Сутнісна характеристика і вимірювання ефективності виробництва

Ефективність виробництва – це комплексний кінцевий результат використання засобів виробництва й робочої сили за певний проміжок часу.

Головною ознакою ефективності є досягнення кінцевої мети – результатів виробничо-господарської діяльності підприємства з найменшими витратами суспільної праці або часу.

Ефктивність виробництва за загальною методологією її визначення має такий вигляд:

Ефективність =

Ефективним слід вважати те підприємство, яке за мінімальний проміжок часу досягає максимально встановлених цілей при мінімальному використанні ресурсів.

Ефективність виробництва має свою видову класифікацію за окремими ознаками; кожний із видів ефективності має певне значення для системи господарювання. Найбільш поширеними видами ефективності, що використовуються в практичній діяльності, є такі:

1) одержаний результат за наслідками: економічна і соціальна ефективність;

2) за місцем отримання ефекту: локальна і народногосподарська;

3) за ступенем збільшення ефекту: первісна і мультиплікаційна;

4) за метою визначення: абсолютна і порівняльна.

Економічна ефективність – це вартісні показники, що характеризують проміжні й кінцеві результати виробничої діяльності на підприємстві (обсяг товарної, чистої, реалізованої продукції, рентабельність виробництва, продуктивність праці).

Соціальна ефективність – це фактори, що впливають на соціальну сторону життя людей (скорочення тривалості робочого тижня, збільшення кількості робочих місць і підвищення рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту).

Локальна ефективність визначає конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяльності, завдяки якій підприємство має зиск.

Народногосподарська ефективність – це сукупний ефект, отриманий у сфері виробництва та споживання відповідних виробів.

Первісна ефективність – це одноразовий ефект, одержаний від здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства внаслідок запровадження прибуткових, технічних, організаційних та економічних заходів.

Мультиплікаційна ефективність – це ефект, який одержується примноженням первинного ефекту.

Абсолютна ефективність характеризує загальну або питому ефективність діяльності підприємства за певний проміжок часу.

Порівняльна ефективність відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору кращого з них. Його рівень відображає економічні і соціальні переваги обраного варіанту прийняття господарських рішень у порівнянні з іншими можливими варіантами.

Процес вимірювання очікуваного чи досягнутого рівня ефективності діяльності підприємства методологічно пов’язаний передовсім із визначенням належного критерію і формуванням відповідної системи показників.

Критерій – це головна ознака і визначальна міра вірогідності пізнання суті ефективності виробництва, у відповідності з якими здійснюють кількісну оцінку її рівня.

Єдиним народногосподарським економічним критерієм ефективності виробництва можна вважати зростання продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці. На рівні підприємства модифікованою формою критерію ефективності його діяльності може слугувати максимізація прибутку.

Система показників ефективності виробництва має включати декілька груп:

· узагальнюючі показники;

· показники ефективності використання праці (персоналу);

· показники ефективності використання виробничих фондів;

· показники ефективності використання фінансових коштів.

Кожна з цих груп включає певну кількість конкретних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність використання окремих видів ресурсів.

Неухильне зростання соціальної ефективності є кінцевою метою багатоаспектної діяльності підприємств та організацій. Об’єктивна оцінка соціальної ефективності пов’язана з істотними труднощами через відсутність науково обгрунтованої і загальновизнаної методики її визначення. Тому існують певні принципові підходи до оцінки соціальної ефективності:

- соціальну ефективність треба визначати на двох рівнях: локальному (на підприємстві стосовно міри задоволення конкретних соціальних потреб працівників) і муніципальному та загальнодержавному (стосовно міри соціального захисту людей з боку місцевих органів і держави в цілому);

- визначення рівня задоволення соціальних потреб працівників за рахунок матеріальних і фінансових коштів самого підприємства;

- треба враховувати ряд соціальних заходів здійснюваних за рахунок бюджету;

- визначення рівня соціальної ефективності повинно охоплювати кількісне вимірювання, а також якісну характеристику тих груп заходів стосовно яких кількісне вимірювання прямого ефекту неможливе.

Підвищення ефективності виробництва залежить від багатьох чинників, які класифікуються за певними ознаками:

1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення): зростання продуктивності праці, зниження фондомісткості і матеріаломісткості продукції, поліпшення використання природних ресурсів;

2) напрямками розвитку і удосконалення виробництва: прискорення темпів науково-технічного і організаційного прогресу, покращення якості продукції, планування і мотивації виробництва та інше;

3) місцем реалізації у системі управління виробництвом:

- зовнішні – державна економічна і соціальна політика, інфраструктура та інше;

- внутрішні – тверді (технологія, устаткування, матеріали та енергія) і м’які чинники (працівники, методи і стиль управління та інше).

Лише використовуючи всю систему чинників в сукупності, можна досягти високих темпів зростання ефективності в розвитку економіки і безпосередньо виробничій діяльності підприємства чи виробничого підрозділу.