Понятт та характеристика договору дарування

Недостатня урегульованість відносин з приводу безоплатної передачі майна у власність у чинному Цивільному кодексі УРСР є, очевидно, результатом недооцінки законодавцем та вітчизняною наукою цивільного права важливості правового інституту дарування.

Така «непопулярність» дарування як об'єкту наукових досліджень, зумовлюється, насамперед, маловживаністю (поширення, як правило, у сімейних, родинних відносинах), безоплатністю - невідповідністю принципу еквівалентності в цивільному праві (односторонній рух вартості від дарувальника до обдарованого) [14, с. 156], постійним недотриманням як простої письмової, так і нотаріальної форми договору (що, безперечно, є наслідком звичаєвого (побутового) порядку відчуження майна на користь інших осіб).

Дарування є одним з найстаріших інститутів цивільного права. Так, формування інституту дарування в римському праві, як підстави виникнення права власності розпочалось в період республіки (V-I ст. до н.е.). Хоча тут воно розглядалось радше як одностороння угода, оскільки саме вчення про дарування розміщали у загальній частині цивільного права. Винятки стосувались обіцянок дарунку, якщо вони здійснювались у формі стимуляції, тоді можна було б побачити елементи консенсуальності угоди - договору. Основа сучасних положень щодо предмету та ознак дарування закладена у творах видатних дореволюційних вчених-цивілістів Мейера Д.І., Шершеневича Г.Ф., Грімма Д.Д., Дністрянського Станіслава. Цікаво, що дані автори по-різному розглядали дарування і його місце в системі цивільного права. Так, наприклад, Д.І. Мейер та Д.Д. Грімм інститут дарування розміщали у загальній частині, хоча перший відносив дарування до розділу «майнові права» (зокрема, як спосіб набуття майнового права), а інший - у контексті римського приватного права, взагалі виділяв особливе «вчення про дарування» при загальних положеннях про угоди.

Розглянемо детальніше причини віднесення дарування як до способу набуття майнових прав, так і до односторонніх угод.

1. Д.І. Мейер відносив категорію “майнове право” до числа об'єктів цивільних прав (що у світлі ЦК порушує складне теоретичне питання стосовно поняття об'єкту зобов'язання). Відповідно, дарування виступає як спосіб “відчуження права” (конструкція переходу не речі, а права на неї). Для дарування характерними є такі риси:

Дарувальник позбавляється певного майнового права при житті (дарування на випадок смерті Мейер вважав звичайним заповітом). Немає необхідності, щоб відчуження права з його набуттям були рівноцінними для контрагентів, “подароване” майнове право може бути “більш важливе” для особи обдарованої, ніж для дарувальника - потребується лише сам факт відчуження. Обдарована особа набуває право, якого у неї перед цим не було - вона збагачується. Без набуття права, без розширення сфери майнових прав особи - немає й дарування. Дарування представляє собою без еквівалентне набуття права однією особою внаслідок його відчуження іншою.

2. Основною причиною віднесення дарування до односторонніх угод слугувала сама наявність у римському праві інституту дарування на випадок смерті (одностороннє волевиявлення дарувальника). Д.Д. Грімм зазначав: «Питання про місце вчення про дарування (donatio) в системі римського права до цієї пори вирішується по-різному. Одні вчені викладають це вчення в загальній частині, інші включають його у зобов'язальне право. Без сумніву зрозуміло одне, що вчення про дарування має досить загальне значення, і значна кількість різноманітних юридичних угод можуть слугувати засобом для надання однією особою безоплатної користі (вигоди) іншій, що дарування може бути здійснено не тільки у формі обіцянки подарунку, але й шляхом безпосередньої передачі подарунку (дарунку, дару) однією особою іншій, що дарування зустрічається не тільки inter vivos (серед живих), а й mortis causa (з приводу смерті); у зв'язку з цим пропонується викласти основні начала дарування у зв'язку з загальним вченням про юридичні угоди [12, с. 68]».

Дарування Д.Д. Грімм розрізняв у широкому і вузькому розумінні. Даруванням в широкому розумінні він називав будь-яке надання особою безоплатної користі (вигоди) іншій, оскільки це здійснюється по добрій волі без будь-якого обов'язку, хоча б навіть це не призвело за собою зменшення майна дарувальника. Дарування ж у вузькому розумінні - це таке добровільне надання безоплатної користі (вигоди) однією особою іншій, яке передбачає зменшення власного майна дарувальника. Різниця між широким та вузьким розумінням дарування полягає в тому, що в римському праві обмеження стосувались лише дарування у вузькому розумінні (обмеження свободи дарування між подружжям).

Дарування у римському приватному праві передбачалось у формах:

А) Dando - дарувальник безпосередньо передає який-небудь об'єкт або встановлює які-небудь речові права.

В) Promittendo - дарувальник обіцяє передати в майбутньому яку-небудь річ або встановити яке-небудь право на користь обдаровуваного.

С) Liberando - дарувальник прощає обдаровуваному борг або відмовляється від якого-небудь речового права на користь обдаровуваного.

Як особливі види дарування передбачались:

А) Donatio remuneratoria - дарування за особливу послугу, віддяка (особливо за рятування життя).

В) Donatio sub modo - дарування з покладенням на обдаровуваного обов'язку що-небудь виконати; невиконання такого наказу дає дарувальнику альтернативне право вимагати виконання його або повернення дарунку (дарування під умовою).

С) Дарування всього майна або його частини. Використання дарувальником у майбутньому частини від подарованого. Таке дарування не створює універсального правонаступництва [11, с. 39].

Для того, щоб з'ясувати належність дарування до односторонніх угод чи до договорів необхідно відповісти на запитання: яка фактична дія (завершена) у процесі здійснення дарування є більш юридично значимою (у розумінні настання позитивних юридичних наслідків для сторін угоди, тобто реалізація права власника на вільне розпорядження своїм майном і перехід права власності на це майно від однієї особи до іншої) - дії (правомірні) дарувальника по безоплатному відчуженню майна чи дії обдаровуваного по прийняттю дарунку (майна у власність), іншими словами - що визнати юридичним фактом - сам факт безоплатного відчуження майна чи разом з прийняттям майна обдарованим? Відповідь на це запитання має важливе практичне значення: для визначення моменту виникнення права власності; визначення правового режиму майна. [12, с. 16]

Використовуючи теорію «юридичного складу» О.А. Красавчикова акт вчинення дарування слід розглядати як “складний юридичний склад - сукупність фактів, між якими існує пряма залежність” [13, с. 41]. Необхідність прийняття дарунку обдаровуваним є завершальним елементом у конструкції дарування, що і визначає його зобов'язальний (договірний) характер. Одна тільки угода про передання речі в дар сама по собі ніяких правових наслідків не передбачає і правовим захистом не користується.

Прибічник договірного характеру дарування Г.Ф. Шершеневич вказував: “Дарування - це угода, що ґрунтується на взаємній згоді, а не на волі одного дарувальника. До прийняття пропонованого дарунку особою, яку одаровують, дарування немає сили. Тому дарування призначається договором”. Саме зустрічне позитивне волевиявлення обдаровуваного перетворює дарування в договір, що відрізняє його, наприклад, від заповіту, де не є потрібною згода одержувача при здійсненні цієї односторонньої угоди. Немає згоди обдаровуваного на отримання дару, або немає бажання дарувальника на безкоштовну передачу речі, немає і договору дарування. Іншими словами, “зобов'язально-правовий договір дарування має нетиповий зміст, він не передбачає обов'язку дарувальника здійснити виконання, а лише угоду про безоплатність, яка супроводжується актом надання речі обдаровуваному. В цьому випадку треба розрізняти угоду між дарувальником і обдаровуваним про безоплатність надання і безпосередньо акт надання”.

1.2 Поняття, ознаки та зміст договору дарування

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати у майбутньому іншій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. п.1. Ст. 717 ЦК [2, с. 219].

Визначення поняття договору дарування de facto є визначенням сфери відносин, які потребують нормативного врегулювання, і de jure самого формального закріплення “відносної” важливості даного блоку суспільних відносин.

Відповідно до Книги загальних цивільних законів “договір, у якому залишається комусь безоплатно якась річ, називається даруванням” (“даровизною”).

Так, у порівнянні в Книзі Німецького цивільного уложення визначає дарування як надання майна, завдяки якому (наданню) одна особа (дарувальник) збагачує за рахунок свого майна іншу особу (обдаровуваного), при цьому сторони згодні в тому, що надання здійснюється безоплатно. Дарування є безоплатним наданням, яке має місце серед людей при їх житті, і вчиняється у формі договору.

Поняття договору дарування - це формальне закріплення форм вчинення дарувальних дій. Відповідно, об'єктом зобов'язання є власне “форма передачі майна за договором дарування”. Так, згідно ст. 572 Цивільного кодексу Російської Федерації окрім форм, поданих у ЦК України (безпосередньої передачі речі (dando) та обіцянки передати у майбутньому безоплатно майно у власність (prommitendo), передбачено і третю форму вчинення дарування шляхом звільнення або обіцянки звільнити від майнового обов'язку (liberando) [10, с. 68]. Ця остання форма вчинення дарування є новелою російського законодавства, і на думку правознавців позитивним кроком щодо розширення сфери застосування даного виду договору. Звільнення від майнового обов'язку або, інакше, прощення боргу в якості одного із способів припинення зобов'язання слід вважати двосторонньою угодою (договором).

Поряд з вищенаведеними формами здійснення дарування виділяють також:

· Відмову від певного права (наприклад, відмова спадкоємця від спадщини на користь будь-кого з інших спадкоємців, держави або окремих юридичних осіб).

· Передачу майнового права (вимоги, іпотеки).

· Внесення коштів батьками у кредитні установи на ім'я дітей.

· Відмову одного з подружжя від частки у спільному майні на користь другого з них.

· Нагородження державними та міжнародними преміями за заслуги громадян та організацій перед державою, народами світу та ін.

Основним критерієм, за яким слід відрізняти договір дарування від усіх інших безоплатних надань, є вид правовідносин, з приводу яких виникають права і обов'язки сторін. Так, “не можуть вважатися даруванням виплати премій працівникам у порядку існуючої системи оплати праці, виплати в порядку соціального захисту населення, приватизація громадянами державного майна на підставі приватизаційних сертифікатів”, тобто такі надання, які виникають з правовідносин трудових, соціального забезпечення і т. д. [16, с. 8]

Вважаємо, що множинність форм здійснення дарувальних дій не обов'язково повинна міститися у диспозиції норми, оскільки для визнання договору дарування необхідна сама безоплатність переходу майна або майнових прав та згода сторін на вчинення дарування.

Зафіксована конструкція передбачає можливість як реального, так і консенсуального договору дарування. Це, безперечно є новелою нашого законодавства, оскільки в радянський період консенсуальний договір дарування вважався неприпустимим з точки зору моралі, бо в такому випадку обдарований мав би право вимагати у примусовому порядку повернення дару. Право власності на дарунок виникає з моменту його прийняття. Якщо дарунок направлено обдарованому без його попередньої згоди, він вважається прийнятим, якщо обдарований негайно не заявить про його відхилення. Прийняття документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору дарування, або символів речі (ключів, макетів тощо) вважається прийняттям дарунка ст. 722 ЦК [2, с. 155].

За Цивільним кодексом 1963 року договір дарування передбачається як односторонній, реальний, безвідплатний, пов'язаний з переходом права власності від однієї особи до іншої, тобто направлений на відчуження майна [3, с. 51].

За ЦК договір дарування можливий як односторонній, так і двосторонній, як реальний, так і консенсуальний, безвідплатний, безумовний. Основна кваліфікуюча ознака, за якою договір дарування відрізняється від договорів про передачу майна у власність, це його безоплатність. Безоплатність дарування, фактично - це відсутність зустрічної еквівалентної вимоги. Німецький вчений Вальтер Шенрат слушно зауважує, що договір дарування виступає антиподом договору купівлі-продажу: «Завдяки даруванню, так як і при купівлі-продажу, остаточно передається право власності або інше майнове право від однієї особи до іншої - тільки без зустрічного задоволення». Заперечував можливість будь-яких зустрічних дій з боку обдарованого Новицький І.Б. - він вказував, що «зі всіх безвідплатних угод виділяється дарування. Дарувальник не тільки не отримує майнового еквіваленту, але й його власне майно так, чи інакше, в більшій чи меншій мірі зменшується внаслідок дарування. Вчинення обдаровуваним будь-яких майнових надань на користь дарувальника з приводу чи у зв'язку з даруванням (або прийняття на себе, обдарованим зобов'язання такого змісту) позбавляє угоду якості дарчого договору”.

Одначе, неправильно було б розуміти безоплатність договору дарування буквально, оскільки дарувальник як власник майна вправі вимагати певного еквіваленту за надане майно. Даний еквівалент, звичайно, є умовним (якщо під даруванням, не хочуть приховати договір купівлі-продажу з порушенням прав третіх осіб), хоча зазначення умови в договорі є гарантією вільного розпорядження власником своїм майном.

Зазначення умови в договорі дарування відоме було ще у римському праві. Стосовно безвідплатних розпоряджень майном існував інститут наказу (modus), про який вже згадувалося, коли мова йшла про форму вчинення дарування donatio sub modo - дарування з покладенням на обдарованого обов'язку що-небудь виконати; невиконання такого наказу дає дарувальнику альтернативне право вимагати виконання його або повернення дарунку (дарування під умовою). Зміст modus або наказу полягав у тому, що на особу, на користь якої вчинялось дарування, покладався обов'язок виконати що-небудь (наприклад, даруючи сад, наказати в певні дні дозволяти іншим людям прогулюватись ним). Метою наказу було задоволення бажання дарувальника як праворозпорядчої особи. Невиконання наказу не зупиняло юридичний ефект угоди, а лише давало право на подання позову про виконання умови або про припинення договору і повернення дарунку.

За загальним правилом, договір не є даруванням, якщо обдаровуваний зобов'язується при цьому вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового змісту. Згідно зі статтею 725 ЦК на обдаровуваного може бути покладений обов'язок вчинити певну дію майнового змісту або утриматися від її вчинення на користь третьої особи (передати грошову суму чи інше майно у власність, сплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо). Вимагати від обдаровуваного виконання покладеного на нього обов'язку має право дарувальник, а в разі його смерті, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним - особа, на користь якої має бути виконаний цей обов'язок. [18, с. 38] У разі ухилення обдаровуваного від виконання обов'язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розірвання договору i повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе - компенсації його вартості.

Близьким за своїм змістом до дарування є відносини, що випливають з передачі майна у формі благодійництва пожертв, нагородження преміями або цінними подарунками за певні заслуги чи в зв'язку з ювілеєм.

ІІ. Загальна характеристика договору дарування

2.1 Сторони та зміст договору дарування

дарування право договір пожертва

Сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади. п.1 Ст. 720 ЦК. [2, с. 155]

Сторонами у договорі дарування виступають дарувальник та обдаровуваний. Укладення договорів дарування громадянами повинно здійснюватись з дотриманням загальних правил цивільного законодавства про їх дієздатність. Окрім того, п. 2 Ст. 720 ЦК закріплює додаткову гарантію захисту осіб, які перебувають під опікою або не досягли віку для повного рівня дієздатності - батьки (усиновлювачi), опікуни не мають права дарувати майно дітей та підопічних.

Юридичні особи виступають сторонами у договорі дарування в межах своєї спеціальної дієздатності - договір дарування між юридичними особами, які займаються підприємницькою діяльністю, не допускається, якщо право дарування прямо не передбачене у статуті дарувальника. Однак це не стосується права таких юридичних осіб робити пожертви. Від імені дарувальника договір дарування може бути укладений його представником. А доручення на укладення договору дарування, в якому не зазначено імені обдарованого, є недійсним.

Обов'язки дарувальника:

· передати майно у власність при обіцянці дарування

· повідомити про недоліки речі або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдарованого п.1 Ст. 721 ЦК

· відшкодувати шкоду при її настанні п.2 Ст. 721 ЦК [2, ст. 155]

Права дарувальника:

· скасувати дарування до вручення речі обдарованому, якщо ця річ була передана через органи транспорту, зв'язку або через іншу особу

· відмовитися від виконання обов'язку передати дарунок, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився

· вимагати розірвати договір і повернути дарунок

· вимагати відшкодування йому витрат, які він мусив здійснити у зв'язку з поверненням дарунка, i компенсації моральної шкоди

· вимагати скасування договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) та дітей

· вимагати скасування договору дарування, якщо дарунок представляє для нього велику немайнову цінність, а обдарований створює загрозу її безповоротної втрати

· вимагати скасування договору дарування, якщо через недбале ставлення обдарованого до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена

Права обдарованого:

· вимагати передання йому дарунку у разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини

· у випадку, якщо дарувальник, незважаючи на настання умови, ухилятиметься від виконання свого обов'язку, обдарований має право на примусове витребування відповідної речі або компенсацію її вартості

· право в будь-який момент односторонньо відмовитися від договору дарування i повернути річ, якщо вона не потребує догляду або особливих умов утримання чи зберігання.

2.2 Укладення договору дарування

Глава 55 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. №435-ІV (далі - ЦК України) роз'яснює зміст окремого виду договірних зобов'язань - дарування. Згідно з ч.1 ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Отже, договір дарування, як і інші цивільні договори (договір купівлі-продажу), спрямований на припинення права власності в дарувальника й виникнення права власності в обдарованої особи за тією лише різницею, що договір дарування завжди є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдарованої особи зустрічних дій. Тому ч.2 ст. 717 ЦК України чітко обумовлює, що договір, який встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Подарувати будь-яке майно (рухоме, в тому числі гроші й цінні папери, та нерухоме), а також майнові права іншим особам є виключним правом власника цього майна. Договори на дарування майна, що знаходиться у спільній власності, укладаються за загальними правилами за згодою всіх учасників. Цікавим є те, що у ст. 721 ЦК України, яка покладає на дарувальника обов'язок повідомити обдаровуваного про відомі дарувальникові недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного або інших осіб. Дарувальник не зобов'язаний виправляти недоліки дарунка чи зазнавати витрат, пов'язаних з їх виправленням, або обмінювати дарунок на якісну річ, проте за порушення ч.1 ст. 721 ЦК України дарувальник зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком ч. 2 ст. 721 ЦК України.

Крім волевиявлення дарувальника, для здійснення договору дарування необхідна також згода обдаровуваного, яку законодавець розцінює як акт прийняття дарунка. Порядок і правові наслідки прийняття дарунка врегульовано ст. 722 ЦК України, за якою право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття, тобто з того часу, коли обдаровуваний будь-якими діями підтвердить свою згоду на прийняття дарунка. Дарувальник, який передає річ через підприємство або організацію транспорту, зв'язку або через іншу особу для вручення її обдаровуваному, має право відмовитися від договору до вручення речі обдарованому. Дарунок, направлений обдаровуваному без його попередньої згоди, є прийнятим, якщо він негайно не заявить про відмову від дарунка. До прийняття дарунка ст. 722 ЦК України прирівнює також прийняття документів про право власності на речі або символів речі (ключів, макета тощо). Безпосереднє висловлення згоди обдаровуваного необхідне лише при даруванні майна, укладання угоди на яке потребує спеціального оформлення (наприклад, на вогнепальну зброю).

Сторонами в договорі дарування з додержанням загальних правил законодавства про дієздатність можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади (ч. 1 ст. 720 ЦК України). Пункти 2 і 3 ст. 720 ЦК України встановлюють обмеження права дарування для батьків (усиновлювачів), опікунів на дарування майна дітей, підопічних та для підприємницьких товариств, якщо право здійснювати дарування прямо не встановлено установчим документом дарувальника, за винятком договору пожертви. Натомість право прийняття дарунка законодавством не обмежується.

Законодавство не містить безпосередньої вказівки на право юридичної особи передавати майно за договором дарування. В такому випадку, як правило, застосовується термін "безоплатна передача майна", що є значно ширшим за поняття "передача майна за договором дарування".

Укладати договір дарування може також представник дарувальника на основі письмового доручення, в якому обов'язково має бути вказане ім'я обдаровуваного (ч. 4 ст. 720 ЦК України).

Що до об'єктів державної власності, то відповідно до п. 2 ст. 75 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 р. №436-ІV, державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом.

Відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурсних засадах.

ЦК України у ст. 719 п.1 передбачає можливість усної форми укладання договору дарування предметів особистого користування та побутового призначення, коли таке бажання висловлюється прямо й дарунок передається обдаровуваному в момент укладання договору. Письмова форма є обов'язковою для дарування майнового права та дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому (в разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним), а також для дарування рухомих речей, що мають особливу цінність, хоча передання такої речі за усним договором також є правомірним, якщо тільки суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно. Письмова форма з нотаріальним посвідченням необхідна для договору дарування нерухомої речі й валютних цінностей на суму, що перевищує 50-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму громадян. При укладенні договорів дарування слід також додержуватися спеціальних правил, встановлених для відчуження частки у спільному майні, об'єктів, використовуваних у підприємницькій діяльності, тощо.

З моменту передачі права власності на річ обдаровуваному юридичний зв'язок між сторонами припиняється, тому обов'язок подальшого належного ставлення до дарувальника є суто морально-етичним. Однак ч. 1 ст. 727 ЦК України передбачає, що дарувальник (а в разі вчинення обдарованим вбивства дарувальника - на вимогу спадкоємців) має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей або іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей.

Дарувальник також не може залишити за собою право користуватися річчю після передачі її обдаровуваному. Однак ст. 725 ЦК України передбачає можливість встановлення обов'язку обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (надати право довічного користування дарунком чи його частиною третій особі, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо). Дарувальник може встановити умови, за яких договір дарування набиратиме чинності (наприклад, після завершення навчання, при одруженні тощо), головне, щоб ця умова не породжувала зобов'язання обдаровуваного перед дарувальником, інакше такий договір матиме ознаки іншого правочину.

Предметом договору дарування може бути будь-яке майно (як індивідуально визначені речі, так і речі, визначені родовими ознаками), не вилучене з товарообороту і яке може бути у власності особи, якій воно дарується. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути також майнові права, якими уже володіє дарувальник, а також ті, які можуть виникнути у нього у зв'язку із здійсненням права інтелектуальної власності, та інші права.

При даруванні слід також додержуватися спеціальних правил, встановлених для набуття права власності громадянами на окремі види майна (наприклад, вогнепальна зброя). Усна форма договору за Проектом передбачена для дарування речей особистого користування та побутового призначення. Письмово укладається договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому. У разі недодержання форми такі договори є недійсними. Договір дарування нерухомої речі укладається письмово i посвідчується нотаріусом. Договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається письмово. Передання такої речі за усним договором визнається правомірним, якщо судом не буде встановлено незаконності заволодіння нею з боку обдарованого. Договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує десятикратний розмір доходу, що не оподатковується, укладається письмово i посвідчується нотаріусом.

З укладенням договору дарування фактично припиняється юридичний зв'язок між сторонами.

2.3 Розірвання договору дарування

Договір дарування також може бути розірвано. Цікаво звернутись до витоків повернення дарунку. За загальним правилом дар поверненню у римському праві не підлягав. Винятки з цього правила були стосовно грубої невдячності обдарованого (грубі словесні образи, заподіяння фізичної чи моральної шкоди, невиконаний наказ - modus). В таких випадках “ображена” особа зверталась в суд з позовом про розірвання договору та повернення дару. Право повернення дарунку взагалі не допускалось, якщо цей обдарований врятував життя дарувальника чи зробив йому значну послугу.

У статті 727 ЦК України поданий перелік підстав, які дають дарувальнику право вимагати скасування договору дарування:

1. нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) та дітей. Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору.

2. якщо дарунок представляє для нього велику немайнову цінність, а обдарований створює загрозу її безповоротної втрати.

3. якщо через недбале ставлення обдарованого до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена.

У разі скасування договору дарування дарувальникові повертається дарунок у натурі. На вимоги про скасування договору дарування застосовується позовна давність в один рік.

ІІІ. Пожертва, як різновид договору дарування

3.1 Загальна характеристика договору пожертви

Що стосується договору пожертви, то у будь-якому суспільстві є прошарки населення з невеликими доходами, а також окремі громадяни, соціально незахищені з різних суб'єктивних і об'єктивних причин. Особливо скрутним стає матеріальне становище значної частини населення у перехідні періоди реформування економіки, що відбувається нині і в Україні. За цих умов певну матеріальну допомогу найбіднішим верстам населення, хворим та інвалідам можуть надати організовані форми благодійництва.

Закон України "Про благодійництво та благодійні організації" від 16 вересня 1997 р. №531/97-ВР визначає благодійництво як добровільну безкорисливу пожертву фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги, специфічними формами якої є:

Спонсорство - добровільна, матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними та юридичними особами набувачів благодійної допомоги з метою популяризації виключно свого імені (найменування), свого знака для товарів і послуг".

Меценатство - добровільна безкорислива матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними особами набувачів благодійної допомоги.

Згаданий закон визначив організаційно-правові засади такої форми дарування, як благодійництво, а також засади діяльності благодійних організацій.

Таким чином, ми з'ясували договірну природу інституту дарування та пожертви у цивільному праві.

3.2 Поняття, ознаки та зміст договору пожертви

Окремо у главі, присвяченій договору дарування стоїть інститут пожертви. Пожертвою визнається дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів. Договір про пожертву укладається у формі, визначеній для укладення договору дарування. Пожертвувач має право контролювати використання пожертви відповідно до обумовленої мети. Пожертвувач або його правонаступники мають право вимагати скасування договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням.

Формою дарування є пожертва, зміст якої ст. 729 ЦК України визначає як дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей і цінних паперів, особам, визначеним ч. 1 ст. 720 ЦК України, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети, загальнокорисної цілі. Оскільки пожертва є даруванням, до неї застосовуються положення про договір дарування. Відмінність від дарунка вбачається в тому, що пожертва призначена для користування невизначеної кількості осіб і має конкретне призначення.

Виділяють також:

1. Відмову від певного права (наприклад, відмова спадкоємця від спадщини на користь будь-кого з інших спадкоємців, держави або окремих юридичних осіб).

2. Передачу майнового права (вимоги, іпотеки).

3. Внесення коштів батьками у кредитні установи на ім'я дітей.

4. Відмову одного з подружжя від частки у спільному майні на користь другого з них.

5. Нагородження державними та міжнародними преміями за заслуги громадян та організацій перед державою, народами світу та ін.

Основним критерієм, за яким слід відрізняти договір пожертви від усіх інших безоплатних надань, є вид правовідносин, з приводу яких виникають права і обов'язки сторін. Так, “не можуть вважатися даруванням виплати премій працівникам у порядку існуючої системи оплати праці, виплати в порядку соціального захисту населення, приватизація громадянами державного майна на підставі приватизаційних сертифікатів”, тобто такі надання, які виникають з правовідносин трудових, соціального забезпечення і т.д. [16, с. 8]

Вважаємо, що множинність форм здійснення дарувальних дій не обов'язково повинна міститися у диспозиції норми, оскільки для визнання договору дарування необхідна сама безоплатність переходу майна або майнових прав та згода сторін на вчинення дарування.

Право власності на дарунок виникає з моменту його прийняття. Якщо дарунок направлено обдарованому без його попередньої згоди, він вважається прийнятим, якщо обдарований негайно не заявить про його відхилення. Прийняття документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність пожертвувача предмета договору пожертви, або символів речі (ключів, макетів тощо) вважається прийняттям дарунка ст. 722 ЦК [2, с. 155].

За Цивільним кодексом договір пожертви передбачається як односторонній, реальний, безвідплатний, пов'язаний з переходом права власності від однієї особи до іншої, тобто направлений на відчуження майна [3, с. 51].

За ЦК договір дарування можливий як односторонній, так і двосторонній, як реальний, так і консенсуальний, безвідплатний, безумовний. Основна кваліфікуюча ознака, за якою договір пожертви відрізняється від договорів про передачу майна у власність, це його безоплатність. Безоплатність пожертви, фактично - це відсутність зустрічної еквівалентної вимоги.

Одначе, неправильно було б розуміти безоплатність договору пожертви буквально, оскільки пожертвувач як власник майна вправі вимагати певного еквіваленту за надане майно. Даний еквівалент, звичайно, є умовним (якщо під даруванням, не хочуть приховати договір купівлі-продажу з порушенням прав третіх осіб), хоча зазначення умови в договорі є гарантією вільного розпорядження власником своїм майном.

За загальним правилом, договір не є даруванням, якщо обдаровуваний зобов'язується при цьому вчинити на користь пожертвувача будь-яку дію майнового або немайнового змісту. Згідно зі статтею 725 ЦК на обдаровуваного може бути покладений обов'язок вчинити певну дію майнового змісту або утриматися від її вчинення на користь третьої особи (передати грошову суму чи інше майно у власність, сплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо). Вимагати від обдаровуваного виконання покладеного на нього обов'язку має право дарувальник, а в разі його смерті, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним - особа, на користь якої має бути виконаний цей обов'язок. [18, с. 38] У разі ухилення обдаровуваного від виконання обов'язку на користь третьої особи пожертвувач має право вимагати розірвання договору i повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе - компенсації його вартості.

До договору пожертви належить виплата премій працівникам у порядку існуючої системи оплати праці, виплати в порядку соціального захисту населення, приватизація громадянами державного майна на підставі приватизаційних сертифікатів. [17, с. 85]

Сторонами у договорі пожертви можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади. п.1 ст. 720 ЦК. [2, с. 155]

Сторонами у договорі пожертви виступають пожертвувач та обдаровуваний. Укладення договорів пожертви громадянами повинно здійснюватись з дотриманням загальних правил цивільного законодавства про їх дієздатність. Окрім того, п. 2 Ст. 720 ЦК закріплює додаткову гарантію захисту осіб, які перебувають під опікою або не досягли віку для повного рівня дієздатності - батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей та підопічних.

Від імені пожертвувача договір пожертви може бути укладений його представником. А доручення на укладення договору пожертви, в якому не зазначено імені обдарованого, є недійсним.

Обов'язки пожертвувача:

1) передати майно у власність при обіцянці дарування

2) повідомити про недоліки речі або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдарованого п.1 Ст. 721 ЦК

3) відшкодувати шкоду при її настанні п.2 Ст. 721 ЦК [2, ст. 155]

Права обдарованого:

1) вимагати передання йому дарунку у разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини

2) у випадку, якщо пожертвувач, незважаючи на настання умови, ухилятиметься від виконання свого обов'язку, обдарований має право на примусове витребування відповідної речі або компенсацію її вартості

3) право в будь-який момент односторонньо відмовитися від договору пожертви i повернути річ, якщо вона не потребує догляду або особливих умов утримання чи зберігання.

Згідно зі Статтею 730 ЦК виділяють права пожертвувача.

1. Пожертвував має право здійснювати контроль за використання пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву.

2. Якщо використання за призначенням виявилось неможливим, використання її за іншим призначенням можливе лише за згодою пожертвувача, а в разі його смерті чи ліквідації юридичної особи - за рішенням суду.

3. Пожертвував або його правонаступники мають право вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням.

3.3 Укладання та розірвання договору пожертви

Глава 55 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. №435-ІV (далі - ЦК України) роз'яснює зміст окремого виду договірних зобов'язань - пожертви. Згідно з ч. 1 ст. 717 ЦК України, за договором пожертви одна сторона (пожертвувач) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Отже, договір пожертви, як і інші цивільні договори (договір купівлі-продажу), спрямований на припинення права власності в пожертвувача й виникнення права власності в обдарованої особи за тією лише різницею, що договір дарування завжди є безоплатним, а тому пожертвувач не має права вимагати від обдарованої особи зустрічних дій. Тому ч. 2 ст. 717 ЦК України чітко обумовлює, що договір, який встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь пожертвувача будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором пожертви.

Подарувати будь-яке майно (рухоме, в тому числі гроші й цінні папери, та нерухоме), а також майнові права іншим особам є виключним правом власника цього майна. Договори на пожертви майна, що знаходиться у спільній власності, укладаються за загальними правилами за згодою всіх учасників. Цікавим є те, що у ст. 721 ЦК України, яка покладає на пожертвувача обов'язок повідомити обдаровуваного про відомі дарувальникові недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного або інших осіб. Пожертвувач не зобов'язаний виправляти недоліки дарунка чи зазнавати витрат, пов'язаних з їх виправленням, або обмінювати дарунок на якісну річ, проте за порушення ч. 1 ст. 721 ЦК України пожертвувач зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком ч. 2 ст. 721 ЦК України.

Крім волевиявлення пожертвувача, для здійснення договору пожертви необхідна також згода обдаровуваного, яку законодавець розцінює як акт прийняття дарунка. Порядок і правові наслідки прийняття дарунка врегульовано ст. 722 ЦК України, за якою право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття, тобто з того часу, коли обдаровуваний будь-якими діями підтвердить свою згоду на прийняття дарунка. Пожертвувач, який передає річ через підприємство або організацію транспорту, зв'язку або через іншу особу для вручення її обдаровуваному, має право відмовитися від договору до вручення речі обдарованому. Дарунок, направлений обдаровуваному без його попередньої згоди, є прийнятим, якщо він негайно не заявить про відмову від дарунка. До прийняття дарунка ст. 722 ЦК України прирівнює також прийняття документів про право власності на речі або символів речі (ключів, макета тощо). Безпосереднє висловлення згоди обдаровуваного необхідне лише при даруванні майна, укладання угоди на яке потребує спеціального оформлення (наприклад, на вогнепальну зброю).

Сторонами в договорі дарування з додержанням загальних правил законодавства про дієздатність можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади (ч. 1 ст. 720 ЦК України).

Укладати договір пожертви може також представник пожертвувача на основі письмового доручення, в якому обов'язково має бути вказане ім'я обдаровуваного (ч. 4 ст. 720 ЦК України).

Відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурсних засадах.

ЦК України у ст. 719 п. 1 передбачає можливість усної форми укладання договору пожертви предметів особистого користування та побутового призначення, коли таке бажання висловлюється прямо й дарунок передається обдаровуваному в момент укладання договору. Письмова форма є обов'язковою для пожерти майнового права та дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому (в разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним), а також для пожертви рухомих речей, що мають особливу цінність, хоча передання такої речі за усним договором також є правомірним, якщо тільки суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно.

З моменту передачі права власності на річ обдаровуваному юридичний зв'язок між сторонами припиняється, тому обов'язок подальшого належного ставлення до пожертвувача є суто морально-етичним. Однак ч. 1 ст. 727 ЦК України передбачає, що пожертвувач має право вимагати розірвання договору пожертви нерухомих речей або іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей.

Пожертвувач може встановити умови, за яких договір пожертви набиратиме чинності (наприклад, після завершення навчання, при одруженні тощо), головне, щоб ця умова не породжувала зобов'язання обдаровуваного перед дарувальником, інакше такий договір матиме ознаки іншого правочину.

Предметом договору пожертви може бути будь-яке майно (як індивідуально визначені речі, так і речі, визначені родовими ознаками), не вилучене з товарообороту і яке може бути у власності особи, якій воно дарується. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути також майнові права, якими уже володіє дарувальник, а також ті, які можуть виникнути у нього у зв'язку із здійсненням права інтелектуальної власності, та інші права.

З укладенням договору дарування фактично припиняється юридичний зв'язок між сторонами.

При укладанні договору пожертви необхідно враховувати наступні вимоги:

1) до договору пожертви застосовуються положення про договір дарування, якщо інше не встановлено законом (ч. 3 ст. 729 Цивільного кодексу України);

2) пожертвою є дарування нерухомих або рухомих речей, зокрема грошей або цінних паперів особам, зазначеним в ч. 1 ст. 720 Цивільного кодексу України для досягнення ними певної попередньо обговореної мети (відповідно до ч. 1 ст. 729 Цивільного кодексу України);

3) сторонами договору пожертви можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада (ч. 1 ст. 720 Цивільного кодексу України);

4) вимоги до форми укладання договору пожертви - ст. 719 Цивільного кодексу України:

· договір пожертви предметів особистого використання і побутового призначення може бути укладений усно;

· договір пожертви нерухомої речі укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню;

· договір пожертви з обов'язком передати подарунок в майбутньому укладається в письмовій формі;

· договір пожертви рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається в письмовій формі;

· договір пожертви валютних цінностей на суму, що перевищує 50-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню;

5) договір пожертви вважається укладеним з моменту прийняття пожертви (ч. 2 ст. 729 Цивільного кодексу України).

Договір пожертви також може бути розірвано.

У статті 727 ЦК України поданий перелік підстав, які дають пожертвувачу право вимагати скасування договору пожертви:

1. нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності пожертвувача, його батьків, дружини (чоловіка) та дітей. Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство пожертвувача, спадкоємці пожертвувача мають право вимагати розірвання договору.

2. якщо дарунок представляє для нього велику немайнову цінність, а обдарований створює загрозу її безповоротної втрати.

3. якщо через недбале ставлення обдарованого до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена.