І поезія Закарпаття 20-30-х РР. ХХ ст

У 30-х рр. українська поезія Закарпаття досягла свого вершинного рівня, вийшла на загальноукраїнський рівень. Її прискорений розвиток був зумовлений багатьма чинниками, і не останнім із них був сильний вплив і творчий імпульс з боку празької школи українських поетів. Йдеться насамперед про Спиридона Черкасенка, який з 1923 до 1929 року жив в Ужгороді і фактично став одним із фундаторів нової української літератури на Закарпатті. Він мав великий вплив на В. Ґ-Д., допомагав йому опановувати укр. літ. мову, знайомив із досягненнями укр. поезії.

Так само включився в літературне життя Закарпаття 20-30-х рр. О. Олесь, поезії якого систематично друкувалися у місцевих дитячих журналах і шкільних читанках. У др. пол. 30-х рр. два активні учасники празької школи, відомі укр. поети Леонід Мосендз і Андрій Гарасевич жили й працювали на Закарпатті, у Хусті, учителювали.

У літературному процесі Закарпатської України 20-30-х рр. присутні майже всі поети празької групи – їхні книжки, що виходили в Празі, Подєбрадах, Братиславі, були в закарпатських бібліотеках, їх читала учнівська молодь. Вони ставали зразком для місцевих поетів. Особливо поширювалися книжки О. Олеся, С. Черкасенка, Є. Маланюка, О. Стефановича, Ю. Дарагана, Л. Мосендза, О. Ольжича. Під їх впливом молода закарпатоукраїнська поезія поступово вивільняється від своїх вузько провінційних поглядів і вливається в річище сучасної загальноукраїнської поезії. Молоді закарпатські поети починають друкуватися в празьких укр. виданнях. Вони ніби вливаються в празьку школу укр. поезії. Серед тих, що досягли вершин поетичного розвитку, треба назвати Івана Колоса, Івана Ірлявського, Федора Могіша. Останній заявив про себе лише кількома талановито написаними віршами і далі участі в літературному процесі не брав.

Помітною постаттю в закарпатоукраїнському літературному процесі 20-30-х рр. є поет-пражанин І. Колос (Кошан) (1911-1999). Народився в с. Шандрово Хустського району. Навчався в Берегівській укр. гімназії, закінчив у 1936 р. філософський факультет Карлового університету в Празі. Деякий час учителював на Закарпатті. Єдина збірка поезії І. Колоса «Молоді мої дні», видана 1938 р. в Ужгороді, засвідчила, що її автор – українець-патріот, який послідовно сповідує філософію «чину». Він, як і інші пражани, на основі історичних ремінісценцій творить героїчний міф України, живе ідеалом національної державності. Історією свого життя ліричний герой у поезії «Мій рід» пов’язав степи Наддніпрянщини з Карпатами.

Молоді юнацькі дні, розсіяні весни, полонинські шуми, що дзвенять закликом, карпатські літні громи, стрімкий крок до волі і сміливого творчого чину, до ясних мет, радість молодого життя і боротьби – все це сконцентровано в поезії І. Колоса. Книжка «Молоді мої дні» – нове слово у поетичному розвитку Закарпаття. І. Колос – істинний співець молодості. У своїй збірці він дав психологію молодості, зокрема свого покоління і взагалі молодості як такої. Радісне відчуття, властиве молодим рокам, усе ж не дає забути про суворість доби. У програмному вірші поета «Нехай живе щастя» ліричний герой І. Колоса, – син народу висловлює певність: незважаючи на всі перешкоди, «ми будем, будем жити!»

Водночас І. Колос виявив себе поетом думки, схильним до лірико-філософських медитацій, роздумів про сенс життя, зв’язок поколінь, відповідальність людини перед історією. Він багато зробив для формального оновлення лірики Закарпаття, культивуючи в ній незвичні на той час канонічні форми сонета, октави, елегійних дистихів, удосконалюючи її поетичну мову.

Коли фашистська Німеччина окупувала в березні 1939 р. Чехію, а Закарпатті потрапило під владу Угорщини І. Колос залишився в Празі, працював робітником на заводах, копальнях, до творчості вже не повертався. Гірка емігрантська доля морально зламала поета.

Наймолодшим пражанином став уродженець с. Ірлява на Ужгородщині Іван Ірлявський (Рошко) (1919-1942). Поет здобув освіту в Мукачівській торговельній академії, яку закінчив у 1938 р. На поч. 1939 р. вступив до Карпатської Січі. Після угорської окупації краю змушений був емігрувати. Перебував у Югославії, Німеччині, пізніше перебрався до Праги, де працював у видавництві та брав участь у редагуванні журналу «Пробоєм». Восени 1941 р. прибув до окупованого Києва, де спільно з О. Телігою, І. Рогачем та ін. організовує літературне життя. Та на початку 1942 р. разом з іншими письменниками й журналістами арештований і розстріляний гестапівцями 20 лютого в Бабиному Яру.

Поетичні збірки І. Ірлявського «Голос Срібної Землі» (1938), «Моя весна» (1940), «Вересень» (1941) видано в Празі. Тут же вийшла посмертна збірка поета «Брості» (1942). Як і Колос, І. Ірлявський увійшов у літературу яскравим неоромантиком, співцем героїчного покоління національно свідомої закарпатської молоді, ідеалом якої була вільна незалежна Україна. І. Ірлявський розширює простір духовного життя суб’єкта за рахунок розкриття його інтимного світу, вводить нову на закарпатському ґрунті форму ліричного циклу та поеми автобіографічного звучання («Срібна Земля», «Вінок», «Вересень»).

Вагомий соціальний зміст, тонкість малюнка, ніжність настрою, спокійна дикція віршів І. Ірлявського засвідчують широкий діапазон таланту поета, якому не судилося досягти своїх вершин. Його творчість виросла з могутніх народнопоетичних традицій і вписалася в контекст всієї української поезії першої пол. ХХ ст. Барвистий селянський побут з його святами і буднями, поезія хліборобської праці, неповторні краєвиди південних схилів Карпатських гір, буяння молодих сил, що в умовах чужоземного панування тягнуться до дії, знань і кращого життя – все це знайшло художнє втілення в збірках І. Ірлявського.

У дусі поезії празької школи І. Ірлявський декларує життєву програму свого покоління молоді: це «Велика Україна – найкращий цвіт дозрілої мети» («Ми»). Поет свідомий історичної ролі цього покоління, його безпосередньої участі в розбудові укр. державності.

І. Ірлявський оспівав і оплакав героїв Карпатської Січі. У поезії «Де Чорногора» звучать слова болю за полеглими січовиками, а в той же час і надій на продовження їх справи. В одному з останніх своїх віршів І. Ірлявський склав «пам’ятник-пісню» всеукраїнським державницьким поривам, які «квітом-євшаном» жили в народі, спалахували «вічно-сяйвним Базаром, духом ясного Мазепи» («Пам’ятник»).