Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как противостоять манипуляциям мужчин? Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника







Комплекс наук про управління





На сучасному рівні пізнання науки про управління становлять певний комплекс наук, для визначення якого можна користуватися збірним поняттям «наука управління» В цьому комплексі дедалі активніше відбувається процес диференціації на загальнотеоретичну частину і окремі управлінські науки.

Наука управління покликана передусім досліджувати систему соціального управління, природу та зміст його функцій, форми і методи управлінської діяльності, взаємозв'язок між ними, організацію управлінської праці у різних сферах її застосування. При цьому дослідження науки управління завжди мають чітко виражену мету і спрямованість — максимально сприяти досягненню найбільш оптимальних результатів в організуючій діяльності управління. Ця мета, по суті, й визначає об'єкт і предмет, комплексний характер знань науки управління як творчого результату синтезування досягнень цілого ряду суспільних і природничо-технічних наук.

Управління в різних сферах суспільного життя має свою специфіку, і вивчення управлінського процесу вимагає диференційованого підходу, являє собою предмет спеціального наукового дослідження, що є об'єктивною засадою, більше того — потребою розвитку комплексу наук про управління (управлінських наук), кожна з яких вивчає управління в межах свого предмета пізнання. Такими є наука управління виробництвом, дослідною діяльністю, науки, що вивчають управління в духовній та політико-ідео-логічній сферах тощо. Всі вони мають власний предмет, характерні особливості методів наукового дослідження, а у своїй сукупності повинні забезпечити вивчення управління як цілісного суспільного явища.

Серед управлінських наук базове місце посідає загальна теорія соціального управління— узагальнююча система науково-теоретичних знань про управління як єдину соціальну функцію. І немає іншої науки, до предмета дослідження якої входило б пізнання загальних, основних, найсуттєвіших закономірностей здійснення цієї функції як цілісної системи. Вона виробляє загальнотеоретичні поняття й категорії соціального управління.

Виникає питання: наскільки правомірна назва «теорія соціального управління» і як вона співвідноситься з «наукою управління»? Термін «теорія», як правило, використовується для визначення системи основних ідей, поглядів у тій чи іншій галузі знань, сукупності наукових положень, що ґрунтуються на загальних принципах, сукупності узагальнюючих висновків, які становлять систему знань загальнотеоретичних наук або теоретичну частину інших наук. Термін «наука» ширший, ніж термін «теорія», що свідчить про термінологічну нерівно-значність «теорії управління» і «науки управління».

Предметом теорії соціального управління є загальні, основні, найістотніші закономірності соціального управління як єдиного, цілісного суспільного явища, тобто закономірності, що випливають із суті управління як соціальної функції, притаманної всім історичним стадіям розвитку суспільства, а також найважливіші закономірності, зумовлені природою соціальної організації.

Теорія соціального управління як загальнотеоретична наука вивчає управління в цілому як соціальне явище і не має прикладного характеру. Вона не претендує, та й не може претендувати на розробку всієї різноманітності конкретних аспектів і функцій управління. Цими питаннями мають займатися окремі управлінські науки, що становлять єдиний комплекс наукових знань. Водночас це не означає, що теорія соціального управління вбирає в себе теоретичні частини окремих управлінських наук. Вона і теоретичні частини окремих управлінських наук є теоріями різного методологічного рівня.

Другою за рівнем теоретичних узагальнень є теорія державного управління,яка вивчає загальні закономірності управління, що здійснюється з боку держави, всіх її органів, за допомогою усіх важелів державної влади. Як було з'ясовано у попередньому параграфі, теорія державного управління має найтісніші зв'язки з юридичними науками, насамперед — з наукою адміністративного права.

Процес диференціації управлінських наук у складі науки управління триває. Нині ще не можна з вичерпною повнотою перелічити всі окремі управлінські науки.Деякі з них повністю сформувались, а деякі не вийшли з початкового стану; цей процес розвивається і прискорюється.

В основу класифікації окремих управлінських наук слід покласти загальноприйняту класифікацію наук. Відтак до комплексу цих наук слід віднести:

0 галузеві управлінські науки, що створюються або вже створені (управління виробництвом, дослідницькою діяльністю тощо);

0 міжгалузеві управлінські науки (наукова організація праці, управління трудовим колективом тощо);

0 спеціальні управлінські науки (психологія управління та ін.);

0 прикладні управлінські науки (техніка конторської справи, діловодство тощо). Звичайно, грані тут рухомі й відносні, але з певними корективами таку класифікацію можна прийняти для сукупності управлінських наук.

Окрім комплексу наук про управління, різні аспекти управлінських явищ і процесів у суспільстві вивчаються і так званою організаційною наукою. Оскільки ця наука зазвичай не привертає достатньої уваги в юридичній літературі, доцільно докладніше висвітлити дане питання.

На початку XX ст. у надрах соціології — науки, яка намагалася запропонувати загальнотеоретичний погляд на закономірності формування та функціонування суспільства, — почала формуватися як самостійний науковий напрям так звана організаційна наука.Вцей же час достатньо виразно окреслюється її предмет дослідження, нові специфічні організаційні проблеми, які об'єктивно вимагають особливих методів дослідження.

На початковому етапі становлення організаційної наукисформувалася школа «наукового менеджменту», основоположниками якої стали американський інженер Фредерік Тейлор та французький вчений Анрі Файоль. їх практична і наукова діяльність, а також досягнення їх учнів та послідовників достатньо детально висвітлені в наукових дослідженнях управлінських проблем, зокрема зарубіжними вченими. Наукові розробки цих учених та практиків менеджменту зробили досить суттєвий внесок у формування організаційної науки. В працях представників цієї школи вперше була поставлена проблема класифікації організаційних наук та визначення співвідношення між ними.

Одночасно здійснювалися спроби визначити співвідношення між поняттями «організація» і «управління». Наприклад, Файоль визначив організацію як одну з функцій управління. Ця ж традиція була розвинута і в дослідженнях з теорії управління, що їх проводили інші вчені. Поряд з цим існували й інші підходи до визначення співвідношення між цими поняттями, і зокрема визначення цих понять як ідентичних або таких, котрі охоплюються єдиним словосполученням «організація і управління».

З формуванням теорії управління, що сприймалася насамперед як теорія управління виробництвом, відбувається і формування теорії організації як більш загальної соціологічної науки, яка не залишає без уваги дослідження в галузі науки управління, а активно використовує наукові результати, що були отримані цими науками.

Значним кроком у цьому напрямі була розроблена відомим німецьким соціологом Максом Вебером теорія ефективної організаційної структури, відомої в науці як концепція «ідеальної бюрократії». Досліджуючи бюрократію у німецькому державному апараті, Вебер фактично визначив загальні закони функціонування складних організацій, їх функціонально-структурної побудови, розвиток ієрархії та методів організації соціальних систем. Не випадково Вебера також вважають одним з основоположників теорії систем та школи системного підходу до управління. Вебер є автором основних ідей у галузі теорії організації і відповідно є певною мірою засновником сучасної організаційної науки. Саме в період його наукової діяльності активізувалися дослідження в цій галузі.

Незважаючи на те, що веберівська концепція в основному базувалася на європейських методах організації, і головним чином на прусському досвіді, його «ідеальний тип» в цілому аналогічний тим організаційним моделям, які утворювали так звану класичну теорію управління.

Поряд з Тейлором, що розробив принципи «наукового менеджменту», та Файолем, який досліджував принципи організації адміністративної діяльності, класичну теорію управління розвинули та систематизували Лютер Г'юлік та Ліндал Урвік. У 30-х роках XX ст. вони разом редагували «Доповіді з питань науки адміністрації», де з одинадцяти розділів два: «Нотатки про теорію організації» та «Наука, цінності та громадська адміністрація» — належать перу Г'юліка і два розділи — «Організація як технічна проблема» та «Функція адміністрації в аспекті праць Анрі Файоля» — належать Урвіку.

Етап активного розвитку організаційної науки.До середини 30-х років XX ст. організаційна наука розвивалася досить активно і остаточно відпочкувалася від соціології. Саме в цей період активно розвивалася і близька за предметом наука управління виробництвом. Це, з одного боку, ускладнює розмежування предметів дослідження цих наук, а з іншого — дає змогу взаємозбагачувати наукове знання, обмін ідеями та інформацією. Саме в цей час починається пошук специфічних закономірностей організаційних процесів та вироблення універсальних принципів організації. При цьому активно використовуються і дослідження науки управління виробництвом.

Спроби інтегрування організаційних принципів діяльності в єдину теорію організації зробив відомий вчений А. А. Малиновський (псевдонім — А. Богданов) у своїй трьохтомній праці «Загальна організаційна наука (тектологія)», яка залишила помітний слід в організаційній науці.

У цих книг дуже складна доля: вони фактично не перевидавалися на батьківщині автора і тривалий час були відомі тільки вузькому колу спеціалістів. Висновки А. Богданова мали теоретичний характер і оперували такими поняттями, які тільки в майбутньому були зрозумілі та сприйняті кібернетикою, загальною теорією систем, прикладною соціологією, праксеологією та іншими науками. Саме тому в 70—80-х роках XX ст. навколо праць А. Богданова почався справжній «бум». Вони були перекладені на іноземні мови, надруковані великими накладами, розтлумачені чисельними інтерпретаторами. Багато ідей Богданова сьогодні розглядаються як аксіоми організаційної науки, а деякі з них увійшли в арсенал суміжних наук — теорії систем, науки управління, системотехніки, праксеології тощо.

Поряд з узагальнюючими працями Вебера, Файоля, А. Богданова та інших учених організаційні проблеми в першій половині XX ст. продовжують досліджуватися в рамках філософії, економіки, політичної економії, соціології, теорії права і т. ін.

Так, у науковій спадщині марксизму виявляється багато ідей, що збігаються з теоретичними положеннями Вебера, хоча їм дається відповідна інтерпретація. Наприклад, у працях В. І. Леніна прямо вказувалося на необхідність використати досягнення організаційної науки для налагодження ефективного обліку і контролю, використання новітніх методів організації праці, організувати вивчення і викладання системи Тейлора, її систематичне пристосування до умов радянського ладу тощо. З ідеологічних позицій прикладні проблеми організації досліджувалися радянськими основоположниками школи наукової організації праці (НОП): А. Г. Гастевим, П. М. Лебедєвим (псевдонім — Керженцев), О. А. Коганом (псевдонім — О. Єрмансь-кий).

Як відомо, починаючи з 30-х років наукові дослідження в галузі організації і управління в СРСР були фактично припинені. Натомість країнах Західної Європи і Північної Америки саме в цей період починається новий етап вивчення організаційних, управлінських проблем, що було пов'язано передусім з «великою депресією» 1929 р.

Дослідження організаційних проблем у цей період продовжувалося відразу з кількох напрямів. У сфері організації управління промисловістю почали формуватися ідеї «децентралізації і скоординованого контролю», які були сформовані, а потім успішно здійснені групою вчених і практиків компанії «Дженерал моторз» і корпорації «Дюпон» у США. У цей же період у рамках соціальної науки (Social Science) формується теорія людських відносин (humans relations), яка спрямована на пошук шляхів ефективної стимуляції поведінки людини в будь-якій соціальній організації.

Друга світова війна, її соціально-економічні й політичні наслідки стали «матеріальною» основою виникнення нових організаційних ідей і відповідно початком нового етапу розвитку організаційної науки.

Новий етап розвитку організаційної науки.Саме в післявоєнний період, починаючи з 50-х років, виникають такі наукові напрями, як кібернетика, теорія систем, інформатика, системотехніка та ін. Зрозуміло, нові наукові ідеї і нова інформаційна техніка починають використовуватися у розв'язанні організаційних проблем і, отже, дають можливість на новій технологічній основі підходити до постановки завдань у галузі організаційної науки.

На межі 50—60-х років у рамках теоретичної кібернетики, основоположником якої був Норберт Вінер, виникла загальна теорія систем, що згодом науково інтерпретується Людвігом фон Берталанфі як універсальна методологія системного підходу. Ця наукова подія сприяла утвердженню якісно нового погляду на розв'язання багатьох інформаційних, технологічних та суто технічних проблем.

Виникнення загальної теорії систем мало істотне значення для організаційної науки. Передусім вона і системний підхід, що сформувався на її базі, забезпечували узагальнення знань і в поєднанні з новими інформаційними технологіями давали змогу практично розв'язувати складні організаційні завдання.

У зв'язку з цим варті на увагу дві обставини. По-перше, з використанням системного підходу багато відомих наукових ідей отримали наукове обґрунтування. Так, не випадково саме в цей період різко зріс інтерес до праць А. Богданова, який багато в чому інтуїтивно використав методологію системного підходу. По-друге, системний підхід дав змогу чіткіше визначити межі між суспільними науками: економікою, соціологією, філософією, іншими науками, а отже, й предмет організаційної науки.

Сучасний стан організаційної науки.Нині організаційна наука перебуває на етапі остаточного формування свого предмета дослідження, визначення місця в системі суспільних наук. Вона формується передусім у рамках суспільних наук, хоча істотний вплив на її формування справляють і технічні науки (кібернетика, інформатика та ін.) При цьому організаційна наука має «подвійний» міждисциплінарний статус. З одного боку, вона формується на межі не тільки суспільних, а й технічних наук, а з іншого — має яскраво виражений міждисциплінарний характер у системі суспільних наук.

Організаційна наука має складну внутрішню структуру, яку утворює певний комплекс наук.У ньому чітко виділяються загальнотеоретичні дисципліни, що умовно об'єднуються поняттям «теорія організації» або «теорія організації і управління». Як невід'ємну частину теорії організації слід виокремити і теорію державно-правової організації соціальних систем, яка тісно пов'язана з циклом правових наук. У дослідженнях з цієї проблематики, поряд з наукою управління, вказується і теорія управління, а також теорія державного управління. Існують також галузеві теоретичні дисципліни: теорія організації управління промисловим виробництвом, теорія управління господарськими комплексами, теорія організації промислових підприємств та ін.

Окрім того, до складу організаційної науки відносять: науку організаційної поведінки (праксеологію); наукову організацію праці та деякі інші науки, які не мають на цей час чітко означених, загальновизнаних предметів дослідження. Саме цей чинник зумовлює певну «розмитість» предмета досліджень організаційної науки.

§ 3. Порівняльно-правовий метод у науці адміністративного права

 








Date: 2015-12-13; view: 48; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2017 year. (0.009 sec.) - Пожаловаться на публикацию