Загальна фармакологія

Основними розділами фармакології є фармакодинаміка, фармакокінетика і лікарська токсикологія. Фармакодинаміка (грец. рharmakon - ліки, dynamis -сила) - вчення про локалізацію, механізм дії і фармакологічні прояви (ефекти) лікарських засобів. Фармакокінетика (грец. рharmakon -ліки, kinetikos-рух) - складова частина фармакології, яка вивчає закономірності всмоктування, розподілу, метаболізму і виділення (екскреції) цих засобів.

Крім фармакодинаміки і фармакокінетики, медичним працівникам необхідні також знання і про токсичні властивості ліків, вивченням яких займається лікарська токсикологія. Адже всі ліки, або майже всі, за певних умов проявляють на організм не тільки позитивну дію, але можуть викликати негативні побічні ефекти, навіть серйозні ускладнення. Це різко обмежує ефективність лікування хворих, може бути причиною тяжких пошкоджень організму, навіть смерті. Таким чином, знання в галузі фармакодинаміки та фармакокінетики дають можливість медичному працівнику здійснити раціональний вибір лікарського засобу, оптимально використати його при тих чи інших захворюваннях. Знання у галузі лікарської токсикології сприяють попередженню небезпечних наслідків лікування.

Дуже важливими для практики є рекомендації клінічної фармакології, яка вивчає особливості дії лікарських засобів на організм хворої людини. Визначенням арсеналу лікарських засобів, необхідних для лікування того чи іншого захворювання, займається фармакотерапія. Остання здійснюється за такими напрямками: етіотропне, патогенетичне, симптоматичне лікування, замінна і загально-стимулююча терапія. Засоби етіотропного лікування призначаються для усунення причини хвороби, патогенетичного - для впливу на основні ланки розвитку захворювання. Симптоматичне лікування - це усунення за допомогою ліків окремих його симптомів. У ряді випадків в організм вводять природні речовини, які не виробляються в ньому в достатній кількості. Це отримало назву замінної терапії. Для стимуляції захисних сил і підвищення загального тонусу організму призначають загальностимулюючі засоби.

У зв'язку з бурхливим розвитком медичної науки, особливо в другій половині XX століття, сформувався ряд спеціальних наукових напрямків у фармакології, зокрема психофармакологія, фармакогенетика, хронофармакологія, молекулярна, вікова і біохімічна фармакологія, які своїми рекомендаціями сприяють значному покращанню лікувальної справи.

Психофармакологія вивчає дію лікарських засобів на психічну діяльність людей. Завдяки її досягненням закладено основу сучасної психотерапії. Якщо на початку нашого століття у розпорядженні медиків були лише заспокійливі засоби і кофеїн, то тепер існує багато нових препаратів для успішного лікування численних розладів психічної діяльності та тяжких психічних захворювань, зокрема шизофренії. Успіхи в цій галузі фармакології також сприяли прогресу у вивченні їх патогенезу та пошуку нових психотропних засобів.

Фармакогенетика - це складова частина медичної генетики, фармакології і біохімії. Вона вивчає спадково зумовлені реакції організму на лікарські засоби та відхилення цих реакцій у хворих із генетичною патологією. Відомо, що навіть у практично здорових людей існує широкий діапазон кількісного прояву специфічної дії ліків. Фармакогенетика пояснює, що лежить в основі індивідуальної реакції організму на ліки. Крім того, в умовах генетичної патології ефекти і токсичність деяких лікарських препаратів можуть різко зростати, в інших випадках, навпаки, їх дія зменшується чи не проявляється зовсім. Отже, досягнення в галузі фармакогенетики сприяють підвищенню ефективності лікування, дозволяють прогнозувати нетипові реакції організму на введення ліків і попереджувати тяжкі ускладнення фармакотерапії.

Хронофармакологія вивчає особливості дії лікарських засобів, залежно від фактора часу. Відомо, що різні природні фактори впливають на всі живі організми з певною ритмічністю. Життєдіяльність живих організмів також має ритмічний характер (біоритми). У цих умовах дія лікарських речовин строго підпорядковується біологічним ритмам, які суттєво впливають на фармакокінетику, фармакодинаміку і токсичність ліків.

Молекулярна фармакологія вивчає процеси взаємодії лікарського засобу з живими організмами на молекулярному і субмолекулярному рівнях. Вона пояснює механізм дії на рівні окремих молекул, їх комплексів, певних структурних компонентів біологічних мембран, кінцевим результатом чого є виникнення відповідної фармакологічної реакції. Молекулярна фармакологія тісно пов'язана з біохімічною фармакологією.

Біохімічна фармакологія — це розділ чи науковий напрямок фармакології, який вивчає дію лікарських засобів на рівні біохімічних процесів. Зокрема, ліки можуть змінювати інтенсивність тих чи інших реакцій шляхом впливу на активність відповідних ферментів.

Вікова фармакологія вивчає особливості впливу лікарських засобів на людей і тварин, залежно від їх віку, зокрема дитячого (педіатрична фармакологія) і похилого та старечого (геріатрична фармакологія). Своїми рекомендаціями вона сприяє створенню ефективних програм лікування пацієнтів указаних вікових категорій.

Усі ці наукові напрямки фармакології збагачують її і сприяють її розвитку як загальнобіологічної науки, підвищенню ефективності лікування хворих. Одним з основних принципів, які закладені в її основу, є індивідуальний вибір лікарських речовин, їх доз і створення програм лікування, залежно від особливостей перебігу захворювання у конкретної людини. Цей принцип проголошує: кожному хворому - індивідуальну високоефективну і безпечну програму лікування.