Методи навчання. 1 page

У навчальному процесі застосовуються лекції; практичні заняття; індивідуальні заняття; самостійна робота; виконання КПІЗ.

9. Методи оцінювання.

У процесі вивчення дисципліни "Екологічне право" використовуються наступні методи оцінювання навчальної роботи студента:

- поточне тестування та опитування;

- залікове модульне тестування та опитування;

- ректорська контрольна робота;

- оцінювання виконання КПІЗ;

- підсумковий письмовий екзамен.

Підсумковий бал (за 100-бальною шкалою) з дисципліни "Екологічне право" визначається як середньозважена величина, в залежності від питомої ваги кожної складової залікового кредиту:

Шкала оцінювання

Конспект лекцій з дисципліни:

“Екологічне право України”

Тема1: “Поняття, предмет, система і джерела

екологічного право України”

1. Поняття, предмет і мета екологічного права.

2. Методи екологічного права.

3. Об”єкти екологічного права.

4. Система екологічного права.

1. Поняття, предмет і мета екологічного права – інтегрована правова спільність (комплексна галузь права), яка об’єднує сукупність еколого-правових норм, що регулюють екологічні відносини з метою ефективного використання, відтворення, охорони природних ресурсів, забезпечення якості навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки, реалізації захисту екологічних прав.

Екологічне право як галузь права – це сукупність встановлених державою правових норм і правовідносин, спрямованих на охорону навколишнього середовища та природних комплексів, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки людини та її оточення.

Мета екологічного права:

1. Регулювання і забезпечення ефективного використання природних ресурсів.

2. Забезпечення якості навколишнього природного середовища.

3. Гарантування екологічної безпеки, реалізації і захисту екологічних прав громадян.

Предмет екологічного права – складають екологічні правовідносини, що виникають в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки, які базуються на множинності форм права власності, права природокористування і права громадян на безпечне для життя і здоров навколишнє природне середовище.

Предмет екологічного права характеризується широким колом суспільних відносин (природоресурсове, земельне право), наявністю природних та інших об’єктів і екологічних зв’язків між ними, які входять до середовища, що оточує людину.

Відносини в галузі взаємодії суспільства та природи поділяються на дві групи:

§ галузеві – земельні, водні, лісові тощо;

§ комплексні – відношення до природних територій, комплексів, рекреаційних зон (що охороняються) тощо.

Деякі автори проводять такий поділ екологічних правовідносин:

§ природноресурсові правовідносини (по використанню природних ресурсів):

ü земельні;

ü водні;

ü лісові;

ü гірничі;

ü фауністичні;

ü по використанню атмосферного повітря для потреб життєдіяльності людини і сировини основного виробництва.

§ охоронні:

v природоохоронні (середовищеохоронні) правовідносини:

ü правовідносини по охороні навколишнього природного середовища;

ü правовідносини в галузі охорони природних ресурсів і ландшафтів;

ü правовідносини в галузі охорони об’єктів і територій природно-заповідного фонду;

ü правовідносини в галузі охорони екосистем і комплексів;

ü правовідносини в галузі охорони природно-антропогенних ландшафтів;

ü правовідносини в галузі охорони лікувально-оздоровчих та рекреаційних зон і територій.

v антропоохоронні (по охороні життя і здоров’я людини від небезпечного довкілля) правовідносини:

ü правовідносини по охороні життя і здоров’я людини від небезпечного антропогенного впливу.

ü правовідносини по охороні життя і здоров’я людини від негативного впливу стихійних сил природи та природних явищ.

2. Методи екологічного права – передбачені еколого-правовими нормами способи і прийоми, що спрямовані на ефективне регулювання екологічних правовідносин, забезпечення реалізації прав і дотримання обов’язків суб’єктами цих відносин в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки громадян. Поділяються на:

Ø авторитарні:

· дозволяючи;

· санкціонуючи;

· погоджувальні;

· імперативні;

· обмежувальні;

· упереджу вальні;

· заборонні;

· виключності.

Ø заохочувальні:

· альтернативні;

· автономні;

· диспозитивні;

· рекомендаційні;

· стимуляційні;

· ініціативні;

· еколого-експернтих оцінок.

3. Об’єкти екологічного права – сукупність природних, природно-соціальних умов і процесів, природних ресурсів, ландшафтів, природних і природно-антропогенних комплексів, екосистем та життя і здоров’я громадян, що підлягають охороні за допомогою норм екологічного законодавства. Розрізняють:

Ø диференційні:

· земля;

· надра;

· води;

· ліси (рослинний світ);

· тваринний світ;

· атмосферне повітря;

Ø інтеграційні:

· навколишнє природне середовище (довкілля);

· життя і здоров’я громадян від небезпечної екологічної обстановки;

Ø комплексні:

· природні комплекси і ландшафти – об’єкти і території природно-заповідного фонду;

· природно-соціальні умови і процеси – курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні зони;

· екосистеми – виключна (морська) економічна зона, континентальний шельф;

· природно-антропогенні комплекси (зони) – території, що зазнали екологічної катастрофи.

З метою правового регулювання суспільних відносин в екологічній сфері в Україні прийнято багато законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, які загалом становлять систему українського національного екологічного законодавства.

В юридичній літературі норми екологічного права поділяють на дві великі групи, які й становлять відповідно систему екологічного законодавства і права. – природоресурсове та природоохоронне. У свою чергу ці групи нормативно-правових актів і еколого-правових норм поділяються на галузі (підгалузі) та еколого-правові інститути.

Природоресурсове законодавство і право як систему поділяють на такі галузі (підгалузі), як земельне, надрове (гірниче), лісове, водне, атмосферне законодавство і право.

До системи природоохоронного законодавства і права включають такі еколого-правові інститути (галузі, підгалузі), як правова охорона навколишнього та виробничого середовища, правова охорона природних ресурсів, континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, природно-заповідних територій, рекреаційних, курортних та інших територій, ландшафтів, радіаційно забруднених зон і зон надзвичайних екологічних ситуацій, а також правове забезпечення екологічної безпеки людини.

У деяких випадках правову екологію людини, під якою розуміють правове забезпечення екологічної безпеки населення виокремлюють у комплексний міжгалузевий правовий інститут, що складається з правової охорони життя і здоров’я громадян від небезпечного антропогенного впливу на навколишнє природне середовище, а ядерне право – правову радіоекологію.

4. Система екологічного права (учбового курсу) – цілісна, послідовна і взаємообумовлена сукупність теоретичних поглядів, ідей і положень про екологічне право, законодавство, його внутрішню структуру і зміст. Вона складається з загальної частини, особливої частини та спеціальної частини.

Джерелами екологічного законодавства є акти, які регулюють екологічні (природоресурсові, природоохоронні та еколого безпечні) суспільні відносини.

Система джерел екологічного законодавства складається з відповідних джерел природоресурсового (земельного, надрового, лісового, водного та ін.) та природоохоронного законодавства України. Крім того до неї входять нормативно-правові акти, які регулюють забезпечення екологічної безпеки людини, зокрема акти санітарно-епідеміологічної та радіаційної безпеки.

Крім зазначеного поділу джерел екологічного законодавства залежно від змісту їх можна класифікувати або групувати за іншими ознаками:

ü залежно від юридичної сили – на законодавчі й підзаконні;

ü залежно від суб’єктів, які їх приймають, - на акти народного законодавства (акти референдумів), акти органів законодавчої влади (парламенту України), акти глави держави (укази і розпорядження), акти міністерств і відомств (відомчі акти), акти органів місцевої виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Рекомендована література:

1. Конституція України.

2. Екологічне законодавство України. Офіційні документи.Київ. вид „Істина”- 2007.

3. Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.1991 р.

4. Н.Р. Кобецька. Екологічне право України. Навчальний посібник. Київ – Юрінком Інтер. – 2007.

5. Земельний Кодекс України від 25.10.2001 р.

Тема 2: “Екологічні права і обов’язки громадян”

1. Поняття екологічних прав громадян.

2. Види екологічних прав громадян.

3. Обов’язки громадян в галузі екології.

4. Гарантії реалізації екологічних прав громадян.

5. Способи захисту екологічних прав громадян.

І. Поняття екологічних прав громадян – сукупність юридичних можливостей і засобів, які спрямовані на задоволення потреб громадян у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки.

Екологічні права громадян належать до конституційних прав людини (ст. 50 Конституції України).

Кожен має право на безпечне для здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Екологічні права громадян мають два аспекти:

об’єктивне право – сукупність правових норм, що утворюють комплексний міжгалузевий інститут екологічного права;

суб’єктивне право - сукупність повноважень фізичних осіб у галузі екології.

Екологічні права громадян – забезпечені системою права юридичні можливості особи реалізувати у передбачених законодавством формах надані повноваження в галузі екології.

Екологічні права громадян:

ü належать кожній особі, тобто персоніфіковані;

ü види екологічних прав передбачаються системою екологічного законодавства;

ü форми реалізації екологічних прав громадян передбачаються і забезпечуються системою соціально-правових гарантій;

ü порушені екологічні права громадян підлягають поновленню, а їх захист здійснюється в судовому та іншому порядку.

2. Види екологічних прав громадян.

Традиційно розрізняють: екологічні права громадян. що реалізуються переважно на галузевому рівні (галузеві) та екологічні права громадян. що реалізуються на міжгалузевому рівні (міжгалузеві).

Галузеві екологічні права громадян:

ü права громадян на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище;

ü право на одержання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища і його вплив на здоров’я людей;

ü право на участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

ü право на участь у розробці і здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;

ü право на здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів.

Міжгалузеві екологічні права громадян:

ü право на участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, та внесення пропозицій до державних та господарських організацій цих питань;

ü право на одержання екологічної освіти;

ü право на об’єднання в громадські природоохоронні організації;

ü право подання до суду позовів на державні органи, підприємства, установи, організації і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

3. Гарантії екологічних прав громадян та форми їх захисту – система юридичних засобів забезпечення здійснення екологічних прав фізичними особами в галузі екологічної безпеки, раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища.

Екологічні права громадян забезпечуються:

ü проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища;

ü обов’язки міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації господарських об’єктів;

ü участю громадських об’єднань та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища;

ü здійснення державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

ü компенсацією у встановленому порядку шкоди, заподіяної здоров’ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

ü невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Гарантії права громадян на екологічну безпеку:

ü політичні;

ü економічні;

ü державно-правові;

ü організаційні;

ü науково-технічні;

ü технологічні та інші.

Державно-правові гарантії права громадян на екологічну безпеку:

v реєстраційно-дозволяючі:

§ нормування і лімітування екологічно-небезпечної діяльності;

§ ліцензування, видання дозволів на екологічно небезпечну діяльність;

§ державна реєстрація;

§ паспортизація екологічно небезпечних об’єктів;

§ сертифікація екологічно небезпечних об’єктів.

v запобіжно-забороннні:

§ обмеження;

§ зупинення;

§ припинення екологічно небезпечної діяльності.

v примусово-забезпечувальні:

§ оскарження, відновлення, захист порушеного права на екологічну безпеку:

· органи управління і контролю у галузі екології (адміністративна відповідальність);

· судові органи (юридична відповідальність, кримінальна відповідальність, цивільно-правова відповідальність)

· органи прокуратури (опротестування незаконних дій).

Форми захисту екологічних прав громадян:

Ø нормотворча;

Ø управлінська;

Ø самоврядна, правоохоронна;

Ø природоохоронна, судова.

4. Обов’язки громадян у галузі екології:

Загальні обов’язки громадян, передбачені Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища”:

Ø берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства;

Ø здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів та лімітів природо використання;

Ø не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб’єктів;

Ø вносити плату за спеціальне природокористування;

Ø сплачувати штрафи за екологічні порушення.

Спеціальні зобов’язання громадян, передбачені системою екологічного законодавства, які випливають із умов права власності на природні ресурси, природокористування та реалізації громадянами екологічно небезпечної діяльності:

Ø обов’язки майнові:

Зміст права природокористування – сукупність прав і обов’язків суб’єктів права природокористування (природокористувачів), обумовлених нормами чинного законодавства чи відповідною угодою на користування природними ресурсами (договором оренди тимчасового, короткострокового чи довгострокового користування).

Право природокористування ділиться на загальне та спеціальне.

Право загального природокористування означає гарантовану законом можливість усіх громадян користуватися здоровим навколишнім середовищем та їх обов’язковим виконанням встановлених правил його охорони.

Право спеціального природокористування встановлюється та регулюється державою в інтересах цільового використання природних ресурсів у процесі їх господарської експлуатації та рекреаційного використання. Воно включає право землекористування, лісокористування та ін.

Основою для його виникнення є акт компетентного органа держави про надання відповідного ресурсу в використання та господарську експлуатацію за його цільовим призначенням.

Суб’єктами права спеціального природокористування є підприємства, заклади, організації та окремі громадяни відповідно до цілей їх діяльності в межах наданих їм прав та обов’язків.

Принципи права природокористування – правові ідеї, закладені в основу правового регулювання відносин по використанню і охороні природних ресурсів:

Види права природокористування – поділ права користування на окремі групи згідно з класифікаційними показниками (критеріями поділу).

Критерії поділу:

ü підстави виникнення права природокористування: право загального природокористування, право спеціального природокористування;

ü об’єкти природокористування: право землекористування, право водокористування тощо;

ü строки природокористування: безстрокове (постійне), строкове (тимчасове);

ü форми організації природокористування: право колективного природокористування, право індивідуального природокористування;

ü способи виникнення природокористування: право первинного природокористування, право вторинного природокористування.

2. Суб’єкти права природокористування – юридичні та фізичні особи, які в установленому законом порядку набули права користування природними ресурсами і зобов’язані здійснювати комплекс заходів щодо їх ефективного використання, відтворення й охорони і мають у зв’язку з цим певні права та обов’язки. Суб’єкти природокористування поділяються на первинних та вторинних природокористувачів.

Суб’єктом первинного або вторинного природокористування є особа, юридична або фізична, правомочність якої по використанню природного об’єкта похідна безпосередньо від права суб’єкта власності на цей об’єкт.

Юридичні особи:

· підприємства різних форм власності, організації та установи;

· громадські об’єднання;

· релігійні організації;

· військові організації;

· іноземні держави;

· міжнародні організації;

· іноземні підприємства;

· суб’єкти права орендного природокористування;

· кооперативні об’єднання.

Фізичні особи:

· громадяни України;

· іноземні громадяни;

· особи без громадянства.

Об’єкти права природокористування – конкретні, індивідуально визначені і юридично відособлені природні ресурси (об’єкти або їх частини), які закріплюються на праві користування за фізичними і юридичними особами.

Особливості об’єктів права природокористування:

загального природокористування:

ü не передаються і не закріплюються за конкретними суб’єктами, а використовуються без особливого дозволу всіма особами;

ü не надаються дозволи на їх користування;

ü санкціоновано державою і закріплено правом їх загальнодоступного використання;

ü їх використання не фіксується і не підлягає юридичній фіксації;

ü безоплатність;

спеціального природокористування:

ü підлягають передачі і закріпленню за конкретними суб’єктами;

ü обов’язкове надання дозволів;

ü платність користування;

ü юридично фіксуються в природноресурсових кадастрах;

ü підлягають державно-правовій реєстрації.

Класифікація об’єктів права природокористування – поділ природних ресурсів на відповідні групи в залежності від характеру їх походження, місцезнаходження, складу, використання, відтворення, охорони, екологічної, економічної, соціальної значимості й особливостей правового режиму.

Загальні об’єкти – земля.

Спеціальні об’єкти – сільськогосподарські землі, землі населених пунктів, землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони, землі природоохоронного призначення, землі оздоровчого призначення, землі історико-культурного призначення, землі лісового фонду, землі водного фонду, землі запасу.

Об’єкти права загального природокористування – майдани, шляхи, парки, сінокоси тощо.

Об’єкти спеціального природокористування – землі сільськогосподарських підприємств, землі особистого підсобного господарства, садові земельні ділянки тощо.

3. Зміст права природокористування – сукупність прав і обов’язків суб’єктів права природокористування (природокористувачів), обумовлених нормами чинного законодавства чи відповідною угодою на користування природними ресурсами (договором оренди тимчасового, короткострокового чи довгострокового користування тощо).

Права і обов’язки природокористувачів можна поділити на загальні та спеціальні. Загальними є такі, що притаманні усім без винятку суб’єктам природокористування. Спеціальні ж визначаються у залежності від природного об’єкта, який використовується, його природних якостей, специфіки, виду природокористування і властиві тільки певним суб’єктам природокористування, тобто не належать іншим суб’єктам.

Одними із основних прав природо користувача/власника є:

У галузі ефективного використання природних ресурсів:

ü використовувати природні ресурси відповідно до їх цільового призначення;

ü використовувати корисні властивості природних ресурсів;

ü використовувати в установленому порядку для своїх господарських потреб природні ресурси, що знаходяться на наданих у користування землях (місцевого значення корисні копалини, лісові угіддя, водні ресурси тощо);