Тема 4.2

Морфологічні норми сучасної української літературної мови,варіанти норм

Знати: особливості вживання іменників, прикметників, числівників, дієслів та прийменників у професійному спілкуванні

Уміти: доречно добирати граматичні форми іменників; правильно вживати форми прикметників у діловому спілкуванні; правильно записувати цифрову інформацію; використовувати дієслівні форми та прийменникові конструкції у професійних текстах

Морфологічні норми

Порушення морфологічних норм, на перший погляд, менш помітні, ніж лексико-фразеологічні, оскільки стосу­ються не всього слова, а якоїсь його частини (морфеми) — суфікса, закінчення тощо. Але вони теж уважаються грубими помилками й однаковою мірою з іншими знижують рівень культури мовлення.

Щоб уникнути найбільш типових порушень морфологіч­них норм, слід ураховувати наступне:

- деякі спільні іменники української та російської мов мають відмінності в роді, наприклад: (він) нежить, собака, біль, накип, Сибір, дріб, кір, степ, рукопис, степінь, ступінь — іменники чоловічого роду (у російській мові вони мають жіно­чий рід). Неправильне визначення роду в цих випадках спри­чинює помилки в закінченнях цих іменників при відмінюван­ні, а також у тих словах, які з ними узгоджуються. Зважаючи на викладене вище, необхідно вживати такі правильні форми: немає нежитю (а не нежиті), не відчувати болю (а не болі), з болем у серці (а не з біллю), гострий біль, мій собака, далекий Сибір, математичний степінь, учений ступінь, математич­ний дріб, старовинний рукопис, але довга путь (вона), висока тополя (вона);

- відмінності у граматичних формах числа певних імен­ників української та російської мов, наприклад: іменники две­рі, меблі мають лише форму множини (форм «двер», «мебель» немає) (порівняйте з російською мовою); іменники, такі, як чорнило, колосся, мають форму однини, тому у словосполу­ченнях необхідно правильно вживати їхні відмінкові закінчен­ня, а також форми узгоджуваних з ними слів: писати синім і зеленим чорнилом (а не синіми й зеленими чорнилами); важке колосся (а не важкі колосся);

- іменники І відміни з основою на шиплячий приголосний в орудному відмінку однини мають закінчення -ею: вдачею, вежею, площею, душею, їжею, притчею;

- особливої уваги потребують закінчення іменників чоло­вічого роду II відміни у формі родового відмінка однини: ди­пломата, двигуна, Лондона, косинуса, кілометра, мікрона; але гніву, обігу, ліцею, футболу, Байкалу тощо. Певна складність у вживанні закінчень -а(-я) чи -у(-ю) зумовлена тим, що вони за­лежать від значення слова. За найзагальнішим принципом, кон­кретні назви (людей, предметів, дерев, мір, населених пунктів, терміни та ін.) мають закінчення -а(-я): документа, атестата, міліампера, синуса, грама, Ужгорода; а назви абстрактних, збірних понять і дій — закінчення -у(-ю): процесу, піску, вітру, технікуму, батальйону, Кавказу (порівняйте: акта (документ) і акту (дія); листопада (місяць) і листопаду (процес));

- у звертаннях до одиничного об'єкта слід використову­вати форму кличного відмінка, а не називного: юначе, лікарю, лекторе, бабусю, батьку, сину, виконавцю, Юрію, Олеже, Вік­торе Олексійовичу, Любове Миколаївно;

- під час утворення аналітичних форм ступенів порівнян­ня прикметників слова більш, менш; найбільш, найменш до­даємо до початкової (нульової) форми прикметників: більш простий, найбільш зрозумілий (помилковими є форми «більш простіший», «найбільш зрозуміліший», оскільки в них відбу­вається накладання форм);

- дієприкметники мають повну форму: намальований,відзначений, принесений, заведений — на відміну від форм російської мови;

- в українській мові дуже обмежено функціонують активні та пасивні дієприкметники теперішнього часу, тому подібні ро­сійські форми слід перекладати або прикметником, або підряд­ним реченням, іноді іменником: рос. следующий —укр. наступ-ний, такий (при переліку); рос. разрушающий — укр. руйнів­ний; рос. свидетельствующий — укр. той, який свідчить; рос. проживающий — укр. той,якиймешкає;рос. играющий — укр. гравець, рос. господствующий — укр, панівний і багато ін.;

- слід знати специфіку відмінкових форм числівників в українській мові, зокрема те, що в назвах десятків відміню­ється тільки друга частина: п 'ятдесяти, шістдесяти, сімде­сятьом, вісімдесятьма (а не «пятидесяти», «семидесяти»); відповідно до цього утворені з ними іменники мають таку форму: п 'ятдесятиліття, вісімдесятиріччя.

Розділ ІV. Нормативність і правильність фахового мовлення