Історичні аспекти розвитку концепції та методу радіочастотної абляції при операції Maze

Перша хірургічна процедура, розроблена спеціально для лікування ФП і описана в 1980 р. Джоном Коксом, являла собою ізоляцію ЛП і була направлена ​​на відновлення СР в решті частини серця. Даний підхід усував два з трьох порушень при ФП: нерегулярні серцеві скорочення і погіршену гемодинаміку, але ризик тромбоемболізму залишався високим, оскільки ЛП продовжувало фібрілювати. Подібна операція використовувалася в одиничних випадках і не отримала широкого розповсюдження [1, 37]. Наступним варіантом була розроблена в 1985 р. Гіраудоном процедура Corridor, принцип якої зводився до створення ізольованої смужки міокарда між синоатріальним і атріовентрикулярним вузлом. Операція усувала нерегулярність серцевих скорочень, пов'язаних з ФП, але обидва передсердя залишалися у власному фібрілюючому ритмі і тому не було впливу на ризик тромбоемболізму і знижену гемодинаміку [1, 38]. Подальша розробка методик хірургічного впливу на ФП в лабораторії Джона Кокса призвела до появи в 1991 р процедури Cox-Maze I («Лабіринт-1»). Вона полягала в нанесенні розрізів на ліве і праве передсердя через всю товщу стінки з наступним їх зшиванням, що призводило до формування рубців, що створюють єдино можливий шлях для проходження імпульсу збудження по передсердям з ізолюванням кіл макроріентрі [1, 24]. Дана операція дозволяла ефективно позбавлятися від ФП, але мала певні недоліки: розвиток синдрому слабкості синусового вузла, високу частоту дісфункції ЛП, збільшення частоти імплантацій електрокардіостімулятору [23, 37]. У процедури Cox-Maze II були ті ж проблеми, крім того, вона вимагала перетину верхньої порожнистої вени і згодом була відкинута, як технічно складна. Хірургічна техніка була модифікована, внаслідок цього було запропоновано остаточний варіант Cox Maze III, котрий згодом був визнаний як «золотий стандарт» (рис. 1.3).

Рис. 1.3 Схематичне зображення варіанту Cox Maze III

Ефективність даної операції у віддаленому періоді становить 89-97%, але застосування обмежується тривалістю, трудомісткістю, вимогливістю до рівня під- готовки хірурга [37-43]. Складність широкого впровадження операції «Лабіринт» спонукала дослідників до створення модифікацій, що спрощують процедуру, зменшують час штучного кровообігу і частоту ускладнень. Це стало можливим завдяки появі широкого спектру пристроїв для абляції (пошкодження) з використанням різних видів енергії, що замінили частину або всі розрізи первісних операцій [37, 41, 44-46]. Ключовим моментом їх застосування є ефективність у створенні надійного трансмурального ушкодження для запобігання прориву імпульсу, що приводить до рецидиву ФП. Для цього треба мати надійний і безпечний інструмент, який, з огляду на складність процедури, буде значно полегшувати маніпуляції з тканиною. Ідеальне джерело енергії і пристрій повинні забезпечувати трансмуральні пошкодження, не викликати пошкодження в оточуючих структурах, забезпечувати швидкість впливу, мати компактний розмір, мати гарну керованість.

Абляційні методи є високоефективними методами лікування, що застосовуються в якості альтернативи хірургічним розрізам. Окрім того ці методи є малоінвазивними, більш швидкими і надають повний доступ до цільової тканини у порівнянні з іншими методами, такими як розрізи. В наш час існує великий спектр абляційних технологій, які застосовуються для високоефективного і безпечного проведення лікування. Вони включають в себе нагрів тканини радіочастотною енергією, мікрохвилями, лазерним випромінюванням і ультразвуком. Треба зазначити, що абляція, як метод, включає в себе набагато більший спектр методів впливу на тканину. Радіочастотна абляція здобула широкого розповсюдження у клінічних практиках і використовується найбільш активно через те, що є досить дешевою і простою. Проте лише випромінювання РЧ енергії – хоч і головна вимога до інструменту, але далеко не єдина. Сучасний інструмент повинен значно полегшувати операцію, бути керованим і безпечним, володіти додатковими системами контролю, такими як контроль температури, система захисту від перегріву, система підбору параметрів абляції на основі фізіологічних параметрів тканини. Важливо пам’ятати, що інструмент повинен не просто нагрівати тканину, а саме здійснювати РЧ вплив, забезпечуючи трансмуральність пошкодження і в результаті – надійність шва.