Розслідування та облік випадків хронічних професійних захворювань і отруєнь 5 page

Перевірка балонів має здійснюватись в окремих спеціально обладнаних приміщеннях. Температура повітря в цих приміщеннях має бути не нижчою 12^оС. Для внутрішнього огляду балонів допускається застосування електричного освітлення з напругою не більше 12 В. Під час огляду балонів, які на­повнюються вибухонебезпечними газами, арматура ручної лампи та її штепсельне з’єднання мають бути у вибухобезпечному стані.

Наповнені газом балони, які перебувають на тривалому складському зберіганні, при настанні чергових термінів періодичної перевірки підлягають пе­ревірці представником адміністрації. У вибірковому порядку в кількості не менше 5 шт. — із партії до 100 балонів, 10 шт. — із партії до 500 балонів і 20 шт. — із партії понад 500 балонів. При задовільних результатах перевірки термін зберігання балонів установлюється особою, яка здійснює перевірку, але не більше 2 років. Результати вибіркової перевірки оформляються відповід­ним актом.

При незадовільних результатах здійснюється повторна перевірка балонів у такій самій кількості. У разі незадовільних результатів при повторній перевірці подальше зберігання всієї партії балонів не допускається, газ із балонів має бути видалений у термін, указаний особою (представником адміністрації), яка здійсню­вала перевірку, після чого балони мають бути перевірені кожний окремо.

Експлуатація балонів. Експлуатацію, збе­рігання і транспортування потрібно здійсню­вати відповідно до вимог в установленому по­рядку. Робітники, які обслуговують балони, мають бути навчені і проінструктовані відпо­відно до чинної нормативної документації. При експлуатації балонів забороняється по­вністю використовувати газ, який у них зна­ходиться. Залишковий тиск газу в балоні має бути не менше 0,05 МПа (0,5 кгс/см²).

Випускання газів із балонів в ємності з меншим робочим тиском має здійснюватись через редуктор, призначений для цього газу і пофарбований у відповідний колір (мал. 14). Камера низького тиску редуктора повинна мати манометр і пружинний запобіжний кла­пан, відрегульований на відповідний дозволе­ний тиск в ємності, в яку випускається газ. За неможливості через несправність вентилів ви­пустити газ із балонів на місці використання їх треба повернути на наповнювальну стан­цію. Випускання газу із таких балонів на наповнювальній станції має здійснюватися відповідно до інструкції, затвердженої в установленому порядку.

Наповнювання балонів газами має здійснюватися за інструкцією, розробленою і затвердженою в установленому порядку з урахуванням властивостей газу, місцевих умов і вимог інструкції щодо наповнення балонів газами.

Наповнювальні станції, які здійснюють наповнення балонів стисненими, зрідженими і розчиненими газами, зобов’язані вести журнал наповнювання балонів, в якому, зокрема, мають бути вказані:

— дата наповнювання;

— номер балона;

— дата перевірки;

— маса газу (зрідженого) у балоні, кг;

— підпис особи, яка наповнювала балон. Якщо на одному підприємстві здійснюється наповнювання балонів різними газами, то на кожний газ має вес­тись окремий журнал наповнювання.

Забороняється наповнювати газом балони, в яких:

— вийшов термін назначеної перевірки;

— вийшов термін перевірки пористої маси;

— пошкоджений корпус балона; несправні вентилі;

— відсутні належні кольорові смуги або написи;

— відсутній надлишковий тиск газу;

— відсутні встановлені клейма.

Наповнювання балонів, в яких відсутній надлишковий тиск газів, здійсню­ється після попередньої їх перевірки відповідно до інструкції підприємства - наповнювача (наповнювальної станції).

Перенасадка башмаків і кілець для ковпаків, заміна вентилів мають здійснюватися на пунктах перевірки балонів. Вентиль після ремонту, пов’язаного з його розбиранням, потрібно перевірити на щільність при робочому тиску. Здійснювати насадку башмаків на балони дозволяється тільки після випус­кання газу, викручування вентилів і відповідної дегазації балонів. Чищення і фарбування наповнених газом балонів, а також закріплення кілець на горло­вині забороняється.

Балони з газом можуть зберігатись як у спеціальних приміщеннях, так і на відкритому повітрі. В останньому випадку вони мають бути захищені від атмосферних опадів і сонячних променів. Складське зберігання в одному примі­щенні балонів з киснем і горючими газами забороняється.

Балони з газом, які встановлюються в приміщеннях, мають знаходитись на відстані не менше ніж 1 м від радіаторів опалення та інших опалювальних при­ладів і печей, не менше ніж 5 м — від джерел тепла з відкритим вогнем.

Балони з отруйними газами необхідно зберігати у спеціальних закритих приміщеннях, будова яких регламентується відповідними нормами і положеннями.

Наповнені балони з насадженими на них башмаками мають зберігатися у вертикальному положенні. Для запобігання падінню їх треба встановлювати у спеціально обладнані гнізда, клітки або огороджувати бар’єром. Балони, які не мають башмаків, можуть зберігатись у горизонтальному положенні на дерев’яних рамах або стелажах. Під час зберігання на відкритих площадках дозволяється укладати балони з башмаками в штабелі з прокладками з моту­зок, дерев’яних брусів або гуми між горизонтальними рядами.

При укладанні балонів у штабелі висота останніх не повинна перевищувати 1,5 м. Вентилі балонів мають бути повернуті в один бік. Склади для зберігання балонів, наповнених газами, повинні бути одноповерховими, з перекриттям легкого типу і не мати горищних приміщень. Стінки, перегородки, покриття складів для зберігання газів потрібно виготовляти із неспалимих матеріалів не нижче II ступеня вогнестійкості; вікна і двері повинні відчинятися назовні. Скло на вікнах і дверях має бути матовим або пофарбованим у білий колір. Ви­сота складських приміщень для балонів — не менше 3,25 м від підлоги до ниж­чих виступних частин покрівельного покриття. Підлоги складів мають бути рівними з неслизькою поверхнею, а складів для балонів з горючими газами — з поверхнею із матеріалів, які виключають іскроутворення при ударі по них будь-яким предметом. Освітлення складів для балонів з горючими газами му­сить відповідати нормам для приміщень, небезпечних відносно вибухів. У складах мають бути вивішені інструкції, правила і плакати стосовно пово­дження з балонами, які знаходяться на складі.

Склади для балонів, наповнених газом, повинні мати природну або штучну вентиляцію відповідно до вимог санітарних норм проектування виробничих приміщень. Склади для балонів з вибухо- і пожежонебезпечними газами по­трібно розташовувати у зоні, захищеній від ураження блискавкою. Складське приміщення для зберігання балонів має бути розділене неспалимими стінками на відсіки, у кожному з яких допускається зберігання не більше 500 балонів (40 л) з горючими або отруйними газами і не більше 1000 балонів (40 л) з него­рючими і неотруйними газами.

Відсіки для зберігання балонів з негорючими і неотруйними газами можуть бути розділені неспалимими перегородками заввишки не менше 2,5 м з від­критими отворами для проходу людей та отворами для засобів механізації. Кожний відсік повинен мати самостійний вихід назовні. Розриви між склада­ми для балонів, наповнених газами, між складами і суміжними виробничими будівлями, громадськими приміщеннями, житловими будинками мають задовольняти вимогам нормативної документації.

Переміщення балонів у пунктах наповнювання і використання газів має здійснюватися на спеціально пристосованих для цього візках або за допомогою інших пристроїв. Перевезення наповнених газами балонів потрібно здійснювати на ресорному транспорті або на автокарах у горизонтальному положенні, обов’язково з прокладками між балонами. Для прокладок можна застосовува­ти дерев’яні бруси з вирізаними гніздами для балонів, а також мотузкові чи гумові кільця завтовшки не менше 25 мм (по два кільця на балон) або інші про­кладки, які захищають балони від ударів один об другий. Усі балони під час перевезення треба укладати вентилями в один бік. Дозволяється перевезення балонів у спеціальних контейнерах, а також без контейнерів у вертикальному положенні обов’язково з прокладками між ними і загорожею від можливого падіння. Транспортування і зберігання балонів слід здійснювати з накручени­ми ковпаками. Транспортування балонів для вуглеводних газів здійснюється відповідно до «Правил безпеки в газовому господарстві». Зберігання наповнених балонів на підприємстві-наповнювачі до видачі їх споживачам допуска­ється без запобіжних ковпаків. Перевезення балонів автомобільним, залізнич­ним, водним і повітряним транспортом має здійснюватись згідно з галузевими правилами перевезення відповідних транспортних міністерств.

Правила забудови, експлуатації і техніки безпеки у фізіотерапевтичних відділеннях (кабінетах)

Правила забудови, експлуатації і техніки безпеки у фізіотерапевтичних відділеннях і кабінетах мають за мету забезпечити безпечні і найбільш сприятливі умови для здоров’я персоналу і хворих під час проведення фізіотерапев­тичних процедур. Ці правила поширюються на всі фізіотерапевтичні відділен­ня (кабінети) лікувально-профілактичних закладів, науково-дослідних інсти­тутів і навчальних закладів тощо. Вони є обов’язковими при проектуванні і будівництві нових, реконструкції та експлуатації існуючих фізіотерапевтич­них відділень (кабінетів).

Будівництво нових і реконструкція існуючих фізіотерапевтичних відділень (кабінетів) допускається тільки за наявності затвердженого проекту, узго­дженого із закладами санітарно-епідеміологічної служби, технічною інспекці­єю профспілки, головним фізіотерапевтом або завідувачем фізіотерапевтично­го відділення (кабінету) відповідного лікувального закладу. Проект має місти­ти план розміщення всіх фізіотерапевтичних апаратів, захисних пристосувань і допоміжної апаратури із вказівкою всіх розмірів, виду вентиляції, опалення, водопроводу, каналізації, заземлення, електричного освітлення і силової елек­тромережі. Нові побудовані або реконструйовані фізіотерапевтичні відділення (кабінети) у встановленому порядку приймаються в експлуатацію спеціальною комісією при обов’язковій участі в ній представників від закладів санітарно - епідеміологічної служби, технічної інспекції профспілки, головного фізіоте­рапевта або завідувача фізіотерапевтичного відділення (кабінету) відповідного лікувального закладу та інших зацікавлених осіб. Приймання будівлі (примі­щення) оформляється актом вказаної комісії з висновком про можливість її експлуатації. Один екземпляр акта має зберігатись у керівника лікувально - профілактичного закладу.

У фізіотерапевтичному кабінеті (ФТК) чи відділенні проводять електролікування, світлолікування, теплолікування, водолікування, грязелікування, аерозоль- і електроаерозольтерапію, лікування за допомогою інгаляцій та ма­сажу.

Для проведення процедур за кожним видом лікування мають бути обладна­ні окремі приміщення. Допускається проводити в одному приміщенні електро- і світлолікування (за винятком стаціонарних апаратів УВЧ-генераторів та апаратів мікрохвиль). Не дозволяється розміщувати ФТК у підвальних або на­півпідвальних приміщеннях. Підвальні приміщення використовують для збе­рігання грязі, розміщення котельні, компресорної. Усі кабінети повинні мати припливно-витяжну вентиляцію. Стіни на висоту 2 м мають бути пофарбовані олійною фарбою світлих тонів. Не можна облицьовувати стіни керамічною плиткою. На одну процедуру в кімнаті загальна площа має бути не менше 6 м², а за наявності однієї процедурної кушетки — не менше 12м². Для проведення внутрішньопорожнинних процедур гінекологічним хворим потрібно виділяти спеціально призначені приміщення.

Для проведення процедур виготовляють спеціальні кабіни з пластмасових або ламінованих дерев’яних плит. Розмір кабін: висота 2 м; довжина 2,2 м; ширина визначається розмірами апаратури і становить, як правило, 1,8—2 м. У кожній кабіні потрібно розмістити 1 кушетку, 1 стаціонарний апарат для фізіотерапії, 1 бра для локального освітлення. У кабінеті для електро- і світлолікування виділяється спеціальний ізольований бокс площею 1,8 м² для під­готовки лікувальних процедур (миття, кип’ятіння, сушіння гідрофільних про­кладок, тубусів), приготування розчинів та ін. Там же може бути встановлений рефрижератор для зберігання лікувальних розчинів, мазей тощо.

Апаратуру у ФТК розставляють за схемою, затвердженою завідувачем від­ділення, щоб апаратура і пускові щитки були легкодоступні. Усі перестановки можна проводити лише при відповідному дозволі.

До початку роботи кожної робочої зміни медичні сестри повинні перевіряти справність апаратури і заземлення дротів. За наявності несправності необхід­но негайно повідомити про це завідувача відділення, а за його відсутності — головного лікаря чи його заступника. Одночасно роблять запис у контрольно - технічному журналі. Записи про дефекти наступні зміни персоналу не понов­люють до ліквідації несправності. Спеціалістелектромеханік (фізіотехнік) по­винен згідно з графіком, але не рідше одного разу на два тижні проводити про­філактичний огляд всієї електро- і світлолікувальної апаратури та усувати виявлені дефекти з відміткою про це в журналі. Щорічно у спеціальних закла­дах має проводитись контрольна перевірка вимірювальних приладів апарату­ри для забезпечення правильного дозування фізіотерапевтичних процедур. Справність апаратури засвідчується в журналі особистими підписами техніка, що проводив профілактичний огляд і ремонт, й завідувача відділення, який підтверджує виконану роботу. Після капітального ремонту представник ре­монтної майстерні робить у паспорті запис про відповідність електромонтаж­ної схеми апарата затвердженому медико -технічному стандарту, що підтвер­джує технік, який обслуговує відділення.

Для нормальної і тривалої експлуатації апаратури медична сестра щоденно на початку і наприкінці робочого дня повинна протирати апарати вологою сер­веткою. Пил із внутрішніх частин апаратів видаляє пилососом технік під час профілактичних оглядів. Для зменшення запиленості апарати в неробочому стані накривають простирадлами чи спеціальними чохлами.

Для запобігання дії вогкості фізіотерапевтичні кабінети розташовують у сухому світлому приміщенні, що вентилюється, апаратуру доцільно розміщувати подалі від вікон. При внесенні апарата з морозної вулиці його витриму­ють у неробочому стані за температури приміщення протягом 24 год. Цей час вказується, як правило, у технічній інструкції апарата.

Апарати потрібно оберігати від ударів і струсів, тому переміщати їх краще всього на колясках з хорошою амортизацією. Щоб уникнути їх перегрівання, необхідно робити перерву між процедурами, що подовжить термін роботи апа­ратури.

У кожному приміщенні для електро- і світлолікування встановлюють груповий щит із загальним рубильником або пусковим щитком на 60—100 А (на­приклад, АП-50, А-3114/7), на якому вмонтовують вольтметр мережі з перемикачем фаз. Груповий щит монтують із запобіжників Е-27 або автоматичних вимикачів максимального струму на 15 А з кількістю груп відповідно до вста­новлених апаратів (мал. 15). Розподільна напруга для живлення апаратів — 220 В. Рубильник або пусковий щиток можна встановлювати окремо на висоті 1,5 м від рівня підлоги.

У кожній кабіні для вмикання апаратів на висоті 1,6 м встановлюють пусковий щиток. Він складається з ізоляційної панелі, на якій монтуються трипо­люсний рубильник, штепсельна розетка і чотири клеми лабораторного типу в ізоляційній оправі. Дві праві клеми — для підключення стаціонарної потуж­ної апаратури, одна клема — для заземлення апаратури через рубильник, ще одна (крайня ліва) — для безпосереднього з’єднання із шиною заземлення. До штепсельних розеток підключають тільки переносну та вимірювальну апаратуру із потужністю не більше 500 Вт. Більш потужну апаратуру підключають через дві праві клеми на щитку.

Проводи, якими підключають апарати до ме­режі, мають бути виготовлені з гнучкого кабелю, а за його відсутності — із гнучких проводів, які введені в гумову трубку. Проводи, які йдуть від апаратів до хворого, повинні мати якісну ізоляцію. Якщо вони мають висохлу й трісну­ту ізоляцію, експлуатувати їх забороняється. Під час проведення процедур не можна залишати проводи на тілі хворого. Для зберігання проводів обладнують спеціальну вішалку, де вони висять по всій довжині. Скручування і згинання їх при зберіганні призводить до швидкого пошкодження не тільки ізоляції, а й самого проводу. Металеві пластини електродів складають купкою і періодично з їх поверхні наждачним папером видаляють оксиди свинцю.

Металеві корпуси і штативи електро- та світлолікувальної апаратури, у тому числі переносні, а також нагрівачі, що можуть виявитись під напругою в результаті пошкодження ізоляції, підлягають захисному заземленню неза­лежно від місця їх встановлення і проведення процедур. Для заземлювальних пристроїв насамперед потрібно використати природні заземлювачі. Опір заземлювального пристрою має бути не більше 4 Ом для мереж з ізольованою нейтраллю, а для повторного заземлення нульового проводу в мережах із глу­хо заземленою нейтраллю — не більше 10 Ом. Відгалуження проводів від апа­ратів до заземлювача (шини) має бути виконане третім (окремим) проводом. Використання для цієї мети нульового (робочого) проводу відгалуження забороняється. Увімкнення апарата в електромережу здійснюється триканальним кабелем, один канал якого використовується для заземлення корпусу апарата. У заземлювальних проводах не повинно бути вимикачів та запобіжників. Ви­користовувати для заземлення труби водопроводу, опалення, каналізації, га­зопроводу, паропроводів і блискавковідводу забороняється.

Потрібно використовувати тільки ту фізіотерапевтичну апаратуру, що дозволена для використання МОЗ України. Обладнання має відповідати діючим правилам будови електричних установок, а фізіотерапевтична апаратура — діючим медико-технічним вимогам. Приміщення та апаратуру дозволяється використовувати тільки за прямим призначенням. Забороняється використовувати світлолікувальні апарати для підігріву повітря у приміщеннях. Заборо­няється споживати їжу у виробничих приміщеннях. Одночасне проведення процедур однією медичною сестрою в різних (несуміжних) приміщеннях забо­роняється, а в суміжних приміщеннях двері між ними повинні бути зняті і проріз дверей має бути вільним. Кваліфіковане проведення фізіотерапевтич­них процедур потребує чіткої і правильної організації роботи кабінету (відді­лення) й робочого місця. Тому в коридорі біля кожного кабінету вивішують інформацію для хворих: час роботи кабінету, прийому пацієнтів, час проведен­ня процедур для різних груп хворих, правила поведінки хворого під час при­йняття процедур.

Хворі та сторонні особи можуть перебувати у ФТК кабінеті лише у присут­ності персоналу.

ФТК повинен мати кімнати для відпочинку хворих, оснащені кушетками і кріслами з розрахунку 4 м² на кушетку та 2 м² — на крісло. Усі лікувальні приміщення і кабінети лікарів мають бути забезпечені умивальниками з подачею гарячої та холодної води. Завідувач кабінету (відділення) зобов’язаний розро­бити інструкції з техніки безпеки і виробничої санітарії для кожного структур­ного підрозділу та подати його на затвердження керівникові закладу чи його заступнику. Затверджені інструкції мають бути вивішені на видному місці. Особи, щойно прийняті на роботу, допускаються до роботи лише після відповідного інструктажу та перевірки знань правил згідно з профілем роботи. Пе­ріодичний (повторний) інструктаж робочого персоналу з техніки безпеки має проводитись не рідше одного разу на рік. При отриманні нового апарата по­трібно провести позачерговий інструктаж з експлуатації та догляду за цим апаратом. Реєстрацію проведеного вступного і періодичного інструктажу слід вести в журналі за формою. Журнал має зберігатись у завідувача кабінету (відділення). До самостійної роботи з технічного обслуговування і ремонту фізіоте­рапевтичної апаратури можуть бути допущені особи зі спеціальною освітою або які закінчили курси за спеціальною програмою та мають відповідне посвід­чення на право проведення зазначених робіт.

Процедури у ФТК проводить медична сестра тільки за наявності процедур­ної картки з призначеннями лікаря. Проведення фізіотерапевтичних проце­дур молодшим медичним персоналом забороняється. Особи, які не досягли 18- річного віку, до роботи на генераторах УВЧ і НВЧ не допускаються і не можуть знаходитись у зоні впливу цих частот. Згідно з вимогами медичний і технічний персонал ФТК повинен проходити обов’язкові медичні огляди.

Перед початком робочої зміни кабінет готують до прийому хворих: провітрюють приміщення, миють та кип’ятять інструменти і прокладки, миють ванни, розігрівають парафін, перевіряють справність апаратури і додаткових пристосувань, витирають пил, поповнюють запаси лікарських препаратів. Хворі заходять до кабінету по черзі, вказаній у талоні призначення. Первин­них хворих знайомлять з правилами прийому фізіотерапевтичних процедур, зазначаючи, що процедури недоцільно проводити після споживання їжі і на­тще. Оптимальним вважається час через 40—60 хв після легкого сніданку і 1—2 год після обіду. Не можна дозволяти хворим під час процедури спати чи читати, доторкатись до апаратів, регулювати дозу дії. Після процедури реко­мендується відпочинок протягом ЗО—40 хв у холі відділення. При кожному повторному відвідуванні ці правила нагадують хворому. Його знайомлять з ха­рактером відчуттів, що виникають при дії того чи іншого фізичного чинника, і за потреби пояснюють мету ліку­вання. Процедури краще проводити в положенні лежачи (мал. 16) або у зручному для хворого положенні.

Для створення зручного поло­ження використовують різні під­кладки (мішечки з піском, ватяни­ки, ковдри тощо), які допомагають фіксувати частину тіла в необхідно­му положенні. При захворюваннях серцево-судинної і дихальної сис­тем голову і грудну клітку фіксують у дещо підвищеному стані. Перед накладанням електродів перевіря­ють цілість шкіри. Щоб видалити рештки злущеного епітелію, жиру чи поту, шкіру протирають тампоном, змоченим теплою водою. Таке оброблен­ня покращує електропровідність шкіри і створює умови для рівномірного розподілу силових ліній струму. Під час проведення процедури електроди фіксу­ють на тілі хворого так, щоб вони не зміщувались. Для цього краще їх прибин­тувати гумовим чи еластичним бинтом. Накладати, міняти або поправляти електроди на пацієнтові (хворому) можна лише при вимкненій мережі. Про­води від електродів мають щільно заходити в гнізда кріплення, щоб запобігти довільному розриву електричного ланцюга. Під час процедури проводи розмі­щують так, щоб вони не торкались тіла хворого.

Перед увімкненням апарата перевіряють нульове положення всіх перемикачів. Перемикати форму і режим роботи, початкову напругу і розривати лан­цюг можна тільки при нульовому положенні ручок напруги, потужності чи інтенсивності.

Після ввімкнення апарата поступово збільшують інтенсивність дії до суб’єктивного відчуття або величини, вказаної у процедурній картці. Значні больові відчуття під час процедури не повинні виникати — їх поява свідчить про неблагополуччя. Медична сестра повинна вимкнути апарат і перевірити його роботу та розташування електродів. Хворих, у яких з’явилось погіршен­ня самопочуття, повинен оглянути лікар. Після закінчення процедури посту­пово зменшують інтенсивність дії до нуля, вимикають апарат і знімають елек­троди з хворого.

Під час проведення процедури медична сестра повинна знаходитись у кабі­неті і контролювати самопочуття хворого, показники індикаторів апарата, а за необхідності вносити відповідні корективи. Про всі неполадки в роботі апара­тів і порушення самопочуття хворих вона повинна негайно повідомити лікаря. Залишати кабінет під час проведення процедури не дозволяється. Кабінети, в яких відсутні хворі і медичний персонал, слід закривати на ключ.

При роботі з високочастотною апаратурою необхідно особливо ретельно до­тримуватись усіх вищезазначених вимог. Окрім цього із зони дії електромагнітного поля забирають всі металеві предмети — як з хворого, так і з кушетки. Медичний персонал, якщо немає потреби, не повинен знаходитись у зоні дії електромагнітного поля. Категорично забороняється усувати неполадки, замі­нювати запобіжники, перемикати напругу, протирати панелі на апараті, що ввімкнений у мережу. Щоб уникнути швидкого псування апарата, не можна залишати його під високою напругою в неробочому стані.

Після закінчення процедури апарат вимикають у порядку, зворотному ввімкненню, знімають електроди з хворого. Після закінчення робочого дня медична сестра вимикає пускові щитки, розподільний щит, водопровідну і електричну мережі кабінету.

Медичний персонал ФТК, а також особи, зайняті технічним обслуговуван­ням фізіотерапевтичної апаратури, повинні вміти надавати першу медичну до­помогу при ураженні електричним струмом та світловим випромінюванням.

Описи, заводські інструкції, схеми, паспорти на фізіотерапевтичну апаратуру та контрольно-технічний журнал мають знаходитись у завідувача кабі­нету.

У ФТК систематично має здійснюватись контроль за зовнішнім середовищем на наявність шкідливого забруднення повітря озоном, антибіотиками, сірководнем, парафіном та хімічними речовинами, радіоактивного випромі­нювання тощо.

Кожний із видів фізіотерапевтичного лікування має свої технологічні особливості, відповідно до яких розроблені правила безпечної роботи та вимоги з техніки безпеки.

Електро- і світлолікування. Приміщення для електро- і світлолікування має бути сухим і світлим, чистим (співвідношення площі вікон до площі підлоги не менше 1: 6—1: 7), заввишки не менше 3 м. Найменше штучне освіт­лення на рівні 0,8 м від підлоги при лампах розжарювання — 75 лк, при люмі­несцентних лампах — 150 лк. Забороняється для покриття підлоги і штор ви­користовувати синтетичні матеріали, які створюють статичні електричні заряди (підлога має бути дерев’яна або покрита лінолеумом). Стіни приміщень для електро- і світлолікування на висоту 2 м мають бути пофарбовані олійною фарбою світлих тонів, стіни не можна обкладати керамічною плиткою.

Металеві заземлені корпуси апаратів при контактному накладанні електродів потрібно встановлювати за межею досяжності хворими. У разі немож­ливості дотримання цієї умови доступні для хворого заземлені корпуси апара­тів мають бути захищені екраном від можливого доторкання хворого.

Під час проведення електропроцедур поза межами ФТК (у перев’язувальній, операційній, палаті тощо), коли хворі їх отримують на металевих столах чи ліжках, має бути виключена можливість контакту з ними хворого. Для цього стіл накривають шерстяною ковдрою, 3—4 шарами прогумованої тканини, а також простирадлом таких розмірів, щоб краї його звисали з усіх кінців стола. За наявності у зазначених випадках підлоги з плитки місце персоналу має бути покрите ізолювальним матеріалом площею не менше 1 м². Забороняється пра­цювати на апаратах у разі їх несправності, вимкненого електричного блоку­вання дверей чи наявності вм’ятин на корпусі апарата.

Для кип’ятіння інструментів, прокладок тощо застосовують ємності, стерилізатори або електроплитки тільки із закритим нагрівачем.

Забороняється проведення процедур УВЧ-терапії без ретельної настройки контуру в резонанс із генератором і при сумарному зазорі під обома електродами більше 6 см. Експлуатація апаратів для мікрохвильової терапії (сантиме­трові і дециметрові хвилі) можлива лише у спеціально відведених приміщен­нях з розрахунку 9 м² на одну кушетку, загальною площею не менше 12м². Апарат встановлюють таким чином, щоб випромінювач був спрямований у бік зовнішньої стіни. Експлуатація апаратів з контактним розташуванням випро­мінювачів можлива за наявності екранованої кабіни в загальному приміщен­ні. Перебування медперсоналу в зоні прямого випромінювання апаратів санти­метрових і дециметрових хвиль забороняється. З метою зниження напружен­ня поля до граничнодопустимих величин застосовують такі засоби захисту:

— екранування джерел випромінювання за допомогою металевих камер або щитів, покритих поглинальними речовинами;

— виготовлення кабін або щитів із бавовняної тканини з мікропроводом В-1, артикул 4381 (або з аналогічними властивостями).

Під час проведення ультразвукових процедур під водою (у спеціальних фа­янсових ванночках) медична сестра повинна працювати в тканинних рукавич­ках з поверх надітими гумовими.

Очі хворих і персоналу при використанні ультрафіолетових випромінювачів необхідно захищати окулярами-консервами — з темними скельцями і шкі­ряною або гумовою оправою. У проміжках між процедурами рефлектори з лампами потрібно закривати заслінками або щільними чорними з білою під­кладкою з тканини «спідницями» завдовжки 40 см. Увімкнена лампа, що не експлуатується, має бути опущеною до рівня кушетки.

При опроміненні обличчя інфрачервоними променями на очі хворого наді­вають «окуляри» з товстої шкіри або картону. Персонал не повинен тривалий час дивитись на ввімкнену лампу; це небезпечно для очей, оскільки може при­звести до ураження їх тепловими променями. Щоб уникнути небезпеки падін­ня уламків скла або металевих частин раптово розбитої лампи розжарювання, лампи-«солюкс» (мал. 17), їх не можна розміщувати поблизу пацієнта, а тіль­ки під кутом щодо тіла хворого і на безпечній відстані.

Для організації групового профілактичного ультрафіолетового опромінювання мають бути передбачені такі приміщення: власне фотарій, кімната для роздягання, робоче місце медичної сестри.

Робоче місце медичної сестри організовують поза фотарієм і забезпечують звуковою сигналізацією. Спостерігання за хворим у фотарії здійснюється че­рез засклене оглядове вікно площею не менше 0,5 м². Фотарій має бути забез­печений припливно-витяжною вентиляцією з підігрівом повітря до 20—22 °С. Вмикають і вимикають лампи у фотарії через пусковий щит з кімнати медич­ної сестри.