Країни, що розвиваються, з нижчим за середній рівнем доходів: основні риси економічного розвитку

1. середньо розвинені країни СНД (Азербайджан, Вірменія, Грузія, Молдова, Туркменістан);

2. мусульманські країни Південно-Західної Азії і Середземномор 'я (Іран, Ірак, Сирія, Йорданія, Ліван, Палестина, Албанія, Єгипет, Туніс, Алжир, Марокко);

3. азійські "нові індустріальні країни " третьої хвилі – Індія, Китай;

4. «плантаційні острови» (Мальдіви, Шрі-Ланка, Кабо-Верде, Вануату, Західне Самоа, Маршаллові острови, Мікронезія, Ніуе, Тонга, Фіджі, Беліз, Куба, Домініка, Домініканська Республіка, Ямайка);

5. середньо розвинені країни Латинської Америки (Болівія, Гайана, Гватемала, Гондурас, Еквадор, Колумбія, Нікарагуа, Парагвай, Перу, Сальвадор, Сурінам);

6. середньо розвинені країни Південної Африки (Ботсвана, Намібія, Свазіленд), економіки яких тісно пов'язані з більш розвиненою Південно-Африканською Республікою і базуються передусім на видобуванні й експорті мінеральної сировини (алмази, кольорові метали, уран тощо).

Це переважно аграрно-індустріальні країни. У структурі їх промисловості домінують видобувна, харчова й легка галузі. У сільському господарстві проведена або завершується механізація, застосовуються агро технології (добрива, отрутохімікати тощо).

13. Особливості моделі економічного розвитку Великобританії.

Малопривабливою виглядала економіка Великої Британії періоду 1914-1939 років. Перша світова війна значно знесилила її і збільшила відставання від США. Країна зазнала великих людських втрат - на фронтах загинуло майже 750 тисяч осіб, 1,5 млн. отримали поранення. Було втрачено 1/3 національного багатства, зокрема і значну частину військово-морського та торгового флоту. Збільшилися державний борг, який упродовж воєнних років зріс більш ніж у 12 разів і в 1918 році становив 7,8 млрд. дол., з яких 4 млрд. - США, та від'ємне сальдо у зовнішній торгівлі - експорт товарів зменшився удвічі, натомість зріс імпорт. У результаті світовий фінансовий центр перемістився з Лондона до Нью-Йорка.

Було втрачено традиційні британські ринки товарів і капіталів (Канада, Аргентина, Китай), на які почали проникати США і Японія. На 20% скоротилося промислове виробництво. Продовжувалося відставання від США у розвитку окремих галузей промисловості, особливо в гірничодобувній, сталеплавильній, текстильній, суднобудівній, обладнання яких було застарілим. Водночас Великій Британії вдалося збільшити свої колоніальні володіння в Африці та на Близькому Сході за рахунок Німеччини і Туреччини. Вона частково компенсувала свої втрати за рахунок німецьких воєнних репарацій.

У післявоєнний період уряд Лойда Джорджа здійснював активну політику переведення економіки на мирні рейки: проводилися ліквідація державних контрольних органів, роздержавлення військового комплексу країни. Однак це не привело до відміни державного регулювання економіки. На початок 20-х років у руках держави ще залишалося в 4 рази більше військових заводів, ніж до війни. З метою регулювання економічних процесів у 1919 році було ухвалено Закон про відмову від золотого стандарту фунтів стерлінгів, унаслідок чого держава перетворилася на єдиного контролера випуску паперових грошей. У 1921 році уряд вирішив частково відновити контроль над залізницями країни. Розширились також соціальні функції держави: допомога безробітним, житлове будівництво, розвиток системи народної освіти. Загалом до 1924 року економічний застій було подолано.

Однак, не дивлячись на ці заходи та на те, що економіка Великої Британії позбавилася німецької конкуренції на світовому ринку, вона ще більше відставала від американської і розвивалася надто повільно.

Стабілізація (1924-1928) не дала бажаних результатів. Довоєнного рівня розвитку було досягнуто лише в 1929 році, а за розмірами промислового виробництва Велика Британія опинилася на третьому місці в капіталістичному світі, поступившись, крім США, ще й Німеччині. Традиційні для країни галузі промисловості (металургійна, вугледобувна, суднобудівна, текстильна) переживали затяжний спад, оскільки держава інвестувала в основному нові галузі - авіаційну, автомобільну, електротехнічну, завдяки чому вони успішно розвивалися. Однак вони давали всього 10% обсягу промислового виробництва країни. Велика Британія залежала від імпорту сільськогосподарської продукції та промислової сировини, що також негативно позначалося на економіці країни.

У 1925 році уряд відновив золотий стандарт фунта стерлінгів, що дало змогу Великій Британії відновити свої позиції лідера фінансового світу.

Економічна криза 1929-1933 років розпочалася в Великій Британії наприкінці 1929 року. Найбільші труднощі виникли у зв'язку з перевиробництвом та реалізацією товарів. У 1932 році промислове виробництво скоротилося на 25% порівняно з 1929. В окремих галузях падіння було ще більшим: виробництво чавуну скоротилося на 53%, суднобудування - у 8 разів. Ціни на сільськогосподарську продукцію знизились на 34%, що призвело до розорення багатьох фермерів. Число безробітних становило 22% від загальної чисельності робітників.

На відміну від "нового курсу" Рузвельта британський уряд не ставив завдання порятунку промисловості або збільшення зайнятості. Його єдиною функцією вважалося створення сприятливих фінансових умов, ліквідація дисбалансу бюджету, торгівлі та кредиту. Виконуючи передвиборну програму, лейбористський уряд збільшував бюджетні витрати на забезпечення становища широких мас населення, бідних і безробітних здебільшого за рахунок посилення податкового пресу на багатих, що призвело до урядової кризи.

24 серпня 1931 року до влади прийшов новий, так званий національний уряд на чолі з Макдональдом. Новий уряд приступив до реалізації наміченого Комісією плану економії та раціоналізації бюджетних витрат. Було збільшено прямі й непрямі податки, зменшено заробітну плату державним службовцям і вчителям, різко скорочено громадські роботи. Було прийнято Закон про перевірку бідних, який забороняв виплату допомоги з безробіття особам, котрі перебувають на утриманні своєї сім'ї. У цілому виплати безробіття знизили на 10%.

Завдяки виконанню заходів, яких вжила Комісія і вітчизняні та зарубіжні банкіри, що підтримали її, уряду консерваторів удалося отримати велику зовнішню позику. В серпні 1931 року більше ніж 100 американських і французьких банків надали позику в розмірі 80 млн.

фунтів стерлінгів з метою відновлення платіжного балансу і оздоровлення економіки. Під контролем держави виявилися процеси концентрації виробництва, випуску та реалізації продукції, ціни. Усе це робилося за допомогою примусових санкцій, кредитних привілеїв тощо. Під час кризи виникли і діяли змішані державно-приватні підприємства

Важливим заходом подолання кризи стало скасування у вересні 1931 році золотого паритету національної валюти, внаслідок чого відбулася девальвація фунта стерлінгів. Країни, які входили ДО стерлінгового блоку (25 держав: країни Скандинавії, Голландія, Португалія, Аргентина, Бразилія та інші разом з британськими колоніями та домініонами) і встановлювали курс своїх валют на основі курсу британського фунта стерлінгів, були змушені піти за Великою Британією. Крім того, країни стерлінгового блоку передавали свої валютні резерви Англії в загальний фонд блоку, що давало англійцям немалі вигоди від цієї операції. Орієнтуючись на фунт стерлінгів, країнам блоку доводилося закуповувати англійські товари і водночас постачати до Англії переважно сировину та продовольчі товари.

Застосовані урядом заходи сприяли відновленню довіри до фунта стерлінгів, а це сприяло поверненню іноземних вкладів у британські банки. До квітня 1932 року фунт стерлінгів стабілізувався, бюджет було збалансовано.

Велику роль відіграла також протекціоністська політика. У результаті цього вже в 1934 році було пом'якшено політику економії, на що вказує зростання заробітної плати, зниження розмірів податків.

Велика Британія важко долала наслідки економічної кризи. Ще наприкінці 30-х років у країні панувало значне безробіття, промисловість залишалася на рівні 1929 року, багато галузей надто довго долали депресію. Спостерігалися суперечливі тенденції у розвитку старих і нових галузей. Якщо в автомобільній, хімічній, енергетичній, верстатобудівній мав місце прогрес і значний приріст продукції, то у вугільній, металургійній, текстильній галузях був застій.

Сільське господарство на протязі всіх 30-х років значно відставало від промисловості і лише на 35% задовольняло потреби населення. За імпорт продуктів харчування держава розплачувалася золотом або дефіцитними товарами. Англійські хлібороби були не самостійними господарями, а лише орендарями. Вони сплачували лендлордам, власникам землі, ренту, яка становила 20% валового врожаю. Вартість їхньої продукції була значно вищою, ніж в американських фермерів, які нікому не сплачували ренти, оскільки були незалежними господарями на своїй землі.

Якщо внутрішня торгівля Великої Британії після кризи дещо нормалізувалася, то зовнішня, не дивлячись на світове лідерство, переживала значні труднощі у зв'язку з посиленням конкуренції з боку США, Японії, Німеччини.

Але особливо небезпечним для Великої Британії став економічний і політичний наступ нацистської Німеччини, яка швидко витісняла англійські товари в Західній і Південно-Східній Європі та Латинській Америці. Як і перед Першою світовою війною, англо-німецька конкуренція в основному виявлялася у сфері експорту товарів, насамперед готових промислових виробів.

Наприкінці 1937 року в Англії вибухнула нова економічна криза, яка призвела до спаду виробництва (за 1938 рік випуск промислової продукції впав на 14%). З цієї кризи країні вдалося вийти лише в обстановці підготовки до нової світової війни, яка потребувала збільшення військового виробництва.

14. Типи економічних систем: основні риси, переваги та недоліки.