Розслідування та облік випадків хронічних професійних захворювань і отруєнь 9 page

Поточну дезінфекцію в приміщеннях лікарні (відділення) проводять молодші медичні сестри під контролем лікаря або медичної сестри протягом усьо­го часу перебування хворого. Заключну дезінфекцію проводять після випису­вання хворих із палат, боксів, перед поточним ремонтом. У палатах, коридо­рах та інших приміщеннях кожного дня проводять вологе прибирання два рази на день із застосуванням дезінфекційних засобів. Генеральне прибирання у відділенні проводять один раз на 7—10 днів. У палатах прибирають під час відсутності хворих.

Відвідування хворих родичами забороняється. Довідки про стан здоров’я дає лікар. Допуск матерів для догляду за дитиною, окрім дітей грудного віку, відбувається з дозволу головного лікаря. При цьому мати проходить інструктаж, санітарну обробку, надягає лікарняний одяг. Передачі для хворих при­ймаються лише в межах дозволеного лікарем асортименту продуктів.

Виписування хворих відбувається таким чином: продезінфіковані особисті речі пролікованого хворого, знезаражений одяг приносять у виписну кімнату і зберігають в індивідуальних мішках до одягання хворим. Усі хворі, що випи­суються з інфекційних відділень, проходять санітарну обробку (приймають ванну чи душ).

Правила санітарно-протиепідемічного режиму та техніка безпеки при роботі у протитуберкульозних закладах системи МОЗ України

У протитуберкульозних закладах персонал спілкується з хворими на туберкульоз, у тому числі з активними формами туберкульозу. Це спілкування має місце на амбулаторному прийомі хворих, при обслуговуванні їх у стаціонарі і дома, де можлива передача збудника пиловим, контактним, крапельним шляхами. Тому правила санітарно-протиепідемічного режиму застосовують з метою зведення до мінімуму небезпеки зараження туберкульозом і створення найбільш прийнятних умов праці для персоналу, що працює в протитуберку­льозних закладах, у ході своєї діяльності має контакт з хворими, інфіковани­ми предметами і матеріалами. Дія цих правил поширюється на протитуберку­льозні диспансери зі стаціонарами і без них, туберкульозні лікарні і відділення загальних, дитячих лікарень, клінік медичних університетів тощо.

У цілому заходи щодо забезпечення гігієнічного режиму для працівників протитуберкульозних закладів аналогічні до тих, що і в інфекційних лікарнях і відділеннях, але існують суттєві відмінності. Так, особи, які контактують з інфікованим матеріалом (працівники прозекторських, бактеріологічних лаб о раторій і віваріїв, стоматологи, оториноларингологи та ін.), зобов’язані носити маски. Маски повинні надівати й інші працівники (у перев’язочних, операційних, стерилізаційних, при роботі з антибіотиками, у мікробіологічних лабора­торіях, під час проведення спеціальних досліджень). Персоналу бактеріологіч­них лабораторій забороняється вести розмови під час виконання маніпуляцій. Усі роботи, пов’язані з можливістю забруднення рук мокротинням чи іншими виділеннями хворих, необхідно виконувати у гумових рукавичках, які після роботи дезінфікують. Персонал (зокрема, буфетниці) зобов’язаний надягати прогумований фартух при збиранні брудного посуду в палатах чи їдальні та під час миття посуду. Дезінфектори під час перебування в брудній половині при­міщення дезкамери повинні надягати халат, косинку, прогумований фартух, рукавиці, респіратори, окуляри та чоботи. Заміна халатів, шапочок (косинок) проводиться два рази на тиждень, костюмів (платтів) — два рази на місяць. При забрудненні мокротинням чи іншими виділеннями хворих спецодяг за­мінюється негайно.

Санітарно-гігієнічні умови праці в протитуберкульозних закладах загалом такі самі, як і в інших інфекційних лікарнях чи відділеннях з певними особливостями, що випливають зі специфічного характеру туберкульозного збудни­ка. Так, у всіх протитуберкульозних стаціонарах мають бути окремі примі­щення:

— для миття і стерилізації плювальниць, знезараження мокротиння хіміч­ним або термічним способом;

— для апаратів автоматичного миття і стерилізації суден та сечоприйма­чів.

Під час миття суден і сечоприймачів персонал повинен користуватись про­гумованим фартухом і гумовими рукавичками.

У протитуберкульозних закладах з хворими систематично потрібно прово­дити санітарно-просвітницьку роботу, в якій першочергове місце має відводи­тись правилам поведінки цих хворих. Під час їх виписування роз’яснюються правила поведінки вдома, у громадських місцях, спрямовані на запобігання зараженню туберкульозом їх оточення.

Правила експлуатації та охорони праці у психоневрологічних та психіатричних лікарнях (відділеннях)

Правила в цих закладах передбачають спеціальні заходи, спрямовані на охорону праці персоналу, що обслуговує психічно хворих.

Усі працівники лікарні повинні обов’язково вивчити і виконувати інструк­цію з техніки безпеки при роботі у психоневрологічних та психіатричних лі­карнях (відділеннях). При прийнятті на роботу і під час роботи працівникам лікарні проводиться інструктаж згідно з цією інструкцією.

Термін дії інструкції — три роки, після чого вона переглядається і затверджується. Інструкція підлягає перегляду раніше вказаного терміну у випад­ках травматизації, внаслідок її недосконалості, при зміні лікувального проце­су, реконструкції відділення, а також з погляду особи, яка розробила інструк­цію, на вимогу інженера з охорони праці.

Контроль за виконанням цієї інструкції і виробничої санітарії покладається на завідувача відділення.

Робота медичного персоналу, окрім вказаної інструкції, регламентується посадовими інструкціями і функціональними обов’язками кожного праців­ника.

Дотримання правил техніки безпеки і поінформованість щодо особливостей роботи у психіатричних закладах гарантує законність, правове партнер­ство, доступність, гуманність психіатричної допомоги, дотримання прав лю­дини, добровільність, мінімальність заходів лікування і соціально-правових обмежень, відповідність сучасному рівню наукових знань з метою поліпшити надання психіатричної допомоги пацієнтам, створити безпечні умови для хворих і медичного персоналу, попередити їх травматизацію.

Згідно з чинними правилами та нормами лікарня має бути огороджена по всьому периметру; доступ на територію лікарні має знаходитися під контролем (стороннім особам — заборонений); має бути освітлення в нічний час; під’їзні дороги і шляхи потрібно покривати асфальтом, а не кам’яним вимощенням; мають бути естетичне озеленення, садові ділянки. При цьому особлива увага приділяється тому, щоб на території не було каміння, битого скла, палиць, дощок, які хворі можуть використати для спроби самогубства, самоушкодження, нанесення тілесних ушкоджень іншим хворим та медперсоналу. Тому перш ніж виводити хворих на прогулянку, медичний персонал незалежно від про­філю відділення повинен добре обстежити всю територію, де будуть перебува­ти хворі.

Приміщення приймального відділення організовується за принципом сані­тарного пропускника і складається з таких приміщень:

— приміщення для очікування прийому;

— кімната для роздягання хворого;

— ванна кімната;

— кімната для одягання хворого;

— кімната для відпочинку і харчування чергового персоналу;

— гардеробна для персоналу або вбудовані шафи;

— туалети для хворих при кімнаті очікування та при кімнаті для одягання хворих;

— туалет для персоналу.

Вхід до приймального відділення і вихід з нього завжди мають бути зачине­ні на вагонний і контрольний замки. Вікна і двері приймального відділення та меблі облаштовують таким же чином, як у відділеннях для неспокійних хво­рих. Прийом хворих здійснюється черговим медперсоналом з обов’язковою присутністю лікаря, медичної сестри (фельдшера) та санітара. Під час прийо­му у хворого за розпорядженням лікаря насамперед забирають усі предмети, небезпечні для життя та здоров’я персоналу і хворого. При госпіталізації у психіатричний стаціонар хворий чи його законні представники дають письмо­ву згоду на перебування у відділенні, застосування тих чи інших методів ліку­вання. У разі відмови хворого від госпіталізації він підлягає виписуванню. Згідно з чинним законоположенням, через суд може оформлятися примусова госпіталізація.

Під час прийому неспокійних, агресивних і схильних до втечі хворих черговий лікар може призначити введення засобів для купірування збудження. Таких хворих відправляють у відділення у супроводі двох санітарів, спокій­них — супроводжує один санітар.

Відділення лікарні можуть бути такими:

— для неспокійних хворих (збуджених, агресивних);

— для спокійних хворих;

— для хворих, що одужують і пройшли основний курс лікування в інших відділеннях;

— соматичне — для соматичних хворих із психотичними проявами;

— експертне — для осіб, які проходять трудову, військову та судово- психіатричну експертизу;

— для лікування осіб, хворих на алкоголізм;

— туберкульозне — для хворих на туберкульоз із психотичними проявами та для душевнохворих, які одночасно хворіють на туберкульоз;

— дитяче;

— інфекційне з боксами — для хворих з різними інфекційними захворюваннями.

Усі відділення поділяють на чоловічі та жіночі.

До складу психіатричних відділень входять палати для хворих, процедурна кімната для ін’єкцій аміназину, кабінет завідувача відділення, кабінет лі­карів, старшої медичної сестри, кімната середнього медичного персоналу, бу­фет для роздавання їжі, їдальня, кімната для вмивання, туалети, ванні кімна­ти, кімната для куріння, перукарня, зал відпочинку, зал трудотерапії, кімната побачень, гардеробні, душові для персоналу, кімнати для білизни.

Усі приміщення лікарні мають бути обладнані так, щоб перебування в них душевнохворих було найбільш безпечним. Підлоги слід покривати лінолеумом, стіни на 2/3 висоти — олійною фарбою; вони не повинні мати гострих виступів. Вікна мають бути засклені міцним прозорим матеріалом, що не б’ється, з подвійними рамами, які не повинні відкриватись (мал. 28).

Двері — одностулкові, міцні, мають замикатися на вагонний психіатричний замок (мал. 29). Внутрішні двері мають відчиняти­ся в коридор, зовнішні — всередину відділен­ня. Двері вбиралень замикаються тільки ззовні.

Освітлювальні прилади розміщуються на стелі, електропроводка захована. Плафони вибирають з матеріалу, що не б’ється. Увімк­нення і вимикання освітлювальних приладів здійснюється медперсоналом на спеціально­му щитку, що знаходиться за межами досяж­ності хворих. Центральне опалення панельне зі схованою проводкою та приладами. Водопровід і каналізація також мають бути схова­ними. Сигналізація — світлова і звукова, те­лефонний зв’язок — внутрішній і з містом.

Для лікування більшості хворих застосо­вується аміназин. У відділеннях, де прово­диться аміназинотерапія, мають бути облад­нані спеціальні кімнати з припливно-витяжною вентиляцією, оскільки у медичного персоналу можуть спостерігатись контактні ускладнення (алергія), особливо у весняно-літній період. Найбільш типовими ускладненнями є:

— дерматит, у деяких випадках — із набряком Квінке;

— гострі ларинготрахеїти, часто без підвищення температури і з вираже­ною сухістю слизових оболонок;

— подразнення слизових оболонок очей;

— зниження артеріального тиску з явищами сонливості, млявістю, втомлюваністю.

При роботі з аміназином необхідно дотримуватись правил техніки безпеки і виробничої санітарії — не розпилювати аміназин у повітрі, не з’єднувати з іншими ліками в одному шприці. Працювати в гумових рукавичках та марле­вій пов’язці. Відходи, які залишаються після ін’єкцій аміназину, перед вики­данням у смітник необхідно обробити хлоридною (соляною) кислотою. Для за­побігання виникненню контактних ускладнень медперсонал повинен прохо­дити регулярні медичні огляди.

До роботи у психіатричній лікарні не допускаються особи, молодші 18 ро­ків, а також особи, що перенесли хронічні психічні захворювання. Під час прийняття на роботу і надалі не рідше одного разу на рік з усіма працівниками проводиться детальний інструктаж, в якому роз’яснюють специфічні особливості роботи у психоневрологічних закладах, правила внутрішнього розпоряд­ку для персоналу, настанови щодо виконання заходів із запобігання нападам хворих на персонал, ознайомлюють персонал з його правами та обов’язками.

Адміністрація лікарні зобов’язана забезпечити персонал лікарні медичним одягом, спецвзуттям і запобіжними засобами згідно з чинними нормами та ор­ганізувати регулярне прання спецодягу.

У кожному відділенні має бути журнал для реєстрації усіх тілесних ушкоджень, нанесених хворими персоналу. На нещасні випадки, які спричинили втрату працездатності на один робочий день і більше, завідувачем відділення складається акт за формою Н-1.

У психіатричному відділенні «закритого» типу вхідні двері і вікна мають бути постійно зачинені. Кожний працівник отримує власний ключ. Пацієнти не повинні мати доступ до ключів.

У відділенні повинен знаходитись тільки персонал, який перебуває на чер­гуванні. Персонал працює позмінно і щоденно, згідно з графіком, затвердже­ним адміністрацією. Самовільне залишення робочого місця персоналом забо­роняється.

Персонал відділення повинен бути одягнений у спецодяг (халат, шапочка, тапочки), мати охайний вигляд. При виникненні збудження у хворих медперсонал повинен допомагати один одному в заспокоєнні хворих. Персоналу, який обслуговує збуджених хворих, не рекомендується носити на роботі сережки, каблучки, браслети, які можуть бути зірвані такими хворими.

У своїй роботі медичний персонал повинен покладатись на принципи медичної етики і деонтології, чуйно ставитись до хворих та їх родичів, бути ввіч­ливим, не вступати в суперечки і конфлікти, не вживати грубих слів і не здій­снювати негожих вчинків.

Середній і молодший персонал повинен дотримуватись конфіденційності щодо психічного стану і діагнозу захворювання пацієнтів, тобто не має права надавати ніяких відомостей про хворих, давати поради щодо лікування. У відділенні встановлений обов’язковий для всіх розпорядок дня з точно зафіксова­ним часом ранкового підйому, споживання їжі, приймання ліків, лікувальних процедур, прогулянок, працетерапії, культурного відпочинку, годин для сну. При поступленні хворого у відділення медична сестра знайомить його з режи­мом дня, правами та обов’язками, а хворий ставить підпис, чим засвідчує свою поінформованість.

Під час перебування на стаціонарному лікуванні усі пацієнти мають правона:

— поважне та гуманне ставлення, яке виключає приниження честі і гіднос­ті людини;

— отримання інформації про свої права;

— згоду або відмову від надання психіатричної допомоги, за винятком випадків надання її у примусовому порядку;

— отримання психіатричної допомоги в найменш обмежених, відповідно до їх психічного стану, умовах. За можливості — за місцем проживання цих осіб, їх законних представників, родичів та близьких, протягом того часу, у тих випадках та порядку, що відповідають підставам, згідно з якими надаєть­ся допомога;

— безпеку в процесі надання психіатричної допомоги;

— спілкування з іншими особами;

— негайне повідомлення будь-якої особи за своїм вибором про надання психіатричної допомоги;

— прийом відвідувачів;

— відправку та отримання будь-якої кореспонденції;

— купівлю та отримання дозволених для використання предметів особис­тої гігієни та побуту;

— користування засобами масової інформації, заняття творчістю;

— проведення дозвілля;

— виконання релігійних обрядів;

— допомогу із соціального страхування згідно із законодавством України;

— оскарження неправомірних рішень та дій фахівців чи інших працівни­ків, які надають психіатричну допомогу, у разі порушення чи обмеження їхніх прав;

— допомогу адвоката і законного представника.

Під час перебування у психіатричному закладі можуть застосовуватись об­меження на здійснення вищевказаних прав в інтересах здоров’я самої особи або оточення шляхом встановлення спеціального індивідуального режиму нагляду та лікування. Розпорядок дня в цьому закладі сприяє нормалізації поведінки пацієнтів, відновленню часто порушеного у них ритму сна. Нічний сон має тривати 8—9 год, відпочинок після обіду — не менше години. Споживання їжі — 4 рази на день. Щотижня пацієнти приймають гігієнічну ванну, після чого їм замінюють постільну і натільну білизну.

Ліки повинен видавати середній медичний персонал згідно з призначенням лікаря. Разова доза ліків має бути прийнята у присутності ме­дичної сестри, інакше з’являється небезпека на­копичення їх та приймання із суїцидальною ме­тою. Психотропні ліки зберігаються в сейфі у старшої медичної сестри, їх кількість відповідає добовій потребі (мал. 30).

Під час здійснення перев’язок, накладання компресів також необхідно слідкувати, щоб хво­рий не збирав банки і марлю, тому що їх можна використовувати для суїциду.

Якщо немає протипоказань, то пацієнти регулярно — не рідше одного разу на день — ви­ходять на прогулянку (під керівництвом і на­глядом медперсоналу). Список пацієнтів для прогулянки складає лікар. Персонал повинен знати кількість осіб, що вийшли на прогулянку. Під час прогулянок особливу увагу приділяють хворим, які мають схильність до втечі, суїциду. Тих самих правил дотримуються при су­проводі хворих для працетерапії, на зовнішні роботи, у клуб та інші приміщен­ня.

Родичі і знайомі відвідують хворих у встановлені години та визначені дні. Лікар, що лікує, завідувач відділення можуть за показаннями збільшити кількість побачень. Перед побаченням лікар інформує родичів про стан хворого і можливі теми розмови. Під час побачень відвідувачі повинні уникати неприємних чи травмівних розмов. Відвідувачам заборонено передавати хворим го­стрі предмети (ножі, виделки тощо), а також продукти у скляному посуді, збу­джувальні напої (каву). Під час епідемічних спалахів (грип та інші) відвіду­вання хворих забороняється — встановлюється карантин. Не дозволяється відвідування хворих, що перебувають у стані психомоторного збудження.

Приймати від родичів продукти для пацієнтів можна тільки старшій ме­дичній сестрі або черговій медичній сестрі відділення. Продукти зберігаються у спеціальній шафі-холодильнику і видаються в міру потреби. Обслуговий пер­сонал не має права в жодному разі передавати листи або записки. Усю кореспонденцію, адресовану пацієнтові, дають лікарю. Лікар повинен перевіряти листи хворих перед відправленням.

Під час нагляду за хворими у відділенні потрібно стежити за їх психічним і фізичним ста­ном. Догляд за ослабленими і депресивними хворими потребує особливої уваги. Необхідно допомагати їм дотримуватись правил особистої гігієни (мал. 31), одягатись, а також супрово­джувати в туалет і спостерігати за фізіологічни­ми відправленнями.

Неохайним хворим слід частіше проводити гігієнічні ванни, замінювати білизну. У лежа­чих — перевіряти стан шкіри, проводити профі­лактику пролежнів, з метою запобігання застою в легенях кілька разів на день змінювати поло­ження в ліжку.

Особливу увагу варто звертати на депресив­них хворих. Вони здебільшого мовчазні, ні про що не просять. Водночас їх не слід дуже турбува­ти, потрібно дати їм полежати, не примушувати до роботи або якої-небудь діяльності.

До обов’язків персоналу входить особливий нагляд за тим, як харчуються хворі, чи з’їдають повністю свою порцію, чи не переїдають. Великого значення в цьому випадку набуває зважування пацієн­тів. їжу вони отримують у напіврідкому або подрібненому вигляді, вона не по­винна бути гарячою, щоб не спричинити опіків слизової оболонки.

Залежно від психічного стану кожному хворому призначається той чи інший режим нагляду. Існує три режими в інтересах безпеки і здоров’я пацієнта:

1)обмежений — застосовується до хворих, які знаходяться під постійним наглядом;

2)диференційованого нагляду — для хворих, що потребують нагляду;

3)вільного виходу — для хворих, що не потребують нагляду.

Обмежений режим призначається для хворих із суїцидальними, агресивними намірами, що перебувають у стані психомоторного збудження, схильних до втечі, соціально небезпечних, з порушеннями свідомості, у стані ступору, згострими психозами, тобто хворих, які є небез­печними для себе або оточення. Ці хворі перебу­вають у наглядовій палаті, де знаходиться постійний фіксований пост персоналу. Хворих необхідно супроводжувати в туалет, у палаті не повинно бути ніяких сторонніх речей (навіть рушників, шнурків). Вони мають бути одягнені в лікарняний одяг; їх необхідно передавати і забирати під розписку після огляду на предмет ті­лесних ушкоджень. Харчуються окремо від ін­ших пацієнтів під постійним наглядом персона­лу, який стежить, щоб хворі не забрали ложки. Столові прибори видаються і приймаються пер­соналом після їх підрахунку. Під постійним наглядом персоналу хворі приймають душ, вихо­дять на прогулянку (мал. 32).

Побачення хворим у такому стані або не до­зволяються, або можуть дозволятися лікарем на короткий час. Лікарські призначення таким па­цієнтам виконуються погодинно, у першу чергу. У разі відсутності у відділенні лікарів їх оглядає черговий лікар, який за необхідності робить додаткові при­значення. Таким хворим не дозволяється дивитись телепередачі, мати радіо­приймачі, грати в ігри. Вони потребують, щоб їх годували з ложки, одягали. Необхідно з’ясувати причину відмови від їжі і якщо хворий довіряє комусь із персоналу або рідним, то можна доручити їм годувати хворого. Деяким хворим залишають їжу біля ліжка, вони її їдять, коли ніхто не бачить. Якщо ці заходи не допомагають, медичний персонал виконує призначення лікаря для поліп­шення апетиту, купірування психопатологічної симптоматики. Якщо і це не допомагає, застосовують штучне годування за допомогою зонда чи клізми. Примусове харчування здійснює лікар або медична сестра.

Необхідно повністю виключити будь-який контакт психічно хворих з гострими, колючими або ріжучими предметами. Особлива небезпека цього виникає під час прогулянки, відвідування туалету і при побаченнях з рідними. Після повернення в палату необхідно оглянути одяг хворого. Різні гострі предмети (ножиці, спиці тощо), що використовуються під час працетерапії, після закінчення роботи обов’язково підраховують. Систематично слід оглядати і прибирати майданчик для прогулянок — забирати уламки скла, шматки за­ліза, цвяхи, консервні банки тощо.

Періодично, під час відсутності хворих, потрібно обстежувати їх постіль, особисті речі і приліжкові тумбочки. Слід прискіпливо, з пересторогою ставитись до хворих під час гоління та підстригання, які виконуються тільки під наглядом персоналу. У жодному разі не можна залишати хворих на самоті в туалетах. Якщо хворий знаходиться у стані психомоторного збудження, то йому за призначенням лікаря вводять заспокійливі препарати, у вечірні годи­ни до таких хворих викликають чергового лікаря, який призначає лікування.

Режим диференційованого нагляду застосовується, коли хворі лікуються у стаціонарі, але не потребують суворого нагляду й ізоляції. Навпаки, одне з основних завдань — поступове відновлення порушених під час хвороби навичок працездатності, контактів зі звичним оточенням. Пацієнти знаходяться у відділенні для спокійних, стимулюється їх соціальна активність, самообслуговування. Вони ходять у своєму одязі, користуються електроприладами, відві­дують перукарню, їм дозволяють більш вільний режим дня, частіші побачення з родичами. Після ранкових лікувальних процедур хворим дозволяється про­гулянка не лише в межах відділення, а й по всій території лікарні. Деяким хворим (з дозволу завідувача відділення) надається відпустка, яку вони про­водять у сім’ї.

Хворі, що одужують, широко залучаються до працетерапії. Крім того, вони читають художню літературу, беруть активну участь у діяльності ради хворих, у спортивно-культурних заходах тощо.

Режим вільного виходу і режим лікувальних відпусток застосовується для пацієнтів, що одужують і не потребують догляду й нагляду, скоро будуть виписуватись додому, отримують підтримувальне лікування, не мають психопа­тологічної симптоматики.

Соціально-трудова реабілітація — це комплекс медичних, соціально- культурних заходів, спрямованих на максимальну пристосованість хворого до професійної діяльності.

Є різноманітні види лікувально-реабілітаційних заходів. Реабілітація починається уже в період перебування в лікарні. Ця мета досягається лікувально- відновлювальними заходами, активізованим лікувальним режимом, що спри­яє максимальному заохоченню хворих до участі в житті відділення, працетерапією, фізіотерапією, лікувальною фізкультурою, роботою в майстернях, прикладною роботою тощо. Широке застосування медикаментозної терапії та інших методів біологічної, психотропної терапії, терапії зайнятістю (розва­жально-пізнавальні заходи, музикотерапія) дає змогу скоротити перебування пацієнта у стаціонарі і перенести основну частину відновлювальної терапії за межі психіатричної лікарні.

Особам, які не можуть відразу розпочати свою професійну діяльність, потребують тривалої терапії і реабілітаційних заходів, потрібна трудова переорі­єнтація. Для таких пацієнтів діють різні види позалікарняної допомоги, у тому числі денний стаціонар. У денному стаціонарі хворі перебувають цілий день, отримують необхідне лікування і чотириразове харчування, 5—6 год займа­ються тими видами діяльності, які найбільше збігаються з їх бажаннями і можливостями. У лікувально-трудових майстернях здійснюються різні опера­ції. Хворі, не здатні працювати у звичайних умовах, виконують посильну ро­боту під наглядом інструктора з праці і медичного персоналу.

Особи, що втратили працездатність частково чи повністю, направляються на МСЕК для визначення групи інвалідності.

Правила забудови, техніки безпеки і виробничої санітарії в лабораторіях лікувально-профілактичних закладів

У роботі лабораторій санітарно-епідеміологічної служби, патологоанатомічних відділень, моргів і клініко-діагностичних лабораторій є багато схо­жого як у методиці проведення досліджень, так і в застосуванні у процесі ро­боти інструментів, устаткування, реактивів тощо. Як і в клініко -діагностичних лабораторіях, так і в цих лабораторних закладах існує небезпека зараження персоналу збудниками інфекційних і паразитарних захворювань, а також отруєнь, алергій, опіків, тілесних ушкоджень. Вказані обставини визнача­ють схожість основних моментів забудови, правил виробничої санітарії, осо­бистої гігієни і техніки безпеки в таких установах. Окрім загальних правил з техніки безпеки при роботі в лабораторіях регламентовані правила роботи в бактеріологічних лабораторіях, правила роботи з рикетсіями і вірусами, правила роботи в паразитологічних лабораторіях тощо. Окремо розроблені правила роботи в хімічних, фізико-хімічних і токсикологічних лабораторіях, віваріях.

Правила безпеки передбачають проведення заходів, спрямованих на попередження небезпеки, пов’язаної з особливостями роботи в лабораторіях, а саме:

— можливість зараження персоналу при дослідженні матеріалів, які міс­тять збудників інфекційних та паразитарних хвороб;

— отруєння, алергізація, опіки та інші ураження, пов’язані із застосуван­ням отруйних і вогненебезпечних речовин, сильних кислот, лугів тощо;

— вплив шкідливих чинників під час роботи з приладами, обладнанням і скляним посудом.

Облаштування та утримання приміщень клініко-діагностичної лабораторії

Централізована клініко-діагностична лабораторія (ЦКДЛ) розміщується в окремих кімнатах і може мати кілька відділів: клінічний, біохімічний, бактеріологічний, імунологічний, експрес-відділ. У ній проводяться дослідження із застосуванням різних хімічних речовин, які самі по собі чи в результаті хіміч­них перетворень небезпечні для здоров’я людини, а також можуть спричинити пожежі і вибухи. До них належать отруйні, сильнодійні, біологічні матеріали, медичні препарати, охолоджувальні суміші, зріджений газ.

Розміщення клініко-діагностичної лабораторії в підвальних і напівпідвальних приміщеннях забороняється. Лабораторія повинна мати два входи (службовий і для відвідувачів). Оснащення, склад приміщень, їх площі мають бути затверджені в установленому порядку згідно з «Будівельними нормами і правилами». Поверхні стін і стелі мають бути гладенькими, легко очищатись від пилу за допомогою вологого прибирання. У лабораторії, де необхідно знеза­ражувати стіни, їх облицьовують глазурованою плиткою на висоту 1,6 м, ши­рина основних проходів до робочих місць або між двома рядами обладнання має бути не менше 1,5 м з урахуванням виступаючих конструкцій стін. Двері у виробничих приміщеннях лабораторій мають відкриватись у бік виходу із при­міщення. Підлога в лабораторних приміщеннях покривається лінолеумом або реліном; у боксах — гладенькою плиткою. Приміщення лабораторії мають бути непроникними для гризунів.

Лабораторію необхідно забезпечити водопроводом, гарячим водопостачан­ням, каналізацією, електромережею, боксами з припливновитяжною венти­ляцією, центральним опаленням і газом. У робочих приміщеннях мають бути раковини з підведенням холодної і гарячої води для миття рук персоналу і ра­ковини для миття лабораторного інвентарю та посуду. Нагрівальні прилади опалення повинні мати гладеньку поверхню і легко очищуватись. Якщо в ла­бораторії є газова мережа, то на місці її входу встановлюють загальний кран, який перекривають наприкінці робочого дня. Газові пальники на робочих сто­лах і у витяжних шафах повинні мати крани, утримуватись у чистоті і поряд­ку, для чого їх періодично слід розбирати й очищати.