Трансформація аграрних відносин при переході до ринку

Основа реформування аграрної еко­номіки — перебудова відносин власності на землю.

Головна і найбільш гостра супере­чність, що склалася в аграрній сфері адміністративно-ко­мандної моделі, — це суперечність між формальним усус-пільненням і реальним розпорядництвом землею держав­но-номенклатурною бюрократією. Це знаходить свій вияв

Модуль II. Основи макроекономіки

у реальному поєднанні власності й володіння в особі єдиного суб'єкта — держави, від імені якої здійснює управління апа­рат чиновників. Аграрні реформи, які проводяться в країнах, що здійснюють перехід від адміністративної до ринкової моделі, покликані створити необхідні умови для вирішен­ня такої суперечності. Запровадження інституту приватної власності на землю, безперечно, вирішує її, породжуючи од­ночасно такий спектр нових суперечностей, який може ста­ти джерелом глибоких соціальних потрясінь у суспільстві. Земля у більшості країн світу — об'єкт приватної власності й купівлі-продажу. Це породжує гострі соціальні колізії в суспільстві, і тому серед західних учених є чимало против­ників приватної власності на землю.

Вирішення суперечності, пов'язаної з власністю на землю, може здійснюватися за різними напрямками, най­важливіші з яких — розмежування власності й володіння між державою і колективними підприємствами; довічне наслідуване володіння землею суб'єктом господарювання; запровадження інституту приватної власності на землю, у т. ч. трудового селянського господарства. Це не альтерна­тивні, а взаємодоповнюючі суспільні форми.

Розмаїття форм власності й господарювання створює конкурентне ринкове середовище, у якому тільки й можли­ве ефективне функціонування суб'єктів ринкової економі­ки. Колективна форма господарювання в аграрному секторі також має значний потенціал. Майбутнє не за дрібними, а за середніми й великими колективними підприємствами, звільненими від тиску адміністративного апарату. Такою є світова тенденція. У США дрібних ферм, обсяг продажу яких складає 5 тис. дол. на рік — 34 % від загальної кількості всіх господарств. Виробляють вони 3,2 % сільськогосподарської продукції. Беручи загалом, збитки ферм складають 700 млн дол., тобто 1 тис. дол. на кожну ферму. Тільки дотації держа­ви дозволяють їх власникам «триматися на плаву». Але якщо ферма спроможна продавати продуктів хоча б на 10 тис. дол. на рік, вона вже стає рентабельною. Найбільш великі госпо­дарства, що продають товарів на 500 тис. дол. на рік (їх у США 1.4 %), виробляють 32 % всієї сільськогосподарської продук­ції, даючи своїм власникам 21,6 млрд дол. чистого прибутку.

Воробйов Є. М. ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ. Модульний курс

Фермерське господарство за сучас­них умов зберігає своє значення, бо має об'єктивні основи функціонування, що полягають в особливостях самого сільського господарства.

Однак коли йдеться про збереження об'єктивної основи стійкості селянського господарства як однієї з альтернатив­них суспільних форм, то, крім біотехнічних, природних та економічних факторів, необхідно відзначити і соціально-моральний, який Б. Вашингтон передав змістовною фор­мулою: «Жодна нація не може досягти процвітання, доки вона не усвідомить, що орати поле — така ж гідна справа, як і писати поему».

Фермерське господарство розвинених країн відчуває на собі вплив двох основних факторів: по-перше, цінової нееластичності сільськогосподарської продукції, по-дру­ге, відставання попиту від пропозиції. Цінова нееластич-ність — коефіцієнт еластичності 0,2-0,25 — означає, що ціна сільськогосподарських продуктів має знизитися на 40-50 % для того, щоб споживачі збільшили свої закупки всього на 10 %. Нееластичний попит і за доходом. При зростанні до­ходів на 10 % — споживання сільськогосподарських продук­тів збільшилося на 2%, а на деякі продукти (свиняче сало наприклад) уже кілька років попит не тільки не зростає, а й не знижується. У країнах спільного ринку в аграрній сфері застосовуються дотаційні коефіцієнти за тими товара­ми, які використовують фермери: добрива, наукові послуги, техніка тощо. Держава свідомо здійснює політику дотацій з метою досягнення соціальної стабільності. Наприклад уряд США направляє фермерам тільки як пряму підтримку $23 млрд, а з урахуванням непрямої — допомога держави оцінюється в $55-65 млрд.

Реформуючи докорінним чином аграрний сектор еконо­міки, Україна не може не враховувати наявний світовий до­свід вирішення продовольчої проблеми і стійкого розвитку сільського господарства. Серйозний фактор, що перешкод­жає відродженню сільського господарства в Україні, — від­сутність матеріальної бази. Облаштування однієї ферми коштує багато тисяч гривень, це матеріальні ресурси — трактори й комбайни середньої потужності, високопродук­тивні машини, інфраструктура. Адже йдеться не просто про

Модуль II. Основи макроекономіки

земельне переділення, а и про створення високотоварних селянських господарств. їхня продуктивна сила має бути такою, щоб забезпечити продуктами харчування не тільки землевласника, а й усе населення країни. Тому становлення фермерського господарства — тривалий суперечливий про­цес. Стихійна, непідготовлена деколективізація завдасть лише шкоди. Роздати землю селянам, не забезпеченим еле­ментарними знаряддями праці, означає приректи село і сус­пільство в цілому на перманентну кризу. У такому випадку продовольчу проблему доведеться вирішувати за допомо­гою продзагонів, як це вже було в не такій далекій історії. Разом з тим, необхідна всебічна допомога з боку держави щодо відродження фермерського господарства як однієї із суспільних форм, що поряд з іншими посяде своє місце в новій структурі агропромислового виробництва. Природ­ний процес усуспільнення неминуче затягне господарства у свій потік, у систему коопераційних, міжгосподарських зв'язків горизонтального й вертикального типу, що буде все більше позначатися на подоланні відокремленості приват­ного сімейного господарства. Економічна конкуренція між різними формами власності й господарювання, як основа здорових аграрних відносин, установить оптимальну еко­номічну структуру агропромислового виробництва.