Влади поступився місцем республіканському

Ліквідація спадкоємного гетьманату не­гативно позначилася на долі національно-визвольної війни: старшинським угрупуванням було відкрито шлях до боротьби за гетьманську булаву, що, врешті-решт, призвело до громадянської війни і занепа­ду держави. У цьому виявилася політична незрілість української еліти. Серед неї, на жаль, не знайшлося лідера, гідного Б. Хмельницького.

Політика І.Виговського (1657-1659 рр.)

І.Виговський, досвідчений і не позбав­лений таланту державний діяч, припустив­ся ряду серйозних політичних прорахунків, що спричинило різке загострення соціально-політичної боротьби в Україні.

По-перше, об­рання його геть­маном відбулося спочатку не на Генеральній козацькій раді, а на старшинській, що викликало невдо­волення простого козацтва.

По-друге, шляхтич за походженням, гетьман взяв курс на підтримку інтересів старшини і шляхти, нехтуючи інтересами козаків, селян і міщан. Відбувся вибух широкого опозиційного руху, який очолили полтавський полковник М. Пушкар і кошовий отаман запорожців Я.Барабаш.

По-третє, помилковими і згубними для держави були спроби І. Виговського схи­лити Москву для боротьби з непокірними. До такого ж кроку вдалося і керівництво опозиції. Створювалися умови для втру­чання Москви у внутрішні справи України, при цьому московський уряд провокував загострення боротьби між сторонами, поси­люючи свій вплив в Україні. Врешті, московський уряд, насторожений са­мостійною зовнішнього політикою І. Виговсько­го і можливим його відходом від союзу з Мос­ковщиною, почав підтримувати М.Пушкаря.

По-четверте, для боротьби з опозицією І. Виговський скористався допомогою Крим­ського ханства. У травні-червні 1658 р. геть­манське і татарське військо здійснило похід на Полтавщину, де знаходився центр опо­зиційного руху. У бою під Полтавою опози­ція зазнала поразки, М.Пушкар був убитий. Похід І. Виговського на Лівобережну Украї­ну мав характер каральної експедиції, внас­лідок якої загинуло майже 50 тис. чоловік,

Вперше в історії України татари за­лучались не для захисту від зовнішньої небезпеки, а для боротьби із старшин­ською опозицією і повсталим народом! Союз із кримським ханом викликав обу­рення серед населення, відштовхнув від гетьмана багатьох із його оточення.