Принципи управління

Мистецтво управління не може спиратися лише на талант керівника та його інтуїцію. Існують певні принципи, тобто максимально широкі за обсягом твердження, у яких фіксується предмет науки управління.

1. Принцип правової захищеності управлінського рішення. Вимагає від керівників знань чинного законодавства та прийняття управлінських рішень лише відповідно до чинних нормативно-правових актів.

2. Принцип оптимізації управління. Оптимізація управління підвищує ефективність керованої системи. У цьому значенні важливим є принцип Оккама: "Не примножуй сутність без необхідності". Все геніальне – просте!

3. Принцип найменшого впливу. Розумне сполучення централізації та децентралізації управління. Проголошення єдиноначальності: працівник повинен отримувати наказ тільки від одного безпосереднього начальника.

4. Норма керованості^*. Норму керованості складає число педагогічних працівників, підлеглих безпосередньо керівнику. В Біблії, у книзі "Вихід" описано, що коли Мойсей виводив євреїв із Єгипту, все управління він узяв на себе. Але незабаром зрозумів, що йому самому не вирішити безкінечну множину проблем тривалого переходу. "І вибрав Мойсей з усього Ізраїлю здібних людей, і поставив їх начальниками народу... І судили вони народ повсякчас; про справи важливі доносили Мойсеєві, а всі малі справи судили самі". (Вихід 18;25-26.)

А. Файоль та Л. Урвік виступали за неухильне дотримання норми керованості. Л.Урвік настоював на тому, що " ідеальне число підлеглих в усих вищих керівників повинно дорівнювати чотирьом ".

Кількість посадових зв’язків у системі "керівник – підлеглий" безмежна. Дослідження В.Грейкунаса (1932) свідчать, що коли керівнику безпосередньо підлеглі 4 виконавці, то кількість звернень їх до керівника буде дорівнювати 44 впродовж робочого дня.

5. Принцип делегування повноважень^*. Делегування – поняття, що обслуговує теорію управління. Коли у людини є лише один варіант вибору, вона здійснює цей вибір сама. При двох альтернативах вибору зростає кількість імовірних помилкових рішень. При n-кратній альтернативі у людей виникає так багато варіантів вибору, що вони не можуть ефективно приймати рішення. Вони бажають, за висловом Е.Тоффлера, аби рішення приймалися іншими, а вони їм підкоряться. Делегування – це передача завдань та повноважень особі, яка приймає на себе відповідальність за їх виконання. Делегування – це засіб, за допомогою якого керівник розподіляє серед співпрацівників завдання, виконання котрих необхідне для досягнення цілей організації.

Малюнок 6

Важливо пам’ятати, щоделегування реалізується лише у випадку прийняття повноважень, сама ж відповідальність не може бути делегована.

Відповідальність –це зобов’язання виконувати поставлені зав­дан­ня та відповідати за їх рішення.

Види управлінської відповідаль­ності:

1. Загальна – за створення необхідних умов діяльності.

2. Функціональна – за конкретні дії.

Повноваження – являють собою обмежене право використовувати ресурси організації та спрямовувати зусилля підлеглих на виконання завдань установи.

Увага! Повноваження делегуються посаді, а не індивіду, який її обіймає в даний момент.

Виділяють такі види управлінських повноважень:

1. Погоджувальні (застережні).

2. Розпорядницькі (лінійні, функціональні).

3. Консультативні.

4. Контрольно-звітні.

5. Координаційні.

Межі повноважень визначаються політикою, процедурами, правилами та посадовими інструкціями. Причиною порушення повноважень більш за все буває перевищення влади.

Щодо тих, хто коли-небудь мав керувати іншими, – писав Я.А.Коменський, – то їм насамперед необхідно сповнитися мудрості. Так само потрібно освічувати й підлеглих, щоб вони вміли розумно коритися мудрим правителям не з примусу, а добровільно. Адже розумним створінням потрібно керувати, спираючись на розум.

6. Принцип відповідностей. Робота, що виконується повинна відповідати інтелектуальним та фізичним можливостям виконавця.

7. Принцип автоматичного заміщення відсутнього.

8. Принцип першого керівника. При організації виконання важливого виробничого завдання контроль за ходом робіт повинен бути залишений за першим керівником.

9. Принцип одноразового введення інформації (не припускати дублювання та повторів).

10. Принцип нових завдань (бачення перспектив).

11. Принцип підвищення кваліфікації.

Кібернетики, у свою чергу, пропонують іншу класифікацію принципів управління:

1. Принцип необхідної розмаїтості.

2. Принцип емерджентності (виникнення нового): чим більша та складніша система, тим більша можливість того, що цілі і властивості елементів відрізняються від цілей та властивостей системи в цілому.

3. Принцип зовнішнього доповнення: сукупність впливів на систему з боку зовнішнього середовища створює невизначеність адекватності стану системи об’єктивним вимогам. Ця адекватність у більшості випадків не перевищує 80%.

4. Принцип зворотного зв’язку.