Причини ліківідації запорозької Січі

1. Несумісність автономного існування Січі в складі абсолютної монархії, що будувала Катерина ІІ.

2. Знищення Січі, що являлася носієм республіканських ідей у Російській імперії.

3. Опір запорожців захвату земель.

4. Втрата Запорізьким військом свого значення військової сили в боротьбі з турками-татарами після першої російсько-турецької війни 1768 - 1774 р.

23 квітня 1775 р. російський уряд прийняв рішення про знищення Запорізької Січі. Для проведення операції царський уряд послав регулярні війська під командуванням генерала Текелії.

Воєнна операція, що передбачала захоплення Запоріжжя, проходила з 25 травня по 8 червня 1775 р. силами російських військ. 4 червня 1775 р. 20 тис. солдатів і офіцерів готувалися до штурму, але на настійну вимогу архімандрита Володимира Сокольського 3 тис. запорізьких козаків здалися.

Січ була зруйнована, архів, скарбниця (400 тис. руб.), клейноди були вивезені в Санкт-Петербург. Останній кошовий отаман П. Калнишевський (1690-1803, Соловки), писар Іван Глоба, суддя Петро Головатий були арештовані, їхнє майно, череди худоби й коней реквізовано.

3 серпня 1775 р. був виданий імператорський Маніфест про знищення Запорізької Січі.

Після знищення Запоріжжя українське козацтво розпалося на три гілки:

· Частина козаків (5 тис.) пішли в Османську імперію, де заснували Задунайську Січ, 1775 - 1825 р.

· Частина козаків була переведена в статус чорноморського козацтва, а після останньої російсько-турецької війни була переселена на Кубань, де заснувала кубанське козацтво.

· Частина козаків була переведена в розряд державних воєнних поселенців і переселена в райони північної України.

Частина козацької старшини за службу одержали землю в користування, що, фактично, перетворило їх у феодалів. Бідні козаки стали потрапляти в кабальну залежність до нових землевласників.