Ви не зможете завжди бути зрозумілим

Так само, як ви не можете розуміти іншого до кінця, так і він не здатний розуміти вас. Вам часто незрозумілі вчинки вашої дружини (чоловіка), ваші діти все життя підносять вам сюрпризи, політики говорять речі, в які ви не можете повірити, - здається, всі навколо змовилися і будуть розчаровувати вас до тих пір, поки Земля буде обертатися. Проте розчарування - не найстрашніше, що супроводжує прагнення до постійного розуміння. Таке прагнення дуже скоро приводить до закріпачення. Ось кілька думок, з якими мені хотілося б ознайомити вас для того, щоб навчити діяти спокійно.

Іноді корисно не звертав уваги. Вчіться ігнорувати деякі речі. Не варто занадто болісно реагувати на якості і вчинки людей, які здаються вам незрозумілими, але, в принципі, мало вас зачіпають. Просто забудьте. Якщо вам не подобається вечірка, ви можете сказати самому собі: "Всі навколо відчувають себе зобов'язаними вести марні розмови. Це не моє, але я спокійний і тому задоволений." Ви можете піти або насолоджуватися своїм спокоєм - ні те, ні інше не повинно вас обтяжувати. Однак нерозумно піднімати шум, вдаватися до образ, намагаючись вивести всіх на чисту воду. Ви просто зіпсуєте настрій собі та іншим, так нічого і не довівши. Потрібно лише знизати плечима і сказати: "Ну і що?" І ви - господар становища. Коли ви навчитеся тримати свої почуття при собі, вам не потрібно буде брехати, і ви придбаєте одну з необхідних якостей розкріпаченої людини.

Ображатися - ОЗНАЧАЄ БУТИ ЗАКРІПАЧЕННЫМ. Ніколи більше не ображайтеся. Не піддавайтеся провокаціям з боку інших і не приймайте близько до серця те, що звикли вважати "образливим". Якщо вам не подобаються чиїсь вчинки, не звертайте уваги. Якщо ви постійно роздратовані і повторюєте: "Як він посмів сказати це?", "Яке він мав право так зі мною чинити?" або "Я не можу спокійно дивитися на цю дикість", значить, ви обмежені поведінкою інших і віддаєте свою емоційну рівновагу в руки людей, які вам не подобаються. Не звертайте уваги, спробуйте знайти інший вихід, запитайте себе врешті-решть, настільки це нестерпно. І якщо можна щось змінити, всіма силами постарайтеся зробити це. Але не варто ставати жертвою, ображаючись і дратуючись.

ЗВИЧКА ПОСТІЙНО З'ЯСОВУВАТИ ВІДНОСИНИ МОЖЕ ПЕРЕТВОРИТИ ВАС В ЖЕРТВУ. Регулярне "опрацювання" своїх взаємин з кимось, наприклад, з родичами, є більш невротичним заняттям, ніж вам може здатися. Дуже часто це вимагає довгих обговорень, спроб зрозуміти мотивації один одного і клятв у постійній вірності. Іноді все це може бути виправдане, але якщо таке "опрацювання" набуває статусу невід'ємної частини взаємин, то воно стає напружене, марне і просто стомлююче. Невже комусь може бути приємно провести весь день на роботі, а прийшовши додому, займатися з'ясуванням стосунків? Подумайте ще раз над тим, що ви втратите, позбувшись від такою безглуздою звички? З усіх відомих мені сімей найщасливішими є ті, члени яких сприймають один одного такими, які вони є, і не прагнуть до нескінченного обговорення взаємин.

П'ятнадцятирічні закохані щасливі не тому, що ще не дозріли. Вони просто дивляться один одному в очі і люблять те, що бачать. Ніяких пояснень і претензій на розуміння. Однак і вони виростуть, знайдуть "зрілість" і після п'яти років шлюбу можуть сказати один іншому: "Чому ти це зробила?", "Ти не такий, яким я тебе представляла!", "Чому ти не робиш того, про що я тебе прошу? "," Тебе не цікавить, чи подобається це мені! ". Згадайте, як часто ви самі називаєте любов "безрозсудною", навіщо ж постійно шукати сенс у поведінці своїх улюблених?

Безсумнівно, постійна готовність розділяти зі своїм супутником всі думки і почуття - чудова якість, але навіщо ж ставити їх комусь в постійний обов'язок? Більшість людей в наші дні схильні надто багато аналізувати відносини з близькими і тому сімейне життя багатьом не приносить задоволення, а одні тільки страждання. Ви і ваш чоловік - дві різні людини і, як би ви не хотіли, ви ніколи не зможете повністю зрозуміти один одного. Чому б не спробувати просто приймати свого супутника таким, яким він є, позбувшись розглядів, аналізування та "проробок" ваших взаємин? Давайте дозволимо кожному бути унікальним. Як сказав Халіль Джебран: "Не будемо душити одне одного в обіймах".

СУПЕРЕЧКА - НЕ КРАЩИЙ ЗАХИСТ. Стара приказка "Милі сваряться - тільки тішаться" вимагає обережного застосування. Існує безліч ситуацій, в яких захопленість спорами легко може привести до обтяженя. Іноді ви можете до хрипоти відстоювати свою позицію, втрачати самоконтроль, не звертати уваги ні на що, вдаватися до насильства і, після всього, називати це нормальним. Але це не нормально!

Відмовтеся від думки, що суперечки - це нормально. Я припуска, що невелика заворушка, не завдавши нікому шкоди, може бути іноді кумедною, але не можна постійно відчувати необхідність у суперечці. Завзяті сперечальники, як правило, - невиховані люди зі злим язиком і нестриманим характером. Кожен з них рано чи пізно перетворюється на жертву.

Якщо ви сперечаєтеся з людиною, яка не розуміє вас, ви дуже скоро побачите, що будь-які ваші аргументи тільки підсилюють нерозуміння і додають противнику ще більше впевненості у своїй правоті. Такий спір тільки підсилює його впертість і вам нічого не вдасться добитися.

Одного разу, виїжджаючи зі стоянки, Хенк бампером зачепив двері іншої машини. З неї відразу ж вискочив господар. Його обличчя було червоним від гніву, він готовий був вступити в бійку. "Що ви собі дозволяєте?" - Він відчайдушно хотів втягнути Хенка в суперечку, щоб скористатися гнівом і виграти цю битву.

Але Хенк втягся у його гру: "Послухайте, я був необережний і неуважний. Я знаю, що ви відчуваєте. Мені теж не подобається, коли хтось стикається зі мною. Якщо є ушкодження, я заплачу".

Спокійна поведінка Хенка розрядило вибухонебезпечну обстановку. Господар постраждалої машини відразу заспокоївся: "Я не знаю, що на мене найшло. У мене був невдалий день. Я розлютився через дрібницю. Тут навіть немає жодної подряпини. Вибачте". Вони потиснули один одному руки.

Мораль ясна. Якщо ви намагаєтеся втягнути когось у суперечку, сподіваючись у чомусь переконати, то в кінці кінців будете переможені ви. Навіть якщо вам вдасться "виграти" жарку дискусію, нервове напруження змусить вас пошкодувати про здобуту перемогу. Перед вами нескладний вибір: або ви будете з піною біля рота доводити свою правоту і заробите виразку, гіпертонію або серцевий напад, або ви відмовитеся від безглуздих суперечок і збережете здоров'я.

БРЕХАТИ - НЕ ЗАВЖДИ ПОГАНО. Цілком імовірно, що, намагаючись порозумітися і заслужити чиєсь схвалення, ви виробили в собі тверду позицію по відношенню до брехні - ніколи не дозволяти собі такої "ницості".

Постарайтеся поглянути на це інакше. Чи не вважаєте ви, що обмежені звичкою говорити правду за всяку ціну? Якщо ви - єврей, то, напевно, погодитеся, що неможливо вижити в нацистськомій державі, відкрито сповідуючи іудаїзм, і опинившись в таких умовах, не треба відчувати обов'язок говорити правду. В екстремальних випадках люди одноголосно визнають, що нерозумно демонструвати виняткову чесність по відношенню до свого ворога. Навпаки, високо цінується вміння всіма засобами обвести його навколо пальця. Таким чином, не можна сказати, щоб ви були проти брехні в будь-яких обставин, ви просто звужуєте коло цих обставин, керуючись тим, що називаєте етикою. Єдине, чого ви прагнете домогтися, так це відшукати вагомі підстави для брехні. Але невже розумно уникати брехні, коли ви знаєте, що правда буде руйнівною для оточуючих? Невже ваші принципи і правила важливіші, ніж люди, яким вони покликані служити? Уважно задумайтеся над цим і запитайте себе, чи не обмежені ви своєю прямотою?

Одна моя клієнтка, якій було шістдесят один рік, прийшла до мене через те, що не могла знайти роботу, незважаючи на свої здібності і кваліфікацію відмінної стенографістки. Вона скаржилася на дискримінацію з боку наймачів, які не погоджувалися приймати її через вік. Коли я порадив їй приховати свій справжній вік і боротися з дискримінацією її ж власною зброєю, жінка зніяковіла: "Але ж це буде брехня!"

Тут я ясно зрозумів, в чому причини її невдач. Цій жінці вже сім разів відмовили в роботі, вдаючись до безжальної дискримінації, проте вона продовжувала обмежувати себе своїм принципом ніколи не брехати. Після довгої розмови мені нарешті вдалося переконати її в необхідності злегка прикрасити істину. Наступного разу, намагаючись влаштуватися на роботу, вона сказала, що їй п'ятдесят п'ять років (до речі, виглядала вона на сорок п'ять) і була прийнята. Їй вдалося продемонструвати свою кваліфікацію і навіть зробити кар'єру. Не позбувшись свого недоречного принципу, вона навряд чи змогла б знову відчути радість трудового життя.

Припустимо, у вас є таємниця, яку ви хотіли б нерозголошувати хоча б просто тому, що це більше нікого не стосується. Але раптом приходить хтось і вимагає розкрити вашу таємницю, вважаючи себе вправі втручатися у ваше особисте життя. Він постарається переконати вас, що приховувати інформацію рівносильно брехні. Однак чи зобов'язані ви відповідати йому? Звичайно, ні. Повинні ви відчувати себе винуватим, кажучи: "Справа в тому, що це вас не стосується"? Як вам бути в такій ситуації? Закон будь-якої країни дає людям право не відповідати на будь-які питання, якщо сказане ними може бути використано проти них.

Люди не завжди можуть зрозуміти вас, - така тема всієї цієї глави. Уважно придивіться до свого сприйняття брехні. Подумайте, чи не обмежили ви себе, надавши оточуючим право маніпулювати вашим обов'язком говорити правду? Невже сказана вами правда допоможе іншим краще зрозуміти вас, якщо принесе їм або вам біль?

Піднімати тему брехні завжди ризиковано, тому що багато хто дотримується жорсткої позиції по відношенню до неї. Вони вважають брехню низькою і гідною осуду навіть тоді, коли є вагомі заперечення. Я не збираюся виступати прихильником безсовісної брехні. Однак, якщо ви стаєте жертвою, розкриваючи особисті таємниці, то я б радив переглянути такий саморуйнівний стиль поведінки. Більше того, якщо брехня є єдиним можлим входом із обмеженої ситуації, не варто боятися нею скористатися. Чи повинен в'язень, що прагне втекти з в'язниці, правдиво відповідати тюремникові на запитання: "Чи плануєте ви втечу?" Аж ніяк. Він збреше, і ви, швидше за все, схвалите його вчинок. Спробуйте поглянути на себе як на в'язня загальної інквізиції і зробіть відповідні висновки. Уявіть собі, що грабіжник запитує, направивши на вас пістолет: "Де ви ховаєте гроші?" Очевидно, що в цьому випадку ви навіть не згадаєте про свою прихильність правді. Не варто дозволяти іншим зневажати собою, використовуючи вашу сліпу вірність істині.