Причини колективізації

Згідно з більшовицькою доктриною, шлях до соціалізму був пов’язаний з переходом селянства до колективного виробництва. Форсована колективізація, як і форсована індустріалізація, здійснювалася в рамках єдиної політики «соціалістичного штурму».

Беручи курс на колективізацію, сталінське керівництво прагнуло:

► завдяки колгоспам повністю підпорядкувати сільське господарство державі;

► забезпечити населення країни дешевими харчовими продуктами і сировиною, отримати кошти для індустріалізації;

► ліквідувати дрібнотоварний селянський уклад, який, на думку більшовиків, був джерелом капіталізму на селі.

Постановою ВКП(б) від 5 січня 1930 року було чітко визначено темпи колективізації для різних зон Радянського Союзу. В Україні колективізацію планувалося завершити в основному (тобто об’єднати в колгоспи 70% селянських господарств) до кінця 1930 року. Такі нереальні терміни можна було забезпечити лише насильницькими методами!

Для того, щоб зламати заможних селян, в Україні проводилися політика «ліквідації куркульства як класу», в результаті якої було знищено понад 200 тисяч (за офіційними даними) селянських господарств. Жертвами репресій у процесі розкуркулювання стали понад 1 млн. чоловік. Особливо трагічною була доля тих селянських родин, яких виселяли на Північ і в Сибір.

Взагалі ж політика «ліквідації куркульства як класу» ста-

ла засобом тиску на все селянство, оскільки до розряду куркуля чи його «підголоска» міг бути зарахований кожен, хто не бажав вступати до колгоспу.

Таким чином, у ході колективізації було знищено найбільш працездатни і заможних господарів, що негативно вплинуло на подальший розвиток сільського господарства.

Прискорення темпів колективізації призвело до дезорганізації аграрного сектора: індивідуальні селянські

господарства руйнувалися, а колгоспи технічноі організацій-но були ще слабкими.

У зв’язку з цим наростали кризові явища в с/г: зниження продуктивності праці, падіння валових зборів зерна та виробництва іншої сільськогосподарської продукції. Така ситуація зберігалася до 1934-1935 рр.

Голодомор 1932-1933 років

Не дивлячись на значне скорочення рівня сільськогосподарського виробництва, плани здачі продукції державі зростали. У 1932 р. план хлібозаготівлі Україна виконати не змогла, оскільки він був нереальним!

З метою забезпечення виконання плану проти колгоспів та індивідуальних селянських господарств почали вживатися крайні заходи: здійснювалася тотальна конфіскація продовольчих запасів – аж до сухарів, солінь і фруктової сушки; райони, де не виконувався план, переводилися на блокадне положення – підвезення будь-яких харчових продуктів до них заборонялося.

Хлібозаготівлею в Україні керувала соціальна комісія на чолі з В.Молотовим – одним із головних винуватців геноциду українського народу.

7 серпня 1932 року ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності”: розкрадання колгоспного майна каралося розстрілом, а за “пом’якшуючих обставин” – позбавлення волі на строк не менше ніж 10 років. До кінця 1932 року (за 5 місяців) було засуджено 55 тис. чол., в тому числі до розстрілу – 2,1 тис.чол. Серед засуджених було багато жінок і дітей, які отримали покарання за жменю зібраних колосків.

Жорстокість, з якою проводили хлібозаготівлю в 1932 році, стала безпосередньою причиною небаченого за всю історію України голодомору 1932-1933 рр. Прямі втрати від голоду становили 3,5 –7 млн. чоловік.

Однієї трагедії голоду достатньо, щоб назавжди засудити сталінізм, режим тоталітарної влади. Людські втрати голодомору 1932-1933 рр. перевершують усі відомі в новітній історії випадки геноциду.

Наслідки колективізації:

Сільське господарство стало колгоспним. На кінець 1932 року в Україні було колективізовано близько 70% селянських господарств. На кінець 1937 року – 96%.

На селі було утверджено командну економіку при повному підпорядкуванні колгоспів державній владі. Колгоспи були поставлені в такі умови, які різко обмежували їх господарську діяльність, самостійність і підприємливість, культивували зрівнялівку, безгосподарність, позбавляли економічних стимулів розвитку.

Суцільна форсована колективізація, прогресивно-відрядна оплата праці, преміювання натурою. Поліпшували-ся побутові умови на селі.

* Однак ефективність господарювання залишалася низькою. Командно-бюрократична система управління сільським господарством фактично стала гальмом його розвитку.