Поняття та характеристика договору міни. Розмежування договору міни від договору купівлі-продажу

Згідно з ч. 1 ст. 715 ЦК України, за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов’язується передати іншій стороні у власність один товар в обмін на інший.

Укладачами ЦК України до легального закріплення запропоновано такий, що раніше вживався в підприємницькому обігу термін “бартер”. У сучасній літературі зазначається, що бартер є різновидом міни. Але перший застосовується переважно в правочинах між суб’єктами підприємницької діяльності, зокрема, між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності. Підтвердженням цьому є вживання терміну «бартерна операція» в указі Президента України «Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 27 січня 1995 р. № 84/95. Тому «міна» є узагальнюючим поняттям, яке охоплює за своїм змістом також і поняття бартеру. У регулюванні правовідносин з житлом з цих двох понять вживається поняття “міна”, тому саме воно застосовується при укладенні подібних правочинів.

Що стосується юридичної характеристики договору міни житла, то він є двостороннім, оплатним, консенсуальним. Отже, цей договір вважається укладеним, коли сторони досягнуть згоди за всіма істотними умовами в належній формі. Саме з цього моменту кожна зі сторін має належно (тобто відповідно до правочину) виконувати свої обов’язки за договором. Невиконання (неналежне виконання) умов договору породжує можливість кредитора захищати своє право у судовому порядку. Договір міни житла є оплатним тому, що хоча відчужувач і не отримує грошей від контрагента, але він отримує еквівалентне зустрічне надання у вигляді іншого, на його вибір, житлового приміщення чи іншого майна.

Коли особа отримує житло у власність за договором міни, вона, у свою чергу, має також виконати певні зобов’язання на користь контрагента. Тому цей договір є двостороннім. Причому міна є не тільки двостороннім, але і синаллагматичним зобов’язанням. Більш того, договір міни можна вважати класичним прикладом синаллагматичного договору, оскільки грецьке поняття «synallagma», що було легалізоване римськими юристами, у буквальному перекладі означає обмін, мінову угоду. Отже, одна річ, що відчужується за договором міни, має бути еквівалентною іншій, що виступає як зустрічне надання.

Окремо слід зупинитися на співвідношенні договору міни та купівлі-продажу і на тому регулятивному впливі, який чинить купівля-продаж на відносини міни. Незважаючи на те, що історично, у давньому праві, міна передувала купівлі-продажу, купівля-продаж отримала більш широку та більш ранню (у римському праві) юридичну регламентацію. До сьогодні відносини міни житла не позбавлені правового впливу з боку відносин купівлі-продажу житла. Вказані договори зрівнює та обставина, що обидва вони є юридично закріпленими способами еквівалентного обміну, тому до міни можуть бути застосовані правила, що регулюють купівлю-продаж житла з урахуванням особливостей міни житла. На нормативному рівні, у ст. 716 ЦК України, прямо передбачено, що до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договори поставки, контрактації або інші, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов’язання.

Як міна, так і купівля-продаж житла, передбачають зустрічне надання чи оплатний еквівалент, що надається покупцем продавцеві в обмін на річ, якою є житлове приміщення. Але основною відмінністю є те, що у першому випадку відчужувачу надається у власність інше майно, у тому числі й житло, а в другому – відповідна грошова сума. Тобто різними є форми еквівалента. Тому при міні житла продавець водночас виступає також покупцем того житла, яке йому надається замість зустрічного надання з його боку. Отримання майна в одному випадку і грошей – в іншому складає правову мету для відчужувача за цими договорами.

Не можна розуміти договір міни і як просте складання двох договорів купівлі-продажу – це було б занадто широке тлумачення. Адже необхідно враховувати виключення з міни істотної складової частини купівлі-продажу – грошового надання, що передається покупцем за отримане житло. Саме таке зобов’язання, що поєднує в собі передачу двох речей, кожна з яких виступає як зустрічне надання щодо іншої речі, має місце в договорі міни.

Оскільки міна не породжує грошового зобов’язання, до неї не можуть бути застосовані правила купівлі-продажу відносно грошових розрахунків. При наявності в договорі міни грошової доплати, правила про грошові розрахунки розповсюджуються на ці правовідносини тільки в частині сплачуваної доплати. Тобто за договором міни замість отриманої речі іншій стороні може надаватись річ меншої вартості та додатково – грошова доплата. При цьому зустрічне грошове надання у міні складає різницю між вартістю речі, що оцінюється більше, та речі, що оцінюється менше.

Така грошова доплата у міні є можливою, якщо враховуються два основні чинники:

щоб зберігався принцип еквівалентності надання при міні речі меншої вартості і речі більшої вартості;

щоб на можливість власника замість однієї речі отримати іншу річ (укласти договір міни), не впливав фактор, що знайти дві абсолютно рівні за вартістю речі практично досить складно.

Як виключення в договорі міни допускаються часткові грошові розрахунки між сторонами, але лише за умов, що вони відбуваються:

з боку лише однієї сторони;

майно сторони, що сплачує гроші, є меншим за вартістю;

цей грошовій платіж по суті є доплатою, яка складає різницю між вартістю більш дорогого майна та менш дорогого майна.

Слід також зазначити, що за своєю сутністю договір міни житла з грошовою доплатою є змішаним. Адже в одному документі – договорі міни – маємо два зобов’язання сторони – передати річ і одночасно певну грошову суму. Виникає ситуація, коли поєднуються два самостійних зустрічних надання двох самостійних зобов’язань – міна речей та часткова купівля-продаж. При цьому, якщо сторони договору міни домовляються про грошову доплату за майно меншої вартості, ця умова має бути обов’язково закріплена в договорі. В іншому випадку вартість майна в договорі міни вважається рівною. Такий погляд слід визнати найбільш вивіреним, оскільки грошова доплата у договорі міни розглядається як виключення з загального правила.

Можлива також інша конструкція: коли в договорі міни нееквівалентних за вартістю речей доплата не відбувається. Але в цьому випадку має місце інший змішаний договір, в якому елементи договору міни поєднуються з елементами договору дарування, що також не заборонено законодавством. Але відчужувач речі, меншої за вартістю, має усвідомлювати, що його річ коштує менше, про що прямо має бути зазначено в договорі, щоб попередити його розірвання через збитковість.

Право привілеєвої купівлі учасника загальної часткової власності на договір міни не розповсюджується. Адже право переважної купівлі в договорі купівлі-продажу здійснюється, оскільки гроші мають родові ознаки, вони є взаємозамінними. Тому свій правовий інтерес – отримати певну суму грошей – продавець в рівній мірі може задовольнити, отримавши ці гроші як від учасника часткової власності, так і від будь-якої іншої особи (адже гроші визначаються родовими ознаками: номіналом, загальною сумою). Головне для продавця в купівлі-продажу, щоб сума грошей, що ним отримана від покупця, відповідала ціні договору.

Цього не можна сказати про міну, де замість житла отримується інша, індивідуально визначена річ, отримання якої охоплюється волевиявленням продавця. Отже, учасник часткової власності не може задовольнити інтерес продавця так само, як особа, що не є учасником часткової власності. Адже майно, що саме складає інтерес продавця в договорі міни може бути у власності певної особи, що не є учасником часткової власності. Через індивідуальну визначеність речі, що є зустрічним наданням в міні, право переважної купівлі на цей договір не розповсюджується.

Переважна купівля в договорі купівлі-продажу є можливою тому, що продавець у будь-якому разі отримує саме ту грошову суму, що він зміг би отримати й від покупця, який не є учасником спільної часткової власності.

Спільними рисами міни і купівлі-продажу є те, що за обома цими зобов’язаннями здійснюється перехід права власності на майно. Аналогічно вирішується питання про форму та умови договору міни; про права, обов’язки (за винятком грошової оплати) і відповідальність сторін, а також щодо ризику випадкової загибелі або псування майна. Саме ці спільні риси дозволяють застосовувати правове регулювання купівлі-продажу до відносин міни у відповідній частині.

На практиці трапляються ситуації, коли сторонам відмовляють в оформленні деяких документів, необхідних для укладення договору міни житла, якщо хоча б одна із сторін має заборгованість з оплати за утримання будинку та прибудинкових територій, комунальних платежів. З юридичної точки зору така відмова не є законною, оскільки ніхто не може бути обмежений у правах щодо розпорядження своєю власністю за винятком випадків, передбачених у законі. Обмежень у розпорядженні житлом, що залежать від боргів за комунальні послуги, в українському законодавстві немає. Тому договір міни житла може бути безперешкодно укладений.

При цьому борг з оплати комунальних послуг має сплачуватись колишнім власником житла незалежно від того, укладений договір міни добровільно чи в судовому порядку. Адже за загальним правилом боржник (відчужувач житла, що має борги) зобов’язаний особисто виконати зобов’язання (зокрема, сплатити борг за комунальні послуги), що випливає зі змісту ч. 1 ст. 527 ЦК України. Ішим варіантом є передача боргу з комунальних платежів на набувача житла, що його отримує за договором міни. Передачу боргу можна здійснити лише зі згоди кредитора, тобто житлово-комунального органу (ст. 520 ЦК України). Немає перешкод для того, щоб сторони в договорі міни житла домовились про передачу боргу за споживані до його укладення комунальні послуги на нового власника житла, але тільки при наявності згоди на це відповідної комунальної установи. В іншому випадку вказаний борг має сплачуватись попереднім власником житла, який і був споживачем цих комунальних послуг. Це відповідає чинному законодавству.

Звернемо увагу, що ЦК України, у порівнянні з ЦК УРСР, більш чітко окреслив правову конструкцію міни, регламентував її різновиди. Так, у ч. 5 ст. 715 ЦК України зазначено, що договором міни може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).

Це договір, в якому містяться елементи різних договорів, а саме: міни (правова мета – перехід майна у власність) з однієї сторони, та договору, правовою метою якого є надання послуг чи виконання робіт – з іншої сторони. До відносин сторін у такому договорі мають застосовуватись, у відповідних частинах, положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у договорі, якщо інше не встановлено ним або не випливає із його суті.

СТОРОНИ ДОГОВОРУ МІНИ ЖИТЛА. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ СТОРІН

Сторонами договору міни є продавець і покупець. При цьому кожна зі сторін є продавцем того майна, що відчужується, і одночасно покупцем майна, що набувається.

До сторін договору міни висуваються звичайні вимоги про цивільну право- і дієздатність. Як вже зазначалося, ЦК України, на відміну від ЦК УРСР, не містить жодних обмежень щодо юридичних осіб відносно їхньої участі у правовідносинах міни. Водночас необхідно зазначити, що держава не може бути стороною в договорі міни, оскільки натуральний обмін суперечить основним принципам бюджетного устрою країни. Укладення договору міни не має суперечити цілям юридичної особи, які вказані в договорі.

Обов’язки учасників договору міни, які складають його зміст, однакові для обох сторін. У договорі міни, як і в договорі купівлі-продажу, існує обов’язок відчужувача попередити набувача про права третіх осіб на річ. Зокрема, продавець має попередити набувача щодо боргів з оплати комунальних послуг, про наявність укладених договорів найму житла, про права інших осіб на житло (наприклад, тимчасово відсутніх) про обтяження житла заставою тощо.

Крім того, продавець повинен попередити покупця про недоліки речі. У разі виявлення в житлі, що набувається, прихованих недоліків покупець має право вимагати від продавця заміни речі, відповідної доплати, усунення недоліків або відшкодування понесених у зв’язку з цим витрат, а також розірвання договору з відшкодуванням заподіяних збитків.

Обов’язком покупця в договорі міни з доплатою є сплата певної грошової суми, що складає різницю між вартістю майна, яке він отримує, і вартістю майна, що він передає у власність. До грошових розрахунків застосовуються правила договору купівлі-продажу.

Щодо інших прав і обов’язків сторін за договором міни, то вони є аналогічними тим, що є у сторін договору купівлі-продажу та детально вже були розглянуті вище.

ІСТОТНІ УМОВИ ДОГОВОРУ МІНИ ЖИТЛА

Предмет договору міни житла – це окремі об’єкти житлового фонду, що мають бути визначені в договорі. При міні житла на автомобіль, яхту, нежитлові споруди чи приміщення з однієї сторони предметом договору буде житло, з іншого – відповідне нерухоме чи рухоме майно, що має бути визначено договором. Найчастіше предметом договору міни є дві речі. Але ч. 5 ст. 715 ЦК України вказує, що договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Отже, є припустимою міна житла на послугу (роботу). Звичайно, враховуючи велику вартість житла, цей договір зазвичай буде з грошовою доплатою. Але якщо житло обмінюється на послугу з розробки, наприклад, проекту нетипової, складної архітектурної споруди, тут можна передбачити й еквівалентну безгрошову міну чи навіть доплату з боку продавця житла.

Кількість майна (обсяг робіт чи послуг), що є предметом міни, також має бути чітко визначена в договорі. Як правило при міні житла зустрічається міна одного об’єкта житлового фонду на один інший. Водночас застосовуються й інші варіанти, наприклад, так зване «розселення». При цьому результатом міни є те, що власники кімнат комунальної квартири отримують у власність ізольоване житло, а інша сторона стає єдиним власником колишньої комунальної квартири. У такому випадку укладається договір міни житла з декількома власниками, а кількість об’єктів житлового фонду відповідно зростає. За одним договором міни кожна зі сторін має право як відчужувати, так і набувати у власність один або декілька об’єктів житлового фонду, що складають предмет договору. З однієї сторони в договорі міни виступає кожний з власників окремої кімнати комунальної квартири; з іншої – власник кількох окремих квартир, що набуває за міною комунальну квартиру.

Ціна договору міни житла. У договорі міни сама річ виступає натуральним вираженням, еквівалентом ціни і сторони, коли вони визначають предмет договору, тим самим визначають його натуральну ціну.

Обидві сторони мають сплатити державне мито за житло чи аналогічну платню (оплату за домовленістю при посвідченні правочину в приватного нотаріуса), виходячи з грошової оцінки майна. Відповідно до п. «а» ч. 3 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 р. № 7-93 ставка державного мита, що стягується за нотаріальне посвідчення договорів міни житла, встановлена в розмірі одного процента від суми договору. Ця ставка застосовується, якщо житло знаходиться у власності громадянина-продавця та якщо мито складає не менш, ніж один неоподаткований мінімум прибутків громадян. Отже, грошова оцінка житла при його міні є необхідною. З цього приводу в указі Президента України «Про ріелторську діяльність» від 27 червня 1999 р. № 733/99 зазначено: «Оцінка вартості нерухомого майна є обов’язковою у разі його відчуження…».

Щоб з’ясувати, чи має місце міна у класичному вигляді чи це змішаний договір з елементами купівлі-продажу або дарування, необхідно встановити вартість зустрічного надання. При цьому можливим варіантом є встановлення грошової доплати за майно, що обмінюється та має меншу вартість.

Оцінка житла при міні є корисною для приватноправових цілей. Якщо договір міни в майбутньому розривається з будь-яких причин та майно повертається продавцям, може виникнути необхідність в оцінці матеріального збитку, знецінювання майна, що відбулося під час його знаходження у покупця. Для цього оцінка майна, що здійснена в договорі міни відіграє позитивну роль. В іншому випадку може виникнути питання оцінки поліпшень, що зроблені покупцем під час знаходження в нього житла. Отже, слід знати первинну оцінку майна на момент укладення договору міни житла, чому допоможе її зазначення у документі, яким оформлюються договірні відносини.

ФОРМА ДОГОВОРУ МІНИ ЖИТЛА. ПРИПИНЕННЯ ДОГОВОРУ МІНИ ЖИТЛА

На договір міни житла, як і на будь-який договір з відчуження житла розповсюджуються аналогічні правила про форму. Необхідною є письмова нотаріальна форма договору з подальшою державною реєстрацією. Зазначимо, що коли об’єкти житлового фонду, що обмінюються, знаходяться в різних населених пунктах, нотаріальне посвідчення договору може бути здійснено в будь-якому з них на вибір сторін.

Зараз договір міни житла не є достатньо поширеним, оскільки за статистикою договорів купівлі-продажу житла традиційно посвідчується в десятки разів більше. З цього випливає, що особи намагаються укласти договір купівлі-продажу житла та вже на отримані гроші придбати інше житло якщо виникає така необхідність. Дійсно, у такий спосіб не доводиться тривалий час шукати таке житло, що влаштовує покупця, а потім проводити міну. Водночас варто зазначити, що й в міні житла є вагомі переваги у порівнянні з продажем одного житла і подальшою купівлею на ці гроші іншого. Річ у тім, що при міні дії сторін не опосередковані грошовими розрахунками, як при купівлі-продажу. Це дозволяє уникнути можливих непорозумінь, пов’язаних з грошовими розрахунками, про що зазначалося вище.

ПЕРЕХІД ПРАВА ВЛАСНОСТІ ЗА ДОГОВОРОМ МІНИ ЖИТЛА

Частина 4 ст. 715 ЦК України передбачає, що право власності у сторін договору міни виникає одночасно після виконання зобов’язань з передання майна обома сторонами, якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами або договором.

Рекомендуємо більш чітко прописати в договорі цей момент. А саме: «Право власності на житло, що набувається кожною зі сторін за цим Договором, виникає в момент державної реєстрації договору».

РОЗМЕЖУВАННЯ ВІДНОСИН МІНИ ЖИТЛА Й ОБМІНУ ЖИТЛОВИМИ ПРИМІЩЕННЯМИ

Право наймача житлового приміщення здійснити обмін житла, яке він займає з іншим наймачем чи членом ЖСК, закріплено у ст. 79 Житлового кодексу УРСР, що прийнятий 30 червня 1983 р. з наступними змінами (далі – ЖК). Стаття 164 ЖК допускає обмін житловими приміщеннями між наймачами в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві власності. Отже, під обміном житла розуміється правочин наймачів про взаємну передачу прав і обов’язків за договорами житлового найму.

Щодо ЖСК слід зазначити окремо. Тут виникають дещо інші відносини. Член ЖСК користується житлом на підставі членства, а у разі виплати паю стає власником.

У ч. 1 ст. 763 ЦК України наведено таке визначення міни: «За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов’язується передати іншій стороні у власність один товар в обмін на інший товар».

Маючи на меті розмежування відносин, що розглядаються, варто зосередитись і на деяких спільних рисах міни житла і обміну житловими приміщеннями, адже логічніше спочатку визначити спільні, а вже потім шукати відмінні риси.

Міна та обмін житла направлені на встановлення, зміну і припинення певних житлових прав і обов’язків наймачів чи власників житла. Отже, між сторонами виникають житлові правовідносини.

Обмін та міна житла є договорами. Специфіка договірної природи цих відносин виявляється у такому:

для виникнення вказаних правовідносин необхідне рівноправне узгоджене взаємне волевиявлення сторін;

укладення правочинів міни і обміну житла породжує взаємні права та обов’язки у сторін;

в обох випадках мають місце оплатні договірні відносини, оскільки замість надання, що відбувається від однієї сторони, іншою стороною надається зустрічний еквівалент;

зустрічне надання за вказаними договорами не є грошовим.

Як обмін, так і міна житла певною мірою сприяють здійсненню особами проголошеного Конституцією України права на житло (ст. 47). Зокрема, міна житла є різновидом отримання житла у власність, а обмін житловими приміщеннями сприяє здійсненню права на житло шляхом отримання його у користування.

Як міна, так і обмін передбачають зміну права на об’єкти житлового фонду. Але в першому випадку це зміна права власності; а в другому – права на користування житлом.

Це, звісно, не всі, але найбільш показові спільні риси міни житла та обміну житловими приміщеннями, що дозволяють говорити про певну схожість цих договорів. Зазначене дозволяє класифікувати міну житла і обмін житловими приміщеннями як такі, що виникають при здійсненні особою права на житло двосторонні оплатні цивільно-правові договірні правовідносини, що не опосередковані грошовим наданням і направлені на зміну прав на житлове приміщення.

Відмінність міни житла від обміну житловими приміщеннями полягає в тому, що в першому випадку договір фіксує перехід права власності, а в другому відбувається перехід права користування між наймачами житлового приміщення. Отже, є підстави говорити про два самостійні види житлових договірних правовідносин: міну житла та обмін житловими приміщеннями. Конститутивною відмінністю є те, що при міні житла здійснюється перехід права власності, а при обміні житловими приміщеннями перехід права власності не відбувається.

Додатково у відмінностях цих договорів можна переконатися, дослідивши нормативне регулювання порівнюваних договорів. Так, у Правилах обміну житлових приміщень в Українській РСР вказано, що норми цих правил застосовуються тільки до обміну «житловими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду і фонду житлово-будівельних кооперативів». Отже, ці правила не поширюються на міну житла, оскільки воно перебуває в приватному житловому фонді.

Інші відмінності випливають з процедури реалізації цих договорів:

при обміні житловими приміщеннями обов’язковою є наявність ордерів, що є підставою для вселення кожної із сторін у приміщення. Підставою для вселення за договором міни є письмовий документ – договір міни;

обмін житла проводиться в бюро з обміну житловими приміщеннями при виконкомі місцевої ради або самим виконкомом. На відміну від цього договір міни житла підлягає нотаріальному посвідченню. Необхідною також є державна реєстрація останнього;

згода про обмін житловими приміщеннями набирає чинності з моменту одержання ордерів (ч. 13 Правил обміну житлових приміщень в Українській РСР). Договір міни житла вважається укладеним з моменту його державної реєстрації;

для обміну житла з кожної сторони необхідною є згода на це наймача та членів його родини (у визначених випадках – ще й власника житла). При міні потрібною є згода співвласників;

за договорами міни сторони сплачують державне мито, чого немає при обміні, оскільки не відбувається відчуження житла. Винятком з останнього положення є обмін житла, що знаходиться у приватній власності на житло з державного житлового фонду. За цим змішаним договором державне мито сплачується, виходячи з вартості того об’єкта житлового фонду, що є в приватній власності;

міна житла на інше майно є можливою. Обмін передбачає замість одного житла отримання лише іншого житла, а не будь-якого іншого майна;

обмін житла є передумовою для укладення договорів найму житла кожною із сторін, оскільки їх правове становище при обміні зумовлене саме відносинами найму з власником житла. Для міни не є необхідними якісь додаткові договірні зв’язки;

при обміні житла не допускається погіршення житлових умов сторін щодо розмірів житлової площі. При міні житла ці вимоги не висуваються законодавством.

На підтвердження останнього положення наведемо приклад з судової практики. Ватутінським районним судом м. Києва розглядалася цивільна справа сім’ї Луговських за позовом до Іванчука Н.Н. про визнання недійсним договору міни трикімнатної квартири в м. Києві житловою площею 39,6 кв. м на будинок в селі Нова Олександрівка житловою площею 23,7 кв. м. Свої вимоги про визнання договору міни недійсним позивачі обґрунтовували погіршенням їх житлових умов у придбаному житловому будинку щодо розмірів житлової площі. Суд першої інстанції своїм рішенням від 11 травня 1995 р. задовольнив позов і визнав договір міни недійсним. Згодом рішення першої інстанції було скасовано Судовою колегією у цивільних справах Київського міського суду, оскільки доводи суду першої інстанції в частині погіршення житлових умов сім’ї Луговських не обґрунтовувалися нормою закону. Норми ж закону, які регулюють договір міни (ст. 241-242 ЦК УРСР), таких обмежень не містять (сьогодні аналогічні відносини регулюються статтями 715–716 ЦК України).

Актуальним також є питання визначення правової природи обміну житла, що знаходиться в приватній власності, на житло, яке особа займає на умовах соціального найму. Не виключається обмін житла, що знаходиться в приватній власності, на приміщення, яке наймач займає у громадському чи державному житловому фонді.

З точки зору термінології, у випадку обміну приватного житла на таке, що знаходиться в особи на умовах найму, слід вживати поняття «обмін житловими приміщеннями».

Розглядаючи обмін житлового приміщення, яке особа займає на умовах найму, на житло, яке знаходиться в приватній власності, необхідно говорити про змішаний договір з елементами міни та обміну житловими приміщеннями. Практичне значення виділення договору з елементами міни та обміну як змішаного полягає в такому. Його юридичне нормування забезпечується правилами, які відносяться до кожного з об’єднаних у ньому договірних типів. Тобто тут потрібно використовувати норми як міни, так і обміну у відповідних частинах договору. Зокрема, щодо житла, яке набувається у власність, застосовуються правила про перехід права власності, державну реєстрацію договору та інші, встановлені у ЦК. На житло, що переходить у користування набувачу, потрібно отримати ордер на житлове приміщення, укласти договір соціального найму тощо відповідно до ЖК.