Виявлення внутрішнього життя образу

Але може бути і так, що зовнішня характерність зовсім не залежить від внутрішнього життя образу. Навіть більше того: зовнішня характерність сама обумовлює виникнення певного внутрішнього життя. До таких випадків можна віднести наступні факти: фізичні недоліки (горбастий, кривий, глухий, сліпий), природжені фізіологічні особливості: вік, професійні відбитки, навички, обумовлені національними особливостями поведінки і мови (акценти, діалекти). В усіх цих випадках риси зовнішньої характерності виникають не в силу внутрішніх збудників, а існують самі собою, впливаючи, в свою чергу, на психологію людини, на склад його характеру.

Таким чином, ми маємо 2 групи рис зовнішньої характеристики (характерності):

1. Зовнішня характерність, яка виникає мимоволі в результаті виявлення внутрішнього життя образу.

2. Зовнішня характерність, що існує сама собою і обумовлює виникнення внутрішнього життя образу.

Відповідно з цими групами існує два шляхи акторської роботи над

відтворенням характерності. Перший веде від оволодіння внутрішнім життям образу до виявлення його зовнішньої характерності.

Другий – від відтворення зовнішньої характерності до

оволодіння внутрішнім життям образу.

Практичні вправи по розділу „Внутрішня характерність”

Методичні вказівки.

Як повинна протікати робота над відтворенням характерів у вправах даного розділу?

1. Намічаються основні риси характеру.

2. Визначаються основні ставлення до зовнішнього світу.

3. Виконавці етюду разом обговорюють обставини місця часу, основні взаємостосунки, основні лінії сюжету.

4. Кожен виконавець на час виконання вправи робить намічені риси характеру ніби своїми рисами і приступає до дії, „нащупує” такі стосунки до фактів, речей, людей, які максимально відповідали б життєвій поведінці людини з даними рисами характеру в даних обставинах.

5. Вік поки що відповідає вікові виконавця.

6. Раніше намічати собі деякі зовнішні особливості не слід, нехай вони виникають самі собою, народжуючись від органічної необхідності в них.

7. Слідкувати, щоб ні в якому разі не порушувалося почуття правди. Зовсім недопустиме формальне награвання, карикатурне ставлення до образу.

8. Обмалювання характерів повинно виражатися дієво, тобто долаючи перешкоди, в зміні ставлень у безперервно розплутуючому ланцюгу логічно утворених вчинків.

9. Режисер і всі присутні по закінченні виконання вправи дають оцінку виконанню.

10.Після першого перегляду, якщо були допущені помилки, етюд

повторюється з зупинками в тих місцях, де були допущені фальш

або відхід від образу.

11.Ролі краще всього призначати за декілька днів до виконання етюду,

щоб учні могли „накопичити” матеріал.

12.Потрібно старатися розподілити ролі так, щоб кожен виконавець

мав можливість показатися в якнайбільшій різноманітності

характерів.

Вправи

Нижче наводяться приклади різноманітних рис, якостей і відтінків характерів.

Приклади розташовані тут попарно, по принципу контрастності з розрахунком на двох виконавців, але можна комбінувати поєднанням своїх етюдів:

недовірливий – насмішкуватий

розхлябаний – педантично акуратний

бережливий – безпечний, транжир

життєрадісний – ниючий

кмітливий – насуплений

лінивий – трудолюбивий

толковий – безтолковий

буркотливий (лайливий) – дотепник, „заводій”

боягузливий – безстрашний

наполегливий – поступливий

хвастовитий – скромний

брехливий – правдивий, прямолінійний

злопам’ятний - добродушний

лукавий – простуватий

вдумливий – прямий

неохайний – акуратний

збуджений, різкий – ввічливий

самолюбивий – безпринципний

жадібний – хлібосольний

капризний – догідливий

надоїдливий – терпеливий

легковажний – серйозний

скупий – щедрий

енергійний – в’ялий

веселий – сумний

захоплюючий – байдужий

п’яниця – тверезий

заклопотаний – не поспішливий

щасливий – невдаха

впертий – покладливий

нахабний – делікатний

злий – добрий

аморальний – морально чистий

інтриган – довірливий

сердитий – холоднокровний

честолюбний – завидющий

кокетливий – сором’язливий

ревнивий – байдужий

Етюд „В ощадній касі”

Виконавці розподіляють між собою професії, посади, намічають характери, обговорюють обставини, час, місце дії і т.ін.

Діють:

Касир – жартівник, балакучий.

Службовець в І віконечку – догідливий, уважний.

Службовець в ІІ вікні – придирливий, бюрократ, впертий.

Прибиральниця – кокетка.

І відвідувач – сором’язливий.

ІІ відвідувач – щасливий (виграв по облігації).

ІІІ відвідувач – надоїдливий.

ІV відвідувач – неуважний.

V відвідувач – роздратований.

Кожен відвідувач сам собі придумовує причину, чому він прийшов до каси.

Методичні вказівки. Перший етюд грають так, як виходить, без особливих попередніх вимог. Після перегляду учні і викладач аналізують роботу, роблять зауваження, сумують їх, і викладач дає певні вказівки, вимоги, які повинні бути враховані при повторі етюду.

Етюд „На пошті”

Етюд будується так, як і попередній

Діють:

І службовець (приймає телеграми) – в’ялий, флегматичний

ІІ службовець (вручає листи на вимогу, продає поштові знаки) – дуже рухливий, життєрадісний

ІІІ службовець (приймає кореспонденцію на замовлення і грошові перекази) – скрупульозний, йому здається, що його хочуть обманути, облаяти

Сторож – добродушний, охайний, уважний, прислужливий

Відвідувачі: 1 – надоїдливий, який любить встрявати в усі справи, має вільний час, безтолковий, але думає, що розумний.

2 – не говорить, погано розуміє українську мову.

3 – недовірливий.

4 – скупий.

5 – легковажний, насмішкуватий.

6 – надутий, мовчазний.

Етюд „У вагоні”

Діють:

Провідник – підозрює всіх і в усьому, не довіряє людям.

Контролер – замкнутий, надутий.

1-ший пасажир – брехливий, любить хвастати.

2-й – насмішкуватий.

3-й – нахабний.

4-й – інтриган.

5-й – боїться захворіти, від усього лікується.

6-й – неуважний.

7-й педантично акуратний.

8-й – жадібний, егоїстичний.

Зовнішня характерність образу

(відтворення характерів)

Ми вже говорили про ті особливі якості другої групи зовнішньої характерності, які не лише залежать від внутрішнього життя образу, але і навпаки, здатні накладати відбиток і на внутрішнє життя. Це:

- вік;

- стать;

- фізіологічні особливості (вага, повнота, краса і т.ін.);

- фізичні недоліки (глухота, сліпота, горбатість, короткозорість, некрасивість обличчя і т.ін.);

- професійні відбитки;

- національні особливості (звичаї, діалекти, традиції, особливості мови, акценти і т.ін.);

- місцеві особливості (говірка, особливі навички поведінки і т.ін).

Про розподіл ролей

Кожному актору приходиться створювати образ шляхом деякої обробки всього природнього матеріалу в спрямуванні наміченого образу.

Ролі в етюдах, а потім і в п’єсах необхідно визначати так, щоб характерні актори отримали можливість виявити свої здібності до зовнішнього перевтілення. Тим же виконавцям, які не мають здібностей до яскравої зовнішньої характерності, краще доручити роботу над образами їм близькими.

Практичні вправи по розділу „Зовнішня характерність”

Характерна хода: Всім учням пропонують почергово попробувати ходу:

- легку;

- важку;

- перевалюючись;

- з нерівними кроками;

- ледь-ледь підплигуючи;

- з покачуванням вперед;

- дрібушити;

- ходу ледь п’яної людини;

- п’яного;

- кривого і т.ін.

Хода старої людини. Хода старої людини складається із намагань слабкої людини:

- збільшити площу для великої стійкості (звідси дещо розставлені ноги);

- зменшити простір і час знаходження на одній нозі (звідси короткі і часті старечі кроки).

Оволодіти ходою – означає не думати про неї.

Методичні вказівки: Щоб передати ходу старої людини необхідно уявити, що людина фізично заслабла і вступила в боротьбу зі слабкістю, чергуючи перемогу з поразкою.

Вправи

1. Старенький або старенька: несуть тяжку ношу; переходять по вузькій колоді через рів, канаву; лягають, встають, сідають.

2. Старий або стара: дістають воду з колодязя; підмітають підлогу, збирають сміття; умиваються, зачісуються (дід бороду чеше).

3. Старий ховає в скриню нажиті гроші. Чується шум. Можуть побачити. Потрібно заховати кінці у воду.

4. Виконати ряд завдань, але в різних фізичних самопочуттях, відтворюючи різні по конституції (фізичній) дії:

- товстий;

- надмірно товстий;

- тонкий від того, що весь затягнутий;

- „аршин” проковтнув;

- товстий, в’ялий ловить муху або курча;

- рухливий (для цієї вправи доцільно взяти в руки довгий платок і крутити його, не даючи опуститися, виробляючи різні фігури, або ловити підсакою метеликів);

- виграє своєю фігурою, хвастає своїм костюмом;

- кривий;

- горбатий;

- сліпий;

- німий;

- глухонімий;

- глухий.

Асоціація з різними тваринами. Наслідування.

Приклади: Курка, гуска, качка, сова, індик, півень, ворона, лисиця, горобець, миша, бегемот, кіт, кішка, корова, баран, свиня, собака, жирафа, верблюд.

Порядок виконання вправи:

Спочатку потрібно згадати основну рису „характеру” тварини, основні манери її поведінки.

Постаратися, так би мовити, проникнути у внутрішній світ тварини,

подивитися її очима на зовнішній світ. Візьмемо, наприклад, курку: нам здається, що вона завжди здивовано дивиться на світ одним оком, або вперед, або назад, вона завжди чимось здивована, завжди оглядається, щось шукає. Рухи різні, вуглуваті, роздріблені і т.ін.

Розібравши таким чином основні риси характеру тварини потрібно попробувати все це відтворити в дії, прагнучи сприймати навколишній світ очима даної тварини. Потрібно відтворити ходу і основні рухи тварини.

Другий цикл подібних вправ повинен носити характер асоціації, тобто згадування подібних рис людини і тварини.

Вправи на відтворення характерної мови

В цих вправах потрібно свідомо використовувати всі можливі відхили від правильно проголошеної мови, головним чином різні придихання, тобто нечистоти голосу.

Від яких причин може виникнути різноманітність у звучанні нечистого голосу?

По-перше, від міри прослуховування придихання, по-друге, в залежності від сили (як і всяка якість голосу), а головне – в залежності від того, де ми помістимо голос. Якщо помістимо голос в піднебінні – виникне шепіт. Голос поміщений в гортані буде звучати як гарчання. Якщо корінь язика відтягти назад і закрити гортань, то отримаємо хрипіння. Попробуйте це проробити, вимовляючи фразу „Дайте води...помираю...ох”. Звук змінюється від штучної зміни резонаторів. Спробуйте говорити витягнутими, стиснутими губами, в ніс і т.ін.

Спочатку можна технічно домагатися банального звучання голосу шляхом вимови ряду цифр або прислів’їв. Потім, коли кожен виконавець буде більш-менш знати свої мовні особливості, виразні засоби, – можна перейти до осмислених вправ, виправдовуючи кожен раз використання нечистої мови як органічну необхідність, породжену якостями образу, який нам доведеться втілювати.

Вправи

Різних вад, мови для ліплення гостро характерних деталей, того чи іншого образу:

- гаркавість (нечистота вимови літери „р”);

- шепелявість (замість „с” вимовляється „ш”);

- сюсюкання (літера „ч” звучить як „с” або „ц”);

- невимова літери „л”, яка звучить як „в”);

- коротке, переривчасте заїкання;

- гугнявість (вимова в ніс, ніби ніздрі затиснуті);

- з витягнутою нижньою губою;

- з підгорнутими губами;

- приплямкування;

- з хрипінням (корінь язика відтягнутий назад і закриває гортань);

- з гарчанням (голос тримається в гортані).

Вправу повторити декілька разів (розіграш по телефону), користуючись різними мовними вадами, обов’язково обгрунтувавши причини такої мови.

В коротеньких етюдах спробувати передати національні особливості мови, акценти, місцеві говірки.

Промовляють текст від імені іноземців, які в різній мірі володіють українською мовою. Наприклад: німець, француз, англієць, китаєць і т.ін.

Етюд „Засідання стариків”

Кількість учасників необмежена. Кожний виконавець нехай нафантазує свій особистий образ (ходу, голос, риси характеру і т.ін.). Кожний „старий” або „старенька” можуть розповісти свою коротеньку біографію або якийсь епізод зі свого життя. Вік кожного „дідуся” нехай буде не молодше 60 років.

Ці вправи дозволяють керівникові виявити учнів, які здібні до органічного, правдивого виконання характерних ролей.

Етюд „В амбулаторії”

Діють: реєстратор, касир, медсестра, лікар, професор, хворі, різні за характером і віком.

В етюді досить дати звичайну течію для прийому в поліклініці, без особливих подій і драматичних конфліктів.

Головна увага повинна бути спрямована на життєвість образів та органічне їхнє відтворення.

Спочатку всі учасники обговорюють і виправдовують обставини, місце дії, час дії і т.ін.

Вправа „Типи минулого”

Зробити декілька нескладних сценок, місцем дії яких може бути трактир, більярдна, біля перевозу, на маленькій станції і т.ін., де зустрічаються різноманітні представники всіх прошарків дореволюційної України. Наприклад: господар чайної, буфетник, половий, купець, торговець, прикажчик, піп, дяк, монашка, городовий, двірник, селянин, гвардійський офіцер, бульварний франт, капризна дівка, немолода дама, лакей, високий чиновник, генерал, дрібний чиновник, студент, гімназист і т.д.

Методичні вказівки: при виконанні цих вправ не можна, щоб учні хапалися за готові штампи. Потрібно, щоб виконавці йшли від внутрішньої соціально-психологічної сутності образу. Фантазію виконавця слід спрямувати на збір рис, характерних саме для цієї групи людей, на пошуки деталей, індивідуальних для даної особи.

Потрібно весь час пам’ятати, що образ пізнається за ставленням його до навколишнього світу. Отже, потрібно перш за все попробувати подивитися на навколишній світ очима даної людини, відчути в собі це відношення, тоді зовнішні риси з’являться самі собою.

Багатослів’я і складних завдань позбутися. Нехай сутність взаємостосунків виразиться однією, декількома фразами, але сказаними переконливо від особи зображуваної особи.