Типологія тембрального забарвлення мовлення

У фонетичній літературі існує ціла низка уявлень щодо критеріїв класифікації ТЗМ. Зокрема, Л. К. Цеплітіс [38, с. 149] з огляду на семантику різновидів тембру, розрізняє його асемантичний і семантичний типи. При цьому перший з них розглядається автором як конститутивний засіб, пов’язаний із тембром мови, діалектів чи стилів. У свою чергу, семантичним тембром автор називає зміни спектру, які передають елементи змісту висловлення, переважно емоції. На думку автора, інтонаційний тембр нашаровується на індивідуальний, оскільки за будь-якого емоційного стану мовця його голос можна впізнати завдяки індивідуальному тембру, який залежить винятково від анатомічної будови мовленнєвого апарату мовця. Породження інтонаційного тембру пояснюється дослідником змінами форми резонаторів мовленнєвого апарату мовця [42, с. 52–56].

Як зазначається у джерелі [57, с. 7], існує три різновиди тембру мовлення:

1) фонетичний, який визначає звук мовлення;

2) емоційний, пов’язаний із пережитим людиною емоційним станом;

3) індивідуальний, що визначається індивідуальними особливостями мовця.

У праці А. А. Калити [15, с. 133] наводиться інша класифікація, за якою у мовленні розрізняють такі найчастотніші різновиди ТЗМ: звичайний, скрипучий, придиховий і палатальний. Реалізація скрипучого тембру, порівняно зі звичайним, супроводжується меншим розкриттям голосової щілини [56, с. 106]. У комбінації з екстрависокою гучністю, скрипучий тембр використовується для передачі сили почуття або відображення певного ставлення мовця до чогось. При цьому скрипучий тембр характеризується переважно низьким рівнем мелодики і часто виражає "відповідальне ставлення мовця". Звуки, позначені таким тембром, здебільшого знаходяться на низькому тональному рівні, притаманному завершенню спадного інтонаційного контуру, і називаються гортанними.

На відміну від попереднього, придиховий тембр утворюється таким положенням голосових зв’язок, за яким вони, будучи дещо віддаленними одна від одної, вібрують, пропускаючи велику частину повітря через утворену ними голосову щілину. Тому придиховий голос асоціюється з шоком, шанобливістю або некерованою пристрастю. У свою чергу, палатальний або пом’якшений тембр голосу забезпечується наближенням тіла язика до твердого піднебіння [54, с. 153].

Отже, проведений нами стислий аналіз свідчить про певну варіативність підходів до визначення різновидів ТЗМ (див. Додаток А, с. 43). Так, за критерієм стабільності воно поділяється на варіативне (інтонаційне ТЗМ) і стабільне (індивідуальне, регіональне та стильове). З позиції враження слухача від ТЗМ, воно є позитивним, негативним або невизначеним. Але найголовнішим чином ТЗМ залежить від фізіологічних особливостей людини, тобто, характеру м’язевої напруги (напруженість, нейтральність, слабкість), типу фонації (простий або складний) й позиції основної частини язика (горизонтальна, вертикальна).