Програма Української Демократично-радикальної партії

(уривок)

Російська Держава перетворяється на державу парляментарну. Одначе яка б не була конституція демократична, вона тільки тоді дасть людности спромогу мирно розвиватися, коли не буде централістичною. Як забезпечуться права одиниці – громадянина,так саме мусять бути забезпечені ще й права одиниці коллективної – нації, народности. Росія – держава така велика, так багато живе в їй усяких народів, неоднакових і побутом, і культурними, економічними прикметами, що коли до всіх частин держави, до всіх народів, прикладатимуться однакові закони і однакові способи порядкування, то неминуче і закони й способи суперечитимуть справжнім потребам і вимаганням народів і країн. Через те децентралізація мусить бути доведена до того, щоб кожна народність на своїй території мала автономію з правом місцевого краєвого законодавства. Коли тепер не всі, може, частини держави розуміють потребу такого ладу, то в усякому разі основні закони держави повинні забезпечити кожній народности, кожній країні змогу завести собі автономію тоді, коли вона сього забажає.

Таким робом Українська Демократично-Радикальна Партія, обстоючи в справах політичних за глибоко-демократичну державну конституцію, в той-же час розуміє се так, що реформована держава мусить бути федерацією рівноправних автономних національно-територіяльних одиниць Такої автономії вимагає Партія і для свого Українського Народу на всїй тій території, яку він фактично тепер заселює суцільною масою.

Що до справ економічних, то Партія бореться проти всякої експльоатації, від кого б вона не йшла – від людини, громади, краю чи держави, і вважає, що соціялістичний лад, до якого прямує людськість, найкраще забезпечить інтереси людей; через те земля зі всіма її багатствами, всі фабрики, заводи, робітні і всі способи й знаряддя до праці з часом повинні стати спільною народньою власністю. Тим і економічну програму Партія виставляє таку, яка веде людськість до здійснення сього ладу.

Заснована на Вкраїні російській, Партія тут і виявляє свою роботу. Але се не значить, що ми відокремлюємо себе від тих частин нашого народу, які живуть поза межами Росії. Думка про відрізнені частки національного тіла ніколи не може покинути живу націю, – не покине вона й нас і виявлятиметься в наших вимаганнях, у нашій тактиці й політичній боротьбі.