Виробництво. вании між людиною і природою, у ре-

вании між людиною і природою, у ре-

зультаті якого відбувається пристосування, зміна природ­ної речовини для потреб людини. Політична економія роз­глядає виробництво з двох боків — як єдність природних і суспільних відносин. Вплив людини на сили природи, зміна предмета природи для задоволення потреб індивіда і суспільства являють собою природне середовище виробництва. Але люди працюють не поодинці, а гуртом, групами, колективами. Навіть у первісній общині існував

Воробйов Є. М. ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ. Модульний курс

природний поділ праці, який передував суспільному. По­глиблення останнього на певному етапі створює умови для виникнення товарного виробництва, коли люди працюють один для одного. Обмінюючи свої товари і послуги на ринку, вони прирівнюють різноманітні види власної праці. Праця кожної людини — це частка загальнолюдської праці, що ви­трачається у суспільстві. Тому праця людини завжди є суспільною, як і виробництво, навіть якщо людина само­стійно виконує всі операції для виробництва певного про­дукту. Адже крім того, що вона використовує знаряддя праці, виготовлені іншими, у її праці акумулюється і реалізується весь виробничий досвід, накопичений попе­редніми поколіннями.

Людина працює для того, щоб задо-

ВІдтворення

вольнити свої потреби. Вона не може при­пинити виробляти, так само, як не може припинити споживати. Тому виробництво — це процес без­перервний, постійно відновлюваний. І як такий він має наз­ву «відтворення». Розрізняють два типи відтворення: зви­чайне і розширене. Звичайне відтворення — це відновлення виробництва в тому ж обсязі, у тих самих масштабах. Роз­ширене — відновлення виробництва у збільшених масшта­бах. Звичайне відтворення — момент розширеного, оскільки перш ніж збільшити масштаби виробництва, його необхідно відтворити в початковому обсязі. На жаль, є і третій тип — стагнуюче відтворення, яке здійснюється на звуженій ос­нові. Такий тип відтворення притаманний економічним системам, що перебувають у кризі; Саме він характеризував українську економіку 90-х років, коли обсяг національного продукту з 1991 по 1999 рік зменшувався.

Людина впливає на речовину при­роди за допомогою комплексу засобів. У політичній економії розрізняють предме-

ти і засоби праці. Перші — це природна речовина, те, на що впливає людина (земля, корисні копалини тощо), другі — це те, чим людина впливає на предмет праці (знаряддя, маши­ни і т. ін.). Засоби і предмети праці називаються засобами виробництва, а разом із людьми, які приводять їх у дію, вони утворюють продуктивні сили суспільства. У сучасних умо-

Модуль I. Основи ринкової економіки та мікроекономіки

вах до останніх належать й інші фактори — технологія, ін­формація, наука тощо.

У процесі виробництва внаслідок суспільного поділу праці люди вступають у стосунки один з одним, які назива­ються економічними або виробничими відносинами. їхній характер залежить від багатьох факторів — економічних і соціальних. Серед них — забезпеченість ресурсами, ступінь економічної свободи, характер відносин власності, що скла­даються, правова культура, здатність держави підтримувати правопорядок і багато інших.

Розрізняють галузеву структуру ви­робництва, регіональну, відтворювальну тощо. Галузева структура представлена га­лузями — сталеливарною, машинобудівною, паливно-енер­гетичною тощо. Виробництво може поділятися на підроз­діли: 1) виробництво засобів виробництва; 2) виробництво предметів споживання; 3) послуги.

Виділяють також виробництво інтелектуального про­дукту, духовних благ.

Відтворювальний аспект передбачає розчленування ці­лого на чотири фази: 1) виробництво; 2) розподіл; 3) обмін; 4) споживання.

Перша фаза — власне виробництво матеріальних благ, вихідний пункт відтворення.

Розподіл як момент виробництва—розподіл людей між різ­ними родами виробництва; у вузькому розумінні — розподіл частин у створеного продукту між господарськими суб'єктами.

Обмін як момент виробництва — обмін діяльністю між людьми; у вузькому розумінні — форма суспільного зв'язку між виробниками і споживачами.

Споживання як момент виробництва — виробниче спо­живання (засобів виробництва); у вузькому розумінні — споживання для задоволення власних потреб. Споживан­ня — кінцева стадія відтворення.

Марксизм розглядає ці чотири фази як «відмінність усередині єдності», визначальною вважаючи стадію вироб­ництва, що є первинною і обумовлює рух усіх інших фаз. Останні за принципом зворотного зв'язку мають вплив на характер і динаміку виробництва. Сьогодні це положення

Воробйов Є. М. ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ. Модульний курс

(«примат виробництва») заперечується. Одні дослідники, за традицією з «міновою концепцією», первинною фазою вважають обмін, інші — необхідність урахування діалектич­ного взаємозв'язку матеріальної і духовної сфер, треті пер­винною вважають ноосферу або сферу розуму.

Розрізняють вищу мету суспільного виробництва і локальну сукупність мак-роекономічних цілей.

Вища мета суспільного виробництва спрямована на най­повніше задоволення матеріальних і духовних потреб лю­дини та суспільства. Вища мета — це наукова абстракція, оскільки суспільство — це сукупність інтересів індивідів, соціальних груп, класів, що реалізуються у суперечностях. У ринковій економіці люди мають неоднаковий доступ до ресурсів, власності, влади. У той же час вища мета — реаль­на абстракція, яка певною мірою реалізується у зрілому гро­мадянському суспільстві постіндустріальної епохи.

Макроекономічні цілі передбачають взаємопов'язану сукупність інструментів державного регулювання основ­них макроекономічних пропорцій. Ці цілі можна подати у вигляді так званого «магічного п'ятикутника» — еконо­мічне зростання, повна зайнятість, стабільність цін, безде­фіцитний бюджет, рівновага платіжного балансу. Чому його називають магічним? По-перше, у довгостроковій перспек­тиві досягти названих цілей не вдається жодній економіч­ній системі, навіть найбільш багатим країнам традиційної ринкової економіки. Економічне зростання переривається спадом, повна зайнятість — циклічним безробіттям, ста­більність цін — взагалі фантом, бо в ринковій економіці ціни підвищуються і відповідно до «ефекту храповика» не повертаються на попередній рівень. Рідко вдається сформу­вати бездефіцитний бюджет та платіжний баланс.

По-друге, сама сукупність цілей є суперечливою. Повна зайнятість обумовлює підвищення цін (інфляцію), еконо­мічне зростання не забезпечує позитивного балансу держав­ного бюджету. Рівновага економічної системи періодично порушується і знову відновлюється.

Фактори виробництва — це основні ресурси, компонен­ти, елементи або об'єкти виробництва, що є його рушійною

Модуль I. Основи ринкової економіки та мікроекономіки

силою і мають вирішальний вплив на ре­зультативність виробництва та його ефек­тивність.

Традиційний підхід класичної політичної економії перед­бачав виділення землі, праці, капіталу як факторів вироб­ництва. Сучасний доповнює цю тріаду такими факторами, як здатність до підприємництва, інформація, сучасна наука, що також перетворилася на виробничу силу. Називають і екологічний фактор виробництва, що має подвійний вплив на його динаміку — або як імпульс, або як гальмо. Розгляне­мо стисло характеристику факторів.

Земля — природний ресурс. У сільському господарстві це головний засіб виробництва, поза ним — джерело сиро­вини. Це речовина природи, предмет праці, який людина видозмінює у процесі самої праці. У неокласичному напря­мі цей ресурс відокремлюється від природних умов і роз­глядається як капітал.

Капітал — це сукупність засобів виробництва — зна­ряддя, матеріали, сировина тощо. Він — джерело доходу. Сучасні погляди розширюють поняття капіталу до нема­теріальних форм. Людський капітал — знання, здібності, кваліфікація — реалізуються людиною у повсякденній трудовій діяльності, забезпечуючи одержання більш висо­кого прибутку.

Праця — доцільна діяльність людини, спрямована на перетворення речовини природи, створення матеріальних благ і послуг для задоволення потреб людей.

Підприємництво — унікальна здібність, що виявляєть­ся рідко, просування інновацій на ринок шляхом ризикової діяльності. Підприємець діє в умовах невизначеності, оби­раючи найбільш ефективну комбінацію факторів і коорди­нуючи діяльність учасників виробництва. (Більш детальна характеристика деяких із названих факторів буде розгляда­тися у відповідних розділах).

Інформація як фактор виробництва — це одночасно і об'єкт, і процес створення, зберігання, передачі, використан­ня особливого ресурсу, що сприяє виробленню адекватних економічних рішень, здатних забезпечити функціонування фірми і суспільний прогрес взагалі.

Воробйов Є. М. ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ. Модульний курс

Наука як фактор виробництва створює інновації. Інно­вації забезпечують майбутнє. Світ без науки — світ без май­бутнього.

Виробнича функція відображує залеж­ність між кількістю виробленої продукції і факторами виробництва. Праця, капітал, земля, здатність до підприємництва використовуються як фактори. Якщо обсяг виробництва позначити буквою Q, працю — L, капітал — К, природний ресурс (землю) — Z, а підприємництво — Е, то виробнича функція буде мати вигляд:

Q=F(L,K,Z,E).

Це означає, що оптимальний обсяг продукції досягаєть­ся за умов використання усіх чотирьох факторів виробни­цтва за даного рівня технології і продуктивності праці.

Фактори виробництва характеризуються взаємозамін­ністю, коли вони комбінуються у певних пропорціях. Ці пропорції залежать від обсягу ресурсів, їхньої обмеженості, можливості альтернативного використання. Перевагу за ін­ших рівних умов буде надано найбільш дешевому, найбільш продуктивному фактору, а також найкращій комбінації факторів з точки зору ефективності виробництва.

В економічній літературі відома виробнича функція Дугласа-Кобба, у якій обсяг виробництва залежить від двох факторів: капіталу і праці. Вона має такий вигляд:

Q=F(K,L)

Ця функція абстрагована від часового фактору, у тому числі технічного прогресу, який розвивається в часі. З огля­ду на це виробнича функція матиме інший вигляд:

Q=F(K,L,t),

де t — фактор часу з урахуванням технічного прогресу.

Використовуючи інші відомі нам фактори, виробничу функцію можна перетворити на більш широку модель.

Модуль I. Основи ринкової економіки та мікроекономіки