Історія культури як галузь культурології

Предмет історії культури і завдання. Кожна освічена людина, громадянин держави, інтелігент як лідер нації, повинен уміти правильно оцінити сучасний стан культури, бачити і розуміти постійні зміни в різноманітних сферах, уміти розрізняти усталені чинові життєздатні культурні форми від застарілих, позбавлених життєвої сили. Без цього неможливо визначити оптимальні шляхи і засоби подальшого розвитку культури, ефективно впливати кожному своєю мірою на цей розвиток.

Треба знати історію своєї і світової культури, щоб правильно оцінити досягнення національної культури у порівнянні з надбаннями інших народів. А також націлити потенційних майбутніх науковців на пошуки нових фактів, які свідчать про самобутність і вагомість української культури в світовій культурі, щоб аргументовано викривати демагогію поневолювачів українського народу про нібито вторинність української культури. Адже посилення корінного етнічного фактора в українському суспільстві і зростання його національної самосвідомості є умовою збереження національно-державної консолідованості.

По-друге, в сучасній соціально-історичній ситуації інтеграції України у світовий культурний і господарчий процес, знання історії культури і фундаментальна гуманітарна освіченість стає необхідною для фахівців у верхньому ешелоні влади, які повинні оволодіти навичками міжнародної комунікації з толерантним і неагресивним ставленням до інших культурних традицій.

Крім того, вивчення історії культури повинно дати усвідомлення майбутніми фахівцями свого призначення як співтворців матеріальної і духовної культури у процесі їх культурної самореалізації і перманентного творення культури нації в міру сил кожного громадянина. Буття України на стику культур зумовило її зв’язок із загальносвітовим історично-культурним простором. Сучасний фахівець має бути готовим здійснювати професійну діяльність у полікультурному світі, поділяючи і шануючи передовсім нормативи і цінності свого національно-культурного середовища. А діалог різних культур допомагає глибше зрозуміти особливості національної культури.

Важливість сучасного переакцентування суспільно-гуманітарних наук на проблеми культури пояснюється відходом від застарілої парадигми розуміння і пояснення ходу історії виключно як зміни економічних формацій. І.Г. Гердер розумів розвиток культури як головний зміст історичного процесу. У сучасному розумінні історичні соціальні явища мають як економічне, так і культурне підґрунтя. Німецький соціолог М. Вебер (1864-1920) обґрунтував тезу про рівнозначність економічних і світоглядних факторів в історичному процесі. Вебер розглядав релігію як один з найважливіших засобів надання смислу соціокультурній діяльності людини. Протестантизм не тільки стимулював нагромадження капіталу, високоефективне виробництво шляхом релігійної санкції трудової діяльності, релігійної етики накопичення і підприємництва, свідомої самоцінної праці як релігійного покликання і морального обов’язку само формування особистості “в ім’я Бога і прибутку”.

.

Різноманітність інтерпретації культури викликана дослідницькими настановами різних наук – філософії, історії, психології, етнографії тощо. Водночас усі інтерпретації культури можна розглядати як взаємодоповнюючі, викликані всеохопним характером культури в просторі людського буття. Культура як багаторівнева система з ієрархією підсистем викликала до життя цілу систему наук про культуру. Фундаментальна культурологія досліджує найбільш загальні закономірності ціннісно-смислового аспекту соціокультурного буття людства. Прикладна культурологія займається розробкою технологій практичної організації та регуляції культурних процесів. Теорія культури пізнає сутність культури і виявляє закони і механізми функціонування цілісної системи культури. Існують конкретні порівняльні науки про культуру – етнологія, етнографія, соціологія культури, мистецтвознвавство, що базуються на зборі та аналізі емпіричного матеріалу.

На відміну від культурології, предметом якої є осмислення культурного розвитку людства як поліфонії ціннісно значущих смислів буття людської спільноти, різних культур, формування цілісного уявлення про культурний континуум і місце в ньому людини, відтворення універсального образу світу в його динамічному розвитку – історія української та зарубіжної культури вивчає конкретні унікальні творіння культурного генія в їх динаміці. Зі свого боку, історія культури як окрема наука, що досліджує конкретні феномени культури, є базисом культурології як найзагальнішої науки про культуру.