Політика радянського уряду в Україні у 1919-1921рр. «Військовий комунізм»

Стр 1 из 2Следующая ⇒

Тема: Україна у 1919- 1928рр.

План заняття

1. Політика радянського уряду в Україні у 1919-1921рр. «Військовий комунізм»

2. Нова економічна політика та її особливості в Україні.

3. Голод 1921-1923рр.

4..Українізація та її наслідки

Наприкінці листопада 1918 р. було утворено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України, який 29 листопада 1918 р. у м. Суджі (Курська губернія) видав маніфест про відновлення влади Рад в Україні. У цей час в Україні тривають антигетьманські повстання, при владі затверджується Директорія, проводиться окупація військами Антанти Півдня України. Також починають наступ в Україну й радянські війська, які діють успішно і в 1919 р. займають: 3 січня — Харків, 12 січня — Чернігів, 19 січня — Полтаву, 27 січня — Катеринослав, 5 лютого — Київ, 18 березня — Вінницю, 10 березня — Херсон, 15 березня — Миколаїв, 6 квітня — Одесу, а 4–29 квітня — Крим. Тим самим на квітень 1919 р. на більшості території України було знову встановлено Радянську владу.

Політика радянського уряду в Україні у 1919-1921рр. «Військовий комунізм».

Після чергового приходу до влади більшовиків починається створення державного апарату радянської влади в Україні. Держава дістала нову назву — Українська Соціалістична Радянська Республіка, яка була закріплена у першій Радянській конституції УСРР, затвердженій у березні 1919 р. на ІІІ Всеукраїнському з’їзді Рад. Конституція закріпила диктатуру пролетаріату і радянський лад в Україні. Проголошувалося головне завдання — будівництво соціалізму, а також декларувалися скасування приватної власності, проголошення свободи слова, зібрань, союзів, алеь тільки для трудового народу.. Вищим органом законодавчої влади став Всеукраїнський з’їзд Рад та його виконавчий орган — Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК), головою якого з 1919 р. став Г. І. Петровський, що обіймав цю посаду до кінця 30-х рр. Уряд у січні 1919 р. було перейменовано на Раду Народних Комісарів, очолив його Х. Раковський (до 1923 р.). Виборні органи влади — ради — існували переважно в губернських містах, а на місцевому рівні діяли військово-революційні комітети — ревкоми. В умовах громадянської війни більшовики робили ставку на диктаторські органи управління і не поспішали передавати владу демократичним радам. Процес виборів до рад контролювався з боку ревкомів.На селі створювалися комітети бідноти, які виконували ті самі функції, що і ревкоми. До того ж, вони повинні були внести розкол серед селянства й ізолювати заможних селян.В основу політики більшовиків в Україні у цей час були покладені принципи «воєнного комунізму», політичного курсу, який з 1918 р. активно проводився в Росії. Це особливо засвідчили рішення ІІІ з’їзду КП(б)У, який відбувся у березні 1919 р. Сутність політики «воєнного комунізму» становила спроба прискореними темпами перейти до нового комуністичного суспільства. Розгорнулася націоналізація фінансів, транспорту, системи зв’язку і промисловості. У першу чергу націоналізовувалися підприємства цукрової, вугільної, металургійної і машинобудівної промисловості, почалася націоналізація і більш дрібних підприємств. У промисловості затверджувалася система главкізму, саме главки (головні комітети) по вертикалі здійснювали управління підприємствами певної галузі, повністю розпоряджалися їх ресурсами і робочою силою. Тобто в управлінні промисловістю була встановлена жорстка централізація. Робітники за роботу отримували натуральний пайок.Важливою складовою політики «воєнного комунізму» стала продовольча політика більшовиків. 12 квітня 1919 р. декретом ВУЦВК в Україні встановлювалася продовольча диктатура, а саме: була оголошена монополія держави на найважливіші продовольчі товари, якими розпоряджалися лише державні органи, розподіляючи їх у вигляді пайків та ін. Отримували ці продовольчі товари через продовольчу розкладку, за якою все зерно та ін., крім певного мінімуму, селяни повинні були здавати державі за встановленими нею же цінами. На практиці ж забирали, скільки треба було, без будь-якого відшкодування. Приватна торгівля продуктами харчування заборонялася. Тобто продовольча диктатура безпосередньо зачіпляла інтереси селян як дрібних товаровиробників, підриваючи економічну основу їх існування.

Безумовно, така політика радянської влади не подобалася українському селу. Віддавати хліб за продрозкладкою селяни не хотіли, як правило, його вилучали силою продзагони. Це призвело до посилення антибільшовицьких настроїв, селянство почало чинити опір.. Хвиля народного гніву наростала:. Зрозуміло, що повстанський рух послаблював позиції більшовиків в Україні.

Наслідки політики «воєнного комунізму»

• Руйнування системи ринкових відносин; • розрив економічних зв’язків між містом і селом; • поглиблення інфляційних процесів; • активне формування однопартійної системи; • посилення бюрократизації, централізму; • придушення приватної ініціативи; • закріплення в масах психології «експропріації експропріаторів»; • ліквідація станів; • розширення практики «надзвичайних» заходів і масових репресій; • посилення соціального напруження

2. Нова економічна політика та її особливості в Україні.

Відлунням широкого селянського руху в Україні стали масові антибільшовицькі виступи селян у Сибіру, на Уралі, Дону, Кубані, у центральних губерніях Росії.).

Але найбільш серйозним і послідовним було повстання проти радянської влади матросів у Кронштадті навесні 1921 р. Під гаслами «Ради без комуністів», «Геть продрозкладку», «Свободу торгівлі» у ніч на 17 березня 1921 р. триста делегатів X з'їзду РКП(б) і загони червоноармійців штурмом оволоділи Кронштадтом.

Отже, воєнно-комуністичний курс більшовиків на швидкі соціалістичні перетворення опинився під загрозою.

Лише реальна загроза втрати влади, продовжує змусила більшовицьке керівництво усвідомити необхідність зміни політики.

У березні 1921 р. X з'їзд РКП(б) прийняв постанову «Про заміну продрозкладки натуральним податком».

Протягом 1921—1922 рр. формується непівська модель організації економіки. її суть полягала у переході до соціалізму через державний капіталізм в умовах пролетарської держави з допущенням у всі сфери виробництва товарно-грошових відносин.

а ) У галузі сільського господарства неп характеризувався:

— заміною продрозкладки продподатком, розмір якого був меншим. (Продподаток з урожаю 1921 р. визначався в УСРР у розмірі 117 млн. пудів замість накинутої раніше розкладки в 160 млн. пудів.) Продподаток встановлювався до початку сівби і був завчасно відомий селянину. Це посилювало зацікавленість у зростанні продуктивності господарства;

— дозволом селянину продавати надлишки сільгосппродукції через кооперативні організації, базари, ринки;

— дозволом оренди землі та використанням найманої праці.

б) У промисловості неп характеризувався:

— збереженням державної власності на велику і значну частину середньої промисловості;

— денаціоналізацією, масовою передачею в оренду кооперативам, колишнім власникам, іншим юридичним особам дрібних і частини середніх підприємств (у приватну власність вони передавалися неохоче). До того ж, щоб володіти приватним підприємством з кількістю працівників понад сто, потрібний був дозвіл РНК. В оренду ж, як правило, передавали ті об'єкти, які або розвалились, або працювали впівсили. В Україні в оренду було здано 5200 підприємств. Строк оренди, обставлений низкою жорстких умов, не перевищував 5 років, що штовхало орендарів на відповідний стиль поведінки: будь-що одержати швидкий прибуток, а там хоч трава не рости;

— об'єднанням підприємств у госпрозрахункові трести, госпрозрахунок тримався на самоокупності;

— утворенням синдикатів — організацій із закупівлі сировини, планування торговельних операцій і збуту однорідної продукції;

— проведенням децентралізації управління промисловістю, звільненням підприємств від адміністративного контролю ВРНГ;

— створенням Держплану для поточного планування економічного розвитку;

— скасуванням загальної трудової повинності, запровадженням добровільного найму та звільненням робочої сили;

— переходом від зрівнялівки до підрядної зарплати за результатами праці.

в) У торгівлі та фінансах неп характеризувався:

— відмовою від прямого продуктообміну і поверненням до приватної торгівлі, вільної купівлі-продажу як через кооперативні організації, так і на базарах і ринках. У серпні 1924 р. на території СРСР функціонував 266 031 приватний магазин, тоді як державних було всього 6736, кооперативних 8084, тобто приватна торгівля охоплювала 94 % крамниць;

— появою бірж. В УСРР у 1923 р. функціонувало 12 товарних бірж, на яких відбувалися операції з цінними паперами, укладалися оптові угоди;

— проведенням грошової реформи. У жовтні 1922 р. було випущено забезпечені золотом банківські білети — червінці. До березня 1924 р. грошова реформа завершилася;

— запровадженням податків (86 видів) як джерела поповнення державного бюджету, платні за комунальні та інші послуги;

— регулярними держпозиками, відкриттям у 1923 р. перших ощадкас.

НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА (1921—1928)

1. Денаціоналізація частини підприємств, передача в оренду і концесію дрібних і середніх підприємств 2. Продподаток 3. Легалізація торгівлі (приватної, кооперативної, державної) 4. Проведення грошової реформи 5. Розвиток товарно-грошових відносин 6. Створення ринку робочої сили 7. Запровадження процедури добровільного найму і звільнення робочої сили

12 Следующая ⇒

Date: 2016-02-19; view: 671; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...

mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.007 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию