Шляхи підвищення ефективності управління оборотними активами

Таким чином, стратегічний підхід до управління нематеріальними активами зумовлює ставлення до них як до ключових факторів розвитку підприємства у нестабільному середовищі господарювання. Основною перевагою стратегічно-орієнтованого підходу є можливість залучення до економічного управління підприємством не тільки «традиційних» нематеріальних активів, але й таких з них, права на використання яких не реєструються.

Ще один важливий проблемний аспект управління всіма активами підприємства полягає у виборі адекватних методів та аналітичних процедур, що дозволяють виявляти, оцінювати, формувати необхідні підприємству стратегічні активи та забезпечувати безпосередньо ефективну політику управління ними. Вирішення цього завдання можливе шляхом створення та розвитку методологічних підвалин стратегічної діагностики активів підприємства, яка передбачатиме системне дослідження фінансів організації, виявлення комплексу взаємопов’язаних питань, що дадуть відображення об’єктивного стану справ організації, її систем управління.

Розробка шляхів поліпшення управління оборотним активами включає:

1.Аналіз оборотних активів за попередній період.

2.Оптимізацію складу оборотних активів.

3.Прискорення оборотності оборотних активів.

4.Забезпечення підвищення рентабельності оборотних активів.

5.Забезпечення мінімізації втрат оборотних активів в процесі їх використання.

6.Формування принципів фінансування окремих видів оборотних активів.

Формування оптимальної структури джерел фінансування оборотних активів.

Чим менша тривалість обороту оборотних засобів тим більше число здійснених ними кругообігів при тому ж обсязі реалізованої продукції тим менше потрібно оборотних коштів і тим швидше оборотні кошти роблять кругообіг, тим ефективніше вони використовуються.

Прискорення оборотності оборотних коштів є першочерговою задачею підприємств у сучасних умовах і досягається наступними шляхами:

На стадії створення виробничих запасів:

- впровадження економічно обґрунтованих норм запасу, наближення постачальників сировини, напівфабрикатів, комплектуючих виробів і інших до споживачів;

- широке використання прямих тривалих зв'язків;

- розширення складської системи матеріально-технічного забезпечення, а також оптової торгівлі матеріалами й устаткуванням; комплексна механізація й автоматизація вантажно-розвантажувальних робіт на складах.

На стадії незавершеного виробництва:прискорення НТП (упровадження прогресивної технології і техніки, особливо безвідхідної і маловідхідної, роботизованих комплексів, роторних ліній, хімізація виробництва), розвиток стандартизації, уніфікації, типізації, удосконалювання форм організації промислового виробництва, застосування більш дешевих конструкційних матеріалів, удосконалювання системи економічного стимулювання, економічного використання сировинних і паливно-енергетичних ресурсів, збільшення питомої ваги продукції, що користається підвищеним попитом.

На стадії звертання наближення споживачів продукції до її виготовлювачів; удосконалювання системи розрахунків, збільшення обсягу реалізованої продукції унаслідок виконання замовлень по прямих зв'язках, дострокового випуску продукції, виготовлення продукції з зекономлених матеріалів, ретельна і своєчасна перевірка продукції, що відвантажується, по партіях, асортименту, транзитній нормі, відвантаження в строгій відповідності з укладеними договорами.

Вихідне посилання значущості стратегічної діагностики формулюється однією фразою: «починаючи стратегічну діагностику, ми вже змінюємо компанію». Вона призначена надавати всім зібраним фактам та даним змісту, ваги. В результаті будуть розставлені пріоритети і виявлені взаємовідносини між фактами. За допомогою стратегічної діагностики можливо визначати стратегічні напрями діяльності, цілі, а також виявляти стратегічні активи, що формують конкурентні переваги для компанії [4, 205].

З метою вдосконалення системи управління джерелами формування активів пропонується розробляти на підприємствах зведений фінансовий план, який би відображав результати прийнятих управлінських рішень з основних аспектів управління активами. Такий план, що включає в себе як планові показники обсягу формування активів за групами, так і передбачувані (планові) джерела їх фінансування, дасть змогу підвищити ефективність виробничої діяльності підприємств у складних сучасних умовах їхнього розрахунку [10].
Основна мета управління необоротними активами полягає у забезпеченні їх своєчасного оновлення та ефективного використання.

У процесі цього вирішуються наступні завдання: визначення можливих форм оновлення основних виробничих засобів на простій і розширеній основі; визначення потреби в нарощуванні необоротних активів для розширення обсягів діяльності; визначення можливих способів розширення основних засобів; забезпечення ефективного використання раніше сформованих та нововведених основних засобів і нематеріальних активів; формування необхідних фінансових ресурсів для відтворення необоротних активів та оптимізація їх структури [6].

Для удосконалення процесу управління необоротними активами підприємства необхідно чітко визначити їх оптимальну структуру, відповідно до якої вести детальний аналітичний облік надходження і витрачання даних активів. Також необхідно проводити більш різноманітні аналітичні дослідження, звертаючи увагу на специфіку галузі [1].

Управління оборотними активами, в першу чергу, має передбачати визначення оптимальної величини, розробку варіантів фінансування та забезпечення ефективності їх використання. Оптимальна величина оборотних активів повинна з однієї сторони забезпечувати безперебійне ефективне функціонування підприємства, а з іншої – мінімізувати наявність недіючих поточних активів.

Для удосконалення процесу управління оборотними активами необхідно враховувати те, що: вагомою частиною ефективного управління оборотними активами промислових підприємств має бути управління їх товарними запасами; фінансовий та виробничий відділи повинні встановлювати мінімальні та максимальні рівні товарних запасів; на промислових підприємствах велике значення потрібно приділити проведенню інвентаризації; в умовах ринкових відносин слід слідкувати за оптимальним розміром товарних запасів [4].

Основними шляхами підвищення ефективності використання оборотних активів є:

1) прискорення і здешевлення перевезень, упровадження потокових (зокрема, конвеєрних) методів обробки та економічно обґрунтований вибір сировини; комплексне використання сировини і відходів виробництва;
2) поліпшення організації складського господарства на основі його механізації й автоматизації;

3) зменшення тривалості міжопераційних періодів за рахунок ретельної підготовки виробництва, що останнє передбачає зменшення перебоїв і забезпечення ритмічної роботи підприємств;

4) удосконалення конструкцій виробів та виробничих процесів;

5) застосування більш точного нормування витрат матеріалів;

6) застосування автоматичного устаткування, верстатів із числовим програмним управлінням, гнучких виробничих систем;

7) скорочення невиробничих затрат матеріалів та заміна дорогих більш дешевими [1].

Наслідком впровадження ефективної політики управління оборотними активами мають стати: забезпечення безперебійної роботи підприємства; зниження обсягів вільних поточних активів і, як наслідок, зниження витрат на їх фінансування; прискорення обороту оборотних активів; максимізація прибутку підприємства при збереженні ліквідності [6].

Також досить важливим та певною мірою особливим і своєрідним є застосовуваний на підприємствах України механізм управління активами на основі їх капіталізації.

Виходячи з економічної сутності капіталу, його функцій та завдань у забезпеченні розвитку економіки в цілому та окремих суб’єктів господарювання зокрема, капітал розглядається як ресурс, здатний приносити дохід і формувати додану вартість, а капіталізація – це кількісна характеристика використання підприємства як промислового капіталу, економічного механізму для виробництва доданої вартості. Саме капіталізація характеризує здатність підприємства ефективно використовувати свої ресурси, перетворювати їх у високоліквідні активи, які працюють і вартість яких визначається не тим, з чого вони складаються, а тим, що виробляють[13].

Тому завдання управління активами підприємства на основі оцінки рівня їх капіталізації полягають у нарощуванні їхньої вартості, зростанні вартості підприємства в цілому, підвищенні його конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості і можуть бути вирішені шляхом:

- формування обсягів капіталу, достатніх для забезпечення необхідних темпів розвитку виробництва;

- забезпечення максимальної доходності капіталу при передбачуваному рівні фінансового ризику;

- оптимізації розподілу капіталу за видами діяльності і напрямами використання;

- забезпечення фінансової гнучкості та постійної фінансової рівноваги підприємства у процесі діяльності [8].