Гонорея. Збудник гонореї — грамнегативний диплокок, розташований внутрішньо­клітинне в сегментоядерних лейкоцитах та клітинах циліндричного епітелію

Збудник гонореї — грамнегативний диплокок, розташований внутрішньо­клітинне в сегментоядерних лейкоцитах та клітинах циліндричного епітелію. Мікроб здатний проникати в міжклітинні щілини з утворюванням мікроколоній. Під впливом хіміопрепаратів чи при хронічному перебігу утворюються L- форми гонококів.

Класифікація. Згідно з Міжнародною класифікацією хвороб Х перегляду, в Україні вводиться в практику наступна класифікація гонореї жінок:

гонорея нижніх відділів сечостатевого тракту без ускладнень;

гонорея нижніх відділів сечостатевого тракту з ускладненнями;

гонорея верхніх відділів сечостатевого тракту і органів малого таза. Далі надається повний топічний діагноз (цервіцит, уретрит, цистит, бартолініт, аднексит, пельвіоперитоніт).

Клінічне виділяють гонорею свіжу (давністю до 2-х місяців) — гостру, підгостру, торпідну, а також хронічну (давністю більше 2-х місяців).

Клініка. В більшості випадків захворювання перебігає торпідно, мало- або асимптомно, часто приймає підгостру, хронічну або персистуючу форми. Симп­томи залежать від місця ураження і вкладаються в клінічну картину ендоцервіциту, уретриту, ендометриту, аднекситу, пельвіоперитоніту. У жінок навіть при гострому перебігу не виникає помітних больових відчуттів. Характерним є велика кількість вогнищ запалення в місцях локалізації циліндричного епітелію — уретра, цервікальний канал, бартолінієві залози. Зовнішні статеві органи та вагіна у жінок репродуктивного віку, як правило, не уражуються.

Перелік уніфікованих методів діагностики (рекомендованих інструкціями МООЗ). Діагноз гонореї встановлюється тільки при лабораторному виявленні гонококів.

Клініко-діагностичні дослідження: виявлення гонококів в досліджувано­му матеріалі, забарвленому метиленовим синім, або брильянтовим зеленим, або еозином і метиленовим синім, або за методом Грама.

Культуральні дослідження: виділення та ідентифікація гонококів у культурах(сухе живильне середовище виробництва "Біолік" або КДС-1, ГДС-2, ЦС-199 та ін.) Новими методами діагностики гонореї є молекулярно-біологічні: полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР) і лігазна ланцюгова реакція (ЛЦР), які бути застосованими для діагностики.

Взяття матеріалу (обов'язково з цервікального каналу, уретри, піхви) бажано яги відразу після менструації. З інших місць (прямої кишки, парауретральних ходів, вестибулярних залоз, горла) матеріал беруть при необхідності. ЕУ вагітних жінок забір матеріалу робиться з тих же осередків, але не Щічи пінцета до цервікального каналу. У дівчаток досліджуються віденця з уретри, піхви, прямої кишки.

Лікування Препаратами вибору для лікування гонореї вважаються цефалоспорини, аміноглікозиди та

фторхінолони. Іноді застосовують пеніцилін та його але все частіше зустрічаються пеніциліностійкі штами

гонокока. Інститут дерматології та венерології АМН України рекомендує наступні схеми:

Таблиця

Вагітні жінки та діти, в яких виявлена гонорея, лікуються за схемами ускладненої гонореї препаратами пеніцилінового ряду, цефалоспоринами та макролідами. Інші антибактеріальні препарати вагітним протипоказані. Дози для дітей визначаються за масою тіла.

Допоміжні методи лікування застосовують при ускладненій, хронічній формах гонореї: імунотерапія (специфічна та неспецифічна), біогенні стимулятори, ферменти, фізіотерапія.

Клініко-лабораторний контроль після лікування гонореї здійснюється через 7—10 днів після закінчення лікування. Повторний контроль через 1 місяць після першого, після чого хвора знімається з диспансерного обліку.