Професійна орієнтація студентів

Нервова системи керує діяльністю всіх інших систем організму та їх частин, забезпечуючи його функціональну єдність і цілісність.

Найістотніша функція нервової системи полягає в тому, що вона зумовлює взаємодію між організмом і зовнішнім середовищем.

Нервова система людини умовно поділяється на два основних відділу: соматичний і автономний.

Соматичний відділ нервової системи керує поперечносмугастою мускулатурою скелета і деяких внутрішніх органів (язик, гортань, глотка, піднебіння, шкіру), автономний (вегетативний) відділ іннервує всі внутрішні органи (травну, дихальну і сечовостатеву системи, залози і гладкі м’язи), а також серце і кровоносні судини. За морфофункціональними особливостями автономний відділ нервової системи поділяють надві частини: симпатичну і парасимпатичну. У кожній з цих частин є центральний та периферійний відділи.

Автономний (вегетативний) відділ нервової системи, як і соматичний перебуває під контролем кори півкуль кінцевого (великого) і є відцентровою (ефекторною) ланкою в механізмі регуляції живої системи. Соматична (ефекторна) і автономний відділ періферійної нервової системи мають морфологічні і функціональні відмінності:

1. Соматичні рухові волокна іннервують скелетну мускулатуру, а автономні – серце, гладкі м’язи і залози.

2. Соматичні нервові волокна виходять з стовбура головного і спинного мозку рівномірно – посегментно.

Ця сегментарність зберігається і на периферії. Автономні нервові волокна, навпаки, виходять тільки з чотирьох відділів центральної нервової системи: середнього мозку, довгастого мозку, спинного мозку від сегментів Th₁-L_III i S_II-IV. Перші дві ділянки об’єднують в краніобульбарний відділ, а в спинному мозку розрізняють відповідно тораколюмбальний і сакральний відділи. Відсутність сегментарності – одна з відмінностей автономного відділу нервової системи від соматичного.

3. Інша відмінність стосується способу зв’язку з робочити органами. Тіла ефекторних соматичних нейронів містяться в передніх стовпах сірої речовини спинного мозку. Їх відростки – аксони проходять в складі передніх спинномозкових корінців досягаючи скелетних м’язів.

Нервові відростки – аксони автономних нейронів, які виходять з вищеназваних відділів центральної нервової системи, не досягають безпосередньо робочого органу, а перериваються у відповідному автономному вузлі де переключуються на другий нейрон. Відросток цього нейрона досягає периферії і вступає в зв’язок з робочим органом.

Отже, автономні (вегетативні) нерви можна поділити на дві ділянки: довузлову (прегангліонарну) і завузлову (постгангліонарну).

4. Рухові соматичні нервові волокна, мають добре розвинену мієлінову оболонку, а автономні (вегетативні) волокна її не мають, або вона зовсім тонка.

Серед морфологічних відмінностей двох відділів автономної частини періферійної нервової системи можно відзначити такі:

1) Центри частин автономної нервової системи розміщені у різних відділах центральної нервової системи: симпатичної частини – у тораколюмбальному відділі спинного мозку, а парасимпатичної частини – у краниобульбарному і сакральному відділах.

2) Довузлові (прегангліонарні) нервові волокна парасимпатичної частини автономної нервової системи довші заузлові (постгангліонарні) волокна, симпатичного відділу нервової системи, в якій довшими, як правило, є завузлові волокна.

3) Периферійна частина симпатичної нервової системи існує самостійно у вигляді окремих нервів і може бути виявлена препаруванням. Натомість всі парасимпатичні нервові волокна, йдуть переважно у складі тих чи інших черепно – або спинномозкових нервів разом з соматичними та симпатичними волокнами.

4) Симпатична система представлена в усіх органах та тканинах тіла, проникаючи туди разом з судинами, а парасимпатична іннервує тільки нутрощі. Парасимпатичних волокон не мають: надниркові залози, селезінки, потові залози та м’язи-підіймачі волосся шкіри.

Знання будови автономної частини периферійної нервової системи, поділ її на парасимпатичний та симпатичний відділи є важливими для топічної діагностики і вибору методу лікування у клінічній практиці, бо розлади у взаємодії двох відділів автономної частини периферійної нервової системи призводить до появи різних захворювань внутрішніх органів.