Правова характеристика договору оренди

Підставою для укладання договору оренди водного об’єкта є розпорядчий документ орендодавця, якій видається за наявності проекту відведення земельної ділянки і паспорта водного об’єкта, відповідно до заяви зацікавленої особи. Орендар (зацікавлена особа) може бути визначений на конкурентних засадах, або без участі у земельних торгах (відповідно до частини другої статті 134 Земельного кодексу України). Забезпечення відповідних витрат, пов’язаних з розробленням проекту відведення земельної ділянки і паспорта водного об’єкта, визначаються у договорі оренди водного об’єкту між орендодавцем та орендарем за згодою сторін.

Вперше затверджено Типову форму договору оренди водних об’єктів постановою Кабінет Міністрів України від 29.05.2013 р. № 420, яка набрала чинності з 01.07.2013 р. [11].

У ВК України відсутня норма щодо форми даного договору. Згідно

Цивільного кодексу України угоди можуть бути укладені як в усній, так і

письмовій формі (простій чи нотаріальній). Досліджуючи екологічне

законодавство, слід зазначити, що договір оренди водного об’єкта (його

частини) повинен бути укладений у простій письмовій формі шляхом

укладання єдиного документу, підписаного сторонами, що не потребує

обов’язкового нотаріального посвідчення, оскільки це прямо не вказано у

Водному кодексі. Але це не позбавляє сторони можливості оформити

дану угоду в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса.

Як вказується в статті 51 ВК України, умови, строки та плата за

оренду водного об’єкта (його частини) визначається в договорі за

погодженням сторін. На мою думку, істотні умови договорів оренди

водних об’єктів місцевого значення повинні бути безпосередньо

відображені у ВК України. За аналогією із Законом України «Про оренду

землі» до таких умов слід віднести: 1) об’єкт оренди (весь водний об’єкт

чи його частина, з обов’язковою вказівкою його місце знаходження); 2)

цільове використання; 3) умови і порядок його повернення; 4) права і

обов’язки сторін; 5) строк дії договору оренди; 6) орендна плата; 7)

порядок обмеження чи призупинення використання водного об’єкта чи

його частини [13; с.69-71].

Невід’ємними частинами договору є:

1) план або схема об’єкта оренди;

2) кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень

(обтяжень) та інших прав третіх осіб щодо її використання і встановлених

земельних сервітутів;

3) акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

4) акт приймання-передачі об’єкта оренди;

5) проект із відведення земельної ділянки з розташованим на ній

водним об’єктом;

6) паспорт водного об’єкта. [24]

Для правової характеристики договору оренди водного об’єкта чи

його частини необхідно звернутись до аналізу предмета договору. Водний об’єкт місцевого значення – це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (річка, озеро, водосховище, ставок, канал), знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення [1 ст.189].

Предмет договору – це мала річка, яка нерозривно пов’язана із землею.

Тому вважаємо за доцільне звернутись і до поняття «землі водного фонду». Так, згідно статті 4 Водного кодексу України до складу земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об’єктами, болотами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм тощо.

У договорі оренди водного об’єкта визначаються зобов’язання щодо здійснення заходів з охорони та поліпшення екологічного стану водного об’єкта, експлуатації водосховищ та ставків відповідно до встановлених для них територіальними органами Державного агентства водних ресурсів України, режимів роботи, а також необхідність оформлення права користування гідротехнічними спорудами.

Крім того, Типовим договором оренди передбачено відповідальність орендаря за шкоду, що може бути нанесена третім особам унаслідок неналежного виконання умов договору.

Як вже було сказано, до істотних умов договору оренди належать: об’єкт оренди, цільове використання, умови та порядок його повернення, права та обов’язки сторін, строк дії договору, орендна плата, обмеження чи призупинення дії договору.

Строк дії договору оренди водного об’єкта (його частини) є однією з істотних умов договору. Під строком розуміється момент чи відрізок часу (період), з настанням чи закінченням якого закон пов’язує певні правові наслідки. У ВК України в статті 50 вказуються строки спеціального користування водними об’єктами, зокрема, законодавець поділяє його на короткострокове (до 3 років) та довгострокове (від 3 до 25 років).

Вважається, що продовження строків у договорі здійснюється за

взаємною згодою сторін, адже інакшого у водному законодавстві України не встановлено. Отже, в оренду водний об’єкт місцевого значення чи його частина може бути зданий на строк до 25 років, а в разі потреби строк може бути продовжений до 50 років. У разі коли строк у конкретному договорі не визначений сторонами і між ними виник спір про строк в договорі, то слід виходити із строків, встановлених законодавцем. Тому дуже важливо, щоб у кожному договорі був вказаний строк його дії, так як по закінченню строку настають певні наслідки: припинення договору, право на його поновлення та інше. У всіх випадках строки у договорах повинні бути визначені за взаємною згодою сторін.

Наступною істотною умовою, що обов’язково повинна бути передбачена в договорі, є орендна плата. Орендатор сплачує за водний об’єкт орендну плату, розмір якої визначається та може бути змінений лише за згодою сторін у договорі. Методику визначення розміру плати за надані в оренду водні об’єкти затверджено наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 28.05.2013 р. № 236 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 р. за № 986/23518 [18]. Вона встановлює єдиний механізм розрахунку орендної плати за надані в оренду водні об’єкти та є обов’язковою для застосування органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування при укладанні ними договорів оренди водних об’єктів.

Права та обов’язки сторін знаходяться у тісному взаємозв’язку, хоча кожне з цих правових понять зберігає свою відносну самостійність. В загальнотеоретичній літературі право розглядається як належна уповноваженій особі з метою задоволення своїх потреб міра дозволеної поведінки, що забезпечується юридичними обов’язками інших осіб [19;с.24].

Юридичний обов’язок – це належна міра необхідної поведінки зобов’язаної особи, якій особа повинна слідувати згідно з вимогами уповноваженого з метою задоволення його інтересів [19; с. 26]. Аналіз змісту різних еколого-правових договорів свідчить, що в кожному договорі сторони виступають по відношенню одна до іншої уповноваженими і зобов’язаними особами. Міра дозволеної та належної поведінки в договорах визначається сторонами з урахуванням вимог відповідного законодавства, а якщо в законодавстві це питання не вирішене, тоді самі сторони встановлюють за взаємною згодою права та

обов’язки.

Мета в кожному договорі визначається з врахуванням інтересів сторін, особливостей об’єкта використання та інших ознак. Тому так суттєво передбачити у кожному конкретному договорі перелік прав та обов’язків сторін. Загальною метою кожного еколого-правового договору є цільове та раціональне використання природного об’єкта, досягнення сприятливого екологічного та економічного результату [14, с.83]. Наприклад, у разі передачі в оренду частини водного об’єкта для виробництва сільськогосподарської продукції, то комплекс прав та обов’язків визначається цією метою. Зокрема, орендар зобов’язаний виконувати поставлену перед ним мету, ефективно використовувати переданий йому водний об’єкт (чи його частину), не допускати спричинення шкоди іншим природним ресурсам та природокористувачам, дотримуватись екологічних нормативів, покращувати якість водних ресурсів водного об’єкта чи його частини та не допускати її забруднення, засмічення чи вичерпання, компенсувати шкоду, заподіяну іншим природокористувачам та їх майну, тощо.

Одним із заохочувальних заходів до ефективного використання водних ресурсів водного об’єкта чи його частини є передбачення в договорі оренди даного водного об’єкта заходів економічного стимулювання такого раціонального використання та охорони. Доцільним було б всі заходи економічного стимулювання відобразити в окремій угоді, що додається до договору. Цю угоду слід розглядати як невід’ємну частину основного договору. Стимулювання повинно здійснюватись у двох напрямках: за ефективне використання рибних водойм та відтворення рибних запасів. Особливе значення набуває стимулювання штучного розведення риб на рибоводних заводах та в інших рибоводних господарствах. На моє переконання, було б доцільним у договорі оренди водного об’єкта чи її частини з метою риборозведення обумовлювати заходи стимулювання за високі результати штучного розведення риб, що сприяло б раціональному використанню даного водного об’єкта.