Предмет, методологія, завдання теорії організації

1.1. Теорія організації як наука та її місце в системі наукових знань.

1.2. Еволюція теорії організації.

1.3. Основоположні ідеї теорії організації.

1.4. Сучасна теорія організації.

1.5. Моделі теорії організації.

1.1. Теорія організації як наука та її місце в системі наукових знань

Будь-яка сучасна теорія є системою наукових знань, що узагальнює практичний досвід та відображає сутність дослі­джуваних явищ, їх необхідні внутрішні зв'язки, закони функ­ціонування та розвитку. Теорія виконує пояснювальну функ­цію. Вона показує, які властивості та зв'язки має в своєму роз­порядженні об'єкт дослідження, яким законам він підкоряєть­ся у своєму функціонуванні та розвитку. Поява нової теорії виправдана лише тоді, коли відкриваються об'єкт і предмет до­слідження. Об'єктом пізнання зазвичай вважають те, на що спрямована пізнавальна діяльність дослідника, предметом — досліджувані з певною метою сторони, властивості, відносини об'єкта. З теоретико-пізнавального погляду об'єкт і предмет пізнання — феномени однопорядкові, вони належать до дійс­ності, що оточує нас, і протистоять суб'єктові.

Автори різних шкіл і напрямів у теорії та практиці менедж­менту по-різному підходили до вибору об'єкта і предмета ор-

Предмет, методологія, завдання теорії організації

ганізації. Так, у вченні Ф. Тейлора об'єктом організації є ор­ганізація праці, а предметом — трудові процеси, трудові при­йоми та рухи, а також методи роботи. Г. Форд об'єктом органі­зації вважає організацію виробництва, а предметом — техно­логічні потоки, виробничі процеси. У класичній школі як об'єкт виступає організація в цілому, а предметом організації є структури та функції апарату управління, регламентація зміс­ту і методів роботи. Теорія людських відносин та різні поведін-кові школи розглядають як об'єкт організації людей, а як пред­мет дослідження — мотиви поведінки людей в організації.

У теорії організації об'єктом вивчення виступає організа­ційний досвід навколишньої дійсності. При цьому основні завдання пізнання полягають у систематизації цього досвіду, в осмисленні способів організації природи і людської діяльності, поясненні й узагальненні цих способів, встановленні тенден­цій та закономірностей їх розвитку.

Об'єкт теорії організації — це регульовані та самооргані­заційні процеси, які відбуваються в суспільних організаційних системах, сукупність організаційних відносин як за вертикал­лю, так і за горизонталлю: організація і дезорганізація, суб­ординація і координація, впорядкування та узгодження, тобто взаємодія людей з метою організації спільної діяльності, ви­робництва матеріальних благ, відтворення самих себе як су­б'єктів суспільних змін.

Оскільки самоорганізаційні, регульовані процеси харак­терні для всіх складних організаційних систем, об'єкт теорії організації має багаторівневий характер — від суспільства в цілому, його основних підсистем до первинних підприємниць­ких, державних, муніципальних та громадських організацій.

Предмет теорії організації — організаційні відносини, тобто зв'язки і взаємодії між різного роду цілісними утворен­нями та їх структурними складовими, а також процеси і дії ор­ганізуючої та дезорганізуючої спрямованості. Різноманіття видів організаційних відносин достатньо наочно розкриваєть­ся через запропоновані А. Богдановим регулюючі механізми: кон'югації (з'єднання елементів і комплексів між собою); ін­гресії ("входження", утворення сполучної проміжної ланки між різнорідними ланками при формуванні нової цілісності); дезінгресії ("входження", утворення нейтралізуючої, руйную-

Розділ 1

чої ланки в процесі дезорганізації якоїсь цілісності); ланцюго­вого зв'язку (об'єднання за допомогою загальних ланок); від­бору і підбору, заходів стихійної регуляції; бірегуляції (зворот­ного зв'язку), егресії та дигресії (способів централізованого та кістякового формування комплексів). Таким чином, теорія ор­ганізації — це теорія організаційних відносин.

У предмет теорії організації доцільно включати основні ме­тоди, категорії, поняття, що розкривають сутність науки, ха­рактер організаційної діяльності.

Категорії теорії організації можна розділити на три віднос­но самостійні групи:

1) загальні категорії для більшості соціальних наук (су­спільство, держава, власність, ринок, соціальна діяльність, людина, особа, ресурси, соціальні інститути, влада);

2) категорії, що відображають організаційні явища і про­цеси, відбуваються в соціальних і соціально-економічних сис­темах (організаційна система, організація, структура органі­зації, місія, мета організації, лідер організації, формальна і неформальна організації, закони організації, організаційна культура);

3) категорії, що розкривають технологію організаційної діяльності та управління (правила, процедури, цикли, комуні­кації, вирішення протиріч, конфліктів, композиція, типіза­ція, класифікація).

Наведений розподіл теорії організації на категорії має умовний характер. У процесі дослідження організаційних про­блем та в практиці організаційної діяльності ці категорії засто­совуються комплексно, у взаємодії одна за одною.

Інструментом теоретичного дослідження предмета є науко­вий метод. Під методом (від грец. methodos — "шлях до чого-небудь") розуміється впорядкована діяльність щодо досягнен­ня певної мети. Пізнавальна діяльність людини може бути тео­ретичною і практичною, тому поняття "метод" однаковою мі­рою стосується як теорії, так і практики. Науковий метод пов'язаний з діями вченого і є сукупністю розумових або фі­зичних операцій, здійснюваних у ході дослідження. Він ґрун­тується на застосуванні певних процедур з метою отримання нового знання.

Предмет, методологія, завдання теорії організації

В основі формування методу лежать властивості, особли­вості, закони досліджуваного об'єкта, а також цілеспрямована діяльність ученого, який має певні потреби та володіє можли­востями і здібностями. Таким чином, науковий метод є одно­часно і результатом наукової діяльності людини, і засобом її подальшої роботи.

Метод теорії організації — набір теоретико-пізнавальних і логічних принципів та категорій, а також наукового (фор­мально-логічного, математичного, статистичного, власне ор­ганізаційного) інструментарію для дослідження системи ор­ганізаційних відносин. Метод організаційної науки не описує безпосередньо об'єкт і предмет дослідження (організаційний досвід і систему організаційних відносин), але вказує дослід­никові, які є засоби дослідження і як їх потрібно застосовува­ти, щоб отримати дійсні знання про предмет.

До основних методів теорії організації належать: індуктив­ний, статистичний, абстрактно-аналітичний, порівняльний.

Індуктивний метод є рухом думки від одиничного до за­гального, від знання меншого ступеня до знання більшого сту­пеня узагальнення.

Статистичний метод полягає в кількісному обліку чин­ників та частоті їх повторюваності. Дослідження масових явищ навколишнього світу з використанням методів теорії ймовір­ності, групувань, середніх величин, індексів, графічних зобра­жень дає змогу встановлювати характер та стійкість організа­ційних зв'язків структурних елементів у різних комплексах, оцінювати їх рівень організованості та дезорганізації. Цей ме­тод допомагає виявити стійкі зв'язки та закономірності між організаційними відносинами.

Абстрактно-аналітичний метод дає змогу визначати за­кономірності явищ, що відображають зв'язки і постійні тен­денції. Як засіб використовують "абстрагування", тобто уявне виділення істотних властивостей і зв'язків предмета, відмова від часткового, що дозволяє виявити в чистому вигляді основу явищ, які вивчаються. У всіх випадках абстрагування здійс­нюється шляхом або виокремлення досліджуваного явища з деякої цілісності, або складання узагальненої картини явища, що вивчається, або заміни реального емпіричного явища схе­мою, яка ідеалізується.

Розділ 1

Сутність порівняльного методу полягає в підборі схожих організацій як об'єктів дослідження. Виключно важливого значення цей метод набуває у процесі з'ясування зміни, роз­витку, динаміки досліджуваного явища, розкриття тенденцій і закономірностей функціонування розвитку організаційних систем.

Ефективність застосування порівняльного методу в прак­тичній організаторській діяльності, науковому дослідженні визначається правилами, виробленими багатовіковим дослід­ницьким досвідом:

• по-перше, порівнювати можна лише взаємозв'язані, од­норідні і порівняльні події (факти);

• по-друге, слід виявляти не тільки ознаки схожості в порівнюваних подіях (фактах), структурах, але і відмінні оз­наки;

• по-третє, порівняння має здійснюватися, насамперед, за такими ознаками схожості та відмінності, які мають важливе значення. Слід порівнювати невідоме (факти, що обґрунтову­ються) з відомим (раніше встановленим знанням).

Організаційні процеси і явища є універсальними і не мо­жуть бути описані методами однієї дисциплінарної науки. Тому в цих умовах особливого значення набувають нові методи комплексного і функціонального аналізу, системного й істо­ричного підходів (рис. 1.1).

Завдяки широкому застосуванню нових методів і підходів до проблем теорії організації з'являється можливість якнай­повнішого, глибшого і всебічного їх дослідження.

Використання комплексного підходу дає можливість отри­мати нові знання про організацію за допомогою вивчення цьо­го явища в міждисциплінарному аспекті на стику різних наук.

Дослідження організацій з позицій системного підходу за­безпечує розкриття таких властивостей організації, як ціліс­ність, системність, організованість, опис законів взаємозв'яз­ку між її елементами, внутрішньоорганізаціиних відносин та взаємовідносин певного об'єкта з іншими.

Застосування функціонального підходу дає змогу:

• вивчити прояв цілеспрямованості й активності діяльно­
сті організації;

Розділ 1

• визначити місце, яке займає та або інша організація в природних та суспільних процесах;

• виявити взаємодію цієї організації з іншими системни­ми та несистемними утвореннями, залежність між окремими компонентами всередині системи.

Системно-історичний підхід визначає, інтегрує наявний стан і рух організації, враховує наростання темпів розвитку, встановлює закономірності переходу з одного стану в інший, органічно сполучає генетичне та прогностичне тлумачення об'єктів і процесів.

Теорія організації, як наука та навчальна дисципліна, тіс­но пов'язана з економічним, політичним і соціальним життям суспільства. Вона виконує низку функцій, найважливішими з яких є: пізнавальна, методологічна, раціонально-організуюча і прогностична.

Пізнавальна функція полягає в розкритті процесів органі­зації та самоорганізації соціальних систем, закономірних тен­денцій організаційного розвитку, динаміки різних соціальних явищ та подій.

Методологічна функція тісно пов'язана з пізнавальною функцією. На відміну від часткових теорій теорія організації є комплексною, інтегруючою наукою. Вона досліджує організа­ційні відносини на макро- і мікрорівнях як цілісні, системні утворення, органічно пов'язані між собою.

Закони-тенденції теорії організації розкривають масштаб-ніші процеси становлення, розвитку та функціонування ор­ганізаційних систем. їх знання є необхідною умовою правиль­ного підходу до вивчення більш часткових, порівняно вузьких законів-тенденцій суспільних систем. Теорія організації є ме­тодологічною базою для часткових теорій, що вивчають окремі аспекти організаційної діяльності.

Раціонально-організуюча функція теорії організації вияв­ляється в узагальненні досвіду організаційної діяльності як у минулому, так і в сьогоденні, розробці оптимальних моделей організацій та їх структур, визначенні соціальних технологій щодо безболісного вирішення соціальних та політичних кон­фліктів.

Прогностична функція дає змогу заглянути в "суспільне завтра", передбачити організаційні явища і події.

Предмет, методологія, завдання теорії організації

Є різні підходи до вивчення місця теорії організації в си­стемі наук. Так, за одним із них теорія організації вивчає при­нципи, закони і закономірності організації та управління організаціями, зокрема підприємствами, установами, органа­ми влади, компаніями, персоналом і іншими ресурсами су­спільних утворень. Вона необхідна для наукової організації суспільних (соціальних) структур, тобто теорія організації — це одна з управлінських наук, основою якої є теорія управлін­ня (рис. 1.2).

За період від виникнення загальної організаційної науки (створеної А. Богдановим (1913 р.)), що заклала основи теорії організації, до наших днів бурхливий розвиток отримали такі близькі за змістом та предметом дослідження наукові напря­ми, як кібернетика, загальна теорія систем, структурний аналіз, теорія катастроф, синергетика, теорія управління, а та-

Розділ і

кож прикладні теорії соціального напряму: теорія менеджмен­ту, соціологія організацій, організаційна поведінка. Вони "під­хопили" і розвинули основні концептуальні ідеї організаційної науки, піддавши їх подальшому дослідженню. При всій схо­жості загальних проблем, що вирішуються цими споріднени­ми науковими напрямами, кожна з них безумовно має своє окреслене коло досліджуваних завдань.

Так, кібернетика вивчає закони функціонування особливо­го виду систем, так званих кібернетичних, які пов'язані із сприйняттям, запам'ятовуванням, переробкою інформації та її обміном. Теоретичним ядром кібернетики є: інформаційна теорія, теорія алгоритмів, розпізнавання образів, оптимально­го управління.

За цими ж міркуваннями і структурний аналіз, й синерге­тика, і теорія управління не можуть замінити теорії організа­ції, бо кожна з них вивчає свою частину навколишнього світу. Щодо прикладних теорій: менеджменту, соціології організа­ції, організаційної поведінки і багатьох інших, то вони розгля­дають загальні закономірності організаційних процесів у кон­кретних умовах їх функціонування.

Теорія організації тісно пов'язана з природничими та су­спільними науками. Вони є джерелами ідей, образів, організа­ційного досвіду. Так з біології, хімії, фізики черпається безліч відомостей для осмислення загальних організаційних законо­мірностей і принципів, а також для поширення їх на процеси збереження та руйнування усіх видів систем. Математика не тільки дає інструментарій для кількісної оцінки організацій­них зв'язків і відносин, але і є наочним прикладом організа­ційних форм цілого.

Особливе значення має зв'язок теорії організації з системою соціальних наук. Саме завдяки дослідженню закономірностей організаційних процесів вона робить позитивний вплив на роз­виток теорії соціального управління, науку управління націо­нальною економікою, теорію державного управління. Проте теорія організації не може замінити жодної з них, хоча сприяє розвитку прикладних наукових досліджень у цих сферах.

Таким чином, в основі теорії організації лежать три головні сфери наукового знання — математична, природнича та су-

Предмет, методологія, завдання теорії організації

спільна. Цим визначається зв'язок теорії організації з іншими сферами наукових знань.

Організації не можуть бути предметом вивчення тільки од­нієї науки — теорії організації. Вони є предметом міждис­циплінарного вивчення. Система наук про організацію пред­ставлена на рис. 1.3. За цим підходом вихідною в системі є власне теорія організації.

Визначальна роль у забезпеченні життєздатності організа­цій і досягненні ними своїх цілей належить науці про управ­ління. Питання про розмежування теорії організації та науки про управління в дослідженнях вирішується неоднозначно. У деяких роботах теорія організації розглядається як складова частина науки про управління. Мотивується це тим, що управ­ління як діяльність, спрямована на переведення об'єкта в ба­жаний стан, не може розглядатися відірвано від природи і властивостей керованого об'єкта. У низці робіт з теорії управ­ління формулюються основні категорії, закономірності, при­нципи і типологія організаційних систем, але не проводиться розмежування, до якого відгалуження загальної теорії — ор­ганізації або управління — належить той чи інший постулат. Є також велика кількість робіт, у яких проблеми організації ста­новлять відносно самостійну сферу знань. Вихідна позиція ав­торів цих праць полягає в тому, що "організація" відповідає на питання, чим управляти, а "управління" — навіщо і як впли­вати на об'єкт. Розуміння організації створює основу для ви­вчення управління. Така позиція, на наш погляд, дає мож­ливість глибше та всебічно досліджувати закономірності і при­нципи побудови організацій різних типів, виявити найбільш відповідні умови і шляхи забезпечення дієвості окремих еле­ментів, взаємозв'язків та взаємозалежностей, врахувати особ­ливості кожної стадії життєвого циклу організацій. Зрозуміло, і при такому підході зберігаються об'єктивно наявний зв'язок і взаємовплив організації та управління в межах єдиного про­цесу цілеспрямованої діяльності.

Інтереси комплексного вирішення проблем організацій по­требують урахування того, що до складу їх елементів входять об'єкти подвійної природи. З одного боку, це чинники, що ви­значають соціально-економічну структуру організації (індиві­дууми з їх здібностями, інтересами і підготовленістю, соціаль-

ні сукупності, підрозділи, розподіл повноважень і відповідаль­ності, неформальні відносини, потоки інформації). З іншого боку, це елементи, що визначають виробничо-технічну струк­туру організації (знаряддя праці, матеріальні ресурси, техно­логічні правила).

Основоположне завдання теорії організації — вивчення впливу, який здійснюють індивідууми та групи людей на фун­кціонування організації, на зміни, що відбуваються в ній, на забезпечення ефективної цілеспрямованої діяльності й отри­мання необхідних результатів. Теорія організації покликана використовувати досягнення і відомості низки суміжних на­укових дисциплін (психології, соціології, соціальної психоло­гії, антропології) для вирішення завдань.

Внесок психології в теорію організації полягає у вивченні і прогнозуванні поведінки індивідуума, визначенні можливос­тей зміни поведінки людей. Психологія визначає умови, що заважають або сприяють раціональним діям та вчинкам лю­дей. Останнім часом розширилася база саме тих психологічних досліджень, які безпосередньо пов'язані з поведінкою людини в організації. Йдеться про прийоми сприйняття, навчання і тренування, виявлення потреб та розробку мотиваційних ме­тодів, ступінь задоволеності роботою, психологічні аспекти процесів ухвалення рішень, оцінку вчинків і позицій людей, природу підприємництва.

Дослідження у сфері соціології удосконалюють методоло­гічні основи теорії організації за рахунок вивчення соціальних систем, де індивідууми виконують свої ролі та вступають у пев­ні відносини між собою. Принципово важливим є вивчення групової поведінки, особливо у формальних й складних органі­заціях. Актуальними стають соціологічні висновки та реко­мендації, що стосуються групової динаміки, процесів соціалі­зації, організаційної структури, бюрократії, комунікацій, ста­тусу і влади. Особливий внесок соціології зумовлений вивчен­ням природи соціальних конфліктів (і насамперед конфліктів міжособових) між малими, середніми та великими соціальни­ми групами. Для теорії організації великого наукового значен­ня набувають вивчення мотивації людської діяльності, місця і ролі людини в соціальних та технічних системах, аналіз чин­ників соціальної активності та соціальної патології, моделю-

Розділ 1

вання соціальної значимості діяльності людини, дослідження її соціальних можливостей, очікувань, обмежень, соціальних переміщень, мобільності, ідентифікації.

На питання, що виникають у процесі функціонування ор­ганізації, а саме, як індивідууми поводяться в груповій діяль­ності, чому вони поводяться так, а не інакше, дає відповіді порівняно нова наукова дисципліна — соціальна психологія. При вивченні міжособової поведінки головним орієнтиром є те, як відбуваються зміни, в яких формах вони здійснюються та як долаються бар'єри їх сприйняття. Виняткову важливість для організацій мають дослідження, присвячені оцінці й ана­лізу зміни позицій, форм комунікацій та шляхів задоволення індивідуальних потреб в умовах групової діяльності.

Внесок антропології в теорію організації визначається тим, що ця сфера знань серед інших проблем вивчає функцію куль­тури суспільства, тобто своєрідний механізм відбору цінностей та норм минулого, трансляції їх теперішнім поколінням, що озброюються певними стереотипами свідомості та поведінки. Ця соціальна пам'ять минулого лежить в основі відмінностей фундаментальних цінностей, поглядів і норм поведінки людей, що виявляються в діяльності організацій. У теорії організації важливо враховувати характер та ступінь впливу вказаних чинників на формування пріоритетів людей і їх поведінку в ор­ганізаціях.

Зв'язок теорії організації з економічною наукою полягає в об'єктивній потребі формувати цілі і стратегію організацій як основи для їх побудови, забезпеченні внутрішніх і зовнішніх взаємодій. Дослідження відносин власності, ринкового і дер­жавного регулювання, макро- і мікроекономічних аспектів функціонування суб'єктів господарювання, проблем ефектив­ності та її вимірників, методів економічного стимулювання мають безпосереднє відношення не тільки до орієнтації органі­зацій, але і до всіх сторін їх ефективної діяльності.

Важливим є зв'язок теорії організації з юридичною наукою, що вивчає право як систему соціальних норм. Безпосередній вплив на формування ключових розділів теорії організації здійснюють такі галузі юридичної науки, як цивільне, трудове та господарське право. Це стосується і адміністративного пра­ва, що регулює суспільні відносини, які виникають у процесі

організації державного управління і здійснення виконавчо-
розпорядчої діяльності. Особливо слід виділити корпоративне
право — сукупність юридичних норм, що регулюють правовий

статус, порядок створення та діяльності господарських това­риств. У організаційній діяльності велику роль відіграють сис­теми правил, що встановлюються власником або адміністра­цією організації та регулюють різні внутрішньоорганізаціині відносини. Сукупність соціальних регуляторів, що мають від­повідну законодавчу форму та забезпечують юридичну регла­ментацію суспільних відносин, створює необхідні передумови для ефективного функціонування організацій.

Особливе місце посідають сучасні інформаційні системи, що зв'язують воєдино всі процеси функціонування організацій і власне управлінської діяльності, а також інформатика як на­ука, що вивчає закони, закономірності, методи, способи та за­соби реалізації інформаційних процесів у цих системах. Ор­ганізації мають бути структуровані так, щоб максимізувати спроможність системи управління з обробки та передачі необ­хідної інформації, досягти необхідної оперативності ухвален­ня, реалізації та контролю управлінських рішень. Організації повинні забезпечити оперативне отримання необхідної інфор­мації як керівниками, так і виконавцями. Розвиток сучасних інформаційних систем відбувається швидкими темпами за ра­хунок широкого впровадження нових інформаційних техноло­гій, розвитку комп'ютерних мереж та телекомунікацій.