Робота в групах

Вступ

В наш час йде становлення нової системи освіти, орієнтованої на входження в світовий освітній простір. Загальні тенденції розвитку освіти - це не тільки значне розширення сфери знань і умінь школярів, і підвищення їх культури, максимальний розвиток здібностей, творчого потенціалу і індивідуальності, формування у них гуманістичної системи цінностей, а також збереження і зміцнення здоров'я школярів.

Як же краще зорієнтуватися в новітніх досягненнях педагогічної думки, здійснити їх критичний аналіз, виявити свої сильні і слабі сторони, розібратися в системному підході до навчання? Ці проблеми хвилюють і досвідчених викладачів, молодих вчителів і студентів - майбутніх фахівців, що прийшли в школу з бажанням використовувати новітні навчальні технології і форми навчання.

Підготовка школярів до життя, праці і творчості закладається в загальноосвітній школі. Для цього процес навчання і організаційна методика уроку повинна бути побудована так, щоб широко залучати учнів в самостійну творчу діяльність по засвоєнню нових знань і успішному застосуванню їх на практиці.

Класно-урочна система передбачає різні форми організації учбово-виховного процесу: домашня учбова робота (самопідготовка), екскурсії, практичні заняття і позакласна учбова робота, факультативні заняття, консультації. Але основною формою організації навчання в школі є урок.

Педагогічна наука і шкільна практика направляють свої зусилля на пошуки шляхів вдосконалення уроку.

Розділ І. Теоретичні основи організації сучасного уроку

1.1. Умови організації сучасного уроку

Основні шляхи вдосконалення сучасного уроку наступні:

1. Посилення цілеспрямованості діяльності вчителя і учнів на уроці. Одна з важливих задач вчителя - мобілізувати учнів на виконання поставлених задач, досягнення мети безпосередньо на уроці. Для цього необхідно спланувати кожний урок, щоб в ньому були передбачені найкоротші шляхи до поставленої мети, і в першу чергу намічені структура методика і засоби навчання в строгій відповідності з поставленою метою.

2. Здійснення організаційної чіткості кожного уроку від першої до останньої хвилини. Наперед на перерві готуються необхідні для уроку наочні приладдя, технічні засоби, учнівське обладнання, довідкова і додаткова література, розкладається все необхідне на кожне робоче місце. Також для цього можливо поставити перед учнями цікаве завдання, що включає їх в роботу з першої хвилини уроку.

Замість домашніх завдань застосовуються різні способи фронтальної прискореної перевірки - тестові письмові роботи, програмування, перфокарти і ін..

3. Підвищення пізнавальної самостійності і творчої активності учнів. Найцікавіший напрям пов'язаний з питаннями застосування на уроці методів і прийомів проблемного навчання і створення проблемних ситуацій як засобів підвищення пізнавальної активності учнів, - це сприяє підвищенню якості знань і виробленню необхідних навичок і умінь. Також передбачається самостійна робота учнів з учбовою і науковою літературою, словниками, довідниками і енциклопедіями, таблицями, діаграмами, графіками, картами.

4. Оптимізація учбово-виховного процесу. Цілеспрямований вибір якнайкращого варіанту побудови процесу, який забезпечує за певний час максимальну ефективність рішення задач освіти в даних конкретних умовах школи, певного класу.

Необхідно вибирати оптимальні варіанти поєднання різних методів, прийомів засобів навчання, які ведуть найкоротшим шляхом до досягнення мети уроку.

5. Інтенсифікація учбово-виховного процесу на уроці. Чим більше учбово-пізнавальних дій і операцій виконано учнями за урок, тим вище інтенсивність учбової праці. Ступінь інтенсивності учбової праці залежить від продуктивності використання кожної хвилини уроку, майстерності вчителя, підготовки учнів, організованості класного колективу, наявності необхідного устаткування і раціонального його розміщення, правильного чергування праці і відпочинку і т.п. В умовах інтенсифікації навчання учні засвоюють знання в основному на уроках, і відпадає необхідність заучування удома матеріалу. Замість заучування учні дістають можливість краще його осмислити і закріпити, виконати творчі завдання, що викликають у них інтерес, відчуття інтелектуального задоволення від вдало виконаної роботи.

6. Здійснення міжнаочних і внутрішньонаочних зв'язків. При переході до нового матеріалу, ставляться задачі і питання для відтворення і подальшої корекції, опорної для засвоєння нового матеріалу знань і практичних навиків і умінь. Ці знання отримані учнями в процесі навчання або на основі особистих спостережень, при вивченні даного предмету або споріднених дисциплін. Це можуть бути уявлення, поняття, закони, формули, числові дані, що створюють опору, фундамент для повноцінного сприйняття і розуміння нових знань. Але відтворення опорних знань повинно супроводжуватися їх вдосконаленням: доповненням неповних, поглибленням поверхневих, розширенням вузьких, виправленням помилкових знань.

Внутрішньонаочні в міжнаочні зв'язки також здійснюються з метою досягнення узагальнення і систематизації широкого круга знань. Міжнаочні зв'язки сприяють засвоєнню системи знань про об'єкти, які окремими елементами вивчаються по різних учбових дисциплінах.

7. Вдосконалення типології і структури уроку. Урок є складним педагогічним об'єктом. Як і всякі складні об'єкти уроки можуть бути розділений на типи по різних ознаках. Зразкова типологія уроків в сучасній школі:

урок засвоєння нових знань;

урок засвоєння навиків і умінь;

урок комплексного застосування знань;

урок узагальнення і систематизації знань;

урок перевірки, оцінки і корекції знань, навиків і умінь.

Виходячи з цієї типології, будується календарний або тематичний план з розподілом уроків по окремих розділах і темах у відповідності з освітньою метою. Співвідношення уроків різних типів неоднаково і залежить від характеру учбової дисципліни, специфіки знань, навиків і умінь, мети і задач окремих учбових предметів. Кожний тип уроку має певну чітко позначену, основну освітню мету і методику відповідну його цілям і задачам.

Класифікація уроків раціональна і дозволяє більш чітко визначити мету, задачі і структуру кожного уроку і мобілізувати учнів на успішне їх рішення. Так, якщо планується урок засвоєння нових знань, то перед учнями ставляться відповідні задачі по сприйняттю, осмисленню визначених понять, законів, теорій; якщо передбачається урок застосування знань, навиків і умінь, учні настроюються на творче рішення ряду практичних задач на основі засвоєних на колишніх уроках знань. На уроці комплексного застосування знань і умінь що вчаться навчаються застосовувати отримані знання і навики в життєвих умовах, що формує творчу активність в рішенні різних життєвих проблем і задач. На уроці узагальнення і систематизації знань учні не тільки повторюють пройдений матеріал, але і приводять поняття в струнку систему, що передбачає розкриття і засвоєння зв'язків і відносин між її елементами.

Загальні вимоги стисло можна сформулювати так:

озброювати учнів свідомими, глибокими і міцними знаннями;

формувати у учнів міцні навики і уміння, сприяючі підготовці їх до життя;

підвищувати виховний ефект навчання на уроці, формувати у учнів в процесі навчання межі особи;

здійснювати усесторонній розвиток учнів, розвивати їх загальні і спеціальні особливості;

формувати у учнів самостійність, творчу активність ініціативу, як стійкі якості особи, уміння творчо вирішувати задачі які зустрічаються в житті;

виробляти уміння самостійно вчитися, набувати і заглиблювати або поповнювати знання, працювати з книгою, опановувати навиками і уміннями і творчо застосовувати їх на практиці;

формувати у учнів позитивні мотиви учбової діяльності, пізнавальний інтерес, бажання вчитися, потреба в розширенні і придбанні знань, позитивне відношення до навчання.

1.2. Активізація пізнавальної діяльності учнів

Навчання - найважливіший і надійніший спосіб здобування систематичної освіти. Відображаючи всі істотні властивості педагогічного процесу (двосторонність, спрямованість на усесторонній розвиток особи, єдність змістовної і процесуальної сторін), навчання в той же час має і специфічні якісні відмінності.

Будучи складним і багатогранним, спеціально організовуваним процесом віддзеркалення в свідомості учня реальній дійсності, навчання є не що інше, як специфічний процес пізнання, керований педагогом. Саме направляюча роль вчителя забезпечує повноцінне засвоєння такими, що вчаться знань, умінь і навиків, розвиток їх розумових сил і творчих здібностей.

Пізнавальна діяльність - це єдність плотського сприйняття, теоретичного мислення і практичної діяльності. Вона здійснюється на кожному життєвому кроку, у всіх видах діяльності і соціальних взаємин що вчаться (продуктивний і суспільно корисниа праця, ціннісно-орієнтаційна і художньо-естетична діяльність, спілкування), а також шляхом виконання різних наочно-практичних дій в учбовому процесі (експериментування, конструювання, рішення дослідницьких завдань і т.п.). Але тільки в процесі навчання пізнання набуває чітке оформлення в персоною, властивою тільки людині учбовий-пізнавальної діяльності або ученні.

Навчання завжди відбувається в спілкуванні і ґрунтується на вербально-діяльністному підході. Слово одночасно є засобом виразу і пізнання суті явища, що вивчається, знаряддям комунікації і організації практичної пізнавальної діяльності учнів.

Навчання, як і всякий інший процес, пов'язане з рухом. Воно, як і цілісний педагогічний процес, має задану структуру, а отже, і рух в процесі навчання йде від рішення одним учбовим завданням до іншої, просуваючи пізнання, що вчиться по дорозі: від незнання до знання, то неповного знання до повнішому і точнішому. Навчання не зводиться до механічної "передачі" знань, умінь і навиків, оскільки навчання є двостороннім процесом, в якому тісно взаємодіють педагоги і що вчаться: викладання і учення.

Відношення учнів до учення викладача зазвичай характеризується активністю. Активність (учення, освоєння, зміст і т.п.) визначає ступінь (інтенсивність, міцність)"зіткнення" учня з предметом його діяльності.

У структурі активності виділяються наступні компоненти:

• готовність виконувати учбові завдання;

• прагнення до самостійної діяльності;

• свідомість виконання завдань;

• систематичність навчання;

• прагнення підвищити свій особистий рівень та інші.

З активністю безпосередньо сполучається ще одна важлива сторона мотивації учення що вчаться це самостійність, яка пов'язана з визначенням об'єкту, засобів діяльності, її здійснення що самим вчиться без допомоги дорослих і вчителів. Пізнавальна активність і самостійність невід’ємні один від одного: активніші школярі, як правило, і самостійніші; недостатня власна активність що вчиться ставить його в залежність від інших і позбавляє самостійності.

Управління активністю учнів традиційно називають активізацією. Активізацію можна визначити як постійно поточний процес спонуки, що вчаться до енергійного, цілеспрямованого учення, подолання пасивною і стерео типової діяльності, спаду і застою в розумовій роботі. Головна мета активізації - формування активності що вчаться, підвищення якості учбово-виховного процесу.

У педагогічній практиці використовуються різні шляхи активізації пізнавальної діяльності, основні серед них, - різноманітність форм, методів, засобів навчання, вибір таких їх поєднань, які у виниклих ситуаціях стимулюють активність і самостійність учнів.

Найбільший активізуючий ефект на заняттях дають ситуації, в яких учні самі винні:

обстоювати свою думку;

брати участь в дискусіях і обговореннях;

ставити питання своїм товаришам і викладачам;

рецензувати відповіді товаришів;

оцінювати відповіді і письмові роботи товаришів;

займатися навчанням тих, що відстають;

пояснювати таким, що слабкішим вчиться незрозумілі місця;

самостійно вибирати посильне завдання;

знаходити декілька варіантів можливого рішення пізнавальної задачі (проблеми);

створювати ситуації самоперевірки, аналізу особистих пізнавальних і практичних дій;

вирішувати пізнавальні завдання шляхом комплексного застосування відомих ним способів рішення.

Можна стверджувати, що нові технології самостійного навчання мають на увазі, перш за все підвищення активності учнів: істина здобута шляхом власної напруги зусиль, має величезну пізнавальну цінність.

Звідси можна зробити висновок, що успіх навчання зрештою визначається відношенням учнів до учення, їх прагнення до пізнання, усвідомленим і самостійним придбання знань, умінь і навиків, їх активністю.

1.3. Методи активізації пізнавальної діяльності учня

Ступінь активності що вчаться є реакцією, методи, і прийоми роботи викладача є показником його педагогічної майстерності.

Активними методами навчання слід називати ті, які максимально підвищують рівень пізнавальної активності школярів, спонукають їх до старанного учення.

У педагогічній практиці і в методичній літературі традиційно прийнято ділити методи навчання по джерелу знань: словесні (розповідь, лекція, бесіда, читання), наочні (демонстрація натуральних, екранних і іншої наочної допомоги, дослідів) і практичні (лабораторні і практичні роботи). Кожен з них може бути і активнішим і менш активнішим, пасивним.

Словесні методи.1. Метод дискусії застосовую по питаннях, що вимагають роздумів, добиваюся, на своїх уроках, щоб учні могли вільно висловлювати свою думку і уважно слухати думку виступаючих.

2. Метод самостійної роботи з учнями. З метою кращого виявлення логічної структури нового матеріалу дається завдання самостійно скласти план розповіді викладача або план-конспект з виконанням установки: мінімум тексту - максимум інформації.

Використовуючи цей план-конспект, учні завжди успішно відтворюють зміст теми при перевірці домашнього завдання. Уміння конспектувати, складати план розповіді, відповіді, коментоване читання літератури, відшукування в нім головної думки, робота з довідниками, науково-популярною літературою допомагають формуванню у учнів теоретичного і образно-наочного мислення при аналізі і узагальненні закономірностей природи.

Для закріплення навику роботи з літературою дають таким, що вчиться різні посильні завдання.

У класі що вчиться повинні постаратися не прочитати, а переказати своє повідомлення. При такому виді роботи учні вчаться аналізувати і узагальнювати матеріал, а також розвивається усна мова. Завдяки цьому, учні надалі не соромляться висловлювати свої думки і думки.

3. Метод самостійної роботи з дидактичними матеріалами.

Організовую самостійну роботу таким чином: дається класу конкретне учбове завдання. Намагаючись довести його до свідомості кожного учня.

Тут є свої вимоги:

текст потрібно сприймати на зір (на слух завдання сприймаються неточно, деталі швидко забуваються, учні вимушені часто перепитувати)

потрібно якомога менше часу витрачати на запис тексту завдання.

Для цієї мети добре підходять зошити на друкарській основі і збірки завдань для учнів.

Багато викладачів, користуються саморобними роздатковими дидактичними матеріалами.

Їх умовно ділять на три типи:

1. Дидактичні матеріали для самостійної роботи учнів з метою сприйняття і осмислення, нових знань без попереднього пояснення їх вчителем.

1) Картка із завданням перетворити текст підручника в таблицю або план.

2) Картка із завданням перетворити малюнки, схеми в словесні відповіді.

3) Картка із завданням для самоспостереження, спостереження демонстраційної наочної допомоги.

2. Дидактичні матеріали для самостійної роботи учнів з метою закріплення і застосування знань і умінь.

1) Картка з питаннями для роздумів.

2) Картка з розрахунковим завданням.

3) Картка із завданням виконати малюнок.

3. Дидактичні матеріали для самостійної роботи знань, що вчаться з метою контролю, і умінь.

1) Картка з німим малюнком.

Використовую в декількох варіантах. Для всього класу - 2-4 варіанти. І як індивідуальні завдання. Може проводитися з метою повторення і закріплення знань.

2) Тестові завдання.

Їх застосовую також і в індивідуальному порядку і для класу в цілому.

Останнім часом ефективнішими є текстові завдання, хоч і у них є свій недолік. Іноді учні намагаються просто вгадати відповідь.

4) Метод проблемного викладу.

На уроках використовую проблемний підхід в навчанні учнів. Основою даного методу є створення на уроці проблемної ситуації. Учні не володіють знаннями або способами діяльності для пояснення фактів і явищ, висувають свої гіпотези, рішення даної проблемної ситуації. Даний метод сприяє формуванню у прийомів, що вчаться, розумової діяльності, аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, встановлення причинно-наслідкових зв'язків.

Проблемний підхід включає логічні операції, необхідні для вибору доцільного рішення.

Даний метод включає:

висунення проблемного питання

створення проблемної ситуації на основі вислову ученого

створення проблемної ситуації на основі приведених протилежних точок зору поодинці і тому ж питанню

демонстрацію досвіду або повідомлення про нього - основу для створення проблемної ситуації; рішення завдань пізнавального характеру. Роль викладача при використанні даного методу зводиться до створення на уроці проблемної ситуації і управління пізнавальною діяльністю учнів.

Метод самостійного рішення розрахункових і логічних завдань. Що все вчаться по завданнях самостійно вирішують розрахункові або логічні (що вимагають обчислень, роздумів і висновків) завдання аналогічно або творчого характеру.

Але в кожній паралелі завдання диференціюю - складніші, творчого характеру - що сильним вчиться.

А аналогічні - слабким. При цьому у самих учнів на цьому не акцентую увагу. Кожен учень отримує завдання по своїх можливостях і здібностях. При цьому не знижується інтерес до навчання.

Наочні методи.

Частково-пошуковий.

При застосуванні цього методу викладач керує роботою класу. Організовується робота учнів так, щоб частину нових завдань вони добули самі. Для цього демонструється досвід до пояснення нового матеріалу; повідомляється лише мета. А що вчаться шляхом спостереження і обговорення вирішують проблемне питання.

Практичні методи.

Частково-пошуковий лабораторний метод.

Учні вирішують проблемне питання і здобувають частину нових знань шляхом самостійного виконання і обговорення учнівського експерименту. До лабораторної роботи вчиться відома лише мета, але не очікувані результати.

Також використовуються методи усного викладу - розповідь і лекції.

При підготовці лекцій планується послідовність викладу матеріалу, підбираються точні факти, яскраві порівняння, вислови авторитетних учених, громадських діячів.

Також використовуються прийоми управління пізнавальною діяльністю учнів:

1) Активізуючи діяльність учнів на етапі сприйняття і супутні пробудженню інтересу до матеріалу, що вивчається:

а) прийом новизни - включення в зміст учбового матеріалу цікавих відомостей, фактів, історичних даних;

б) прийом семантизації - в основі лежить збудження інтересу завдяки розкриттю смислового значення слів;

в) прийом динамічності - створення установки на вивчення процесів і явищ в динаміці і розвитку;

г) прийом значущості - створення установки на необхідність вивчення матеріалу у зв'язку з його біологічною, народногосподарською і естетичною цінністю;

2) Прийоми активізації діяльності що вчаться на етапі засвоєння матеріалу, що вивчається.

а) евристичний прийом - задаються важкі питання і за допомогою навідних питань приводять до відповіді.

б) евристичний прийом - обговорення спірних питань, що дозволяє розвинути у учнів уміння доводити і обґрунтовувати свої думки.

в) дослідницький прийом - що вчаться на основі проведених спостережень, дослідів, аналізу літератури, рішення пізнавальних завдань повинні сформулювати вивід.

3) Прийоми активізації пізнавальної діяльності на етапі відтворення отриманих знань.

прийом натуралізації - виконання завдань з використанням натуральних об'єктів, колекцій;

Використовувати можна різні варіанти оцінки роботи що вчаться на уроці. Для того, щоб висока пізнавальна активність збереглася на уроці, потрібно:

1) компетентне і незалежне журі (викладач і учні-консультанти з інших груп).

2) завдання розподіляти самим викладачем по правилах, інакше слабким учням буде не цікаво виконувати складні завдання, а сильним - прості.

3) оцінювати діяльність групи і індивідуально кожного учня.

5) давати творчі домашні завдання до узагальнювального уроку. При цьому можуть проявляти себе тихі, що вчаться, непомітні на фоні активніших.

Активізацію пізнавальної діяльності можна проводити також на позакласних заходах.

Розділ ІІ. Застосування нових підходів в організації пізнавальної діяльності учнів під час уроку

2.1.Впровадження і використання інтерактивних методів та інноваційних технологій

Основною характеристикою традиційної системи освіти, яка спрямована здебільшого на запам’ятовування програмового матеріалу і відтворення його, є конкретно-практичні знання, викладені у вигляді готових зразків.

Нині у початкових класах потрібно змінювати пріоритети цілей навчання: на перший план треба ставити його розвиваючу функцію, культ самостійності і нестандартності думок.

Основні свої завдання вбачаю у:

· розвиток творчих здібностей школярів;

· особистісно – орієнтоване навчання;

· створення сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу дитини;

· розвиток учнів через гру;

· урізноманітнення форм і методів навчання

У своїй роботі впроваджую інноваційні технології, поєдную групові та індивідуальні форми роботи.

Застосовую елементи інтерактивних, комп’ютерних технологій та формування творчої особистості.

Працюю над розвитком навчальних, інтелектуальних і творчих можливостей учнів початкових класів.

Віддаю перевагу таким інтерактивним прийомам та методам:

· акваріум;

· асоціативний кущ;

· мікрофон;

· мозкова атака;

· навчаючись – учусь;

· дешифрувальник;

· кубування;

· рефлексія;

· рольова гра.

Актуальність досвіду зумовлена:

· зміною ціннісних орієнтирів учнів, що сприяють їх духовному розвитку;

· необхідністю формування стійких пізнавальних інтересів;

2.2. Метод “ Асоціативний кущ” (урок читання)

Тема. Що означає бути людиною?В. Сухомлинський «Який слід повинна лишити людина на землі».

Мета. Вчити учнів розуміти текст, розвивати уміння виділяти головне і аналізувати, висловлювати свої міркування; збагачувати уявлення школярів про людяність; сприяти осмисленню філософського поняття „ слід людини на землі".

6. Характеристика головних героїв (фрагмент уроку)

Гра «П’ять мислячих капелюхів»

Аналіз тексту за допомогою гри «П'ять капелюхів — п'ять думок».

Діти читають текст пошепки. Після цього кожна група виконує своє завдання.

1-ий учень — «Білий капелюх».

— Коротко перекажіть зміст тексту.

— Яку інформацію отримали?

2- ий учень — «Чорний капелюх» (колір критики).

— Ви шукаєте все погане в тексті.

— Що не сподобалось?

3-тій учень — «Зелений капелюх».

— Ви шукаєте вихід із ситуації.

— Поміркуйте, як вчинити ліпше?

— Який є вибір?

4- ий учень — «Жовтий капелюх» (колір позитиву)

— Що ви бачите в цьому хорошого, доброго?

— Яка користь з того, про що йдеться в тексті?

5- ий учень — «Червоний капелюх» (колір емоцій).

— Яке ваше особисте ставлення до того, про що ви прочитали? Подобається вам це чи ні?

Вправа «Сіянка»

- А поки дівчатка одягнули капелюхи, попрацюйте з завданням на дошці.

(На слайді «розсипано» характеристики Майстра (вибирає 1варіант) і Хлопчика (2 віріант), подані з’єднані в суцільний ланцюжок

Завдання: вибрати відповідні характеристики і записати їх під назвами героїв.

Презентація роботи

(слова для «сіянки»: ледачий, працьовитий, байдужий, мудрий, сумлінний, уважний, добрий, роботящий, улесливий…

Яке слово-характеристика зайве?(улесливий, бо воно не характеризує ні Майстра, ні Хлопчика)

Робота в групах.

¾ Об’єднаймося в групи за місцем розташування

І група: впізнайте літературний твір за персонажами, назвіть зайве слово:

Петрик, Віталик, кінь, зайчик, учитель -…

Хлопці, хатинка, дощ, сорочка, чоловік - …

Майстер, слід, дід, Хлопчик,бабуся-..

ІІ група: гра «Лото». Складіть ланцюжки з розрізнених слів:

АВТОР НАЗВА ТВОРУ ПЕРСОНАЖ

(Марійка Підгірянка,»Діти й ластівка», ластівка, В. Сухомлинський, «Кінь утік…», Петрик, В. Скомаровський, «Над «Кобзарем», Оленка

ІІІ група: Відновіть прислів’я. Яке з них виражає головну думку оповідання?

Дялюність родожча аз све.

Добрасправасамасебехвалить.

Д.л. м.йстр. в.л.ч.є.

Презентація роботи груп.