Освітнього середовища

осліджуючи умови та фактори розвитку біологічних і соціальних процесів, А.Уоттс відзначав: "Якщо розумний організм, то розумним повинне бути і його середовище".

Ще за часів "академії" Платона (386 р. до н.е. – 529 р. н.е.) формувалися певні вимоги до освітнього середовища. Під навколишнім середовищем розуміється "сукупність умов та впливів, що оточують людину" (Д.Ж.Маркович). Освітнє середовище^* – це система впливів та умов формування особистості, а також можливостей для її розвитку, які містяться в соціальному і просторово-предметному оточенні (В.А.Ясвін). Г.А.Ковальов виділяє такі структурні компоненти освітнього середовища:

ª фізичне оточення – шкільне приміщення, його дизайн, розмір та просторова структура навчальних помешкань, умови для переміщення і розміщення учнів;

ª людський фактор – добір учнів, наповнення класів та його вплив на соціальну поведінку учнів, особливості й успішність учнів, етнічні особливості, якість підготовки вчителів, статево-вікова структура шкільного контингенту;

ª програма навчання – новаторський характер змісту програм навчання, технології навчання, стиль та методи навчання, форми навчальної діяльності, характер контролю.

Основні типи освітнього середовища (за Я.Корчаком):

ª догматичне освітнє середовище – сприяє розвитку пасивності та залежності дитини;

ª кар’єрне освітнє середовище – сприяє розвитку активності та залежності дитини;

ª безтурботне освітнє середовище – сприяє вільному розвитку і зумовлює пасивну життєву позицію дитини;

ª творче освітнє середовище – сприяє вільному розвитку активної дитини. У першу чергу це стосується авторського бачення форми організації навчального процесу, методів викладання основ наук.

На початку нашої ери переважав Сократівський метод евристичних бесід. Зрозуміло, що роль учнів при цьому була скоріше уявною, ніж реальною: нитка розмови була в руках педагога, який не дозволяв своїм учням-слухачам відхилятися від неї і вмів заздалегідь намічати бажані для нього як питання, так і відповіді. Це була