Роль громадських організацій у політичному житті суспільства

Найефективнішою формою самоорганізації суспільства є недержавні громадські об’єднання громадян, що реалізовують інтереси різноманітних соціальних груп.

Відповідно до Закону України «Про об’єднання громадян», об’єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод, тобто для захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів [1].

Громадські організації, відповідно до законодавства України, слід розуміти і розглядати не як окремий ізольований елемент демократії, а як форму, спосіб безпосередньої участі громадян в управлінні; як органічний невід’ємний елемент системи місцевого самоврядування. Діяльність неурядових організацій здійснюється з ініціативи громадян, а не з санкцій чи вказівки уряду, й не має на меті отримання прибутку [4].

В результаті поступового збільшення кількості НГО в Україні, свідками чого ми є зараз, і їх переходу у цілісний громадський рух, формується справжній «третій сектор», співпрацюючи із двома іншими – державним і комерційним. Це надає можливість впливати на формування сучасного ринку соціальних послуг, які нині неспроможні повністю забезпечити ані державний сектор, ані бізнес.

Світовою практикою доведено,що громадські організації мають можливості надавати суспільні послуги краще,ніж державні установи. Вони перебирають на себе все більше функцій, насамперед у соціальній сфері, які донедавна виконували соціальні інституції.

Завданням даної статті є огляд функцій, які виконують громадські організації, та їх роль, яку вони відіграють у політичному житті суспільства.

Для початку варто згадати типології НГО, адже різноманітність класифікацій, а отже цілей, породжує і багатоманітність функцій.

Вивчаючи літературу, присвячену проблемам перспективам розвитку неурядових організацій, можна зустріти їх різні види. М.А. Юдін та А.В. Зотов подають таку класифікацію: 1) організації «взаємодопомоги», які об’єднують людей за принципом спільної проблеми (наприклад, Національна Асамблея інвалідів України); 2) загальних інтересів (Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Служіння заради миру»); 3) організації соціальної спрямованості,що займаються вирішенням проблем певної групи населення (Українське товариство глухих); 4) екологічні (Українське товариство охорони природи); 5) правозахисні (Міжнародний комітет захисту прав людини); 6) організації інфраструктурного типу [3, с. 26].

Базовими цілями громадських організацій є ідеї громадянського миру та ненасильства, побудова правової і соціальної держави, забезпечення прав людини, захист навколишнього середовища та інших демократичних цінностей.

Незважаючи на відмінність організацій у спрямованості власної діяльності на цільові групи (наприклад, людей з інвалідністю, молоді, національних меншин), все таки є спільні методи та цілі, які дозволяють визначити загальні функції НГО, такі як: репрезентація та захист інтересів громадян; забезпечення зв’язку з іншими політичними інститутами і організаціями; заохочення людей до управління державними та суспільними справами; вплив та відповідний тиск на органи влади; досягнення суспільно значущих благ та соціальної справедливості.

Громадські організації є важливими каналами артикуляції, трансляції та відстоювання інтересів громадян і, таким чином відповідають за комунікаційну функцію [3, с. 26]. Так як НГО більш «приземлені» до базових потреб населення, вони є ближчими за інші інститути до реальних індивідуальних інтересів, де значимість дій підтримується і перевіряється через безпосереднє особисте спілкування.

Через організації громадяни встановлюють і опосередковують свої відносини із державою, і навпаки: організації третього сектору цементують взаєморозуміння між державою та її громадянами, беруть участь у вирішенні складних соціальних проблем [5,с.265].

На складних етапах розвитку держав, особливо в час подолання криз, недержавні громадські організації перебирають на себе корелюючу роль, спрямовуючи енергію громадян на творчу діяльність і тим самим знижуючи соціальне напруження в суспільстві.

На міжнародній арені НГО сміливо висловлюють свої погляди, виступають альтернативою урядам у вирішенні складних проблем,оскільки вони більш рухливі, володіють додатковою професійно значимою інформацією, якої часто не мають урядові структури, і є відносно незалежними у своїх рішеннях порівняно із дипломатами, зайнятими у сфері двосторонніх відносин. У деяких випадках НГО беруть на себе їх функції: намагаючись не лише допомогти жертвам війни, а й припинити самі війни – для цього було створено близько 500 груп, зареєстрованих Європейською платформою трансформації та запобігання конфліктам.

Наддержавні НГО є головними у сфері допомоги та розвитку, оперуючи у всіх країнах, без кордонів: це і реалізація проектів і з охорони здоров’я, програми комунального розвитку, а також надання гуманітарної допомоги.

Молодіжні громадські організації тісно співпрацюють із зарубіжними партнерами, національними радами молодіжних організацій країн Європи, Європейським молодіжним форумом.

На жаль, в Україні поки відсутнє чітке правове забезпечення, що є базою існування громадянського суспільства та демократичної держави взагалі і дає змогу належним чином регулювати діяльність і надавати пільговий податковий статус благодійним та громадським організаціям. Також потребує налагодження взаємодія між НГО та державними структурами, діловими колами і міжнародними недержавними організаціями.

Отже, громадські організації великою мірою впливають не лише на становлення громадянського суспільства, а й на демократизацію держави, сприяють налагодженню ефективного соціального діалогу між державою та її громадянинами. Саме вони можуть забезпечити поступальний розвиток громадянського суспільства, сприяти розв’язанню важливого завдання підвищення ефективності комунікації між основними соціальними групами всередині суспільства, налагодженню паритетного соціального діалогу між державною владою і громадянами.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:

1.Закон України про об’єднання громадян // Відом. Верховної Ради України. – 1992. – №34. – Ст.504; №46. – С.427; 2. Матвійчук А.В. Особливості взаємодії держави з громадськими організаціями у ФРН / А.В. Матвійчук // Гілея – науковий вісник. – № 91(12). – С.389-394; 3. Пащенко В.І. Неурядові організації: перспективи розвитку (методологія дослідження) / В.І. Пащенко // Трибуна. – 2004. – №11-12. – С.26 -27; 4. Політологічий енциклопедичний словник / Упорядник В.П. Горбатенко; за ред. Ю.С, Шемчученка, В.Д. Бабкіна, В.П. Горбатенка. – 2-ге вид., доп. І перероб.-К.: Генеза. 2004.-736 с. 409; 5. Хуснутдінов О. Громадський рух та його участь у становленні громадянського суспільства в Україні / О. Хуснутдінов // Вісник Української Академії Державного управління при Президентові України. – 2001. – №3. – С.264-271; 6. Хуснутдінов О. Соціальне партнерство між органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями як можливість і здатність самоорганізації громадян / О. Хуснутдінов // Зовнішні справи. – 2014. – №3. – С.42-45.