Свідоме в психіці людини свідомість як ступінь розвитку психіки людини

ВСТУП

Актуальність теми роботи. Проблема свідомості і несвідомого давно й інтенсивно розробляється у психологічній, філософській, соціальній, педагогічній науці та ще в ряді інших наук. Унаслідок цього вона породжує різноманіття підходів до неї, велику строкатість поглядів на притаманні їй аспекти. Крізь всю історію розвитку психологічної науки проходять дослідження в області даної проблеми таких філософів, психологів, як Декарт, Спіноза, Кант, Фехнер, Вундт, Джеймс і інших. Особливу увагу приділяли проблемам глибинної психології З. Фрейд, К. Юнг, А. Адлер. Вітчизняними (радянськими) психологами Виготським, Леонтьєвим, Зінченко, Узнадзе і багатьма іншими також були висунуті наукові теорії відповідно до проблем свідомості і несвідомого.
І в даний час виникають різні точки зору на сутність і структуру свідомості, на походження несвідомого і його взаємодія зі свідомістю. Часто, зробивши певний вчинок, людина не може сама собі відповісти на запитання, чому вона вчинила саме так, а не інакше. Свідомість далеко не завжди контролює вчинки і почуття, визначає напрямок наших думок. Існує ще і несвідоме. Часто саме воно є рушійною силою і визначає стиль поводження людини. Мотиви і потреби, недостатньо усвідомлені людиною з різних причин можуть істотно впливати на свідомі мотиваційні установки. Важливо мати на увазі, що вплив на наше майбутнє може виникнути і формуватися на неусвідомлюваному рівні. Міркуючи про психіку і поводження людини, необхідно особливу увагу приділити проблемі взаємозв'язку свідомості і несвідомого. [12, с. 28]
Актуальність і значимість проблеми свідомості не потребує доказів і аргументації. Дану проблему уже почали включати в число глобальних проблем сучасності. Еволюцію і зміну свідомості, способи витягу найбільшої кількості корисної інформації зі сфери несвідомого і використання її на практиці пов'язують з виживанням людини, із запобіганням наростаючої антропологічної катастрофи.
Мета даної роботи визначається як дослідження свідомості і несвідомих компонентів людської психіки, їхнє формування, виявлення і значення.
Завданнями курсової роботи є:
1) Розкриття питання свідомості як вищої ступені розвитку психіки людини;
2) Аналіз структури свідомості;
3) З’ясування місця і ролі несвідомого в психіці людини;
4) Виявлення механізму взаємодії несвідомого і свідомого.
Об’єктом даної роботи є глибинна структура особистості.
Предметом курсової роботи виступає свідомість і несвідоме як структурні частини особистості людини та їхня взаємодія.

СВІДОМЕ В ПСИХІЦІ ЛЮДИНИ Свідомість як ступінь розвитку психіки людини

Душа як предмет психології визнавалася дослідниками до початку XVІІІ століття, до того, як склалися основні уявлення, а потім і перша система психології сучасного типу. У XVІІІ столітті місце душі зайняли явища свідомості, тобто явища, які людина фактично спостерігає, знаходить у "собі", звертаючись до своєї "внутрішньої душевної діяльності". [7, с. 115] Це думки, бажання, почуття, спогади, відомі кожному по особистим досвідом. Основоположником такого розуміння можна назвати Джона Локка, котрий вважав, що, на відміну від душі, явища свідомості суть не щось передбачуване, а фактично дане, і в цьому змісті такі ж безперечні факти внутрішнього досвіду, якими є факти зовнішнього досвіду, досліджувані іншими науками [12, с. 264].
У середині XVІІІ століття склалася перша наукоподібна форма психології - англійська емпірична асоціативна психологія (Д. Гартлі). Особливого розквіту асоціативна психологія досягає в середині XІХ століття. З’являються праці Дж. Ст. Мілля, А. Бена, Г. Спенсера [13, с. 54]. Історично всі теорії щодо природи свідомості людини можна розділити на три групи.
Перша теорія - відкритого ідеалізму - давала таку відповідь: свідомість присутня в людині як щось іманентне, що характеризує її внутрішню природу. Цією властивістю людина відрізняється від тварини докорінно, цим вона протиставляється тварині. Ця ідеалістична теорія має власне кажучи агностичний характер, тому що вона являє відмову від будь-якого пояснення свідомого життя людини.
Друга теорія - походження свідомості - це діалогічна теорія. Якщо перша теорія хоче вивести свідомість із глибини духу, то друга теорія намагається вивести свідомість безпосередньо з природної еволюції тварин. Третя група теорій походження свідомості полягає в тому, що виводить свідому поведінку людини не з глибини духу, не з природного розвитку тварин, а з нових суспільних форм поведінки, що відрізняють життя людини від життя тварин. Людина відрізняється від тварини тим, що вона живе в умовах суспільного існування. Її форми життя - це суспільні форми життя, і, саме з цих суспільних форм життя можуть бути виведені ті особливості поведінки, які називають духовними.
Деякі дослідники допускають, що свідомість як структура внутрішньої моделі зовнішнього світу генетично задана і "запускається" при соціальних контактах людини з її оточенням. Більш переконливою є позиція, відповідно до якої розвиток свідомості йде не шляхом переходу зовнішньої діяльності у внутрішній план, а шляхом формування саме цього внутрішнього плану [3, с 43]. На даний час як основні властивості свідомості виділяють: налагодження стосунків, пізнання і переживання. Свідомість акумулює здатність переживати уявлюване як дійсне, минуле і майбутнє як сьогодення. Вона створює простір для теоретичного мислення, що здійснюється в основному в плані розумових дій: як уявний експеримент. Усі вищі психічні процеси роблять свій внесок в організацію і функціонування свідомості.