Моделі теорії організації

Модель організації визначає структуру і механізми коорди­нації діяльностю організації. Основними елементами організа­ційної моделі є система робіт, робочі групи і процеси, пов'язані з ними. Останні визначають відносини управління і комуніка­ційні зв'язки. Фактично модель організації є суперструкту­рою, в межах якої здійснюється діяльність організації.

Нижче розглядаються основні моделі організації: класич­на, або механістична, модель та її різновид — бюрократична модель, неокласична, або органічна модель, а також інститу-ційна і системна моделі.

Класична модель. На початку XX ст. у зв'язку зі зростан­ням концентрації виробництва і утворенням великих про­мислових підприємств виникли умови для зародження науко­вих систем організації. В основному ці системи розроблялися і були спрямовані на раціональну організацію праці і виробниц­тва. У створення й розвиток раціоналістичного напряму зроби­ли свій внесок класики теорії організації Ф. Тейлор, А. Файоль, Д. Муні та ін.

Основою класичної моделі є уявлення про те, що організа­ція — лише результат дій керівників, які її повністю конс­труюють і володіють нею. її серцевина — процес праці. Органі­зація розглядається як безособовий механізм, адміністративна піраміда з різними рівнями управління, пронизаними фор­мальними зв'язками.

Головне в цій моделі — єдність командування і чіткий роз­поділ обов'язків. Основні засоби — планування, координація, контроль. Насамперед, організація — це інструмент для вирі­шення завдань, а його "гвинтик" — людина — нікого не ціка­вить як особистість.

Основні риси організації класичної моделі можна предста­вити таким чином:

• організаційні цілі — отримання економічних та інших заданих результатів, внесок в їх досягнення;

Розділ 1

• структура і процеси — раціонально побудовані ієрар­хічні структури, чітко регламентовані процеси з виконання наперед спеціалізованих функцій;

• характер організаційної поведінки — виконання від­повідних функцій, робіт, повністю регульована раціональна поведінка;

• тип системи управління — механістичний, тобто су­купність елементів формальної структури (підрозділів, функ­цій, посад і т. ін.), що взаємодіють, подібно до механізму, для досягнення мети;

• розвиток — свідомий, продуманий, наперед обґрунтова­ний і спланований, пристосований до змінних умов;

• головні напрями вдосконалення — раціоналізація фор­мальних структур, регламентація процесів, планомірна пере­підготовка або заміна кадрів.

Основними характеристиками моделі є цілі і відповідна їм ієрархія органів управління і посад. Ієрархія доповнюється системою правил, які формально вводяться, і процедур. Люди­на розглядається як виконавець запрограмованих розпоря­джень, а організація — як набір механічних, більш-менш авто­номних частин, кожна з яких може бути вдосконалена з метою підвищення ефективності організації в цілому. Стимулювання і контроль здійснюються так, щоб забезпечити поведінку лю­дей відповідно до певних положень.

Організація виступає як замкнута система, а поліпшення її функціонування забезпечується за рахунок внутрішньої раціо­налізації без урахування зовнішнього середовища.

Розглянемо деякі поняття і положення, які використову­ються у процесі побудови раціоналістичної моделі організації.

Ієрархія — це порядок підпорядкування нижчих (посад, структур) вищим. Кожна організація складається з підроз­ділів, які у свою чергу діляться на дрібніші організаційні оди­ниці, тобто мають ієрархічну структуру. У класичній теорії організації поняттю ієрархічна структура відповідає "принцип сходів", що передбачає ділення влади і відповідальності по вер­тикалі ієрархії та розподіл обов'язків між підрозділами.

Адміністративна влада. Важливим у теорії організації є принцип закріплення влади за деяким центральним органом управління. При цьому той, хто володіє владою, має право да-

Предмет, методологія, завдання теорії організації

вати комусь накази, а той, хто отримав наказ, зобов'язаний його виконати.

Влада — це здатність керівника і керівництва викликати старанність підлеглого за допомогою заохочень і стягнень. Влада служить засобом інтеграції діяльності окремих елемен­тів організації і їх орієнтації на досягнення загальної мети.

Спеціалізація. Принцип спеціалізації знаходить виражен­ня в поділі організації на спеціалізовані одиниці, кожна з яких покликана виконувати певні функції.

Взаємини між лінійною структурою і штабними служба­ми. У класичній моделі лінійна структура (керівники на всіх рівнях ієрархії управління) є носієм і безпосереднім джерелом адміністративної влади, а функції штабних служб (відділів, бюро й інших підрозділів системи управління) полягають у тому, щоб допомагати і давати поради лінійним керівникам. З розвитком спеціалізації й ускладненням організацій штабні служби набувають більш важливої ролі в системі управління.

Бюрократична модель. Автор моделі М. Вебер виходить з того, що поведінка окремої особи непередбачувана, незавжди зрозуміла, а іноді перешкоджає ефективній діяльності органі­зації. Тому він вибрав як ідеальну модель таку форму організа­ції, в якій можна було б звести до мінімуму вплив поведінки окремої особи.

Основними рисами моделі ідеальної бюрократичної органі­зації, запропонованої М. Вебером, є:

• розподіл праці на основі функціональної спеціалізації;

• чітка ієрархія влади;

• система правил, що визначають права і обов'язки кож­ного члена організації;

• система процедур, що визначають порядок дії в усіх ситуаціях, які виникають у процесі функціонування органі­зації;

• відбір і висунення працівників відповідно до їх кваліфі­кації.

Таким чином, моделі традиційного, раціоналістичного на­прямку (класична, бюрократична) розглядають організацію як чисто формальну структуру, в якій внутрішнє життя відбу­вається за строго визначеною системою правил, розпоряджень і рекомендацій, обов'язкових для всіх членів організації.

Розділ 1

Система має примусовий характер, а структурні елементи повинні працювати, як добре відремонтований, позбавлений індивідуальності механізм. Особа є ізольованою від інших і по­винна бути пристосована до потреб організації за допомогою формальних економічних важелів.

Недоліком моделей організації раціоналістичного типу є мінімізація людського чинника.

Неокласична модель. Іншим напрямом теорії організації слід вважати поведінковий напрям. Моделі цього напряму бу­дуються з урахуванням можливостей людини, яка розгляда­ється не тільки як оператор, що виконує деяку роботу, але і як особа, що володіє певними соціальними інтересами. Зароджен­ня поведінкового напряму пов'язане з тим, що в 1930-х роках велике машинне виробництво зумовило максимально інтен­сивне використання фізичних можливостей працівника, що су­перечить потребам особи. Нижче наводяться характерні риси неокласичної моделі:

• організаційні цілі — виживання системи, підтримка рів­новаги з середовищем, задоволення інтересів і потреб груп та індивідів;

• структури і процеси — децентралізовані структури і ко­оперативні відносини, що складаються мимоволі під впливом еволюції й адаптації організацій, виходячи з потреб її членів;

• характер організаційної поведінки — дії, викликані цінностями, нормами, особливостями груп і осіб, організа­ційною культурою і кліматом, що важко піддаються регулю­ванню;

• тип системи управління — органічний — самоналаго-джувальна сукупність осіб і груп, яка функціонує в умовах слабких відносин, що регламентуються;

• розвиток — зміни, які виникають спонтанно внаслідок порушення балансу між організацією і середовищем, загос­трення внутрішніх проблем;

• головні напрями вдосконалення — вплив на групові й ін­дивідуальні норми, переконання, організаційний клімат, сти­мулювання членів організації.

В організаціях, що дотримуються неокласичного напряму у виробленні рішень, приймає участь велика кількість праців­ників, а не тільки вузька група на вищому рівні управління.

Предмет, методологія, завдання теорії організації

Не лише адміністративна влада, але і взаємна довіра служать об'єднуючою силою організації. Керівник — це скоріше посе­редник для зв'язку всередині групи, а не представник вищої влади. Необхідним є підвищення відповідальності членів ор­ганізації, а не встановлення зовнішнього контролю за резуль­татами їх роботи.

Інституційна модель. Ця модель розглядає організацію як політичний інститут, як об'єднання груп, кожна з яких пере­слідує свої цілі. Відповідно до інституційної моделі нормальне функціонування організації обумовлюється не тільки раціо­нальністю структури, врахуванням соціально-психологічних запитів її членів як індивідів, але і врахуванням запитів со­ціальних груп, що діють як всередині, так і за межами органі­зації.

Одним із принципів реалізації інституційної моделі є участь працівників в управлінні організацією, зокрема "партисипа-тивне управління", що ґрунтується на залученні членів ор­ганізації до ухвалення управлінських рішень.

Іншим принципом є створення керівником відповідного клімату для зростання або психологічної підтримки працівни­ків під час роботи, що стимулює їх брати на себе відповідаль­ність.

Головними ознаками інституційної моделі організації при­йнято вважати:

• принцип соціальної відповідальності бізнесу;

• врахування особливостей групової ідеології (власників, менеджерів, робітників, жінок, молоді і т. ін.);

• забезпечення більшої відповідності структури управлін­ня організації культурним традиціям, науці і т. ін.;

• погляд на ухвалення рішень як на процес взаємних ви­мог і поступок, що приводять до певних компромісів між гру­пами.

Характерні риси інституційної моделі:

• Організаційні цілі — досягнення мети розвитку органі­зації.

• Структури і процеси — узгодження соціальної, нефор­мальної структури з формальними структурами організації, за якого неформальним системам надається провідне значення.

Розділ 1

• Характер організаційної поведінки — встановлення по­рядку, за якого направляючі установки соціальної дії визна­ються членами колективу як моральні і соціально важливі для існування організації.

• Тип системи управління — поєднання органічних і ме­ханістичних систем управління, які взаємодіють і часто зава­жають досягненню мети організації.

• Розвиток — реалізація змін, що забезпечують подолан­ня внутрішньоорганізаційних суперечностей і конфліктів.

• Головні напрями вдосконалення — вирішення проблем, що виникають, на основі врахування взаємних вимог і здійс­нення поступок, що приводять до певних компромісів між гру­пами.

У цілому інституційна модель орієнтована на розвиток ви­робничої демократії та розширення участі працівників в ухва­ленні рішень, на спеціальну підготовку керівників, яка допо­магає краще зрозуміти підлеглих, що дає змогу налагодити вільні комунікації між членами організації.

Системна модель. Третім напрямом, на якому базується су­часна теорія організації, є системний підхід. Об'єктивними умовами зародження системного підходу в 50-х роках XX ст. і його проникнення в науку і практику управління в 60—70 ро­ках стали посилення взаємозв'язків усіх сторін організаційної діяльності, розширення і ускладнення внутрішньоорганіза­ційних відносин підприємств і установ, взаємодій із зовнішнім середовищем.

Традиційні моделі організації приділяють основну увагу окремим елементам організації та методам, що дають змогу розчленувати її діяльність на окремі завдання і робочі опера­ції. Вони не розглядають достатньо серйозно взаємозв'язки і методи інтеграції елементів організації.

Системна модель прагне представити організацію як сис­тему, що складається із взаємопов'язаних частин і змінних, і вважає будь-яку організацію соціальною системою, що вхо­дить до складу ширшої системи суспільства. Системна модель організації ґрунтується на концепціях відкритих систем з ура­хуванням вивчення відносин організації та зовнішнього сере­довища і соціальних систем, тобто включає також інструмен­тальні (технічні, економічні, організаційні), й поведінкові

змінні. Системна модель має міждисциплінарний характер і залучає до дослідження і створення організацій такі галузі знання, як кібернетика, економічна наука, математичне моде­лювання, соціологія, психологія та ін.

Системній моделі організації властиві такі риси:

• організаційні цілі — забезпечення як зовнішніх (еконо­мічних, технічних і т. ін.), так і внутрішніх (соціально-психо­логічних та ін.) результатів, що знаходяться у взаємозв'язку та визначаються станом виходів системи в цілому та її підсис­тем зокрема;

• структури і процеси — взаємозв'язані формальні і не­формальні характеристики організацій, встановлені як під впливом централізованих розпоряджень, так і на основі нефор­мального пристосування організації до вирішення проблем, що виникають;

• характер організаційної поведінки — дії, зумовлені впливом зовнішніх чинників системи управління, групових і особових відносин, регульовані лише частково;

• тип системи управління — блоковий, тобто поєднання механістичних і органічних підсистем залежно від вимог ситу­ації (середовища, цілей, кадрів, технології);

• розвиток — організаційні нововведення і перебудови, що виникають як свідомо, так і самовільно в міру виявлення організаційних проблем, пошуку шляхів їх подолання, впро­вадження результатів;

• головні напрями вдосконалення — здійснення поетап­них, взаємозв'язаних заходів щодо перебудови формальних і неформальних характеристик організацій на основі зворотно­го зв'язку.

Як видно з наведених положень, у системній моделі органі­зації реалізується спроба забезпечити синтез раціональних і поведінкових моделей з тим, щоб, використовуючи досягнення обох напрямів теорії організації та доповнивши їх новими уяв­леннями про організацію як соціальну систему, перевести ор­ганізаційно-управлінську теорію на нові рівні розвитку.

Розділ 1

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає роль організації в розвитку суспіль­ства?

2. Визначте місце теорії організації в системі наукових знань.

3. Назвіть об'єкт і предмет теорії організації.

4. Які методи пізнання використовує теорія організації? Коротко охарактеризуйте їх.

5. Які функції виконує теорія організації?

6. Назвіть основні етапи еволюції теорії організації. Яка між ними відмінність?

7. Назвіть основні напрями розвитку теорії організації. Які особливості властиві кожній науковій школі в розвитку теорії організації?

8. Охарактеризуйте принципи організації А. Файоля. Що таке "місток" Файоля?

9. Який зміст бюрократичного підходу М. Вебера?

10. Які висновки дозволили зробити Е. Мейо результати проведення Хоторнських експериментів?

11. Що таке "цілеспрямовані" організації Ч. Бернарда?

12. Охарактеризуйте теорію ХУД. Макгрегора.

13. Який зміст моделі "смітника" Р. Сайерта?

14. Охарактеризуйте напрямки сучасної теорії організації.

15. Які основні положення класичної моделі теорії органі­зації?

16. У чому полягає неокласична модель теорії організації?

17. Назвіть характерні риси інституційної моделі теорії організації.

18. Визначте умови, які зумовили виникнення системної моделі теорії організації.