Конгрес встановлює міжнародні зв’язки

Протягом п’яти Ганді, як вважається самоусунувся від безпосередньої політичної діяльності, він ретельно налагоджував зв’язки з різними верствами населення. Махатма Ганді засновує Всеіндійську асоціацію ручного прядіння. Вона об’єднувала десятки тисяч жителів міст і сіл по всій країні. Асоціація не лише пропагувала ручну прядку, але й постачає прядильників – кустарів сировиною. Вся робота асоціації, яку очолює сам Ганді, ведеться під антиколоніальними гаслами. У результаті англійці несуть відчутні торгівельно – економічні збитки. Одночасно триває процес падіння авторитету колоніальної влади.

Внутрішньополітичне становище в Індії розвивалося не ізольовано від загальної міжнародної обстановки. Це добре зрозуміли лідери індійського визвольного руху, і насамперед Махатма Ганді. Він сказав індійцям, щоб вони не розраховували, що свобода раптом прийде до них звідкись ззовні: її необхідно домагатися їм самим. У 1925 році не без його участі на сесії ІНК в Канпуре була прийнята спеціальна резолюція про створення під початком Всеіндійського комітету Конгресу «іноземного департаменту», покликаного захищати інтереси індійців за кордоном, роз’яснювати позицію ІНК щодо британського панування в Індії. Ганді проте, утримується від критики класових відносин всередині самого індійського суспільства, хоча, як і раніше, вважає, що в індійського народу є два вороги – зовнішній і внутрішній. Ганді віддає перевагу загальнонародній боротьбі з першим ворогом – британським імперіалізмом. Дещо пізніше, 1 квітні 1928 року, з цього питання він напише Дж. Неру: «Я дотримуюся однієї думки з вами, що коли–небудь нам доведеться почати рух без багатих людей, без освічених класів, які формулюють громадську думку. Але цей час ще не настав» [18, с.112].

Якось у Ганді запитали, чи не слід замість пропаганди ручного прядіння проводити кампанію проти феодальної експлуатації в селі. Він відповів негативно. Ганді побоювався відштовхнути від руху поміщиків і дрібних землевласників. Така кампанія, на його думку, призвела б до того, що «в потрібний час народ по всій Індії не зміг би виступити в ім’я спільної справи в боротьбі за сварадж» [32, с.169].

До кінця 1927 року внутрішньополітична обстановка в Індії загострилася. Зовнішнім поштовхом до цього стало призначення англійським парламентом комісії на чолі з сером Джоном Саймоном, якій доручалося виробити проект нового закону про управління Індією і вирішити питання в цілому: чи варто розширювати повноваження представницьких установ у країні. Загальне обурення викликало те, що до комісії не був включений жодний індієць.

Ганді пильно спостерігав за діяльністю Неру, і йому не все подобалося з того, що той пропонував. Проте відкрито, на засіданнях ІНК, Ганді не виступив з критикою Неру. За змістом більшість з них не викликало принципових заперечень у Махатми, якщо не вважати пропозиції Дж. Неру про приєднання ІНК до Антиімперіалістичної ліги. Разом з тим Махатма Ганді гаряче схвалював резолюції, що відображали зовнішньополітичну лінію ІНК. Одна з них містила протест проти використання Англією індійських військ в Китаї, Месопотамії і Персії. Мадраська сесія ІНК прийняла спеціальну резолюцію, що викривала загарбницькі плани Англії. У ній вказується, що англійський уряд здійснює інтенсивну підготовку для розв’язання нових колоніальних воєн проти сусідніх з Індією країн. Далі в резолюції говорилося, що в індійського народу немає спірних питань зі своїми сусідами і він бажає жити з ними в мирі. Конгрес захотів від Англії, щоб вона поклала край своїм військовим приготуванням.

Дж. Неру був готовий святкувати перемогу: сесія прийняла запропоновану ним резолюцію про надання Індії повної незалежності. Делегати сесії, піддавшись енергійному натиску Неру, проголосували за неї майже одноголосно. Однак невдовзі автор резолюції і його прихильники з лівого крила ІНК з прикрістю заявили, що перемога була вдаваною: більшість помірних зрозуміли цю резолюцію і тлумачили термін: «повна незалежність» як вимогу надання Індії самоврядування в рамках Британської імперії. Таким чином, резолюція про незалежність хоча і не скасовувалася, але фактично зводилась нанівець.

Ганді був явно розчарований підсумками роботи сесії. Перш за все, його турбували виявившись на сесії відсутність єдності серед делегатів і передчасні, за його оцінкою, спроби зрушити Конгрес вліво. У чому він вбачав небезпеку розколу партії в переддень нового підйому національно – визвольного руху в країні. Багато в чому за таку обстановку у Конгресі Ганді винив Дж. Неру. Справа дійшла до обміну незвичайними для їх добрих відносин різкостями. Дж. Неру вирішив відступити, щоб не допустити розриву з учителем, але керівництво ІНК відхилило прохання Неру про відставку. Ніхто не може достовірно стверджувати, які думки і почуття керували Ганді і його непростих відносинах з Дж. Неру. Безперечно одне: ці два великих подвижника індійської свободи потребували один одного, їх змушувала до цього історична необхідність. Різні за характером і за своїми поглядами про призначення людини, обидва вони цілком присвятили себе служінню своєму народові і готові були віддати життя за свободу Індії.

Після Мадраської сесії в країні одночасно почалося проведення двох політичних компаній. Ліве крило Конгресу на чолі з Дж. Неру і С. Ч. Босом, спираючись на підтримку демократичних організацій робітників, селян, студентів, повело серед населення широку пропагандистську кампанію за надання Індії повної незалежності, за вихід її зі складу імперії. У той же час Неру активно зайнявся роботою по скликанню між партійної конференції, яка повинна була виробити основні принципи майбутньої конституції Індії. Дж. Неру, який був генеральним секретарем ІНК, довелося брати участь в обох кампаніях, хоча він відкрито заявляв про марність розробки «паперової конституції», коли справжнє завдання полягало в завоюванні влади. І в цьому його підхід до проблеми збігався з позицією Махатма Ганді. У конституційному комітеті, який очолював Мотілал Неру, Дж. Неру вніс пропозицію про те, щоб майбутня конституція проголосила країну демократичною республікою. Однак його пропозиція викликала лише роздратування помірних і призвело до сварки з батьком.

Ганді не бере ніякої участі в роботі міжпартійної конференції, вважаючи її марною справою. Обговорення багатослівних доповідей про майбутню незалежність, прийняття резолюції нітрохи не залучали Ганді – він вважав кращим прямі дії. Головне – утримати маси від застосування насильства. Ідеал Махатма Ганді – отримання Індією незалежності «на основі встановлення джентльменського взаєморозуміння з Англією». Лондон не хотів ні в чому поступатися своєю прерогативою одноосібно визначати принципи державного устрою Індії. Конституційні реформісти в Індії були жорстоко ображені.

Революційні настрої в народі наростали. Економічна боротьба робітників все більше перепліталася з їх політичними вимогами. З національно – визвольними рухом проти колонізаторів. До керівництва робітничими організаціями все частіше стали приходити ліві конгресисти, прогресивна молодь, комуністи. Комуністи очолили профспілку текстильників в Бомбеї – «Гірний камгар», що послужив початком утворення прогресивного крила Всеіндійського конгресу профспілок.

Після масового локауту на фабриках Бомбея почався загальний страйк текстильників, яка тривала з квітня по жовтень 1928 року. Піднімалося на боротьбі за свої життєві права й індійське селянство, яке становило 80% населення країни. Давав про себе знати аграрний криза – криза збуту сільськогосподарської продукції. Колонізатори вирішують подолати кризу за рахунок індійських селян – орендарів, різко підвищивши земельний податок.

Ганді виступає з протестом. Він закликає хліборобів округу Бардолі почати сатьяграху, відмовитися від сплати непомірно високих податків. Мирне повстання хліборобів вражає своєю організованістю та бажанням перемоги. Загальне керівництво сатьяграхою бере на себе Ганді. Він щодня публікує статті з настановами в «Молода Індія», дає інтерв’ю, виступає на мітингах. Збирачі податків відбирають худобу, зганяють селян з земель, конфіскують урожай. Забирають за борги домашнє майно. Обуренню селян немає меж, але, слідкуючи за закликами Ганді, вони зустрічають дії влади з мовчазною гідністю. Вони не беруться за кийки і вила – традиційну зброю селян.

На підтримку бардолійських хліборобів з ініціативи Ганді конгрес 12 червня 1928 року проводить «день Бардолі». Мітинги і демонстрації солідарності з селянами Бардолі загрожують перерости в загальнонаціональну сатьяграху. У цих умовах уряд вважає за краще піти на поступки: рішення про підвищення земельного податку скасовується. З успіхом сатьяграхи в Бардолі гандизм остаточно стає офіційною ідеологією конгресу.

Закінчувався 1928 рік, він був насичений конфліктами в промисловості, страйки робітників, заворушеннями селян, студентськими виступами. Для Ганді ж вирішальним у боротьбі була не сама мета, а шлях до неї, для нього підняти моральний дух у індійців. Він вважав, що досягнення людиною внутрішньої свободи це гарантія завоювання свободи всієї нації.

На Калькутській сесії ІНК після палких сутичок між делегатами двох угруповань Ганді запропонував компромісне рішення, яке задовольнило всіх і примирило батька і сина Неру: доповідь Мотілла Неру про конституцію схвалювалась, однак при цьому висунув вимогу. Що якщо до кінця 1929 року англійський уряд не надасть Індії статусу домініону, конгрес поставить собі за мету досягнення повної незалежності і почне Всеіндійську кампанію громадянської співпраці. Сесія конгресу уповноважила Робочий комітет ІНК встановити контакти з представниками інших азіатських народів. Учасники Калькутської сесії направили найтепліші вітання народам Єгипту, Сирії, Палестини та Іраку, висловили свою солідарність з визвольним рухом у цих країнах проти західних імперіалістичних держав. У спеціальній резолюції, прийнятої ІНК в Калькутті, знову засуджувалися військові приготування Англії для ведення колоніальних воєн а Азії.

Підходив до кінця ще один рік, минав термін ультиматуму англійському урядові. Усі дороги вели тепер до чергової сесії ІНК в м. Лахорі, яка повинна була взяти курс на завоювання незалежності через ненасильницький повстання проти колонізаторів. Провінційні комітети конгресу готувалися до перевиборів голови партії. Майже всі вони висловились за обрання Махатма Ганді. Напередодні рішучих сутичок з урядом конгресистів хотіли бачити Ганді не тільки фактичним вождем визвольного руху, а й юридичним главою ІНК. Проте на засіданні Всеіндійського комітету у м. Лахнау Махатма Ганді несподівано для всіх відмовився прийняти пост голови ІНК. Запропонувавши обрати замість нього Дж. Неру.

У переддень Лахорській сесії ІНК Ганді разом з лідерами правих консервативних партій, зустрівшись з лордом Ірвіном, зробив останню спробу знайти якусь основу для угоди з урядом. Зустріч, проте, ні до чого не привела. Для Махатми Ганді це означало, що всі засоби для того, щоб прийти до чесної угоди, були вичерпані.

Залишалося тепер одне – відкрита всенародна боротьба. Конгрес, очолюваний таким рішучим лідером, як Дж. Неру. Був готовий до боротьби. Ганді потрібно було вкласти душу в народний рух. Підгодовувалася друга кампанія співпраці в Індії.