Нормування шуму

Рівень звуку характеризується звуковим тиском. Звуковий тиск, Р, Па – це різниця між моментальними значеннями повного і середнього тисків, яка виникає в збуреному середовищі в разі поширення акустичних хвиль.

Найменший звуковий тиск, який може відчути людина – це Ро = 2х10-5 Па (поріг чутливості людини), а найбільший, що викликає больовий синдром становить 2х10² Па. Тобто слуховий апарат уловлює діапазон коливань звукового тиску, що змінюється в 10⁷ разів. На практиці користуватись такими багатозначними цифрами незручно. Тому введено логарифмічну шкалу рівня звукового тиску.

Рівень звукового тиску в децибелах (дБ), визначаються за формулою:

L = 20 Lg Р/Ро (1)

де: Р - середньоквадратичне значення звукового тиску, Па;

Ро - вихідне значення звукового тиску у повітрі, що дорівнює 2 х 10^-5 Па.

Поріг больового відчуття до звуку для людини складає 140 дБ.

На робочих місцях шум вимірюється за допомогою шумоміра за частотною характеристикою А. Шумомір складається із мікрофон (що перетворює звуковий сигнал в електричний, підсилювача, фільтрів, записуючого пристрою, монітору. При вимірюванні рівня шуму мікрофон розташовують на 1,5 м над рівнем підлоги чи робочого майданчика та орієнтують в напрямку максимального рівня шуму, а також прилад віддаляється від оператора, що проводить виміри, на 0,5 м.

За характеристикою А виміряється еквівалентний рівень шуму – рівень постійного шуму, дія якого відповідає дії фактичного шуму із змінними рівнями за той же час, виміряного по шкалі А у дБА.

Отже, на робочих місцях при впливі постійного шуму, визначають еквівалентний рівень шуму в дБА, виміряний по шкалі "А" часової характеристики "повільно" шумоміра та визначений за формулою:

LА = 20 Lg РА /Ро (2)

де: РА - значення звукового тиску з урахуванням корекції "А" шумоміра, Па.

Максимальний рівень інтенсивності шуму, за яким можливе виконання робіт без використання засобів індивідуального захисту складає 80 дБА.

ГДР шуму визначають за ДСН 3.3.6 037-99.

3. Вплив на людину та захист від шуму

Вплив

Шум несприятливо впливає на людину. У робітників, які мають справу з гуркотливими машинами та механізмами, виникають стійкі порушення слуху, що нерідко призводить до професійних захворювань (глухуватості і глухоти).

Тривалий шум впливає не лише на слух. Він робить людину нервовою, погіршує її самопочуття, знижує працездатність та швидкість руху, сповільнює розумовий процес. Усе це може спричинити аварію на виробництві. Шум знижує продуктивність праці на 10—15 %.

Шум впливає на систему травлення і кровообігу, серцево-судинну систему. У разі постійного шумового фону до 70 дБ виникає порушення ендокринної та нервової систем, до 90 дБ — порушує слух.

Захист

До заходів захисту від шуму відносять:

До найбільш ефективних засобів боротьби з шумом відносяться зниження рівня шуму в джерелі створення (зміна устаткування ударної дії на устаткування безударної дії). Боротьба із шумом тертя в джерелі його створення здійснюється головним чином за допомогою змащувальних матеріалів (наприклад, машинного масла при різанні та шліфуванні металу). Своєчасне змазування не тільки забезпечує безшумну роботу устаткування, а й зменшує зношення деталей, підвищує їх довговічність.

Крім цього, до засобів захисту відносять:

1. заміни металу іншими матеріалами — пресованим текстолітом, капроном та різними пластмасами.

2. організаційно-техніч­ні заходи, такі як своєчасний ремонт, догляд та відповідне зберігання ручного механізованого інструмента,чергування періодів роботи і відпочинку працівників.

3. місцеву та загальну звукоізоляцію, шумовловлюючі екрани, поглинаючі фільтри, глушителі шуму. Загальна звукоізоляція досягається створенням загорож (стін, стель) із звукопоглинаючих матеріалів (цеглини, бетону, залізобетону). Місцева звукоізоляція здійснюється у вигляді боксів, де розміщують окремий агрегат чи технологічну лінію, використовують звукоізолюючі кабіни із цегли. Акустична обробка приміщень застосовується для зниження рівня шуму, відбитого стінами.

4. архітектурно-будівельні і планувальні рішення при проектуванні та будівництві промислових споруд.

5. засоби індивідуального захисту (навушники, заглушки для вух (вушні вкладиші) та ін.).

Працівники, які направляються у цехи з високим шумом, повинні обов’язково проходити медичні огляди, а під час праці для профілактики профзахворювань — профілактичні медичні огляди не менш одного разу на рік. Такі огляди допомагають своєчасно виявити зміни у стані здоров’я і запобігти профзахворюванню.

3.3 Виробничі випромінювання

3.3.1 Іонізуюче випромінювання

Іонізуючим є будь-який вид випромінювання, взаємодія якого із середовищем спричиняє виникнення електричних зарядів різних знаків.

Проникаючи до організму людини та проходячи через біологічну тканину, воно призводить до загибелі клітин, порушує функції центральної нервової системи, що, у свою чергу, викликає порушення функції заліз внутрішньої секреції, зміни судинної проникності. Внаслідок цих змін порушується нормальний перебіг біохімічних процесів та обмін речовин, що призводить до променевої хвороби.

Діючи на шкіру, іонізуюче випромінювання викликає опіки або сухість, випадіння волосся, під час дії на очі — катаракту.

Захист від іонізуючих випромінювань забезпечується такими засобами та методами:

― ізоляцією або захищенням джерел випромінювання за допомогою спеціальних камер, огорож, екранів;

― обмеженням часу перебування персоналу в радіаційно небезпечній зоні;

― відділенням робочого місця від джерел випромінювання;

― використанням дистанційного керування;

― застосуванням приладів сигналізації і контролю;

― використанням засобів індивідуального захисту.

Прилади для вимірювання

У радіаційній безпеці використовують радіометри, дозиметри та спектрометри.

Радіометри - це прилади, призначені для визначення якості радіоактивних речовин (радіонуклідів) або потоку випромінювання.

Дозиметри - це прилади для вимірювання потужності експозе­ційної або поглинутої дози.

Спектрометри використовують для реєстрації й аналізу поглинутої дози, а також ідентифікації випромінюючих радіонуклідів.

3.3.2. Електромагнітне випромінювання

Електромагнітне випромінювання — це процес утворення віль­ного електромагнітного поля, що випромінює заряджені частинки, які прискорено рухаються. Його головними джерелами є телевізійні передачі та радіолокаційні станції, пристрої сотового й інших видів радіозв’язку, високовольтні мережі електропередач, комп’ютерна техніка тощо.

Ступінь біологічного впливу електромагнітних полів на організм людини залежить від частоти коливань, напруженості та інтенсивності поля, тривалості його впливу.

Підвищений рівень електромагнітних випромінювань шкодить здоров’ю людини. Від цього страждає передусім нервова і серцево-судинна системи, виникають головний біль і перевтома, знижується точність робочих рухів, порушується сон. Електромаг­нітне випромінювання викликає зміни тиску крові, гіпотонію або гіпертонію.

Захист від електромагнітного випромінювання здійснюється за такими напрямами:

― завдяки дистанційному контролю і керуванню в екранованому приміщенні. Захистні властивості екранів базуються на ефекті послаблення напруженості електричного поля в просторі поблизу заземленого металевого предмета. Екрани виготовляються у вигляді металевої сітки, розміщеної між екранним простором та джерелом електричного поля;

― організаційними заходами (проведенням дозиметричного контролю, медичних оглядів, додатковою відпусткою, скороченням робочого часу);

― застосуванням засобів індивідуального захисту (окулярів, шоломів, рукавиць, спеціального взуття, спецодягу).

3.3.3 Випромінювання оптичного діапазону

До випромінювань оптичного діапазону відносять електромагнітні поля інфрачервоного та ультрафіолетового діапазонів, а також випромінювання оптичних квантових генераторів (ОКГ) – лазерні випромінювання.

У виробничих умовах має місце ультрафіолетове випромінювання, джерелами якого є електродугове зварювання, плазматичне обладнання, газорозрядні лампи тощо.

Дія його полягає в порушенні поділу та загибелі клітин. Великі дози випромінювання можуть призвести до уражень шкіри та органів зору.

Виділяють наступні засоби захисту від ультрафіолетового випромінювання:

― екранування джерел випромінювання;

― загородження робочих місць щитами, ширмами, спеціальними кабінами;

― застосування індивідуальних засобів захисту (спецодягу, спецвзуття, захисних окулярів, рукавиць).

Інфрачервоне випромінювання (теплове) виникає скрізь, де температура вище абсолютного нуля, і є функцією теплового стану джерела випромінювання. Більшість виробничих процесів супроводжується виділенням тепла, тепло виділяється виробничим устаткуванням і матеріалами. Нагріті тіла віддають своє тепло менш нагрітим трьома способами: теплопровідністю, тепловипромінюванням, конвекцією.

Лазерне випромінювання має місце у техніці, медицині. Зараз нараховується більше 200 галузей застосування лазерного обладнання. Вони використовуються в дальнометрії, системах передачі інформації, телебаченні, спектроскопії, в електронній та обчислювальній техніці, при забезпеченні термоядерних процесів, біології, медицині, у металообробці, металургії, при обробці твердих і надтвердих матеріалів, при зварювальних роботах і ін.

Розширене застосування лазерних установок у різних галузях діяльності людини сприяє залученню великої кількості працівників для їх обслуговування. Поряд з унікальними властивостями (спрямованість і величезна щільність енергії в промені) і перевагами перед іншим устаткуванням лазерні установки створюють певну небезпеку для здоров'я обслуговуючого персоналу.

Принцип дії лазерного випромінювання заснований на використанні змушеного (стимульованого) електромагнітного випромінювання, одержуваного від робочої речовини в результаті порушення його атомів електромагнітною енергією зовнішнього джерела.

Найістотніше лазерне випромінювання впливає на очі (ушкоджує сітчатку очей).

Серед засобів захисту виділяють:

― застосування телевізійних систем спостереження за технологічним процесом, захисних екранів;

― системи блокування та сигналізації;

― загородження лазерно-небезпечної зони;

― індивідуальні засоби захисту (спеціальні протилазерні окуляри, щитки, маски, спецодяг, рукавиці).