Ірригаційні електродні системи

Як вже було відмічено, наявність охолоджувальної системи дозволяє більше часу тримати температуру зони контакту у межах допустимої, тим самим збільшуючи глибину проникнення радіочастотної енергії. В сучасній клінічній практиці використовується два методи охолодження зони контакту: ззовнішнє і внутрішнє орошення. При зовнішньому орошенні фізрозчин викидується за допомогою манжети, що знаходиться під тиском, тим самим забезпечується виштовхувальна сила. Основним недоліком використання фізрозчину є те, що він є струмопровідним, а значить впливає на імпеданс тканини і розповсюдження енергії не лише за необхідним напрямом. Системи з внутрішнім охолодженням у більшості випадків використовують дистильовану воду (із-за відсутності домішок і солей вона погано проводить струм). В системах з внутрішнім охолодженням рідина не покидає меж системи і циркуляція виконується лише у електродах, зменшуючи їх температуру

розігріву.

Рис. 1.15 Модель іригаційного електроду для охолодження зони контакту.

Плюсом цієї системи є те, що прилад потребує лише 30 мл рідини для успішного охолодження. Ще одною перевагою є те, що рідина не контактуючи з тканиною, не змінює її імпеданс, а значить це дозволяє використовувати засоби точного контролю стану(контроль густини струму, провідності, температури). Таке охолодження дозволяє оптимізувати доставку енергії у необхідну локацію з високою точністю, проте виникають ризики, про які говорилось раніше. Не дивлячись на усі останні розробки і модернізації, остаточний вердикт успішності процедури все ж таки виносить хірург, візуально оцінюючи надійність утвореного рубця, тому повністю автоматизованим дана процедура поки що не стане. При операціях на закритому серці частіше за все зона контакту охолоджується потоком крові, тому не всі сучасні системи обладнані функцією штучного охолодження.

Рис. 1.16 Термограмма системи з омиванням зони контакту потоком крові. Comsol