Трастові послуги кб

Трастові послуги - це вид діяльності комерційних банків по управлін­ню майном, що за домовленістю з клієнтом передається банку.

Трастові послуги - це відносини між заінтересованими сторонами, одна з яких передає, а інша бере на себе відповідальність за управління власністю, майном.

Управління майном за своєю специфікою близьке до банківської справи і пов'язане з виконанням операцій з обліку, збереження цінностей, розміщення грошових коштів, фінансового аналізу тощо.

У трастових операціях беруть участь декілька сторін:

* довірена особа (траст) - суб'єкт, що здійснює управління майном за дорученням на користь довірителя;

* довіритель - юридична або фізична особа, яка передає право управління своїм майном довіреній особі;

* бенефіціар - особа, на користь якої надаються довірчі послуги. Це може бути як сам довіритель, так і третя особа.

Зміст договору про трастове обслуговування може мати багато варіантів, наприклад, розпорядження майном за заповітом, агентські послуги, обслуговування та зберігання коштів тощо.

Види трастових послуг в залежності від характеру розпорядження майном класифікуються таким чином:

* активні операції - власність на майно, що знаходиться в довірчому управлінні, може відчужуватись шляхом продажу, надання застави без згоди довірителя;

* пасивні операції - коли майно, передане в довірче управління, не може використовуватись без згоди довірителя.

Можна виділити два напрями надання трастових послуг:

• на користь фізичних осіб (розпорядження спадком; управління персональними трастами; опікунство на збереження майна; агентські функції);

• на користь юридичних осіб.

Зараз досить поширеним є управління майном на користь пенсійних фондів, страхових компаній.

До розпорядження спадком належать операції з отримання рішень суду, збору та забезпечення зберігання спадку, сплати адміністративних витрат по розрахунках з кредиторами, сплати податків, розподілу майна.

Управління персональними трастами (майном, що було передано банку для управління) передбачає: розміщення коштів; депозитні операції; отримання доходів; виплату доходу клієнтові; облікові операції; фінансовий аналіз.

Агентські послуги дещо відрізняються від трастових тим, що клієнт не втрачає повноважень власника, а лише доручає банку проведення операцій від свого імені. Агентські послуги включають: страхування майна, інвестиційні та комерційні операції за дорученням власника, сплата рахунків, податків та інші.

Підприємствам комерційні банки надають такі види агентських послуг: розпорядження активами, агентські операції, ліквідація підприємств тощо.

Доходи від трастових послуг формуються за рахунок комісійних винагород (щорічні відрахування від доходів трасту, щорічний внесок з первинної суми трасту тощо). Ставки внесків диференційовані залежно від видів трастів та пов'язаних з ними послуг по управлінню трастами.

№23.Гарантійні послуги кб.

Гарантійні послуги полягають у зобов'язанні банку виплатити суму боргу свого клієнта, якщо останній не зможе (не захоче) виконати свої зобов'язання. До цієї групи операцій належать: гарантії повернення кредиту, гарантії відшкодування збитків, що випливають з невиконання клієнтом умов контракту. Плата за надання гарантійних послуг - це комісія. Банківські гарантії, особливо відомих своєю платоспроможністю банків, фактично означають доступ клієнта до кредиту.

№24.Посередницькі послуги кб.

Посередницькі послуги - це послуги, у наданні яких бере участь третя сторона, що виступає посередником між замовником і виконавцем. Серед посередницьких послуг, що надаються комерційними банками, найбільш поширеними є: посередництво в отриманні клієнтом позички, посередництво в операціях з цінними паперами, валютою, майном. Перший вид послуг надається банком тоді, коли банк неспроможний задовольнити кредитну заявку клієнта. Така ситуація може виникнути у випадку перевищення потрібної суми над встановленим лімітом кредитування. Посередницькі послуги в операціях з цінними паперами, валютою, майном здійснюються на основі доручення від клієнта.

№25.Економічна характеристика розрахунково-касових операцій кб.

Грошові розрахунки здійснюються за допомогою готівкових грошей і в безготівковому порядку.

Готівкові розрахунки застосовуються в основному у взаємовідносинах підприємств і організацій з населенням, тобто обслуговують рух грошових доходів і витрат населення.

У розрахунках між підприємствами та організаціями майже всі господарські платежі (крім дрібних) здійснюються шляхом безготівкових перерахувань.

Сукупність усіх грошових розрахунків незалежно від форми їх здійснення являє собою грошовий обіг.

Основну частину сукупного грошового обігу (понад 80%) складає безготівковий обіг. Сфери застосування готівкових грошей і безготівкових розрахунків розмежовані між собою, в той же час вони органічно взаємопов'язані.

Організаторами та основними виконавцями розрахункових операцій є банки. Деякі безготівкові платежі, переважно дрібні, проводяться підприємствами та організаціями за допомогою поштово-телеграфних переказів через відділення зв'язку.

Безготівкові розрахунки поділяються на дві групи - іногородні та місцеві.

Також безготівкові розрахунки розрізняються за способом платежу і формою.

Основний спосіб платежу - це перерахування грошових коштів з рахунку платника на рахунок постачальника шляхом відповідних записів по них. У залежності від характеру платежу, порядку кредитування та інших умов кошти перераховуються по різних рахунках підприємств - поточних, позичкових, рахунках фінансування капітальних вкладень. Різновидом цього способу платежу є планові платежі, при яких розрахунки проводяться не по кожній окремій поставці матеріальних цінностей, а за певний період, виходячи з плану поставки.

Другий спосіб платежу - залік взаємних вимог, при якому взаємні борги підприємств зараховуються і тільки різниця перераховується шляхом записів по рахунках.

Залежно від розрахункового документа, що використовується у розрахунках, та його обігу розрізняють такі форми розрахунків:

• платіжними дорученнями;

• вимогами-дорученнями;

• за допомогою акредитивів;

• чеками та інші.

Застосування тієї чи іншої форми розрахунків визначається особливостями господарських взаємовідносин підприємств та організацій і спрямовано на зміцнення договірної дисципліни, забезпечення безперебійних платежів і прискорення оборотності грошових коштів у розрахунках.

Підприємства, а також установи банків здійснюють розрахунки при дотриманні таких умов:

1. Кошти підприємств підлягають обов’язковому зберіганню в банках, за винятком залишків готівки в їх касах у межах встановленого банком ліміту та норм витрат з виручки, які передбачені діючим порядком ведення касових операцій у народному господарстві України.

2. Безготівкові розрахунки між підприємствами здійснюються у націо­нальній валюті України через банк шляхом перерахування коштів з рахунку платника на рахунок одержувача коштів.

3. Кошти з рахунку клієнта списуються за розпорядженнями його власника крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягнення та безакцептне списання коштів. У безакцептному порядку проводиться списання:

• за виконавчим листом суду та арбітражу;

• недоїмок по податках, недоплат у державні цільові фонди, позабюджетні фонди;

• платежів за розпорядженням державних податкових адміністрацій;

• платежів державного обов'язкового і державного соціального страхування, до Пенсійного фонду;

• за розпорядженням Антимонопольного комітету і КРУ;

• за розпорядженням підприємств по результатах розгляду претензій, що стосуються доарбітражного врегулювання господарських спорів у тому випадку, якщо боржник визнав претензію.

4. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних коштів на рахунку клієнта.

5. Платежі проводяться, як правило, після відвантаження товарно-матеріальних цінностей, виконання робіт чи надання послуг або одночасно з ними. В окремих випадках може бути проведена попередня оплата. Платежі проводяться за рахунок власних коштів платника, а в окремих випадках за рахунок кредиту банку.

6. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не допускаються, за винятком випадків уступки вимоги і переведення боргу відповідно до Цивільного Кодексу України та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

7. Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуго­вування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів з рахунків.

8. Підприємства самостійно обирають форми розрахунків, передбачені інструкцією № 7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України» та вказують їх при укладенні між собою договорів.

9. Взаємні претензії за розрахунками між платником та одержувачем коштів розглядаються сторонами в претензійно-позовному порядку без участі банку.

№26.Акредитиви та їх види. Розрахунки акредитивами.

Розрахунки з використанням акредитивів. Акредитиви використо­вуються тільки в іногородніх розрахунках за матеріальні цінності і послуги. Особливість цієї форми розрахунків полягає в тому, що рух грошових коштів випереджає рух матеріальних цінностей.

Акредитивна форма розрахунків застосовується тоді, коли ця форма розрахунків передбачена договором. Відкриття (виставлення) акредитива проводиться за рахунок власних коштів покупця або кредиту банку. Дозволяється також виставлення акредитива частково за рахунок власних коштів і кредиту банку.

Кожний акредитив призначений для розрахунків тільки з одним постачальником і не може бути переадресованим.

Строк дії акредитива встановлюється у договорі між постачальником і покупцем у межах 15 днів з дня відкриття, не враховуючи термін проходження документів спецзв'язком між банками. У зв'язку зі змінами умов поставки і відвантаження продукції строк може бути подовжений на 10 днів.

Акредитиви можуть відкриватися в банку покупця або постачальника. Вони бувають таких видів:

• покриті (депоновані) і непокриті (гарантовані);

• відзивні і безвідзивні.

Покритими (депонованими) вважаються акредитиви, відкриття яких банк покупця перераховує кошти платника на окремий рахунок «Акредитиви», що відкривається в банку постачальника або покупця.

Непокриті акредитиви - це акредитиви, які виставлені без депонування коштів. Такі акредитиви можуть виставлятися в банку покупця. В банку постачальника вони можуть відкриватися тільки при наявності кореспондентських відносин між банками.

Відзивний акредитив - це акредитив, який може бути змінений або анульований банком покупця без попереднього погодження з постачальником (наприклад, у випадку недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-покупця гарантувати платежі по акредитиву). Всі розпорядження про зміну умов відзивного акредитива платник повідомляє своєму банку, який повідомляє банк постачальника, а останній - самого постачальника.

Безвідзивний акредитив може бути змінений або анульований тільки за згодою постачальника, на користь якого він відкритий.

Строк дії і порядок розрахунків по акредитиву встановлюється в договорі між платником і постачальником, в якому слід вказати:

- найменування банку покупця;

- вид акредитива і спосіб його виконання;

- перелік документів, які повинні бути подані постачальником для от­ри­мання коштів по акредитиву;

- строк подання документів після відвантаження товару.

Для відкриття акредитива платник подає обслуговуючому банку заяву, в якій вказує:

* номер договору, за яким відкривається акредитив;

* строк дії акредитива;

* найменування постачальника;

* найменування банку-постачальника;

* місце виконання акредитива;

* повне і точне найменування документів, проти яких проводяться виплати по акредитиву, строк їх подання;

* вид акредитива;

* для відвантаження яких товарів відкривається акредитив;

* строк відвантаження;

* сума акредитива;

* спосіб реалізації акредитива.

Порядок розрахунків з використанням акредитивів такий:

Якщо платник виставив покритий акредитив у банку постачальника, то за заявою покупця на виставлення акредитива і його платіжного доручення гроші перераховуються до банку постачальника на рахунок «Акредитиви». В банку платника цей акредитив обліковується на позабалансовому рахунку «Акредитиви до оплати».

При виставленні покритого акредитива в банку платника сума акредитива депонується в банку платника на рахунку «Акредитиви», а прийняті до оплати акредитиви в банку постачальника обліковуються на позабалансовому рахунку «Акредитиви до оплати».

Для отримання коштів по акредитиву в тому випадку, коли акредитив покритий і виставлений в банку постачальника, постачальник, відвантаживши товари, подає реєстр рахунків, відвантажувальні та інші, передбачені умовами акредитива, документи в обслуговуючий банк.

Реєстр рахунків подається постачальником банку в чотирьох примірниках. Перший використовується як меморіальний ордер, другий повертається постачальнику як розписка в прийнятті реєстру рахунків, третій та четвертий з доданими товарно-транспортними документами і відміткою банку відсилаються банку покупця для вручення платнику (четвертий примірник) і для відображення операцій по рахунку «Акредитиви до оплати» (третій примірник).

Якщо гроші в сумі виставленого акредитива задепоновані в банку покупця на рахунку «Акредитиви», то розрахунки проводяться таким чином. По мірі відвантаження товарів постачальник подає своєму банку реєстри рахунків (у трьох примірниках) та інші документи, передбачені умовами акредитива. Третій примірник реєстру банк постачальника повертає постачальнику, а перший та другий — разом з документами направляються спецзв'язком банку покупця. На основі першого примірника банк списує гроші з рахунку «Акредитиви» і перераховує їх постачальнику. Другий примірник реєстру з іншими документами передається платнику. Банк постачальника після отримання грошей від банку покупця списує кошти з рахунку «Акредитиви до сплати».

Схема документообороту при акредитивній формі розрахунків з депонуванням коштів у банку платника приведена на рис. 7.

Непокритий акредитив. При виставленні такого акредитива депонування коштів не проводиться, але гарантія платежу при цьому акредитиві є і досягається за рахунок банківської гарантії.

При отриманні заяви на виставлення такого акредитива банк покупця суму непокритого акредитива оприбутковує на позабалансовому рахунку «Гарантії і поручительства, видані банком». Якщо такий акредитив виставлений в банку постачальника, то банк покупця дає дозвіл банку постачальника, де відкритий коррахунок банку покупця, освоюючи акредитив, відповідні суми списувати зі свого коррахунку.

Зарахування грошей постачальнику при непокритому (гарантованому) акредитиві здійснюється банком постачальника після перевірки отриманого реєстру та інших документів, що підтверджують відвантаження товару, та після списання коштів з коррахунку банку покупця. При цьому два примірники реєстру і доданих до нього документів по виконаному акредитиву банк постачальника направляє спецзв'язком банку покупця, де перший примірник слугує підставою для списання грошей з покупця, а другий разом з оплаченими з акредитива документами передається покупцю.

Після перевірки дотримання умов акредитива банк покупця повертає банку постачальника витрати, пов'язані з виконанням акредитива. Ці витрати відшкодовуються на умовах, передбачених міжбанківським договором.

Якщо банк покупця не може списати кошти з рахунку покупця, за умови, що виконання акредитива здійснювалось за рахунок кредиту, банк до вирішення питання згідно з договором відносить заборгованість на рахунок «Суми нестягнені по банківських гарантіях, наданих підприємствам і організаціям». Одночасно на суму виплачених постачальнику коштів проводиться списання з рахунку «Гарантії і поручительства, видані банком».

При виставленні непокритого акредитива в банку покупця списання коштів на суму відвантажених товарів проводиться з рахунку покупця, а у разі відсутності на ньому грошей операції здійснюються в порядку, викладеному для непокритого акредитива, виставленого в банку постачальника.

Платежі з акредитива проводяться в межах строку його дії повною сумою акредитива або частинами. Видача з акредитива готівки не допускається.

Акредитив може закриватися достроково за згодою постачальника і покупця, якщо акредитив безвідзивний, або однією стороною, якщо він відзивний.

№27.Вексельна форма розрахунків. Інкасування та доміціляція векселів.

Розрахунки векселями. Розрахункова діяльність комерційного банку полягає також у виконанні доручень клієнтів по оплаті векселів. При цьому банки здійснюють такі операції:

* інкасування векселів (послуга, що надається векселедержателю).

* доміциляція векселів (послуга, що надається векселедавцю).

Інкасування векселя - це виконання банком доручення векселедержателя на стягнення платежу з боржника. За цю послугу банк стягує плату. Прийнявши на інкасо вексель, комерційний банк повинен своєчасно переслати його до комерційного банку за місцем платежу і повідомити платника про інкасування векселя.

Сплативши вексель, комерційний банк платника письмово повідомляє про це банк векселедержателя, а сам вексель вручає платнику.

Якщо вексель не оплачений у день настання строку платежу, комерційний банк повинен на наступний день передати його нотаріусу для протесту. Комерційний банк несе відповідальність за наслідки непред'явлення векселя до протесту.

Неоплачений вексель разом з актом протесту повертається банком векселедержателю на його вимогу.

Усі витрати по пересилці, протесту, зберіганню векселів відшкодовуються банку векселедержателем понад комісійних винагород.

Доміциляція векселя полягає в дорученні векселедавця комерційному банку сплатити по векселю в установлений строк за рахунок завчасно внесеної в банк суми або стабільного залишку грошей, що повинні бути на рахунку. Свою згоду бути доміциліатом банк висловлює на лицьовому боці векселя відповідним написом.

Схема доміциляції векселя приведена на рис. 8.

Для більш широкого використання векселів у розрахунках необхідні стабільність економічних відносин, довіра суб'єктів один одному та високий рівень розвитку вексельного права, які в Україні ще не створені достатньою мірою.

№28.Кореспондентські відносини з іноземними банками.

Міжбанківські кореспондентські відносини - це договірні відносини між банками, мета яких - здійснення платежів і розрахунків за дорученням один одному. Вони регламентуються угодою про кореспондентські відносини між банками, які знаходяться як усередині країни, так і за її межами.

Міжбанківські відносини можуть бути:

- між комерційними банками (установами) і регіональними управліннями Національного банку;

- безпосередньо між комерційними банками.

Кореспондентські відносини встановлюються комерційним банком (установою) з регіональним управлінням НБУ на підставі укладеного між ними договору про відкриття кореспондентського рахунку для проведення міжбанківських розрахунків комерційного банку з іншими банками.

У разі проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини комерційний банк відкриває кореспондентський рахунок в іншому комерційному банку, який здійснює банківські операції за його дорученням на підставі укладеної угоди.

Кореспондентські відносини можуть бути як односторонні, так і взаємні. Комерційні банки, які встановили між собою кореспондентські відносини називаються банками-кореспондентами. Рахунок «Лоро» - рахунок, відкритий комерційним банком банку-кореспонденту. Рахунок «Ностро» - рахунок даного комерційного банку в банку-кореспонденті. Рахунок «Ностро» одного комерційного банку є рахунком «Лоро» для банку-кореспондента.

Враховуючи, що на території України введено систему електронних платежів, яка дає можливість здійснювати розрахунки протягом одного робочого дня, і її учасниками є всі комерційні банки, прямі кореспондентські відносини між комерційними банками встановлюються в окремих випадках. Наприклад, при здійсненні операцій, пов’язаних із купівлею та продажем валютних коштів на міжбанківській валютній біржі, при розрахунках між клієнтами банків за операціями, що мають постійний характер.

Встановлення між комерційними банками прямих кореспондентських відносин здійснюється з метою прискорення розрахунків. В усіх випадках, дозвіл на встановлення прямих кореспондентських відносин надає регіональне управління НБУ.

№29.Операції кб з іноземною валютою.

Під іноземною валютою розуміється як власне іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законними платіжними засобами на території відповідної держав, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземки валюті або монетарних металах.
Під валютній операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, та операції, пов'язані з ввезенням (вивезенням), переказуванням і пересиланням на територію України або за її межі валютних цінностей.
Під торгівлею валютою розуміють купівлю-продаж іноземної валюти за національну або інші конвертовані валюти.
Купівля та продаж іноземної валюти здійснюється на валютному ринку. При цьому тут складається така система взаємовідносин:
· між комерційними банками та їх клієнтами у даній країні;
· між комерційними банками однієї і тієї ж країни;
· між комерційними банками різних країн;
· між комерційними та центральними емісійними банками;
· між центральними емісійними банками.
У першій ланці з цих сфер валютного ринку ведеться роздрібна торгівля іноземною валютою, а в решті - оптова торгівля. Торгівля валютою може здійснюватись комерційними банками на комісійних засадах або за власний рахунок.
Валюти розрізняють за двома ознаками:
1. Конвертованістю:
o вільно конвертована;
o неконвертована.
2. Строковістю:
o касова, або операція спот, при якій розрахунки між продавцем і покупцем валюти здійснюються не пізніше, ніж на другий робочий день після укладення угоди;
o строкова, або форвардна угода, що передбачає розрахунок між продавцем та покупцем валюти не раніше, ніж через два робочі дні після її укладення за курсом, зафіксованим в угоді.
І касовою і строковою угодою передбачається фіксація певного валютного курсу в момент її укладення. Касові угоди укладаються за поточним ринковим курсом - так званим спот-курсом валюти, а тому часто й сам ринок таких контрактів називають спотовим. Валютний курс, за яким здійснюються контракти на ринку строкових угод, називається форвардним курсом, а ринок відповідно - форвардним.
Більш складним різновидом форвардної угоди є угода своп, що укладається між банками і дозволяє їм тримати свою валютну позицію закритою, тим самим запобігаючи ризику зміни курсу валюти. Валютні операції своп полягають в одночасному проведенні двох протилежних за змістом операцій: купівлі (продажу) валютних коштів на умовах спот та продажу (купівлі) на умовах форвард. Якщо продаж валюти проводиться на спотовому ринку і одночасно укладається угода про купівлю тієї саиої валюти на форвардному ринку, то це валютна операція своп, що має назву репорт. Якщо ж ідеться про купівлю валюти на умовах спот у поєднанні з одночасним продажем на форварді, то відповідну операцію називають депорт.
Валютна позиція банку - це співвідношення між сумою активів та позабалансових вимог у певній іноземній валюті та сумою балансових і позабалансових зобов'язань у цій самій валюті. Різниця між сумою активів у іноземній валюті і пасивів у тій самій валюті називається експозицією щодо даної валюти. Експозиція визначає розмір валютного ризику, на який наражається банк внаслідок незбалансованості активів і пасивів в іноземній валюті. Чим більший розмір експозиції, тим більший валютний ризик існує в банку, і навпаки.
Валютна позиція банку буває закритою і відкритою. Валютна позиція називається закритою, якщо сума активів та позабалансових вимог збігається із сумою балансових та позабалансових зобов'язань у кожній іноземній валюті, а відкритою, - якщо сума активів та позабалансових вимог не збігається із сумою балансових і позабалансових зобов'язань.
Валютна позиція відкрита довга - це коли сума активів і позабалансових вимог перевищує суму балансових і позабалансових зобов'язань. Якщо відбувається навпаки, то відкрита валютна позиція називається короткою.
Валютна позиція банку визначається щоденно і окремо стосовно кожної іноземної валюти. На розмір відкритої валютної позиції банку впливають такі операції:
- купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти, як поточні так і строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та інші), за якими виникають вимоги та зобов'язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;
- одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які враховуються на гривневих рахунках;
- купівля (продаж) основних засобів та товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;
- надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду:
- погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання, якої здійснюється з гривневого рахунку витрат):
- інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншій валюті, в т.ч. і національній).
Валютна позиція виникає на дату операції з купівлі (продажу) іноземної валюти, а також нарахування доходів (витрат), зарахування на рахунки (списання з рахунків) інших доходів (витрат) та відповідно до перелічених операцій.
Обрахування загальної величини відкритої валютної позиції проводиться таким чином:
· визначається відкрита валютна позиція за кожною іноземною валютою як різниця між сумою активів за балансовими та позабалансовими рахунками та сумою пасивів за балансовими та позабалансовими рахунками. При цьому довга відкрита валютна позиція показується зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція - зі знаком мінус;
· довгі і короткі відкриті валютні позиції за кожною іноземною валютою переводяться в гривневий еквівалент за офіційним курсом НБУ;
· загальна величина відкритої валютної позиції банку дорівнює сумі абсолютних величин довгої та короткої відкритої валютної позиції банку у гривневому еквіваленті за кожною іноземною валютою.
Збалансованість активів і пасивів у іноземній валюті є одним із методів управління валютним ризиком. Зайнявши певну валютну позицію, можна отримати прибутки чи зазнати збитків внаслідок зміни валютного курсу, оскільки:
· довга валютна позиція приносить прибутки в разі підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження;
· коротка валютна позиція приносить прибутки в разі зниження курсу іноземної валюти, але завдає збитків при підвищенні курсу.
Розмір прибутків і збитків залежить від розміру експозиції та змін у валютних курсах.
Управління валютною позицією банку може здійснюватися на основі структурного балансування активів та зобов'язань в іноземній валюті за строками і сумами, тобто методами натурального (природного) хеджування. До них відносяться: структурне балансування валютних потоків; зміна строків валютних платежів (випередження та відставання), дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті тощо.
Обмеження величини валютної позиції також може бути досягнене методами штучного хеджування, які базуються на проведенні позабалансових операцій, таких як строкові валютні угоди, форвардні валютні контракти, валютні ф'ючерси, валютні опціони та валютні своп-контракти.
Комерційні банки відіграють головну роль на валютних ринках, оскільки вони:
· купують і продають іноземну валюту, що сприяє безперебійності розрахунків по міжнародних угодах;
· допомагають учасникам зовнішньоекономічної діяльності уникати чи зводити до мінімуму експозицію до іноземної валюти. Це ситуація, при якій експортер або імпортер піддаються впливу валютного ризику, тобто невизначеності фінансових результатів угоди.
Це досягається завдяки таким заходам:
1. Введенню банківського рахунку в іноземній валюті.
2. Наданню позички в іноземній валюті.
3. Укладанню форвардних валютних угод. При цьому банк дає згоду продати або купити певну кількість іноземної валюти по фіксованому обмінному курсу для поставки її в майбутньому.
Експортери та імпортери можуть уникнути своєї експозиції до іноземної валюти шляхом фіксації зі своїм банком обмінного курсу наступних валютних надходжень або платежів.
Суми контрактів та тривалість форвардного періоду можуть довільними і визначаються в угоді за домовленістю сторін, відповідаючи їхнім потребам.
Основним питанням при укладанні форвардного валютного контракту є рівень обмінного курсу, який визначається на дату угоди і за яким операція купівлі-продажу валюти буде здійснена на дату валютування. Щоб не втратити значних коштів на форварді, учасникам бажано мати прогноз зміни валютних курсів і враховувати вплив відповідних чинників на процес формування форвардних валютних курсів.
Для європейських умов, коли котирування показує кількість валюти за один долар США, короткотерміновий (до року) форвардний курс можна розрахувати за формулою:

де: ФКВ/Д - форвардний курс валюти до долара США;
СКВ/Д - спот-курс валюти до долара США;
КВ - річна відсоткова ставка за даною валютою;
КД - річна відсоткова ставка за доларом США;
n - форвардний період у днях;
Т - максимальна кількість днів у році за умовами договору.
Для розрахунку довготермінових форвардних курсів використовується формула:
,

4. Укладанню валютних опціонів. Вони дають власникам право (але не зобов'язання) купувати чи продавати в майбутньому визначену кількість іноземної валюти по фіксованому курсу обміну. Існує два типи валютних опціонів - опціони покупця і опціони продавця. Опціон покупця дає право купувати, опціон продавця дає право продавати.
Призначення валютних опціонів полягає в захисті власника від несприятливих коливань валютних курсів. Водночас, якщо валютний курс змінився у сприятливому для власника напрямку, то опціон дає можливість скористатись перевагами. У цьому разі власник може обміняти валюту за вигіднішим ринковим курсом, не користуючись опціоном. Валютний опціон обмежує валютний ризик учасника ринку, пов'язаний зі змінами валютних курсів. Розмір ризику при використанні опціону як інструменту страхування валютних ризиків обмежується розміром опціонної премії. Премія, тобто вартість опціону, залежить від співвідношення спот-курсу валюти в момент укладення угоди та курсу опціону, а також від тривалості періоду дії опціону.
Для проведення розрахунків за опціонною угодою відводять 2 робочі дні. Тому валютний опціон має бути пред'явлений до виконання його власником не пізніше як за 2 робочі дні до дати розрахунків за умови прийняття рішення про його виконання.
Використання валютних опціонів фірмами для страхування валютних ризиків доцільне у таких випадках:
· коли час та сума валютних надходжень і платежів точно не визначені, а отже, застосування форвардів та ф'ючерсів неможливе;
· при захисті експортних або імпортних товарів, які чутливі до зміни цін, виражених у конкретній валюті;
· при публікації прейскурантів на свої товари в іноземній валюті;
· для підтримки комерційної пропозиції на укладання контрактів із зарубіжним партнером, які оцінюються в іноземній валюті.
Для банків основними напрямками використання валютних опціонів є страхування відкритої валютної позиції та захист інвестиційного портфеля, деномінованого в іноземній валюті.
№30.Регулювання та нагляд НБУ за діяльністю кб. Обов’язкові економічні нормативи.

Аналіз діяльності банку є одним з найважливіших напрямів економічної роботи. Без правильної організації аналітичної роботи як на мікрорівні (тобто в окремому банку), так і на макрорівні (у банківській системі в цілому) Національний банк України не зможе визначити:

* основні напрями грошово-кредитної політики;

* прогнозовану ситуацію на кредитних ринках країни;

* висновки про стійкість і надійність банківської системи в цілому;

* виконання банками встановлених економічних нормативів.

Основним об’єктом аналізу є комерційна діяльність кожного окремого банку.

Суб’єктами аналізу виступають як самі комерційні банки, так і Національний банк, аудиторські фірми, реальні та потенційні клієнти. У зв’язку з цим виокремлюють різні напрями та критерії аналізу:

· для акціонера - можливість одержати максимальні дивіденди на вкладений капітал;

· для підприємства - спроможність банку швидко проводити розрахунки, надавати якісні послуги;

· для фізичної особи - надійно зберегти свої збереження, захистити їх від інфляції та отримати певну величину доходу.

Разом з тим методика аналізу баланса має бути єдиною для порівняння одержаних результатів. Для цього застосовується загальновідома система рейтингу CAMEL та інші.

Метою аналізу є визначення фінансового стану та результатів діяльності банку, доцільності та перспектив подальшої його діяльності.

Завданнями аналізу є:

· визначення джерел, якості і стійкості банківських доходів;

· дотримання всіх вимог щодо ліквідності;

· підтримання стану адекватності і достатності капіталу;

· порівняння фінансового стану і результатів діяльності банку з результатами діяльності інших банків;

· узагальнення результатів аналізу і підготовка рекомендацій для прийняття управлінських рішень, спрямованих на покращення діяльності окремого банку.

Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» з метою захисту інтересів клієнтів і забезпечення фінансової надійності НБУ встановлює для всіх комерційних банків економічні нормативи. Економічні нормативи об'єднані у три групи:

І група - нормативи капіталу:

1. Норматив капіталу () комерційного банку. Розраховується як сума основного (капітал 1-го рівня) і додаткового капіталу (капітал 2-го рівня) за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів. Такий капітал називають невідкоригованим.

До основного капіталу включаються: статутний капітал; емісійні різниці (різниці між ціною первинного розміщення акцій та їх номінальною вартістю); резервні фонди, які створюються за рахунок прибутку банку; прибуток минулих років.

До додаткового капіталу включаються: загальні резерви; результати переоцінки основних засобів; результат поточного року.

До відвернень належать: цінні папери в портфелі банку на інвестиції та вкладення банку в в асоційовані компанії та дочірні установи.

Загальна сума капіталу, невідкоригованого на основні засоби, визначається за формулою:

,

де: ОК - основний капітал, ДК - додатковий капітал, В - відвернення.

При розрахунку сума додаткового капіталу не повинна перевищувати суму основного капіталу.

Відкоригований капітал банку визначається як:

,

де: 03 - основні засоби, (03 - К₁) - перевищення капітальних витрат над сумою капіталу банку.

Якщо 03 > К₁, то до розрахунку приймається позитивна різниця. Якщо 03 < К₁, до розрахунку приймається 0.

Отже, мінусування вартості основних засобів здійснюється тільки тоді, коли вони перевищують суму основного й додаткового капіталів за мінусом відвернень.

Для діючих банків, які були зареєстровані до 01.01.97, мінімальні вимоги до розміру капіталу визначені у сумі:

* еквівалентній 2 млн. євро на 01.01.2002 р.;

* еквівалентній 4 млн. євро на 01.01.2006 р.;

* еквівалентній 5 млн. євро на 01.01.2008 р.

Для банків, які були зареєстровані після 01.01.97, та для новостворених банків норматив капіталу Н₁ стає обов’язковим для виконання після одного календарного року з початку діяльності.

2. Мінімальний розмір статутного капіталу банку () повинен ста­новити:

* для банків з національним капіталом - у сумі, еквівалентній 1 млн євро;

* для банків з іноземним капіталом, якщо частка іноземного капіталу становить до 50%, - не менше суми, еквівалентної 5 млн євро;

* якщо частка іноземного капіталу в статутному капіталі банку становить 50% і більше, то мінімальний розмір статутного капіталу повинен бути не менше 10 млн євро.

3. Норматив платоспроможності ().

Розраховується як співвідношення капіталу банку і активів, зважених щодо відповідних

коефіцієнтів за ступенем ризику:

,

де: К - капітал банку, З_P - активи, зважені щодо відповідних коефіцієнтів за ступенем ризику:

Коефіцієнти ризику активів комерційного банку (у %) поділяються на 5 груп, а саме:

0 - кошти на кореспондентському рахунку в НБУ, банкноти та монети в касі; банківські

метали;

10 - кредити, надані центральним органам державного управління;

20 - кредити, надані місцевим органам влади, боргові цінні папери цент­раль­них органів державного управління та місцевих органів влади;

50 - кошти до запитання в інших банках, строкові депозити, які розміщені в інших банках;

100 - операції з цінними паперами, кредити, які надані клієнтам банку, пролонгована, прострочена та сумнівна заборгованість, дебітори, основні засоби та товарно-матеріальні цінності тощо.

Нормативне значення нормативу не може бути нижчим за 8%.

4. Норматив достатності капіталу ().

Розраховується як співвідношення капіталу банку і загальних активів банку, зменшених на створені відповідні резерви:

,

де: К - капітал банку, ЗА - загальні активи банку, ЗР - загальні резерви.

Методика визначення чисельника у показниках і аналогічна виз­на­ченню показника . До загальних резервів відносяться: резерви під знецінення боргових цінних паперів, що рефінансуються НБУ, резерв під заборгованість інших банків, резерви під заборгованість за кредитами, які надані клієнтам, резерви на можливі втрати за сумнівною дебіторською заборгованістю за операціями з клінтами банку, резерв під знецінення цінних паперів у портфелі банку на продаж, резерв під знецінення цінних паперів у портфелі банку на інвестиції, резерви на можливі втрати за сумнівною дебіторською заборгованістю.

Нормативне значення показника має бути не менше ніж 4%.