Закон спадної продуктивності факторів виробництва

Закон знижувальної (спадної) продуктивності факторів виробництва – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між розширеним використанням одного з факторів виробництва (за незмінності всіх інших) і зростанням продукту, що на певному етапі починає знижуватися.

Сутність закону. При збільшенні використання факторів зростає загальний обсяг виробництва. Однак якщо ряд факторів задіяний повністю і на їх фоні збільшується лише один змінний фактор, то рано чи пізно настає момент, коли, незважаючи на збільшення змінного фактора, загальний обсяг виробництва не тільки не зростає, а навіть знижується.

Грунтовніше визначив цей закон американський економіст Т. Карвер, який стверджував, що у процесі використання праці землі й капіталу кількість благ найшвидше зростає за найоптимальнішого пропорційного використання всіх факторів.

Наприклад, у нас є цех з певною кількістю оди­ниць устаткування, капіталу. Якщо робітників недостатньо, то виробництво неефективне, бо існує надлишок капіталу, який перевищує кількість робітників (пропорція між кількістю капі­талу і кількістю робітників). Залучення у виробництво нових робітників приведе до збільшення обсягів виробництва, серед­нього та граничного продукту. Це відбуватиметься до певного моменту (співвідношення між кількістю капіталу і кількістю ро­бітників). Якщо й надалі кількість робітників збільшуватиметь­ся, то рано чи пізно виникає їх надлишок порівняно з капіта­лом, одиницями устаткування. Темпи зростання сукупного продукту уповільняться. Граничний продукт зменшуватиметь­ся, причому він може бути і від'ємним.

Пропорція, що склала­ся між кількістю одиниць устаткування та кількістю робітників, знову змінюватиметься. У виробництві спостерігатиметься над­лишок праці порівняно з капіталом.
Динаміка показників використання факторів виробництва демонструє взаємозв'язок між спадаючим граничним продуктом,сукупним та середнім продуктом виробничого фактора.

Сукупний продукт досягає максимального значення, коли граничний продукт дорівнює нулю (ТPmax при MPL = 0)

Криві середнього та граничного продукту перетинаються у точці максимуму середнього продукту (АР=МР при APmax)

Величина граничного продукту відображає кут нахилу кривої сукупного продукту (tgα= d TPL / dL)

Відповідно до змін сукупного, середнього та граничного продукту виділяють стадії виробництва:

ǀ стадія. З ростом застосованого фактора виробництва (праці) збільшується його сукупний та граничний продукт. На цій стадії відбувається недостача праці, тому не спостерігається дія закону спадаючої граничної продуктивності. При цьому MPL> APL. Виробник продовжує нарощувати обсяги застосованої праці.

ǁ стадія. Граничний продукт починає знижуватися до досягнення рівності середнього та граничного продукту. В цій точці середній продукт стає максимальним. Слід зауважити, що виробник аналізуючи межі нарощування певного ресурсу у короткостроковому періоді орієнтується на показник середнього продукту, тобто кількість залученої праці буде оптимальною коли у середньому на одного робітника буде випускатися максимальна кількість продукції(Lopt при APmax, де APL=MPL).

ǀǀǀ стадія. Після досягнення точки оптимального використання ресурсів нарощування використання праці можливо до досягнення максимального значення сукупного продукту та нульового значення граничного продукту виробничого фактора (ТPmax при MPL = 0). Друга та третя стадії найпривабливіші для виробника, бо тут фактори виробництва використовуються збалансовано.

ǀV стадія. Подальше збільшення праці призведе до зниження сукупного продукту, тоді приріст застосування ресурсу дає від'ємну віддачу та крива граничного продукту знаходиться нижче нуля. Тобто кожен додатковий робітник скоріше заважає, ніж випускає додаткову продукцію, виробництво перенасичується працею. Виробник прагне уникати даної стадії.

Розділ 2: «Зміна масштабів виробництва»

У довгостроковому періоді обсяги всіх виробничих факторів змінюються. Тому фірма може обрати таке їх поєднання, що дасть змогу виробляти максимальний обсяг продукції з мінімумом витрат. Адже ізокванта ілюструє можливість заміщення одного фактора виробництва іншим при збереженні незмінного випуску. Числовою характеристикою властивості заміщення факторів є гранична норма технічного заміщення (MRTS) капіталу працею, що являє собою величину, на яку може бути скорочений капітал за рахунок використання додаткової одиниці праці при фіксованому обсягові виробництва продукції (Q=const).

На відміну від короткострокового періоду в довгостроковому періоді всі фактори виробництва змінні. Якщо зберегти припущення, що для виробництва використовується тільки два фактори (праця та капітал) і технологія залишається незмінною, то зростання виробництва в довгостроковому періоді можна розглядати як таке, що відбувається при незмінному співвідношенні факторів виробництва. Це означатиме, що виробництво збільшуватиметься тоді, коли використання його факторів зростатиме за променем, спрямованим від початку координат. При цьому можливі кілька варіантів реакції середнього продукту на збільшення масштабів виробництва: зростаючого, незмінного, спадного.

Тут проявляються різні наслідки так званого ефекту масштабу виробництва.