Поняття, ознаки та структура фінансово-правового зобов’язання

Тема: Фінансово-правове зобов’язання.

ПЛАН

1. Поняття, ознаки та структура фінансово-правового зобов’язання.

2. Види фінансово-правових зобов’язань.

3. Засоби забезпечення фінансово-правових зобов’язань.

Поняття, ознаки та структура фінансово-правового зобов’язання

Поняття зобов’язання розглядалося російськими вченими на прикладі податкового зобов’язання, вважаю за доцільне застосувати досвід російських вчених-фінансистів, оскільки у Російській Федерації питання теорії фінансового права досліджувалися більшою мірою ніж у нашій державі. Тенденція використання даного поняття у фінансовому законодавстві, його застосування Конституційним Судом Російської Федерації при вирішенні справ, пов’язаних з фінансами, як способу аргументації рішень вже не потребує доведення. Слід зауважити, що дана категорія почала набувати методологічного значення в багатьох наукових дослідженнях.

Використання поняття «фінансове зобов’язання» існувало ще у 1946 році, а саме, Дяченко В.П. зазначав, що витрати які стосуються виконання державних фінансових зобов’язань, складають собою значиму групу державних витрат. Сюди відносяться виплати по державним кредитним операціям (відсотки, виграші, погашення боргів). Однак, односторонність, навмисне ослаблена основа державних зобов’язань в сфері фінансів в межах колишньої економічної формації, не дозволяють визнати їх зобов’язаннями у повному значенні даного поняття.

Адже важко погодитися з юридичною рівністю держави, з однієї сторони, і юридичних чи фізичних осіб - з іншої, це зумовлено тим, що власне діяльність держави зумовлює наділення її додатковими можливостями та повноваженнями. Відповідно до вищезазначеного, можна зробити висновок, що в меншій мірі законодавчою доктриною, в більшій – системою наукових поглядів на правове регулювання фінансів, продовжує залишатися властивість статусу уповноваженої особи, і йому юридично суперечливим – статусу зобов’язаної.

Однак, навіть згідно етатистської доктрини, маючи монопольне становище, держава лише наділяє зобов’язану особу додатковими обов’язками, які спрямовані не на кінцевий соціальний та правовий результати, а на підтримку та охорону того самого права, яке воно проголосило. На рахунок цього Кучерявенко Н.П. зазначає, що реалізація суб’єктивного права представників владної сторони податкових відносин спрямована на забезпечення їх же інтересів, які виражають перед усім інтерес самої держави – формування прибуткових частин бюджету, тоді як суб’єктивне право зобов’язаних осіб, теж спрямоване на реалізацію даної мети, яка виражає не їхні інтереси, а інтереси пануючого суб’єкта. Таким чином, Кучерявенко Н.В. вказує на те, що у даному відношенні все сходиться до інтересів пануючого суб’єкта.

Суб’єкт фінансового права у відповідних відносинах діє у власних інтересах, не дивлячись на очевидну простоту, це принципово важливо для того, щоб з’ясувати природу фінансового права як юридичного поля де взаємодіють носії суб’єктивного права, задовольняючи власний, а не чужий суб’єктивний інтерес. Допускати щось інше – значить визначати фінансове право як економічно-математичну схему, в якій описується скільки і з кого слід отримати на суспільні потреби і скільки кому варто отримати з загального надбання. Крім того, в сферу фінансів включається те, в якій мірі нагромаджується власність, адже між суб’єктами складаються майнові відносини. Тому, варто погодитися з Яковлєвим В.Ф., який вважає, що при отриманні податку, мова йде не про отримання майна з приватної власності і обернення його в державну, а про виконання особливого роду майнових відносин, що не відносяться до охорони приватної власності.

На подібність податкових платежів та цивільних зобов’язань звертали увагу ще у XIX ст. Так Кавелін К. припускав можливість входження податків і зборів в систему цивільного права. Звідси, очевидно, і бере свій початок спотворене розуміння перспективи розгляду, а згодом і нормативного регулювання фінансових відносин як зобов’язань.

За минулі десятиліття після зміни соціально-економічної формації майнові відносини, як мінімум, в двох важливих правових масивах (трудове і фінансове право) набули свого рівня звучання, що співставляється з проблемами цивільного права. Конструкція грошового зобов’язання починає застосовуватися у даних галузях права, а саме поняття набуло міжгалузевий характер.

У фінансовому праві поняття зобов’язання використовувалося як спосіб викорінення двохстороннього майнового зв’язку, надаючи йому конкретності та визначеності з метою підвищення ефективності правового регулювання. Це стало результатом визнання цінності поняття цивільного зобов’язання для регулювання подібних відносин і формування власного поняття зобов’язання, що застосовується в інших галузях.

Не дивлячись на те, що основна частина фінансових зобов’язань виникає з закону, є цілий спектр їх видів, життя яким надають юридичні факти чи юридичні склади іншого роду:

- договори;

- делікти.

Так, наприклад, як розуміти фінансові правовідносини які складаються у сфері державного чи місцевого кредиту. В теорії права дані питання вже вирішені: «Первинно сформувавшись в межах цивільного права, договір розширив сферу свого впливу. Сьогодні ж дана конструкція знаходить своє застосування практично у всіх галузях права». Варто звернути увагу на публічні договори, які особливо у даний час, зумовлюють виникнення фінансових зобов’язань. Так, слід відрізняти публічні договори у фінансовій сфері від публічних договорів у цивільній, адміністративній сферах тощо. Публічний договір у фінансовому праві спрямований на встановлення взаємних прав та обов’язків сторін у конкретних фінансових відносинах для задоволення їх інтересів за даним договором і який може забезпечуватися відповідними засобами, що у ньому передбачені. Завдяки публічному договору у фінансовому праві забезпечується право громадян у сфері публічних фінансів, регулюється прибуткова сфера фінансової діяльності держави.

Фінансові зобов’язання по своїй природі позбавлені можливості регулювати інші відносини, крім фінансових, так само неможливо уявити регулювання фінансових відносини нормами цивільного чи іншого права. Однак, не варто категорично зазначати про неможливість застосування категорій іншої галузі, адже більш широка кооперація між галузями не лише є допустимою, але і досить важливою і виправданою. Мова йде про своєрідні логічні ряди, що коріняться в єдності природи права, що певною мірою зумовлює певні генетичні риси фінансового зобов’язання:

1) це правоохоронні правовідносини, в межах яких невиконане фінансове зобов’язання викликає адміністративно-правову чи навіть кримінальну реакцію (залежно від тяжкості правопорушення);

2) застосовується особливий правовий режим, при якому трансформуються податкові і інші фіскальні зобов’язання в частині загальної заборгованості організації чи громадянина;

3) у випадку виконання фінансових зобов’язань, правовий ефект співпадає з наслідками вчинення цивільно-правової угоди. Конструкція фінансового зобов’язання виконує наповнюючу функцію для досягнення цивільно-правового результату завдяки іншій галузевій приналежності.

Також, фінансово-правовим зобов’язанням притаманні такі риси:

- вони наділені майновим характером, адже об’єктом їх виникнення є у більшості випадків грошові кошти які використовуються для досягнення суспільно значимих цілей. Вважається, що дана ознака є виявом його економічної сутності, що полягає у розподілі майна, яке вже перебуває у власності. Фінансове зобов’язання завжди пов’язане з передачею майна у його грошовій формі, і воно не може виникати з відносин немайнового характеру, на відміну від цивільних. Однак, варто зауважити, що за допомогою фінансового зобов’язання здійснюється розподіл і перерозподіл національного багатства для задоволення суспільних потреб, дана обставина дає привід стверджувати, що фінансове зобов’язання за своєю природою не є суто майновим, адже воно виступає основним засобом регулювання використання суспільного багатства;

- є ціле направленими тобто вони виникають для досягнення конкретної мети (сплата податків на користь держави, яка виступає в особі уповноважених органів);

- за своєю природою вони є відношеннями активного типу, тобто від учасників фінансових правовідносини щодо виконання фінансових зобов’язань, вимагається виконання покладеного на них обов’язку шляхом вчинення конкретно-визначених дій, передбачених фінансовим законодавством;

- їх виконання забезпечується майновими санкціями, які спрямовані на те щоб спонукати зобов’язану особу до належного виконання свої зобов’язань. Так, виділяють каральні (штраф) та відновлюючі (пеня) санкції;

- мають відносний характер, тобто адресовані строго визначеному колу осіб, на яких покладається відповідний фінансово-правовий обов’язок і надається суб’єктивне юридичне право.

Фінансові зобов’язання повинні розглядатися як особлива, специфічна форма участі держави (а також муніципальної влади) у майнових відносинах, регулювання яких, з однієї сторони, передбачає наявність владної складової в гаммі мотивів і інтересів одного з учасників цих відносин, з іншої сторони, передбачає реалізацію, цією владною складовою в правовому режимі, юридичної рівності з іншим учасником цих відносин.

Фінансове зобов’язання, як і будь яке інше зобов’язання, має власну структуру, яка становить собою узгоджену систему взаємопов’язаних елементів.

Отже, елементами фінансового зобов’язання є:

- суб’єкти - кредитор (держава чи муніципалітети) і боржник (платник податку, податковий агент, банк тощо);

- об’єкт – те з приводу чого виникають зобов’язання даного виду, у більшості випадків це грошові засоби;

- зміст – становить собою право вимоги кредитора та обов’язок боржника сплатити податок.

Таким чином, фінансово-правове зобов’язання – це чітко визначений законом, юридичний обов’язок суб’єкта фінансового правовідношення вчинити юридично значимі дії, для досягнення конкретного результату у сфері, що регулюється фінансовим правом, і виконання якого може забезпечуватися заходами примусового впливу.