Право як екзистенція 2 page

Отже, текст, у тому числі юридичний, містить у собі окрім яв­но виражених понять, чітко виділених одиниць інформації, ще й-неявне, неформальне знання, є транслятором традиції, специфічно­го дискурсу, який не може бути зрозумілим для неносія цієї тради­ції, який перебуває за межами цього дискурсу.

Саме ця ситуація властива нормативно-правовим текстам. Орі­єнтація законодавця на фахівця-юриста зумовлюється передусім практичною необхідністю підтримання пануючої в суспільстві тра­диції юридичної діяльності, парадигми правового мислення, в якій відображено увесь досвід осмислення й оперування з соціально конфліктними ситуаціями, досвід розв'язання правових спорів і сам неформальний механізм накопичення й передачі цього досвіду. Формулювання текстів поза межами цієї традиції загрожує її втра­тою і дисфункщональністю права як соціального інституту. "Мовні

Гргоин И. Текст права. (Опыт методологического анализа конкурирующих теорий} -Ташшн:ЭЭСТИРААМАТ, 1983.-С. 54.

Sousa е Brito J.de. Hermeneufflc und Recht // Ztschr. der Savigny-Stiftung for Rechtsgeschichte. - Weimar, 1987. - Bd 104. Romanistische Abt - S. 596-619.

традиціоналісти, - зазначає С.В.Льозов, - приймають це положення як саме собою зрозуміле й на ньому грунтують свій головний аргу­мент: перервання у спадковості узуса призведе до непослідовних і непередбачуваних судових рішень-.¹

В юриспруденції можна знайти чимало прикладів специфіч­ного розуміння фахівцями термінів, виражених загальновживани­ми словами, принципово відмінного від їх розуміння в повсякден­ному житті; Так, просте слово "власність", наприклад, "у різних випадках його вживання означатиме насправді різні поняття",² не кажучи вже про випадки лексичних еквівалентів у різних мовах. Недаремно відзначають дослідники герменевтичних проблем пра­ва, що "немає більш вірного шляху не зрозуміти закону, як прочи­тати його дослівно".³ V

Отже, коли розглядати право на рівні його текстуального ви­раження, то вже тут можна виявити одну з фундаментальних пра­вових антиномій суто герменевтичної природи: з одного боку, пра­вові тексти повинні бути чіткими, однозначними і ясними для ро­зуміння їх максимальною більшістю громадян-суб'єктів правовід­носин, з іншого боку, реалізація сформульованої вимоги призвела б до переривання встановлених у суспільстві традицій правозасто-совчої практики і юридичного мислення, що забезпечують безпе­рервність і стабільність функціонування правової системи. І в пер­шому, і в другому випадку, щоб "модель юридичної герменевтики дійсно виявилася плідною",⁴ основним засобом розв'язання даної суперечності є використання всього герменевтичного інструмента­рію сучасної юридичної (і, звичайно, філологічної) науки, техніки тлумачення правових актів. Іншими словами, розуміння текстуаль­ного нормативного матеріалу неминуче передбачає гносеологічні, чисто пізнавальні процедури інтерпретацшного плану, що переко­нливо свідчить про постійне функціювання в структурі права спе­цифічної герменевтичної константи, яка за своєю природою є суто пізнавальною. Суб'єкти права, чи то пересічний громадянин, чи професійний юрист (останній ще більшою мірою), постійно виму­шені здійснювати інтелектуальні інтерпретаційні дії, без яких вони просто неспроможні використати нормативний матеріал для своїх практичних цілей. Отже, "гносеологічний аспект сприйняття права

¹ Лёзов СВ. Юридические понятия и язык права...- С. 60.

¹ Катков В.Д. Juriprudentiae novum organon. (Реформированная общим языковедени­ем логика и юриспруденция). Т.1. Цивилистика. - Одесса, 1913. - С. 212; див. також: Витрянский В. Вопросы собственности: судебное толкование // Сов. юстиция. -М., 1993.-№2. -С. 24-27.

³ Murphy A.W. Old Maxim Never Die...// Columbia Law Review. -1975. - № 7. - P. 1301.

⁴ Гадамер Х.-Г. Истина и метод. - С. 402.

224

на його текстуальному рівні"¹ є незаперечним свідченням того, що вказана герменевтична константа є лише специфічною формою загальних пізнавальних процесів у праві, що зумовлюють його функціональну регулятивність. Неможливо уявити собі хоч на мить дію права поза інтерпретаційною ативністю суб'єктів правовідно­син, а отже, й поза інтелектуально-пізнавальною напругою, з нею пов'язаною. Тому вже на рівні законодавчого чи будь-якого іншого нормативного тексту право функціонує саме як пізнавальний про­цес і поза ним втрачає свій регулятивний потенціал. Гносеологічна навантаженість правового тексту свідчить про гносеологічну на-вантаженість права загалом. Тільки пізнавальна інтенсивність пра­вовідносин є формою й умовою їх реалізації саме як правовідно­син. У протилежному випадку вони переростають у нерозв'язувані конфлікти, стають загрозою для інших соціальних відносин і стабі­льності суспільства загалом. Рано чи пізно конфлікти розв'я­зуються, і це відбувається саме за рахунок гносеологічно-інтер-претаційної рефлексії наявного регулятивного потенціалу правові' системи. Свою специфічну роль тут відіграють саме герменевтичні константи правового пізнання. Свою специфічну роль тут відігра­ють герменевтичні константи правового пізнання, які на різних етапах розвитку суспільства характеризуються історично визначе­ними можливостями й особливостями.

Гносеологічний потенціал герменевтичної константи права значно зростає, коли мова йде вже не про правові тексти, а про юридичний дискурс, під яким у вузькому смислі можна розуміти правову комунікацію. Правовідносини - це передусім врегульовані нормами права відносини між людьми, це людське спілкування стосовно прав і обов'язків, це переконання в своїй правоті обо не­винуватості. Вимога або переконання завжди передбачає певну ін­терпретацію відповідних ситуацій, тобто неминуче містить у собі герменевтичні елементи. І якщо факт укладання цивільно-правовї угоди можна вважати таким, що підтверджує відносну однаковість розуміння сторонами умов її реалізації, то під час допиту в кримі­нальному розслідуванні або в судовому слідстві, коли відбувається безпосереднє усне спілкування, (що є особливо життєзначущим для підслідного, для обвинуваченого), тоді найвитонченіша гра і балан­сування смислами у правовій інтерпретації дій суб'єктів стає осно­вною формою здійснення цих юридичних процедур. Саме тут, в екстремальній ситуації правового дискурсу, відбувається справжня динаміка регулятивних механізмів права, і саме тут найбільше про-

¹ Грдаин И. Текст права. - С 25

являється така властивість, як тотальна й фундаментальна залеж­ність їх ефективності від пізнавальної насиченості у формі герме-невтичних процесів. Більше того, герменевтична константа на­стільки істотно впливає на сам хід і результати правового дискурсу, що це дало підстави деяким західним дослідникам взагалі визначи­ти право як "юридичну мову та її наслідки".¹ Головним у слідстві стає інтерпретація, в судовому процесі - переконання сторін, а не виявлення дійсних обставин справи, які використовуються тільки як матеріал інтерпретації. Спеціальні дослідження мовної Сторони ркіномаютних форм юридичної практики своїми результатами про­сто жахають - наскільки визначальним є використання в ній (най­частіше несвідоме) нюансів та герменевтичних закономірностей функціювання мови, нерозривно пов'язаних із соціально-психо­логічними властивостями суб'єктів правовідносин.

Візьмемо для прикладу процедуру допиту. Відомо, що сам ха­рактер питання вже своєю структурою і напрямом значною мірою визначає особливості відповіді. Недаремно у філософії існує принцип, за яким правильно поставлене питання вже містить у собі половину відповіді, а питання, на які немає відповідей, просто по­винні бути переформульовані й правильно поставлені. Цей прин­цип найповніше проявляється у слідчій практиці. Наприклад, Е.Лофтус у своїй праці "Показання свідків"³, викладаючи результа­ти досліджень очолюваної нею групи, констатує, що ці показання значною мірою залежать від характеру сформульованих питань. А саме: у відповідях на питання "З якою швидкістю рухалися маши­ни, коли вони врізалися одна в одну?" завжди цей рух оцінюється вищим, ніж у відповідях на питання з використанням таких слів, як "зіткнулися", або "у момент зіткнення". Неминучим напрошується висновок, який і робить дослідниця, про стилістичний вплив пра­вової комунікації на характер достовірності свідчень.⁴

Приклад інтерпретаційного впливу питань на правові резуль­тати допиту, тобто на здійснення процедури кваліфікації злочину, наводить В.В.Суслов: "Обвинувачений N у здійсненні злочину, пе­редбаченого ст. 118 КК РФ (необережне нанесення тяжкого тілесно­го ушкодження) під час допиту в якості обвинуваченого на питання слідчого, чи був він здатен передбачити, що його дії можуть спри-

¹ Див.: Probert W. Law, language and communication / With a forew. by Lasswell H.D. -
Springfield: Thomas, 1972. - P. 75-79.

² Див.: Белнап Н., Стал Т. Логика вопросов и ответов. - М.: Прогресс, 1981; Войшвил-
ло Б.К., Петров Ю. А. Язык и логика вопросов // Логика и методология научного познания. -
М.: Изд-во МГУ, 1974. - С.147-158.

³flHB.:LoftusE.F.Eyewimesstestimony.-Cambridge(Mass.):Harvardiiniv.Press, 1979. ⁴ Див.: Лёзов СВ. Юридические понятая и язык права...- С. 54.

226

чинити шкоду потерпілому, відповів, що міг би".¹ У ході подаль­
шого судового слідства адвокатом було переконливо доведено суд­
дям, що в даному випадку слідчий мав на увазі уточнення кваліфі­
кації злочину, оскільки можливість передбачення нанесення шкоди
є достатнім для встановлення наявності умислу в діях обвинуваче­
ного. Обвинувачений же оцінював ситуацію абстрактно, оскільки
очевидно, що коли вириватися з захвату з ножем у руці, то важко
при цьому запобігти ушкодження потерпілого. В даному випадку в
обвинуваченого не було мети нанести рану, а просто вирватися з
захвату, щоб втекти з місця події. Проте однозначне питання й од­
нозначна відповідь дозволили слідчому перекваліфікувати злочин з
менш тяжкого у більш тяжке: з необережного нанесення тілесного
ушкодження (ct.114.KK РФ) на умисне нанесення тяжкого тілесно­
го ушкодження (ст. 111 КК РФ).,

Отже, інтерпретаційно-шзнавальні процеси, які відбуваються у правозастосовчій діяльності, мають неабияке значення. Від них залежать долі людей, тому роль герменевтичної константи тут про­являється особливо рельєфно. З цього приводу П.М.Рабінович за­значає, що "положення герменевтики можна застосувати також і для розуміння смислу правозастосувальних актів, яке - порівняно з тлумаченням актів нормативно-правових - має ряд особливостей. Так, якщо з'ясування нормативно-правових актів у процесі їх за­стосування має своїм безпосереднім результатом, як правило, дію інтелектуальну (правозастосувальне рішення), то з'ясування право­застосувальних актів закінчується найчастіше діями фізичними (ре­алізація права). Тому в таких випадках, коли практичному втілен­ню закону в життя передує його застосування, належна реалізація права залежить, вочевидь, від адекватної інтерпретації не стільки нормативного акта, скільки акта правозастосувального."³

Характер правової комунікації часто залежить не тільки від чисто мовних її аспектів. Адже дія герменевтичної константи в процесі тлумачення правової ситуації проявляється як наслідок концентрованого виразу всього комплексу духовно-інтелектуальних і соціально-психологічних особливостей суб'єкта. В акті тлумачення ми отримуємо мікросхему "всього суб'єкта, яким він є", і в цьому розумінні тлумачення завжди екзистенціаль-

но насичене, екзистенціальне за своєю природою. Інша річ, що реа­лізується вона саме через мовну форму, додаючи до цього ще й свої суто лінгвістичні нашарування. Так, за дослідженнями О'Барра,¹ під час допиту свідок, як правило, говорить не так, як у житті, а іншою, правильнішою і вишуканішою мовою, несвідомо намагаю­чись відповідати більш вищому соціальному статусу й використо­вувати манеру розмови, яка б сподобалася слухачеві. Звичайно, ці моменти, які характеризують передусім особу свідка, не мають безпосереднього відношення до істини, але саме вони істотно впливають на рішення слідчого, судді або суду присяжних.

Отже, задіяність у Терменевтичному процесі не тільки мовних, ай суто людських, особистіснихчинників екзистенціального плану ще гостріше ставить гносеологічне питання про природу судового рішення та існуючої змагальної системи судочинства загалом як концентрованого виразу функціювання правової Системи суспільс­тва. Виявляється, що людський фактор, здатність використовувати правила риторики і закономірності психологічного маніпулювання більше визначають характер судового рішення, ніж отримана внас­лідок слідства істина, котра, отже, постає не як об'єктивна істина, а як спецефічна форма конструювання правової реальності. З цього приводу Фр.філбрик зазначає, що "юристи говорять для того, щоб переконувати",² Щоб створити відповідний і потрібний їм образ в очах присяжних. "Можна сказати, що процес, - зауважує П. Рікьор, - це правова переробка насилля засобом перенесення насилля в простір слова й мови (parole et discours) - адже в суді боротьба від­бувається у словесній (de parole) формі".³ Проведеш західними герменевтиками права дослідження вражають впливом використо­вуваного мовного стилю на наслідки судового слідства. Так, вияв­лені деякі їхні типи свідчать, що на суддів і присяжних особливе враження справляють показання, на яких наполягають свідки, ви* користовуючи при цьому "владну мову", впевнено не поступаю-чись протилежній стороні, коли та намагається її перебити. В опо­зиції "владна - безвладна мова" перевагу завжди отримує перша сторона, коли ж у свідка відсутня прямота і настирливість, він ста­вить себе в підлегле становище щодо питаючого, це справляє тіль­ки негативне враження на слухачів. Отже, свідомо можна спрогно-

¹ Суслов В.В. Герменевтика и юридическое толкование // Государство и право. - 1997. -
№6.-С.П8.

² Там само.

³ Рабінович П.М. Герменевтика і правове регулювання // Вісник Академії правових наук
України. - 1999. - № 2. - С. 69; див.: його ж: Проблемы понимания в правовом регулировании
"" -1988.-№5.-С.21-27.

¹ О'Вагг W. Linguistic evidence: Language, power, and strategy in courtroom. - N.Y.: Acad. Press, 1982.

Phflbiick F.A. Language and the law: The semantics of forensic English. - N.Y. Macmillan,

1949.-P. 3.

³ Рикёр П. Торжество языка над насилием. Герменевтический подход к философии права // Вопросы философии. - 1996. - № 4. - С. 32.

зувати, якого мовного стилю треба дотримуватися в суді.¹ Недаре­мно у зв'язку з цим О'Барр зазначає: "Так само, як розв'язання спору за допомогою фізичної сили вигідне більш сильнішому, вре­гулювання за допомогою вербальних засобів дає перевагу тому, хто виявляється здатним сам, або через свого представника маніпулю­вати словами".² З указаних причин судовий процес часто нагадує не процедуру виявлення істини, а дійство, де основним завданням сторін є помістити обвинуваченого й потерпілого у звичний сте­реотип "злодія" та "чесної людини", демонстрацію соціальної де­градації особи та "обряд пониження статусу" з відповідними мо­ральними висновками. Тому вважається, що неявно основним за­вданням суду є не розв'язання конфлікту, а піднесення суспільству певного морального уроку, підтримання прийнятої в супільстві си­стеми цінностей. П. Рікьор як герменевтик дану ситуацію оцінює в більш оптимістичному забарвленні: "Кінцева мета судоврго проце­су та суду {tribunal) як інституту - сприяти суспільній злагоді за­вдяки торжеству мови (langage) над насиллям".⁵

У гносеологічному ж плані судовий процес як наслідок дії вказаних чинників постає специфічною формою конструювання правової реальності з матеріалу двох неадекватних версій події, які намагаються відстояти протилежні сторони. Те, що для звинува­чення в одному Цоказовому в цьому відношенні) процесі вважало­ся "серією садистських зґвалтувань", захистом розглядалось як "таємничий світ сексу". В такій ситуації для суду "розв'язати кон­флікт юридичними засобами - означає внести в ситуацію дещо та­ке, чого не існувало раніше, - авторитетну й таку, що має соціальні наслідки, інтерпретацію. І вироблення цієї інтерпретації часто постає як "спір про слова", який виявляється разом з тим спором по суті".⁶ Інтерпретація ж ніколи не є чисто інтелектуально-пізнавальним процесом, у ній задіяні всі духовні потенціали особи­стості. Інтерпретація завжди життєво значуща, адже саме такого типу ситуації вимагають її від суб'єкта. Включеність у певні відно­сини без відповідної інтелектуальної напруги можливе лише тоді, коли вони вже поінтерпретовані суб'єктом і зрозумілі для нього. Отже, інтерпретація - це завжди екзитенціально-пізнавальна про-

¹ Лёзов СВ. Юридические понятия и язык права...- С. 42-46.

² O'Barr W. Linguistic evidence... - P. 1 1.

Liebes-Plesner T. Rhetoric in the service of justice: The sociolinguistic construction of
stereotypes in an Israel rape trail // Studies of legal discourse / Ed. by Danet B. - Amsterdam
1984.-P. 175. '

⁴ Ibid.-P. 189.

⁵ Рикёр П. Торжество языка над насилием. - С. 34.

⁶ Лёзов СВ. Юридические понятия и язык права...- С. 5 1.

цедура, в якій описування, пояснення і виправдання нерозривно пов'язані між собою. Суб'єкт увесь у своїй інтерпретації. В ній ві­дображається не тільки його розумові здібності, рівень освіти, осо­бливості виховання, а й прийняті ним цінності, розуміння мети і смислу своєї діяльності. Тому тлумачення певної правової ситуації ніколи не може бути чисто об'єктивістським, позаособистісним, воно завжди має. екзистенціально-правову природу. Суддя орієнту­ється не тільки на виявлення істини як основної умови справедли­вого вироку, він водночас відповідальний перед усією правовою системою, яка довірила йому цю престижну посаду, й тому неми­нуче діє у сфері прийнятих у цій системі правових цінностей, тех-ніко-юридичних традицій, оскільки завжди залежний від майбутніх оцінок своєї діяльності колегами, які так само функціонально заан-гажовані системою і дотримуються такої ж корпоративної правової парадигми.

Саме з цих екзистенціального плану причин виявлення істини найчастіше у судовому процесі відбувається саме як конструюван­ня її внаслідок застосування специфічного типу інтерпретаційних процедур. У спеціально проведеному дослідженні Б. Цезар-Вольф показується, що судді, як правило, в процесі розгляду свідчень ви­ходять з перспективи складання протоколу, який має стати осно­вою обгрунтованого обвинувального вироку, тому формується ни­ми з уривчастих, фрагментарних свідчень у єдиний зв'язаний текст, призначений стати специфічною мовною формою офіційної інтер­претації предмета спору. При цьому суддя стратегічно спрямовує сігір, виходячи зі своїх професійних критеріїв, на підтвердження версії, яка йому заздалегідь видається правильною. Істина постає як з'ясування питання про те, що визнавати правовою реальністю не тільки тому, що вона сама собою гносеологічно завжди відносна і не може бути виявлена остаточно в абсолютному значенні, ай тому, що вона є наслідком боротьби інтепретацій і сама постає як свого роду завершальна інтерпретація, що набула офіційного зна­чення. Оскільки інтерпретація, як ми бачили, не може бути чисто інтелектуальною процедурою, а завжди екзистенціальна, життєвоз-начуща для всіх учасників процесу, то й істина як його наслідок не може вважатися суто об'єктивістською за своїм змістом, вона та­кож екзистенціальна і є наслідком особистісного духовно-пізна­вального освоєння і творення реальності як певної смислозначущої

¹ Caesar-Wolf В. The construction of "adjudicable" evidence in a West German civil hearing // Studies of legal discourse / Ed. by Danet B. - Amsterdam, 1984. - P. 193-224; Philips & The social organization of questions and answers in courtroom discotirse: A study of changes of plea in an Arizona court//Ibid. - P. 225-248.

230

цінності. Екзистенціальний характер істини надзвичайно глибоко розкрив у своїх працях М.Бердяєв. "Істина зовсім не є відповідніс­тю в пізнанні реальності, що існує поза людиною, - зауважував він. -...Світ чисто інтелектуальний, світ чисто інтелектуального пі­знання є за своєю сутністю абстрактним, значною мірою фіктивним світом. Істина це зміна, перетворення даної реальності. Те, що на­зивають фактом і чому приписують особливу реальність, є вже тео­рія... Зовсім невірно приписувати Істині чисто теоретичне значен­ня і вбачати у ній ніби інтелектуальну покірливість пізнаючого да­ній ззовні реальності. Не може бути чисто інтелектуального став­лення до Істини, воно неминуче вольове, обираюче. Людина не знаходить Істини, що міститься в речах. Відкриття є вже творче творення Істини.... Істина є творена людиною цінність".¹

Якби спеціально розроблені методи об'єктивістської інтерпре­тації фактів могли однозначно забезпечити виявлення істини, то ніколи б не поставала проблема герменевтики.² А проблема тлума­чення звелася б до суто технічної майстерності оперування з юри­дично значущими фактами і спеціально-юридичною термінологією. Однак істина завжди містить у собі момент недопізнаванності й тому потребує тлумачення. А останнє не може бути вичерпане ло­гічними засобами, тому передбачає розуміння як пізнавально-оці­ночний акт, у якому концентровано реалізується соціально-культурна і духовно-екзистенціальна природа людини. "Право має відповідати тим чинностям, які притаманні природі людини та її ідея",³ - зазначає з цього приводу АХардінг.

Про те, що будь-який герменевтично-правовий акт неминуче зумовлений усією культурно-історичною традицією, до якої нале­жить суб'єкт тлумачення, свідчить наявність двох основних типів інтерпретаційно-герменевтичної діяльності, які відповідають пере­важному їх використанню в англо-американській і романо-німець-кій правових сім'ях.⁴ Проблеми тлумачення нормативного акта чи певної правової ситуації постійно виникають у юридичній практи­ці, але розв'язання вони отримують так чи інакше уже виходячи з історично зумовлених та, як видно, національно визначених тради-

¹ Бердяев Н.А. Истанаи откровение. - СПб., 1996. - С. 21-22.

² Рассел Б. Исследование значения и истины. — М: Идея-Пресс, Дом интеллектуальной
книга, 1999.-С. 204-210.

³ Harding АХ. Justice According to Law //The Rule of Law. - Dallas (Texas), 1961. - P. 53.

⁴ Див.: Грязин ИЛ. К вопросу о герменевтическом подходе в современной англо-
американской философии права // Философские науки. - 1980. ■ № 2. - С. 137-141; його ж:
Текст права... - С.49-82; Титов В., Марченко О., Острога С, Павленко Ж. Юридична
герменевтика з поглвду сучасної формальної логіки // Вісник Академії правових наук Украї­
ни. -1999.-№ 1. - С 168.

цій правового менталітету. Так, для країн англо-саксонського типу характерна позитивістсько-аналітична традиція інтерпретації пра­вових текстів, в якій центральною є проблема їхнього смислу, для країн романо-німецької групи основною є проблема їхнього розу­міння. Звідси інколи виводиться й розрізнення основних понять герменевтики - розуміння й інтерпретації. Якщо герменевтику роз­глядати як "теорію операцій розуміння у їх співвідношенні з інтер­претацією текстів", то необхідно "закріпити слово «розуміння» за загальним явищем проникнення в іншу свідомість за допомогою зевнішнього позначення, - пропонує П.Рікьор, - а слово «інтерпре­тація» вживати стосовно розуміння, спрямованого на зафіксовані у письмовій формі знаки".¹ Зв'язок між ними такий, що "різноманіт­ність інтерпретацій є сутністю герменевтики", а "розуміння утво­рює сутність інтерпретації".²

Різні підходи до проблеми тлумачення, зумовлені національ­но-історичними традиціями, демонструють також і фундаменталь­ний зв'язок і взаємовплив філософської і правової культури зага­лом. Так, для англійської емпіричної традиції був зовсім природ­ним поступовий перехід до різноманітних концепцій позитивістсь­кого типу, які потім трансформувались у сучасну аналітичну філо­софію (інколи її називають лінгвістичною). Для німецької ж тради­ції з її ідеєю системної цілісності природним був перехід від різних форм філософії життя через феноменологічний і екзистенціальний етапи до герменевтики як найсучаснішої фшософсько-синтетичної форми осягнення цілісності смислу тексту, історичної ситуації чи буття загалом. Натомість в англомовних країнах розроблялися ідеї аналітичної філософії права з певними практичними наслідками, а для континентальної традиції пануючою стала юридична герменев­тика як така, що найбільш повно відповідає основним принципам мислення в сфері романо-німецької правової парадигми. Звичайно, було б неправильно різко відокремлювати ці традиції, оскільки у своєму розвитку вони завжди зазнавали взаємного впливу, інколи навіть у межах однієї правової сім'ї. Так, для німецької юриспру­денції XLX ст. переважним було саме позитивістське розуміння права, герменевтична методологія ж розглядається як сучасна фор­ма інтерпретації природно-правового підходу до права.

Як би там не було, на прикладі юридичної герменевтики бачи­мо, що в праві протягом усього його розвитку постійно діють філо-

¹ Рикёр П. Герменевтика, этика, политика. - М.: Academia, 1995. - С. 3-4.

² Там само. -С. 8.

Включеність у герменевтично-правову традицію у широкому розумінні слова логіко-позитивістської, а пізніше аналітичної ме­тодолога ставить принципове питання про гаосеологічні підстави використання логічних методів у праві, логіки загалом і юридичної логіки як специфічної форми правового мислення, зокрема.

ГЛАВА 10 Юридична логіка: логічні константи правового пізнання

Юридична логіка вважається найістотнішим елементом правознавства.

Б.НіЧичерін

У своєму історичному розвитку юридична логіка пройшла де­кілька етапів.¹ Перший пов'язаний з самим її виникненням і відно­ситься до часів Стародавньої Греції та Риму, коли бурхливий роз­виток господарювання неминуче призводив до численних майно­вих спорів і вимагав їх постійного судового розв'язання. Саме цією причиною пояснюється становлення римського права, яке зберігає своє практичне значення й до нині. Судові процеси вимагали роз­витку техніки судових дискусій, уміння вибудовувати виправдальш чи обвинувальні промови, логічної побудови аргументації та пра­вил спростування тощо.² Як свого часу практичні потреби земле-мірства в Єгипті сприяли виникненню науки геометрії, так інтенси­вна юридична практика виступила тут основним джерелом розвит­ку логічної науки, сприяла її виділенню в окрему галузь знань зі своїм власним предметом і законами. Без обов'язкового засвоєння цих знань і відповідних навичок їх застосування неможливо було сподіватися на успішну юридичну чи політичну кар'єру. Судові промови Демосфена, Ціцерона, Плінія Молодшого³ відзначаються бездоганною логічною організованістю й аргументованістю. Отже, на першому етапі логіка хоча й виділяється в окрему науку, але існує і функціонує саме як практичний засіб юридичної діяльності,

¹ Див. Титов В.Д. Історичні взаємозв'язки між логікою та правом. - X., 1994; його ж: Ви­
никнення юридичної логіки у США // Вісник Академії правових наук України. - 1998. - № 4.
- С 129-141.