Види фінансово-правових зобов’язань

Державний інтерес в набутті, використанні чи іншому розпорядженні майном, охоплює собою не лише податкові відносини, але і ряд інших, які відносяться до сфери правового регулювання фінансового права, це в свою чергу зумовлює поділ фінансових зобов’язань на певні види.

Видами фінансового зобов’язання є:

1) Прибуткові (податкові) зобов’язання;

2) зобов’язання видаткового типу;

3) захисні фінансові зобов’язання.

Прибуткові (податкові) зобов’язання розглядаються як початковий тип фінансово-правового зобов’язання, що дав життя цілому ряду прибуткових зобов’язань, таких як збір, державні платежі, митні платежі, неподаткові прибутки бюджету, відрахування у позабюджетні фонди. Мова йде про значну за складом групу окремих фінансових зобов’язань з єдиним економічний завданням – забезпечити мобілізацію прибутків в бюджет і інші публічні фінансові фонди.

Розвиток податкового правовідношення в зобов’язальне, пов'язаний передусім з зміною структури суспільства та потреб економічного обігу. У період соціалістичної республіки, в умовах обмеженого економічного обігу, податок не застосовувався для регулювання економіки, а був лише засобом державного вилучення і перерозподілу фінансових ресурсів. Природно, що в цих умовах не виникало потреби у тому, щоб розробляти механізм оподаткування. Необхідність розробки даного механізму з’явилась у період нового часу. Податки стали основним засобом регулювання економіки і виконання надходжень до бюджету. Відповідно, виникла необхідність створити правову систему оподаткування з чітким визначенням прав та обов’язків сторін податкового правовідношення, з встановленням обов’язку за їх невиконання. Крім того, стало необхідним використовувати юридичний інструментарій цивільно-правового зобов’язання.

Податкове зобов’язання є ядром податкового права, оскільки через реалізацію цих норм розкривається соціальна цінність і кінцева мета всієї системи податково-правового регулювання. Зазвичай, поняття податкового зобов’язання визначається за допомогою його аналога у цивільному праві.

Братусь С.Н. зазначав, що податкові зобов’язання – це відношення, що витікають з державного панування. Але реалізація цих відносин пов’язана з передачею чи перерахуванням майна у вигляді визначеної кількості грошових знаків в дохід держбюджету, тобто держави.

Податково-правове зобов’язання не є цивільно-правовим, але воно побудоване за його прикладом. В зарубіжній літературі поняття податкового зобов’язання не лише вживається у національному законодавстві, але і визнається в якості центральної юридичної конструкції податкового права.

Слід зазначити, що в державах германського права (ФРН і Австрія) конструкція податкового зобов’язання побудована, з врахуванням традиційно чіткого для німецької юридичної науки, розподілу в рамках проблем зобов’язання питань податку та відповідальності. Також, у державах даного типу розмежовуються поняття цивільно-правового зобов’язання та податкового. Так, податкові зобов’язання мають публічний характер, адже перед усім спрямовані на забезпечення суспільно-значимого інтересу.

Податкове зобов’язання виконує економічну функцію, яка суттєво відрізняється від даної функції у цивільному праві. Вона полягає у опосередкованому розподілі майна (у вартісному вигляді), створеного при виробництві і реалізованого в процесі обміну. Дана функція у цивільному праві, полягає у опосередкованому переміщення майна і інших результатів праці із сфери виробництва у сферу обігу і через останню – у сферу споживання. Однак, податкове зобов’язання, як і цивільно-правове, пов’язане з правом власності. Але якщо у цивільному – це спосіб переміщення вже привласненого майна, то у податковому – це спосіб розподілу такого багатства (суспільного багатства).

Пропонується вдосконалювати поняття податкового зобов’язання у таких напрямках:

По-перше, податкове зобовязання будується з врахуванням моделі цивільно-правового зобов’язання, але визнається незалежним по відношенню до нього. Податкові зобов’язання підлягають регулюванню спеціальними нормами податкового права (германський підхід).

По-друге, податкове зобов’язання розглядається як особливе зобов’язання, що виникає на основі податкового закону. Разом з тим цивільно-правові норми щодо зобов’язання, за загальним правилом, рахуються застосовуваними на податкових зобов’язань.

По-третє, податкове зобов’язання розглядається як надзвичайно складне правовідношення, що поєднує різноманітні майнові і процесуальні зобов’язання платника податку.

Також, варто розрізняти такі поняття як «податкове зобов’язання» та «податковий обов’язок». Податкове зобов’язання є більш складним явищем, ніж податковий обов’язок, тобто обов’язок сплачувати встановлені законом податки та збори. Податкове зобов’язання – це, встановлений законом, обов’язок платника податку сплатити податок, що складається з системи взаємопов’язаних дій, і забезпечений заходами примусового виконання та сплати пені.

З податковим зобов’язанням у фінансовому праві пов’язана категорія «конституційний обов’язок по сплаті податків». Податкове зобов’язання – це відповідний обов’язок платника податків, а конституційний обов’язок по сплаті податків охоплює податкове зобов’язання платника податків, обов’язки банків і інших суб’єктів, що забезпечують надходження податків у державний бюджет, тобто стосується ширшого кола суб’єктів.

У податкових фінансових зобов’язаннях виділяють структурні типи даних зобов’язань. Податково-зобов’язальні відносини не зводяться суто до відносин між зобов’язаними суб’єктами і державою. Залежно від суб’єктного складу виділяють три основних структурних типи зобов’язальних відносин:

1) Зобов’язання «платник податку (платник зборів) - податок»;

2) Зобов’язання «платник податків – податковий агент - податок»;

3) зобов’язання «банк (що здійснює перерахунок податків чи зборів) - податок».

Перший структурний елемент податкових зобов’язань аналізувався у вітчизняній літературі і в деяких країнах отримав нормативне визначення. Тому, варто більш детально зупинитися на двох інших типах податкових зобов’язань.

Особливо складними є податково-зобов’язальні правовідносини з участю податкових агентів. В рамках цих правовідносин платник податків (податковий боржник) зобов’язаний сплатити визначену у встановленому порядку суму податку в бюджет, податковий агент (боржник - посередник) уповноважений її утримати та перерахувати, а публічно-територіальне утворення (податковий кредитор) уповноважене вимагати суму податку з платника (податкового боржника) при її утриманні чи з податкового агента (боржника - посередника) при її утриманні і не перерахуванні в бюджет. З конструкції даного правовідношення помітно, що його можна представити у вигляді ланцюга двох взаємопов’язаних більш простих правовідносин. Про системну єдність цього складного зобов’язального відношення свідчить той факт, що зобов’язання податкового агента перед публічно-територіальним утворенням повністю обумовлений існуванням зобов’язання платника податку.

Слід також підкреслити, що як правило, будь-яке податкове правовідношення, до якого б структурного типу воно не належало, є складним правовідношенням за своєю природою, що включає в себе систему елементарних зобов’язань. Наприклад, зобов’язальне правовідношення щодо сплати податків з доходів фізичних осіб може об’єднувати ряд елементарних зобов’язань, в межах яких здійснюється внесення авансових платежів по податку.

Податкове правовідношення включає в себе наступні стадії:

1) визначення об’єкту оподаткування;

2) визначення податкової бази;

3) визначення ставки податку, тобто суми податку, що підлягає перерахуванню на користь публічно-територіального утворення.

Науковці вважають, що окрема підгалузь податкового зобов’язального права, яка складається з двох частин: загальної (основні дефініції, класифікація податкових зобов’язань, положення про виникнення податкових зобов’язань тощо) та особливої (поділяється на інститути, що регулюють податкові зобов’язальні правовідносини відповідно до конкретних видів податків).

Наступним видом фінансових зобов’язань є фінансові зобов’язання видаткового типу - це асигнування з бюджетних установ, засоби на сплату товарів, робіт та послуг за муніципальними та державними контрактами, трансферти для здійснення виплат громадянам, інвестиції у статутні капітали існуючих чи створюваних державних організацій тощо. Їх типологія є менш чіткою і досить динамічна, але це не перешкоджає об’єднати всі зобов’язання видаткового типу в одну загальна категорію – видаткові зобов’язання.

Слід зазначити, що Пешкова Х.О., досліджуючи окремі особливості бюджетних правовідносин, прийшла до висновку, що відносини з приводу використання публічно-територіальними утвореннями бюджетних коштів відносяться до зобов’язальних відносин. Хоча ще у 1946 році російський дослідник В.П. Дяченко писав: «Витрати на виконання державних фінансових зобов’язань складають особливу групу державних видатків. Сюди відносяться виплати за державними кредитними операціями (проценти, виграші, погашення позик). Але довільна, одностороння, умисно слабка юридична основа зобов’язань держави у сфері фінансів в рамках попередньої економічної формації не дозволили визнати зобов’язання повноправною категорією фінансового права. Інерція мислення, яке так важко привикає до думки про юридичну рівність держави та юридичної чи фізичної особи, тому у сфері регулювання майнових відносин продовжується наділення держави особливими можливостями, здібностями як у сфері формування доходів бюджету, так і у сфері їх видатків.

Оскільки, як вірно зазначає Х.О. Пешкова, видатки бюджету пов’язанні з переміщенням майна у формі бюджетних (грошових) засобів з бюджету до отримувача цих коштів. Крім того за правовою природою це є відносини активного виду, що підтверджує механізм реалізації обов’язків суб’єктів бюджетних відносин. Крім того, згідно аналізу механізму відносин здійснення бюджетних видатків випливає, що отримувачу бюджетних коштів протиставляється чітко визначений зобов’язаний суб’єкт – суспільно-територіальне утворення, що здійснює регулювання видатків. Такі відносини називаються відносними. Звідси випливає ще одна ознака бюджетних зобов’язальних відносин - їх відносний характер.

Наступною, значною за розмірами групою фінансових зобов’язань, що не витісняється ні податковими ні видатковими зобов’язаннями, є захисні фінансові зобов’язання. До них відносять страхові платежі, між бюджетні трансферти, державні позики, рефінансування комерційних банків, бюджетні кредити, створення резервів та депозитів.

Відповідно до інститутів фінансового права, виділяють наступні види фінансово-правових зобов’язань:

1) зобов’язання щодо використання коштів з бюджету;

2) податкові зобов’язання;

3) зобов’язання у сфері грошового регулювання;

4) зобов’язання у сфері валютного контролю та регулювання;

5) зобов’язання у сфері обов’язкового загальнодержавного страхування.

Таким чином, відповідно до вищевикладеного, ми бачимо, що зроблені певні кроки до систематизації фінансових зобов’язань. Загальна думка свідчить про недосконалість бюджетного, податкового, банківського і іншого фінансового законодавства, адже помітний об’єктивний стан речей в даній галузі: фрагментарність, прогалини в законодавстві, наявність багатьох логічних помилок тощо. Пояснюється це стійким емпіризмом законодавця, його небажання конструювати правове регулювання фінансових відносин наперед, а у деяких випадках, навіть залишити певні питання неурегульованими.

Досить актуальними є питання фінансових зобов’язань у сфері бюджетного законодавства, де до цього часу існують вагомі прогалини, які впливають на розподіл та перерозподіл грошових фондів держави, навіть при зовнішній обґрунтованості та законності асигнувань.

Отже, концепція фінансових зобов’язань лише зовнішньо виглядає як абстрактно академічна. Насправді ж, це ключ до вирішення ряду практичних проблем фінансового життя держави, серед яких: суттєве підвищення якості фінансового законодавства, створення ефективної фінансової адміністрації, нарешті, принципове удосконалення системи захисту прав та законних інтересів учасників фінансових правовідносин юридичним шляхом.