Правова основа землеустрою

Відповідно до ст. 181 ЗК України і Закону України “Про землеустрій” від 22 травня 2003 р. землеустрій являє собою сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та регіональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб’єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

Метою землеустрою є забезпечення раціонального використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища та поліпшення природних ландшафтів.

Завдання землеустрою визначені в ст. 183 ЗК України, та в Законі України “Про землеустрій”, а його зміст визначено у ст. 184 ЗК України.

Суб’єктами землеустрою є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій, землевласники і землекористувачі, а об’єктами – територія України, території адміністративно-територіальних утворень або їхніх частин, території землеволодінь і землекористувань чи окремі земельні ділянки.

4.Державний земельний кадастр, функції кадастрового номера земельної ділянки.

Згідно із ч.1 ст. 193 ЗК України державний земельний кадастр – це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Державний земельний кадастр є основою Для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

На сучасному етапі розвитку землевласності, державний земельний кадастр є найважливішим інструментом державного управління земельним фондом. Це означає, що його ведення може здійснюватися лише державою в особі її органів чи органів місцевого самоврядування в порядку, передбаченому законодавством України. Державний земельний кадастр забезпечує прийняття науково обгрунтованих рішень у галузі організації раціонального використання та охорони земель.

Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є:

а) забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки;

б) застосування єдиної системи просторових координатів та системи ідентифікації земельних ділянок;

в) запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Дані земельного кадастру містять інформацію про всі землі щодо їх розміру, поділу по категоріях, угіддях, власниках і землекористувачах ф диференціюються залежно від категорій земель і характеру відомостей.

Державний земельний кадастр ведеться за єдиною для України системою. Державний земельний кадастр складається з пов’язаних між собою елементів. Він є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Складовими частинами державного земельного кадастру (кадастрового номера) є (ст. 196 ЗК):

а) кадастрове зонування – це поділ земель на земельні ділянки за різним цільовим призначенням і правовим режимом використання;

б) кадастрові зйомки – це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок;

в) бонітування грунтів – це спеціалізована класифікація грунтів за їх природними властивостями, які мають важливе значення для вирощування рослин і кореляції врожайності культур;

г) економічна оцінка земель – це оцінка землі як природного ресурсу і засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві та як просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та доходність з одиниці площі:

д) грошова оцінка земельних ділянок здійснюється з метою створення умов для економічного регулювання земельних відносин при передачі земель у власність, здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок, визначенні ставок земельного податку, ціноутворенні, обліку сукупної вартості основних засобів виробництва і ін.;

е) державна реєстрація земельних ділянок входить до складу автоматизованої системи державного земельного кадастру, яка складається з комп’ютерної бази даних, що містять відомості про складання та видачу державних актів на право приватної власності на землю, на право постійного користування землею та договорів оренди землі, ведення якої здійснює Держкомзем;

є) облік кількості та якості земель – це заходи щодо накопичення, систематизації й аналізу повних відомостей про кількість, розміщення та господарське використання земельних ресурсів.

5.Причини виникнення земельних спорів та органи, які їх вирішують.

Світова практика доводить, що приватна власність на землю – одна з умов швидкого відродження аграрного сектору економіки, що здатна забезпечити високу ефективність сільськогосподарського виробництва.

Реформа аграрного сектору економіки ставила за мету ліквідувати негативні явища в земельних відносинах, передати землю тим, хто її обробляє, створити різні форми господарювання на селі, а також реалізувати гарантоване Конституцією України право власності українського народу на землю та природні ресурси.

Але будь-яка реформа – процес складний і тривалий, пов’язаний із змінами стереотипів та стандартів, психології всіх суб’єктів реформи. Український варіант реформи сільського господарства приніс більше розчарувань ніж позитивних емоцій, що стало причиною багатьох непорозумінь і спорів.

Юридично колгоспна система в Україні перестала існувати, але залишилася так звана колгоспна психологія у стосунках між власниками земельних паїв, керівниками колишніх КПС та представниками органів місцевої влади, внаслідок чого реформування села проходить уповільненими темпами і, здебільшого, не на користь селян, шляхом втручання у справи та намагання впливати на діяльність приватних сільськогосподарських підприємств, як це відбувалося за колгоспної форми господарювання.

Ці та інші суб’єктивні та об’єктивні фактори стали причиною виникнення конфліктних ситуацій, вирішення яких врегульоване Земельним Кодексом України. Глава 25 Кодексу передбачає, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Так, згідно п.2 ст.156 Земельного Кодексу України, виключно судами вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

При вирішенні питань про підвідомчість справ належить враховувати, що суди вирішують земельні та майнові спори, пов’язані із земельними відносинами, якщо хоча б однією із сторін у спорі є громадянин.

Відповідно до положень статей 8 та 124 Конституції України, статей 5, 17, 26, 27, 31, 42, 43, 44, 51, 103, 104, 105, 107, 112, 114 та 116 Земельного Кодексу України, ст.. 7 Закону України “Про фермерські господарства”, ст.. 24 Цивільного процесуального Кодексу України судам підвідомчі, зокрема, справи за заявами:

про надання земельної ділянки для ведення (створення) фермерського господарства в разі відмови в цьому рішенням районної, міської ради;

про визнання незаконними рішення сільської, селищної, міської ради про відмову передати громадянину у приватну власність земельну ділянку, надану йому для ведення особистого підсобного господарства, будівництва й обслуговування житлового будинку та господарських будівель (присадибну ділянку), садівництва, дачного й гаражного будівництва;

про захист і поновлення порушених прав власників земельних ділянок і землекористувачів, усунення перешкод у використанні земельних ділянок;

про припинення права користування земельною ділянкою або права власності на неї у випадках, передбаченим Земельним Кодексом;

про відшкодування власникам землі та землекористувачам збитків і приведення земельної ділянки у стан, придатний для її використання за призначенням, підприємствами, установами, та організаціями, які проводили розвідувальні роботи;

про вирішення спорів між власниками житлових будинків, розташованих на суміжних (сусідніх) земельних ділянках, щодо усунення перешкод у користуванні останніми;

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, дарування, застави, самовільного обміну земельних ділянок землекористувачами, в тому числі орендарями, а також угод, укладених власниками землі з порушенням встановленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок;

про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок, приведення їх у придатний для використання стан, знесення зведених на них будівель і споруд.

Земельні спори між юридичними особами, в тому числі про надання зареєстрованому фермерському господарству землі для розширення господарства, підвідомчі господарським судам.

6. Порядок вирішення земельних спорів.