Антимонопольно-конкурентного законодавства;

вести облік результатів своєї підприємницької діяльності

відповідно до вимог законодавства; своєчасно надавати податковим органам декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію), інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів;

сплачувати податки та інші обов'язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом.

приватним є підприємство, що діє:

- на основі приватної власності одного або декількох громадян та його (їх) праці або з використанням найманої праці;

- на основі приватної власності суб’єкта господарювання – юридичної особи.

Господарськими товариствами визнаються підприємства, організації та установи, створені на основі угоди між юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їхнього майна і підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Згідно чиннолго законодавства в Україні господарські товариства можуть створюватись за такими організаційно-правовими формами:

акціонерні товариства;

товариства з обмеженою відповідальністю;

товариства з додатковою відповідальністю;

повні товариства;

командитні товариства.

Характерними ознаками усіх організаційно-правових форм товариств є наступне:

засновниками й учасниками товариств можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, у тому числі іноземні громадяни та юридичні особи, міжнародні організації;

установчим документом повного товариства і командитного

товариства є засновницький договір. Установчим документом

акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і

товариства з додатковою відповідальністю є статут.

товариство є колективним власником майна, переданого йому засновниками й учасниками, виробленої продукції, доходів, отриманих у результаті господарської діяльності, а також іншого майна, придбаного по підставах, не заборонених чинним законодавством;

внесками засновників і учасників можуть бути будинки, споруди, устаткування інші матеріальні цінності, об'єкти права інтелектуальної власності, цінні папери, права на користування природними ресурсами, національна та іноземна валюта

Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) визнається товариство, яке має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Товариство з додатковою відповідальністю – це товариство, учасники якого відповідають за борги своїми внесками в статутний капітал, а при недостатності сум – додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Повне товариство – це товариство, у якому всі його учасники займаються підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім приналежним їм майном.

Командитним (довірчім) товариством визнається товариство, у якому разом із одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників (вкладників), відповідальність яких обмежується внеском у майні товариства.

Акціонерні товариства – господарське товариство, статутний капітал якого розділено на заздалегідь визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і яке несе відповідальність за своїми обов'язаннями всім приналежним йому майном.

Тема 3. Формування власного капіталу підприємства

Власний капітал – це сума власних коштів підприємства, що є результатом його діяльності чи отримана від власників або учасників підприємства у вигляді внесків, придбаних акцій, паїв тощо

Функції власного капіталу:

1. Функція заснування та введення в дію підприємства.

2. Функція відповідальності та гарантії.

3. Захисна функція,

4. Функція фінансування та забезпечення ліквідності.

5. База для нарахування дивідендів і розподілу майна.

6.Функція управління та контролю.

Залежно від джерела формування власний капітал підприємства можна поділити на дві групи:

Вкладений капітал – це капітал, сформований за рахунок внесків власників підприємства, а також унаслідок конвертування боргових зобов’язань підприємства в акції або частки (паї).

Накопичений капітал – це капітал, сформований внаслідок господарської діяльності підприємства.

Зміни в Балансі за розділом І «Власний капітал»

Зареєстрований капітал – це юридично оформлена, офіційно об’явлена і належним чином зареєстрована частина внесків власників до капіталу підприємства.

Зареєстрований капітал включає:

статутний капітал - відображається статутний капітал господарських товариств, державних і комунальних господарств, який призначений для заснування та введення підприємства в дію.

пайовий капітал - скупність пайових внесків членів споживчого товариства, колективного сільськогосподарського підприємства, житлово-будівельного кооперативу, кредитної спілки та інших підприємств, що передбачені установчими документами.

внески до незареєстрованого статутного капіталу - внески, які надходять для формування статутного капіталу, зокрема акціонерного товариства, після його оголошення і до реєстрації відповідних змін до установчих документів.

Капітал у дооцінках - узагальнення інформації про дооцінки (уцінки) необоротних активів і фінансових інструментів, які відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку відображаються у складі власного капіталу і розкриваються у звіті про фінансові результати (звіті про сукупний дохід)

Додатковий капітал - відображається емісійний дохід, вартість безкоштовно отриманих необоротних активів, сума капіталу, який вкладено засновниками понад статутний капітал, накопичені курсові різниці, які відповідно за національними положеннями (стандартами) відображаються у складі власного капіталу

Резервний капітал – це сума резервів, сформованих за рахунок чистого нерозподіленого прибутку в розмірах, встановлених засновницькими документами підприємства і нормативними актами та буде використовуватися на покриття збитків від господарської діяльності, на збільшення статутного капіталу, на покриття різниці між номінальною і продажною вартістю акцій та ін.

Нерозподілений прибуток – сума чистого прибутку, що залишається в господарському обороті підприємства після сплати податків до бюджету і встановлених законодавстовом платежів до позабюджетних фондів, інших обов’язкових платежів і після розподілу відповідної суми прибутку між власниками (учасниками) підприємства.

Корпоративні права – це права власності засновника на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку, а також частки активів у разі її ліквідації.

Неоплачений капітал – сума заборгованості власників (акціонерів, учасників) господарських товариств будь-якої організаційно-правової форми за внесками до статутного капіталу.

Вилучений капітал – це елемент власного капіталу, який має місце при зменшенні господарським товариством свого статутного капіталу і становить фактичну собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників.

3.2. Первісне формування зареєстрованого капіталу підприємства.

Забороняється використовувати для формування зареєстрованого капіталу:

- боргові емісійні цінні папери, емітентом яких є засновник,

- облігації підприємств, облігації місцевих позик, державні облігації України, казначейські зобов'язання України,

- векселі;

- бюджетні кошти;

- кошти, одержані в кредит та під заставу;

- корпоративні права держави, крім передачі до статутних фондів державних акціонерних товариств та державних холдингових компаній;

- інше майно у випадках, передбачених законами.

Акція – цінний папір без установленого терміну обігу, що засвідчує часткову участь у статутному капіталі акціонерного товариства, підтверджує членство в товаристві та право на участь в управлінні ним.

Види привілейованих акцій підприємства:

акції з фіксованими дивідендами передбачають встановлення дивідендів у твердому розмірі до номінальної вартості цінного паперу;

акції з правом отримання додаткових дивідендів (з мінімально фіксованим дивідендом та додатковими бонусами) надають право їх власникам на отримання підвищених дивідендів, якщо такі дивіденди сплачувалися за звичайними акціями;

кумулятивні акції передбачають перенесення несплачених дивідендів на наступні періоди та їх першочергове погашення поряд із дивідендами за звичайними акціями.

Розрізняють наступні види курсів акцій акціонерного товариства:

номінальний курс акцій – вартість, яка відображається в сертифікаті акцій та в умовах їх випуску, береться до уваги при визначенні кількості голосів на зборах та реалізації інших прав власників. Він встановлюється рішенням засновників;

емісійний курс акцій – ціна, за якою товариство здійснює первісне розміщення своїх корпоративних прав. Він визначається за рішенням органів управління товариством;

балансовий курс акцій – величина чистих активів, які припадають на одну акцію. Він розраховується як співвідношення власного й статутного капіталу у відсотках;

ринковий курс акцій – вартість, за якою акції можуть купуватися та продаватися на фондових біржах, у позабіржових торгово-інформаційних системах та на позабіржовому ринку.

3.3. Збільшення зареєстрованого о капіталу підприємства.

Збільшення статутного капіталу підприємства здійснюється з метою:

мобілізації ресурсів для фінансування реальних інвестиційних та інноваційних проектів, планів санації;

поліпшення ліквідності й платоспроможності підприємства;

підвищення кредитоспроможності підприємства;

мобілізації капіталу для придбання корпоративних прав інших підприємств;

зменшення ринкової ціни акцій для залучення коштів дрібних інвесторів;

збільшення бази для нарахування дивідендів при проведенні політики стабільних дивідендів.

Збільшення статутного капіталу підприємства проводиться шляхом:

1. Додатковий випуск акцій. Можливий за умови, що попередні випуски акцій повністю оплачені за вартістю, не нижчою від номінальної. Додаткові акції випускаються з номінальною вартістю акцій попередніх випусків і підписка на них проводиться на загальних засадах.

Зазвичай, основним джерелом збільшення статутного капіталу, яке оформляється додатковим випуском акцій, є додаткові внески передплатників (акціонерів).

2. Збільшення номінальної вартості акцій. Ця операція приведе до збільшення статутного капіталу товариства зі збереженням кількості випущених акцій, складу акціонерів та до підвищення ринкової вартості акцій.

Джерелом збільшення є:

а) Реінвестування прибутку;

б) Реінвестування дивідендів.

в) Індексація вартості основних засобів..

г) Конвертація облігацій в акції..

Конвертована облігація - це довготермінове зобов'язання емітента, що включає право інвестора на придбання акцій цього емітента на обумовлених при розміщенні позики і юридичне закріплених умовах.

При конвертації облігацій в акції вартість переданих інвестору акцій може встановлюватися:

¨ çà áàëàíñîâîþ вартістю, шляхом прирівнювання вартості акцій до вартості переданих за них облігацій;

¨ çà ціною, нижчою за справедливу (право конвертації має самостійну цінність, хоч і невіддільну від позики);

¨ çà ринковою вартістю, що полягає у порівнянні вартості акцій, які передаються в обмін, або з ринковою вартістю акцій підприємства, або з ринковою вартістю облігацій за цією позикою.

Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства проводиться за наступними етапами

Етап 1. Прийняття рішення щодо збільшення статутного капіталу акціонерного товариства.

Етап 2. Реєстрація в Державній комісії з цінних паперів і фондовому ринку інформації про емісію акцій.

Етап 3. Здійснення підписки на акції нової емісії.

Етап 4. Надання в Державну комісію по цінним паперам і фондовому ринку звіту про результати підписки на акції (не пізніше ніж через 15 днів після закінчення строку підписки на акції).

Етап 5. Внесення змін в статут акціонерного товариства і їх державна реєстрація.

Етап 6. Реєстрація випуску акцій в Державній комісії по цінним паперам і фондовому ринку.

Етап 7. Забезпечення акціонерним товариством підтвердження права власності на акції.

3.4. Зменшення зареєстрованого капіталу підприємства.

Метою зменшення статутного капіталу підприємства може бути:

приведення у відповідність номінального та ринкового курсів акцій при перевищенні номінальної вартості корпоративних прав над їх ринковою вартістю;

отримання санаційного прибутку для покриття збитків;

зменшення високого рівня концентрації підприємства при проведенні дивідендної політики;

вихід окремих учасників зі складу товариства.

Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю відбувається у випадках:

добровільного чи примусового виходу одного або кількох учасників із складу товариства;

зменшення частки в статутному капіталі усіх чи окремих учасників.

статутний капітал акціонерного товариства повинен бути зменшено в обов’язковому порядку с наступною перереєстрацією підприємства в таких випадках:

1) проведена підписка на акції не відповідає сумі оголошеного капіталу;

2) по закінченні другого і кожного наступного фінансового року у відповідності з річним бухгалтерським балансом або результатами аудиторської перевірки вартість чистих активів акціонерного товариства є меншою, ніж обсяг його статутного капіталу.

Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства проводиться за наступними етапами

Етап 1. Прийняття рішення щодо зменшення статутного капіталу акціонерного товариства.

Етап 2. Публікування повідомлення щодо зменшення статутного капіталу акціонерного товариства в друкованих виданнях Верховної Ради, Кабінету Міністрів України або офіційному виданні фондової біржі.

Етап 3. Надання протоколу рішення щодо зменшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства і копії друкованого повідомлення в Державну комісію по цінним паперам і фондовому ринку (не пізніше ніж через 10 днів після друкування повідомлення).

Етап 4. Внесення і реєстрація змін в статут акціонерного товариства. Відображення зменшення статутного капіталу в бухгалтерському обліку.

Етап 5. Реєстрація випуску акцій у Державній комісії по цінним паперам і фондовому ринку. Відображення зменшення статутного капіталу у фінансової звітності.

Етап 6. Забезпечення акціонерним товариством підтвердження права власності на акції.

Тема 4. Внутрішні джерела фінансування підприємства

Під внутрішнім фінансуванням розуміється використання частини прибутку на покриття витрат господарської діяльності підприємства та її фінансування звільненим капіталом через амортизацію і зміну структури майна.

Самофінансування – це покриття витрат фінансово-господарської діяльності підприємства за рахунок прибутку у відкритій чи прихованій формі.

Забезпечення наступних витрат і платежів – це нараховані у звітному періоді майбутні витрати і платежі, величина яких може бути визначена тільки на основі прогнозних оцінок, а також залишки коштів цільового фінансування і цільових надходжень.

Раціоналізація – це комплекс заходів, спрямованих на підвищення ефективності використання активів підприємства та зменшення його грошових видатків в результаті поліпшення організації оборотних активів.

До основних заходів раціоналізації відносять:

1) прискорення обігу капіталу за рахунок скорочення операційного циклу, вдосконалення складування товарно-матеріальних цінностей, укладання договорів з більш привабливими та зручними умовами постачання сировини, матеріалів, палива, прискорення документообігу тощо;

2) економія витрат на виробництво та збут продукції за рахунок зменшення матеріалоємності виробів, впровадження нової техніки і технології, ліквідації простоїв, втрат, браку, поліпшення організації праці тощо; реалізація оборотних активів, які не використовуються в процесі виробництва продукції;

3) зворотний лізинг – система двох угод, за якої підприємство-власник продає обладнання іншій стороні з одночасним укладанням договору про його довготермінову оренду в покупця.

Відкрите самофінансування – це спрямування чистого прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства після сплати всіх податків та нарахування дивідендів, на збільшення власного капіталу з метою фінансування інвестиційної та операційної діяльності.

До переваг відкритого самофінансування відноситься:

залучення коштів на безповоротній основі;

відсутність виплат при мобілізації коштів та сплати винагороди за користування ними;

не потрібність кредитного забезпечення для залучення коштів.

До недоліків відкритого самофінансування відносяться:

збільшення вартості фінансування за рахунок чистого прибутку внаслідок сплати податку на прибуток;

труднощі та обмежені можливості контролю власниками за ефективним використанням коштів;

зниження рентабельності реінвестицій внаслідок помилковості прийнятих інвестиційних рішень.

Приховане самофінансування здійснюється в результаті формування прихованих резервів за рахунок прибутку до оподаткування. При створенні прихованих резервів відбувається відстрочка сплати податків і виплати дивідендів.

До основних видів забезпечень належать:

забезпечення виплат відпусток – накопичення коштів на оплату чергових відпусток працівникам;

додаткове пенсійне забезпечення – кошти для реалізації програми пенсійного забезпечення;

забезпечення гарантійних зобов’язань – залишки коштів, зарезервовані для забезпечення майбутніх витрат на проведення гарантійних ремонтів проданої продукції, на проведення ремонту предметів прокату тощо;

забезпечення інших витрат і платежів.

Згідно П(С)БУ 4 під грошовими потоками розуміють надходження і ви­буття грошових коштів та їх еквівалентів.

Грошові кошти включають кошти в касі й на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій підприємств.

Еквівалентами грошових коштів с короткострокові фінан­сові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у відому су­му коштів і мають незначний ризик щодо зміни вартості.

Алгоритм розрахунку операційного чистого грошового потоку за прямим методом:

Алгоритм розрахунку операційного чистого грошового потоку з використанням непрямого методу:

Чистий грошовий потік від інвестиційної діяльності розраховується в наступному порядку:

Порядок розрахунку чистого грошового потоку від фінансової діяльності:

Тема 5. Дивідендна політика підприємства

Дивіденди – частина чистого прибутку підприємства, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у статутному капіталі підприємства.

Дивідендна політика – це принципи та методи формування частки прибутку, яка виплачується власнику відповідно до його внеску в загальний фонд власного капіталу підприємства.

Основні завдання дивідендної політики

1) виявлення факторів, що впливають на рішення щодо частки прибутку, яка спрямовується на виплату дивідендів, і прибутку, який реінвестується у підприємство;

2) визначення оптимального співвідношення між розподіленим і реінвестуємим прибутком;

3) оцінка впливу рішення щодо порядку розподілу чистого прибутку на ринкову вартість корпоративних прав та його інвестиційну привабливість;

4) визначення оптимальної для підприємства величини статутного і власного капіталу;

5) узгодження стратегії виплати дивідендів з податковим законодавством;

6) вибір методу і форми нарахування і виплати дивідендів;

7) оцінка впливу дивідендної політики на розв’язання конфлікту інтересів між власниками, кредиторами і менеджерами підприємства.

Теорія іррелевантності дивідендної політики стверджує, що між сумою дивідендів до сплати і ринковим курсом корпоративних прав не існує взаємозв'язку, оскільки курс акцій визначається дійсними і майбутніми доходами підприємства та потенціалом їхнього зростання.

Теорія іррелевантності дивідендів грунтується на таких передумовах:

відсутність податків;

рівна цінність для інвесторів як отримання дивідендів, так і отримання доходів від приросту капіталу;

відсутність емісійних і трансакційних витрат;

рівнодоступність інформації.

Теорія пріоритетності дивідендів грунтується на тому припущенні, що виплата дивідендів впливає на ринкову вартість корпоративних прав. Дрібні акціонери скоріше зацікавлені одержати реальні дивіденди в поточний час, ніж очікувати зміни курсу акцій у майбутньому.

На вибір дивідендної політики впливають наступні основні фактори:

1) стадія життєвого циклу підприємства – для нового, створеного підприємства доцільна тезаврація прибутку;

2) наявність у підприємства прибуткових інвестиційних проектів;

3) наявність та доступність альтернативних джерел залучення капіталу (вартість залучення додаткового акціонерного капіталу, доступність та вартість залучення позикового капіталу, обмежені можливості залучення кредитів у зв'язку з низьким рівнем кредитоспроможності й фінансової стійкості підприємства);

4) врахування інтересів найважливіших груп власників, які можуть бути зацікавлені або тільки в отриманні дивідендів, або тільки в нагромадженні прибутку;

5) норми податкового законодавства та податкові наслідки;

6) інші фактори (рівень процентних ставок на ринку капіталів, рівень дивідендних виплат підприємствами-конкурентами, невідкладність платежів за отриманими раніше кредитами тощо).

При обґрунтуванні дивідендної політики підприємства необхідно врахувати наступні фінансові обмеження:

1) частину чистого прибутку необхідно направляти у фонди нагромадження для забезпечення розвитку товариства;

2) частину чистого прибутку необхідно спрямувати на фінансування соціальних витрат та програм товариства.

Розрізняють три основних типи дивідендної політики підприємства: