регіону;

Ø на основі розрахунку індексу соціо-економіко-екологічного розвитку Волочиського району, розробити стратегічний план дій досягнення сталого розвитку території.

Розділ 1. Огляд літератури відповідно до проблеми досліджень

Проблема переходу України та її регіонів до сталого розвитку є однією з найважливіших проблем сучасності. Сталий розвиток має забезпечити високу якість життя нинішнього та майбутнього поколінь українського народу на основі економічного зростання, формування соціально орієнтованої ринкової економіки, раціонального споживання матеріальних ресурсів.

В спеціальній літературі розглянуті головним чином проблеми сталого розвитку Україні в цілому. Але напрямам сталого розвитку регіонів присвячено значно менше уваги. Тому цей напрям потребує додаткового висвітлення.

Дослідження проблеми сталого розвитку та екологічної збалансованості природокористування під кутом зору його просторово-економічної структури на мезо- та макрорівнях.

Оптимізація розвитку продуктивних сил є проблемою світового масштабу. Тому в багатьох країнах світу підготовлені або готуються власні національні концепції сталого розвитку, у яких кожна країна визначає як підійти до підготовки та реалізації власної національної концепції сталого розвитку продуктивних сил і створення власної стратегічної моделі.

В Україні державна концепція сталого розвитку у першій редакції розроблена ще в 1998 році, а проект концепції (друга редакція) - у 2000 році. Концепція виходить зі стратегічних інтересів сталого розвитку України, які полягають у забезпеченні стабільного соціально-економічного зростання. Стратегія сталого розвитку продуктивних сил - це спочатку розробка відповідної національної концепції.

У грудні 1999р. Верховною радою України було прийнято постанову «Про концепцію сталого розвитку населених пунктів» для забезпечення соціально-економічного розвитку населених пунктів.

У квітні 2003 р. постановою Кабінету Міністрів було прийнято також «Комплексну програму реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку на 2003-2015 рр.»Однак в Україні досі не завершена підготовка такого важливого документа, як «Стратегія стійкого розвитку України».

Проблема сталого розвитку важлива як для всієї країни, так і для її регіонів. Вплив об'єктів регіональної економіки, їхньої територіальної організації на соціально-економічний стан регіонів обумовлює регіональний аспект сталого розвитку продуктивних сил. Сталий розвиток продуктивних сил регіону — це прагнення досягти бажаного рівня їхньої розбудови завдяки мобілізації внутрішніх та зовнішніх можливостей регіональної економіки. Бажаного рівня можна досягти за умови не тільки нарощування виробництва матеріальних благ, але й зміною ціннісних пріоритетів людини.

Факторами сталості розвитку продуктивних сил регіональної економіки є також низка загроз та можливостей зовнішнього та внутрішнього середовища. Важливими показниками є: політичне становище, раціональне використання природно-ресурсного виробничого потенціалу регіону, результати ринкового реформування відносин власності, поліпшення умов та середовища життєдіяльності населення, збереження екологічної безпеки території регіону.

Висновок про сталість розвитку продуктивних сил не можна робити на основі аналізу лише одного з факторів. Вимогам сталості має відповідати уся система продуктивних сил регіону. Необхідно аналізувати дію усіх факторів за певними напрямками протягом декількох років. Отже, перелічені вище фактори сталого розвитку продуктивних сил слід вивчати у таких агрегованих напрямках:

- уречевлений, фізичний капітал (кількість і якість землі, обсяг, структура, стан і ефективність основних фондів тощо);

- людський капітал (чисельність та структура населення, структура зайнятості, культурний і професійний рівень населення);

- фінансові ресурси регіону; досконалість ринкових відносин (рівень концентрації, інфраструктура ринку, рівень приватизації, рівень державного регулювання);

- неекономічні фактори (політичне, соціально-культурне середовище);

- глобальні умови (стан світового господарства, глобалізація економіки, зовнішні загрози, участь у транскордонному та світовому співробітництві, регіональних інтеграціях).

Соціально-економічний розвиток регіонів має ґрунтуватися на принципах урахування можливостей природних комплексів витримувати антропотехногенні навантаження і забезпечувати нормальне функціонування біосфери й локальних екосистем. Від цього вирішальною мірою залежать їхня корисна продуктивність, якість і комфортність життєвого середовища, екологічне та економічне благополуччя населення того чи іншого регіону.

Першопричиною виникнення проблем стійкого розвитку є глобальна екологічна криза, яка не обійшла й Україну. Основними причинами створення кризової екологічної ситуації в Україні є нераціональна природоресурсна і енергоємна структура її економіки, надмірне використання природних ресурсів, велике забруднення і деградація навколишнього середовища. Усе це призвело до надзвичайної токсикації навколишнього середовища на території усіх регіонів, негативного впливу на стан здоров'я людей.

До причин, що вплинули на формування економічної кризи, належать:

- надмірне розорювання земель за спрощеної технології ведення землеробства і застосування ненадійних систем захисту ґрунтів, що призвело до втрати родючості ґрунтів, їхньої деградації, а «хімізація» та внесення без належних обґрунтувань великих доз мінеральних добрив спричинили багато екологічних проблем;

- надмірна концентрація екологічно шкідливих виробництв;

- нещадне використання мінеральних ресурсів, нафтових родовищ Прикарпаття, дашавського і шебелинського газу, вугільних родовищ Донецького і Львівсько-Волинського басейнів, залізорудних родовищ Криворізького, Кременчуцького та Керченського басейнів, марганцевих, уранових родовищ тощо;

- забруднення поверхневих і підземних вод промисловими, сільськогосподарськими, побутовими стічними водами та забрудненим поверхневим стоком зумовило різке скорочення і так незначних в Україні запасів чистої води, а в багатьох випадках - і повного виведення з водокористування природних водойм і водотоків;

- недостатньо економічно обґрунтоване і екологічно доцільне зарегулювання стоку на водних екосистемах України призвело до порушення природно-екологічної рівноваги, загострило проблеми шкідливої дії вод на навколоводні екосистеми;

- великомасштабне осушення земель і спрямлення русел річок, без врахування науково обґрунтованих меж такого втручання, загалом негативно позначилося на природних ландшафтах Полісся та інших регіонів;

- тривалий і активний розвиток лісозаготівельних робіт, що за темпами переважає лісовідновленню зумовило загальне омолодження лісів і трансформацію природних лісових екосистем, особливо в головних лісових регіонах України (Карпати, Полісся).

Мають бути вжиті багатогранні заходи, спрямовані на поліпшення екологічної ситуації, відродження родючості ґрунтів, очищення річок і їхніх вод, очищення повітря. Від цього залежатиме рівень життя та стан здоров'я людей.

Такі цикли дають можливість комплексно використовувати мінерально-сировинні ресурси та зводити до мінімуму викиди забруднюючих речовин у навколишнє середовище, ефективно утилізувати відходи господарської діяльності. Все це потребує радикальних змін у розвитку науково-технічного прогресу, пріоритетними напрямами якого мають стати природоохоронні, еколого безпечні і ресурсозберігаючі технології.

Їхньому розвитку слід підпорядковувати інвестиційну та інноваційну регіональну політику. Наслідком інноваційного розвитку в регіонах держави мають бути принципово новий технологічний уклад формування еколого безпечної і біосферосумісної матеріально-технічної бази виробництва. Це повинно розглядатись як одне з першочергових завдань на шляху переведення регіонів на модель сталого розвитку і подолання ресурсно-екологічної кризи та оздоровлення навколишнього середовища. Таке виробництво спроможне активно і позитивно сприяти збереженню локальних, регіональних і національних природних систем, біологічного та ландшафтного різноманіття, а звідси - належних екологічних умов життєдіяльності людини.

Перехід до стійкого розвитку регіонів має відбуватися у тісному взаємозв'язку з радикальною структурною і техніко-технологічною перебудовою економіки на основі прискорення темпів НТП, у напрямі всебічної екологізації не тільки базових галузей економіки, але й усіх сфер людської діяльності. Все це має бути враховано в розроблюваній Національній стратегії стійкого розвитку. В основу розробки нової стратегії слід покласти:

- пріоритет ресурсно-екологічних критеріїв, показників і вимог над економічними;

- раціональне поєднання ринкових і державних економічних та адміністративних інструментів і важелів регулювання ресурсно-екологічних відносин;

- оптимальне та взаємоузгоджене методів галузевого і територіального управління природокористуванням й охороною навколишнього природного середовища, перенесення центру ваги та відповідальності за розв'язання ресурсно-екологічних проблем на місцеві й регіональні органи влади.

Отже, виконання цих завдань створить надійні передумови для активізації факторів сталого економічного зростання і розвитку. Джерелами економічного зростання на сучасному етапі розвитку української економіки можуть бути зростання капіталовіддачі, інтенсифікація виробництва, активізація експорту та оптимізація імпорту [1].

Сталий розвиток як категорія пройшла довгий період розвитку, зазнала трансформаційних змін, зумовлених потребами часу, сформувалась як імператив як на глобальному, так і на локальному рівнях. Стала науково обґрунтованою концепцією, яка відповідає сучасному етапу цивілізаційного поступу в умовах швидкоплинних змін, які набули системного характеру. Поява нових імперативів суспільного розвитку означає, що існуючий стан системи вже не забезпечує його належного, комплексного функціонування та не відповідає потребам сучасних регіональних систем, та в свою чергу визначає актуальність дослідження регіону у контексті теорії сталого розвитку.

Дослідженню різних аспектів сталого розвитку присвятили свої наукові праці Б. Данілишин, М. Долішній, Л. Гринів, Л. Масловська, Л. Мельник, Є. Хлобис- тов, Б.Буркинський, А. Шапар, 3. Герасимчук, Т. Галушкіна, С. Злупко, О. Гранберг, С. Бобилів, Г. Дейлі, Дж. Стигліц, В. Гросман, Г. Одум. Таким чином, теорія сталого розвитку є визнаною серед широкого кола науковців та громадських діячів, визнана стратегією розвитку у багатьох країнах світу. Проте, ставлячись з повагою до безперечних досягнень вітчизняної та зарубіжної економічної думки, варто зазначити, що у даній галузі досліджень простежується недостатнє визначення сутності, структури регіону як соціо-еколого-економічної системи, що не дозволяє повною мірою дослідити теоретичні аспекти його сталого розвитку.

Вихідні умови розвитку визначають основні напрями для фундаментальних перетворень у системі. Ґрунтуючись на них, на рівні регіону вирішуються важливі стратегічні завдання завдяки інтегруванню соціо-еколого-економічних питань, багатовекторності, відкритості функціонування, відповідності загальним імперативам та стратегічним цілям.

Сталий розвиток регіону - це якісні зміни в структурі, типі господарювання, світогляді населення, які на кожному етапі перетворень та прийнятті рішень враховують граничну ємність екосистеми, тобто її асиміляційну здатність та інтереси населення (в локальному та глобальному аспектах) у теперішньому та майбутньому часі.

Критеріями, за якими визначається сталий розвиток регіональної соціо-еколого-економічної (СЕЕ) системи, можемо виокремити наступні:

- Самодостатність - здатність системи забезпечувати потреби за рахунок внутрішніх резервів;

-Відтворюваність - здатність системи забезпечувати відновлення природного, матеріального та людського ресурсу;

- Комплексність - здатність системи забезпечувати різні рівні взаємозв'язків в системі у органічній та нерозривній єдності.

Структурні, внутрішні матеріальні та інформаційні зв'язки у регіоні сильніші, ніж з іншими регіонами, що обумовлено історичними особливостями становлення СЕЕ системи та типом господарювання. Вирішальну роль у зв'язку із цим здобуває використання здобутків науково- технічного прогресу у модернізації виробничого комплексу, розроблених з урахуванням регіональних особливостей відтворювального та асиміляційного потенціалу, узгодження територіальних та галузевих зв'язків.

Стисло коментуючи наведену структуру, зазначимо її відкритість як системи та стохастичність зв'язків у ній, складові якої перебувають у нерозривній залежності один від одного. Зовнішньоекономічний вплив у цій системі за сучасних умов може мати як дестабілізуючу силу, так і стимулюючу, тому є важливим визначити ступінь відкритості системи у відносинах із суб'єктами світового господарства. Виробнича та невиробнича сфери відображають економічний стан, рівень їх розвитку та умови ведення діяльності, які впливають передусім на фінансову компоненту (здатність регіону задовольняти потреби у монетарному забезпеченні самостійно), на населення (забезпечує зайнятість населення, безпечні умови проживання) та на екологічний стан (відтворення середовища або утворення небезпек та забруднення).

Хотілось би виділити окремим аспектом забезпеченість природними ресурсами, що традиційно забезпечувало становлення економічної системи та підвищення добробуту населення. Сучасні трансформаційні зміни у світовому масштабі, перехід від традиційної економіки до інформаційної, зростання співвідношення наукоємного виробництва, заміна природної сировини на штучну або інтенсифікаційні процеси, які спостерігаються у видобутку та використанні сировини, засвідчує та доводить той факт, що природні ресурси не є гарантом економічного розвитку. Здатність до інновацій, прозорість ведення економічних відносин, фінансова забезпеченість та внутрішня цілісність є набагато важливішими чинниками у сучасних реаліях.

Вирішальну роль у зв'язку з визначенням структури СЕЕ системи регіону здобуває виявлення показників її стану. Загальновизнаним є економічне зростання, яке займає у економічних теоріях провідне місце, але нові економічні умови, методи екстенсивного господарювання, виникнення кризових ситуацій, викликаних екологічними лихами, маргінальність глобалізаційних проявів зумовили перегляд його важливості та методологічної забезпеченості. Отже, йдеться про можливість заміни критеріїв вимірювання, розширення теоретичної бази, введення разом з кількісними якісних показників. У цьому аспекті є доречним висловлювання, що: «якщо система відтворює себе на розширеній основі, то функціонування є тотожним росту; якщо цей ріст відбувається переважно за рахунок збільшення кількісних параметрів, то, очевидно, що має місце зростання; якщо функціонування супроводжується прогресивними змінами, зокрема в її структурі, то відбувається розвиток». Виходячи з нього, можемо зробити висновок про нетотожність понять економічного зростання та економічного розвитку, що полягає у їх сутності: по-перше, це стосується можливості виміряти ці процеси; по-друге, економічне зростання характеризує стан системи в обмеженому періоді, наприклад 1 рік, а простежити за економічним розвитком можливо лише у довгостроковому періоді, та визначити його характер; по-третє, економічний розвиток визначає не лише позитивні зміни, але й негативні (прогрес-регрес).

Тим самим здобуває особливого сенсу висловлювання Белоусової Л. С., що «економічний розвиток - це мета, а економічне зростання - інструмент для досягнення цієї мети», з яким необхідно погодитись, адже, незважаючи на численні дослідження з цієї проблематики, досі не існує єдиного підходу до інструментарію об'єктивного вимірювання економічного зростання регіональної системи. Існування багаточисленних методик ускладнює цей процес, отже, відображення стану регіональної системи певними показниками та індикаторами не є повним, що потребує реструктуризації системи національних рахунків та врахування індикаторів стану навколишнього середовища. Це дозволить вирішити питання щодо визначення типу зростання регіональної системи, його характеру, можливостей подальшого розвитку, масштабу впливу на навколишнє середовище - екстенсивного чи інтенсивного.

Таким чином, подальші дослідження необхідно спрямувати на розробку наукових засад формування сталого розвитку регіону. Для цього необхідно спиратися як на потужну теоретичну базу, так і на показники, які об'єктивно відображають стан регіональної системи на даному етапі. І в цьому контексті, першочергове завдання полягає у виявленні основних пріоритетів у контексті парадигми сталого розвитку, і на цих засадах вирішувати стратегічні завдання [2].

Термін «сталий розвиток» на Конференції в Ріо-де-Жанейро у 1992 році в рамках прийняття «Порядку денного на XXI століття» визначався як «розвиток, що задовольняє потреби теперішнього часу, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби» [3].

Всі наступні визначення поняття за основу брали саме це тлумачення сталого розвитку. Власне термін «сталий розвиток» має досить суперечливий характер. Дане поняття відповідає російському «постоянный / стабильный», тобто постійний/стабільний розвиток, проте у країнах СНД неабиякого поширення набув термін «устойчивое развитие» Англомовний оригінал розглянутого поняття — «sustainable development»- означає «підтримуваний розвиток». Досить цікавим є французький варіант даного терміну — «developpment durable» — «міцний/тривалий розвиток». У будь-якому випадку термін перекладається у значенні «сталий розвиток», хоч і породжує різне розуміння його змісту [4,5].

Отже, проблема переходу України та її регіонів до сталого розвитку є однією з найважливіших проблем сучасності. Сталий розвиток має забезпечити високу якість життя нинішнього та майбутнього поколінь українського народу на основі економічного зростання, формування соціально орієнтованої ринкової економіки, раціонального споживання матеріальних ресурсів.