Стаття 175-1 КУпАП встановлює відповідальність за куріння тютюнових виробів у заборонених місцях

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого статтею 175-1 КУпАП, вимагає при кваліфікації визначити спосіб вчинення правопорушення (куріння), предмет вчинення правопорушення, а також місця куріння.

Відповідно до Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення» від 22.09.2005 № 2899-IV:

курінням тютюнових виробів визначено дії, що призводять до згорання тютюнових виробів, у результаті чого утворюється тютюновий дим, який виділяється в повітря та вдихається особою, яка їх курить;

до тютюнових виробів, окрім сигарет з фільтром або без фільтру, цигарок, сигар, сигарил, відноситься також люльковий, нюхальний, смоктальний, жувальний тютюн, махорка та інші вироби з тютюну чи його замінників для куріння, нюхання, смоктання чи жування;

до місць, в яких заборонено куріння, віднесено робочі місця та громадські місця, за винятком спеціально для цього відведених місць.

Визначення громадського місця див. коментар до ст. 173.

Під робочим місцем необхідно розуміти місце постійного або тимчасового перебування працівника в процесі трудової діяльності. Для кваліфікації правопорушення немає значення, на якому робочому місці знаходить правопорушник: постійному робочому місці, - на якому працівник перебуває більшу частину робочого часу (більше 50% або більше 2 годин безперервно); або непостійним робочим місцем вважається місце, на якому працівник перебуває меншу частину (менше 50% або менше 2 годин безперервно).

Якщо робота здійснюється в різних пунктах робочої зони, постійним робочим місцем вважається вся робоча зона, яка визначається як простір, обмежений заввишки до 2 м над рівнем підлоги або майданчика, на якому знаходиться місце постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників. (див. Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджені наказом Міністерства праці від 01.09.1992 р. № 41).

Власник або уповноважені ним особи, чи орендарі відповідних споруд, окремих приміщень зобов'язані відвести спеціальні місця для куріння, обладнані витяжною вентиляцією чи іншими засобами для видалення тютюнового диму, а також розмістити наочну інформацію про розташування таких місць та про шкоду, якої завдають здоров'ю людини куріння тютюнових виробів чи інші способи їх вживання. Законом можуть встановлюватися й інші обмеження щодо місць вживання тютюнових виробів.

У громадських місцях для осіб, які не курять, відводиться не менше ніж 50% площі цих громадських місць, розміщеної так, щоб тютюновий дим не поширювався на цю територію.

Поліцейські, які уповноважені документувати адміністративне правопорушення за ст. 175-1, мають знати, які місця визнані забороненими для куріння за рішеннями міської, селищної та сільської ради. Відповідно до статей, 222 та 255 КУпАП, поліція уповноважена складати протоколи про адміністративне правопорушення, розглядати справи та накладати стягнення за ст.175-1 справи про адміністративні правопорушення, за винятком тих, що вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до цього, адміністративні комісії та виконкоми міських, селищних та сільських рад складатимуть протоколи та розглядатимуть справи за ст.175-1, якщо правопорушення вчинено у місцях, заборонених рішеннями відповідної сільської, селищної, міської ради. У зв’язку з тим, що в такихрішеннях зазначаються загальні види громадських місць, визначених Статтею 13 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення» від 22.09.2005 № 2899-IV: 1) у ліфтах і таксофонах;2) у приміщеннях та на території закладів охорони здоров’я; 3) у приміщеннях та на території навчальних закладів; 4) на дитячих майданчиках; 5) у приміщеннях та на території спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд та закладів фізичної культури і спорту; 6) у під’їздах житлових будинків; 7) у підземних переходах; 8) у транспорті загального користування, що використовується для перевезення пасажирів; 9) у приміщеннях закладів ресторанного господарства; 10) у приміщеннях об’єктів культурного призначення; 11) у приміщеннях органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших державних установ; 12) на стаціонарно обладнаних зупинках маршрутних транспортних засобів, а також у приміщеннях підприємств, установ та організацій усіх форм власності; 13) у приміщеннях готелів, гуртожитків та аналогічних засобів розміщення громадян; 14) в аеропортах та на вокзалах), без зазначення конкретної адреси. Таким чином, виникає питання щодо розподілу повноважень адміністративних комісій, виконкомів сільських, селищних, міських рад та поліції щодо юрисдикції за ст. 175-1 КУпАП.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності. Необережність проявляється у незнанні вимог рішення міської, селищної та сільської ради про визначення заборонених для куріння місць.

Суб'єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років.

При кваліфікації правопорушень, вчинених повнолітніми особами, слід враховувати: по-перше, характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність, що передбачено ст. 33 КУпАП;

обставини, що пом'якшують відповідальність (щире розкаяння, вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин, вчинення правопорушення неповнолітнім; вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року).

По-друге,можливість звільнення від адміністративної відповідальностіза малозначністю на підставі ст. 22 КУпАП. Як свідчить практика розгляду справ про адміністративні правопорушення за ст. 175-1, в більшості випадків, осіб, що притягувалася до адміністративної відповідальності, було звільнено від адміністративної відповідальності на підставі ст. 22 КУпАП. Аналіз таких справ дав можливість зробити висновок, що при визначені малозначності адміністративними комісіями виконкомами міських, селищних, сільських рад взято до уваги такі критерії як суспільна шкідливість вчиненого, наявність збитків завданих державі, суспільним інтересам або безпосередньо громадянам. При застосуванні ст. 22 КУпАП, враховувались такі пом’якшуючі обставини як щире каяття. Обтяжуючі обставини при розгляді справ встановлено не було. Окрім того, виходячи з викладеного, при вирішенні питання щодо застосування ст. 22 КУпАП взято до уваги обстановку, в якій вчинено порушення, особу порушника – стан його здоров’я, матеріальне становище, наявність на утриманні малолітніх, неповнолітніх дітей чи недієздатних осіб.