Ціцерон

Правовий психологізм, властивий багатьом сучасним концеп- права, є наслідком дії низки соціально-історичних і суто нау­кових чинників гносеологічного плану.¹ Це передусім негативна реакція на тотальну експансію в ХЕХ столітті позитивістської мето­дології в праві, яка з погляду її супротивників не тільки нездатна була належним чином реалізовувати принцип справедливості, але й назагал виходила з неадекватного розуміння природи права. Дру­гою важливою причиною був революційний розвиток самої психо­логічної науки, який виявив у структурі людської свідомості нема­ло чинників правового характеру. Концепції Ч.Ломброзо, Л.Й.Пет-ражицького, психоаналітичні теорії З.Фрейда, К.Юнга та ін. неми­нуче підводили до висновку про те, що на функціонування права як соціального інституту істотно впливає дія системи психологічних констант, що відображають специфічну структуру й особливості функціонування свідомості людини.³ Так поступово почали пере­міщуватись акценти у визначенні першоджерел правової матерії від чисто нормативного до гуманістичного, людського.

Сьогодні право трактується передусім як право людини. На­віть якщо взяти узвичаєне позитивістське розуміння права як суку­пності загальнообов'язкових норм, правил поведінки, встановлених і охоронюваних державою і спрямованих на врегулювання най­більш важливих суспільних відносин, всеодно в кінцевому підсум­ку воно спрямовується на людину, намагається організувати її по-

¹ Пешка В. Психологические концепции в современной буржуазной теории правя // Кри­тика современной буржуазной теории права. - М.: Прогресс, 1969.- С. 74-117; Пяхкина С.А. Психологическая интерпретация права в буржуазной юриспруденции XX в. // Право и борьба идей в современном мире. (Критика современных буржуазных концепций права). - М, 1980. -С. 84-89; Синха (СП. Юриспруденция. Философия права. Краткий курс. - М: Академии 1996. - Гл.9. "Психологическая теория права". - С. 196-202; Туманов В.А. О некоторых психологи­ческих теориях в новейшей буржуазной юриспруденции // Советское государство и право. -1955. - № 5; Harris J.W. Legal Philosophies. - London: Butterworths, 1980. - P.93-104.

¹ Broekman J.M. Minimalna zawartosc pozytywizmu: Pozytywizm w prawie і w teorii prawa // Stadia prawno-ekon. - Lodz, 1987. - T. 38. - S. 7-25.

³ Новик Ю.И. Психологические проблемы правового регулирования. - Минск, 1989; його ж: Психологический механизм правового регулирования: структурно-функциональная хара­ктеристика//Актуальные вопросы государства и права. - Минск, 1992. -Вып. 1. -С. 172-176.

ведінку через вплив на її свідомість, волю, почуття. Якщо норми права, закони не торкаються свідомості людини, залишають її бай­дужою, тоді самі вони втрачають усякий сенс, адже регулятивність складає основне призначення правових норм. Не врегульовуючи поведінку людей, норми права самі перестають бути правовими. Так чи інакше, свідомість людини, її психологія і передусім воля людини є безпосереднім предметом впливу законодавства і всієї правової, системи суспільства. Ефективність цього впливу визначає ефектив-ність права загалом, міру його регулятивності та характер правопо­рядку в цілому. Зі сказаного очевидно, що право значно детермінує­ться психологією людини, специфікою сприйняття нею правових ідей і особливостями конкретних механізмів їх реалізації. Якщо право не враховує цього моменту, воно неодмінно починає втрачати і власну специфіку. З іншого боку, якщо право не можна звести до психології, то й без психології право не може бути правом.

В історії правової науки було чимало періодів, коли психоло­гічні концепції природи права виходили на перший план. Наслід­ком таких "психологічно-правових вибухів" стало усвідомлення нерозривного зв'язку психології і права, розуміння того незапереч­ного факту, що психологічний компонент складає одну з найістот­ніших рис, властивостей, ознак, атрибутів самої субстанції права, що механізм і ефективність реалізації права великою мірою визна­чається його психологічними константами.

Та це тільки одна сторона справи, в якій акцентовано увагу на факторах зовнішньої дії права. Іншою, більш важливою стороною є радикальний висновок про те, що саме право породжується психо­логією. Остання не тільки є безпосереднім предметом зовнішньої дії права, а саме право постає як зовнішній прояв внутрішніх пси­хологічних властивостей свідомості людини. Такий висновок істо­тно змінює гносеологічні позиції в дослідженні права: адже зовсім різні справи — розглядати право як об'єктивне явище і як явище, породжене суб'єктивним світом людини. У першому випадку пси­хології відводиться роль механізму адаптації людини до соціально-об'єктивних умов існування, тоді як у другому — право постає як специфічна експлікація суб'єктивного світу, з кута зору якого воно тільки й може бути зрозуміле у своїй сутності.

¹ Новик Ю.И. Социально-псоахологические факторы в психологическом механизме пра­
вового регулирования // Актуальные вопросы государства и права. - Минск, 1992. - Вып. 1. -
С. 185-192; Ойгегоихт В.А. Воля и волеизъявление (Очерки теории, философии и психоло­
гии права).-Душанбе, 1983.

² Новик ЮМ. Психологические аспекты процесса правоприменения//Проблемы социа­
листического государства и права. - Минск, 1989. - С.116-135.

Чим же насправді є право у своїй найбільш глибинній основі — об'єктивне чи суб'єктивне явище?¹ Взаємозв'язок указаних сто­рін важко заперечувати, але яка з них є визначальною? З того фак­ту, що право як зовнішня детермінанта поведінки людини у біль­шості випадків проявляє свою неефективність, а саморегуляція від­бувається скоріше за рахунок узгодження мотивів та інтересів на міжіндивідуальному рівні, можна зробити висновок про первин­ність суб^єктйвно-психологічних чинників у соціальних відноси­нах Але й у загальносоціальному плані право стає автентичним і адекватним тільки з усвідомленням його духовної природи, з розу­мінням його як духовної цінності і як умови духовної самореаліза-ції людини. Право обмежує підсвідомі інстинкти людини, соціалі­зує форми і способи їх задоволення, але воно також створіОе і за­безпечує форми духовної і творчої самореалізації людини. І на рів­ні інстинктів, і на рівні духовності право так чи інакше "зав'язане" на психологію людини. Тому аналіз особливостей людської психь ки^ здійснюваний у психологічній науці, має надзвичайне значення для права як з погляду усвідомлення специфіки своєї природи, так і з погляду оптимізації регулятивно-правових механізмів соціальної саморегуляції. Але так само має значення для психології аналіз юридичної практики, безпосередньо пов'язаної з численною мно­жиною проявів людської психіки в екстремальних ситуаціях з пра­вовим змістом, формування мотивів і підготовка злочину, сам мо­мент скоєння злочину,² розкаяння або переконаність у власній пра­воті, спілкування слідчого й обвинуваченого в процесі слідства, психологія судового процесу і прийняття рішення суддею,³ психоло-

¹ Інтенсивні дискусії з цієї проблеми у радянському правознавстві відбулись у 70-х роках.
Див., напр.: Матузов Н.И. К делению права на объективное и субъективное // Правоведение. -
1971. - № 2. - С. 103-111; Полянская ГЛ., Сагаїр Р.Д. Еще раз о соотношении объективного
и субъективного в праве // Правоведение.- 1972. - № 4. -С. 94-105. Рабинович П.М. Право
как явление общественного сознания (К дискуссии об объективном и субъективном в праве) //
Правоведение. -1972. -№ 2. -С. 106-116; Шаргородский М.Д. Право и объективные законы
общественной жизни (К дискуссии об объективном и субъективном в праве) // Правоведение.
-1972. - № 5. - С. 96-106; Витрук HJB. Об онтологическом статусе объективного и субъектив­
ного права (к дискуссии об объективном и субъективном в праве) // Правоведение. -1973. - №

1. - С. 86-93; Чердаицев А.Ф. Специфика правового отражения // Правоведение. - 1973. - №

2. - С. 100-108; Недбайло П.Е. Объективное и субъективное в праве // Правоведение. -1974. -
№1.-С. 1Ф25."'

² Гшявев ФХ. Вина и криминогенное поведение личности: (Угол.-правовые, криминол.
и соц.-исихол. черты). - М., 1991; Еникеев М.И. Психолого-юридическая сущность вины и
вменяемости//Сов. государство и право. -М., 1989.-№12. - С. 76-82; Кудрявцев В.Н. Гене­
зис преступления. Опыт криминологического моделирования.- М.: Форум-Инфра-М, 1998. -
С. 37-92; Савченко А. Психолого-юридичний аналіз проблеми мотиву злочину // Право
України.- 1998.- № 3- С.82-87; Blackburn R. The psychology of criminal conduct: theory,
research and practice. - Shichester, WMey, 1993.

³ Резниченко HJVL Внутреннее судейское убеждение и правовые чувства // Теория и
практика установления истины в правоприменительной деятельности. Сб. науч. тр.- Иркутск,

гія покарання, — все це лише деякі прояви функціонування психоло­гічних констант у сфері права, які дають надзвичайної ваги матеріал для психологічної науки. Результатом взаємодії психології і права в гносеологічному плані є формування самостійної науки — психоло­гії права,¹ яка і ставить за мету виявлення фундаментальних психо­логічних констант правового пізнання і функціонування права.

Першим, хто принципово поставив питання про психологічну природу права, був професор юридичного факультету університету Святого Володимира — Леон Йосипович Петражицький (1867-1931), загальновизнаний у світовому правознавстві як засновник одного з фундаментальних правових напрямів — психологічної школи права.²

Критики Л.Петражицького звинувачували його в тотальній психологізації поняття права,³ але практично всі визнавали, що са­ме йому вдалось істотно акцентувати увагу на суб'єктивних аспек­тах правової поведінки і правовідносин загалом. Саме завдяки Л.Петражицькому сьогодні вважається, що право - це не чисто об'єктивне явище соціально-економічного, нормативного похо­дження, а й таке, що має суб'єктивну сторону, без урахування якої воно не може реалізуватись і функціонувати як таке.⁴ Те, що право

1985.- С. 12-21; Soulez Lariviere D. Psychologic du magistral institution judiciaire et Jantasmes collectifs // Pouvoirs. - P., 1995. - N 74. - P. 41-54.

¹ Сголяреико А.М. Проблемы и пут развития юридической психологии // Психолоіи-
ческий журнал. -1988. - № 5. - С. 71-81; Новик Ю.И. Теоретические проблемы психологиче­
ского исследования правового регулирования // Проблемы социалистического государства и
права. - Минск, 1989. - С. 3-15; Костицкий М.В. Введение в юридическую психологию. - М.,
1990; Васильев В Л. Юридическая психология. - М.: Юр.лит.,1991; Коченов М.М. Исследо­
вания по правовой психологии // Науч. информ. по вопр.борьбы с преступностью. - М„ 1994. -
№ 147. -С. 32-35; Чуфаровский Ю.В. Юридическая психология.- М., 1995.

² Зорькин ВД. Позитивистская теория права в России. - М.: Изд-во Моск. ун-та.,1978. -
Гл.3. -«Психологическая теория права (Л.И.Петражицкий)». - С. 192-234; Синха СП.
Юриспруденция. Философия права. Краткий курс. - М.: АкадемияД996. - Гл.9
"Психологическая теория права". - С. 196-202; Синютин М.В. Политико-правовая
проблематика психологического позитивизма Петражицкого. - СПб.,1993; Law and Morality
by Leon Petrazicki. - Cambridge,1955; Czepita S. Theory of law and legal policy in the works of
Leon Petrarzycki //Theoretische Grandlagen der Rechtspolitik. - Stuttgart, 1992. - P. 117-121.

³ Джоржикия Н.С. Критика психологической теории права проф. Л.И.Петражицкого. -
К., 1915; Иванов Г.А. Новая теория права и нравственности, её критика и монистическое
понимание этики. - СПб.,1910; його ж: Психологическая теория права в критической лите­
ратуре. - СПб., 1913; Михайлов П.Е. Психологическая теория права перед судом русской
юриспруденции. - СПб., 1910; Полле В. Критика методологических основ теорий права и
нравственности Петражицкого. - СПб., 1912; Liptak S. О krytykach і recenzentach doktryny
Petrazyckiego // Annates Universitatis Mariae Curie-Sklodowska. - Lublin, 1989-1990. - Vol. 36.
- S. 341-350.

⁴ Тихомиров ДД. Психология восприятия моральных и правовых норм, - К.,1978; Ваши
К.В. Leon Petrazycki und Sein Schfller. - Berlin, 1967; Kowalsld J. Psychologiczna teoria prawa і
panstwa Leona Petrazyckiego. - Warsz.,1963; Motyka K. Miejsce teorii Leona Petrazyckiego w
polskiej refleksji teoretycznoprawnej pierwszych lat po П wojnie Swiatowej (1945-1948) // Roczniki
nauk spolecznych. - Lublin,19994/1995.- T.22/23. - S. 37-46; OpalekK. Leon Petrazycki's theory

об'єктивно-суб'єктивне за своєю природою, загальновизнано скь годні саме тому, що раніше Л.Петражицький переконливо довів його суб'єктивно-психологічну сутність. Час знімає абсолютизації (які, до речі, є найефективнішим евристичним пізнавальним засо­бом), і в науці залишаються реальні досягнення пізнання. Серед таких досягнень є формулювання в межах фундаментальних кон­цепцій низки психологічних констант, які постійно впливають на характер правової поведінки індивіда, характер правовідносин у суспільстві й правового пізнання загалом.

«Јаме вплив психологічних констант на процеси правового пі­знання і відповідно правової поведінки досить виразно показано в концепції Л.Й.Петражицького. Він зауважує, що історично (на мо­мент початку XX ст.) в психологічній науці всі категорії елементів психічного життя поділялися на: 1) пізнавальні (відчуття, уявлен­ня); 2) почуття (насолода, страждання); 3) волю (устремління, акти­вні переживання).¹ Але замість традиційної тріади пропонується більш істотна з погляду Петражицькрго класифікація на: 1) одно­сторонні переживання, 2) двосторонні, активно-пасивні пережи­вання, імпульсії або емоції.²

Такий перерозподіл феноменів психічного життя не був пов'язаний з якоюсь понятійною еквілібристикою, а випливав з самої сутності таких якісно відмінних явищ як мораль і право. Ра­ніше ці дуже подібні між собою явища розрізняли за допомогою категорій "зовнішнього і внутрішнього". Право регулює тільки зо­внішні форми поведінки. Так вважає абсолютна більшість юристів і сьогодні, особливо ті, які дотримуються позитивістського погляду на право. За думки не настає покарання.³ Мораль же регулює внут­рішній світ людини. "Правом визначаються... відношення зовніш­ньої свободи, — підкреслював, наприклад, відомий юрист і філо­соф права Б.М.Чичерін, — мораль стосується лише відношення внутрішніх міркувань".⁴ Однак Л.Й.Петражицький довів, що право, як і мораль, не тільки випливає з внутрішнього, психологічного

and contemporary theory of law // Archivum inridicum cracoviense. - Wrodan t. a., 1973,-Vol. 6; OssowriraM.Nonna prawa і nonnamoralnau Petrazyckiego. - Warsz.,1959.

¹ Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. -
Изд. второе, испр. идоп. - Том I. - СПб., 1909,-С. 1.

² Там само. - С. 3.

³ В даному випадку забувається, що й саме покарання можливе тільки при наявності пев­
них думок Вина, як необхідний елемент складу злочину в кримінальному праві, передбачає
ретельний аналіз думок і психічного ставлення суб'єкта до свого вчинку та його наслідків.
Тільки відсутність вини звільняє від покарання. Див.: Волков Б.С. Проблема воли и уголов­
ная ответственность. - Казаго.,1965; Ойгаиаихт В.А. Воля и волеизъявление (Очерки теории,
философии и психологии права). -Душанбе, 1983.-С. 171-206.

⁴ Чичерин Б.Н. Философия права. -М., 1900. -С. 172. '.,■■•

світу людини, але й більш фундаментально вкорінене в її пс.

ніж сама мораль. Остання є лише частковою, "урізаною" форме правового почуття і не відображає так глибоко властивостей і зг номірностей людської психології, як це властиво праву. Оригінал ність, специфіку і новизну зазначеного підходу легко побачити порівнянні з поглядом на співвідношення моралі й права відомої філософа І.Канта. Німецький мислитель вважав право не тіль* похідним від моралі, але й, на жаль, вимушеним доповненням її переконливою демонстрацією кризи моралі й загальної дискред.™ тації людини. Тому він і намагався посилити позиції моралі фор| мулюванням категоричного імперативу ТЇГ відповідною етичне теорією. Натомість для Л.Й.Петражицького мораль є лише по: ною від права, більш слабкою, доповнюючою його формою псі. чного життя людини. Правове почуття відображає фундаменталі природу людини і має атрибутивно-імперативний характер, ральна ж емоція тільки імперативна за своїм складом.³

У чому ж конкретно проявляється специфіка атрибутиві імперативної функції правових емоцій? Саме як відповідь на питання Л.Петражицький формулює обгрунтування психологічі го походження правовідносин, психологічних констант правової пізнання і права загалом. У розробленій ним емоційній теорії mod вів поведінки основною, справжньою причиною будь-яких зови ішгіх рухів тіла і в цілому поведінки людини є емоції чи імпульс Зауважимо, що використання Л.Петражицьким цих термінів як нонімічних не випадкове, воно вказує на досить широке розуміш емоцій не тільки як таких, що охоплюють наслідкове відчуття за волення і страждання, але й як моторних подразників, збуднк™ активної поведінки суб'єкта. Тому акцент у теорії завжди робйть саме на двосторонній активно-пасивній природі феноменів пси ного життя: те, що переживається як емоція, з необхідністю виклиі певні імпульсії. Яскравий приклад активно-пасивних імпульсій

Новгородців ПЛ. Кант и Гегель в их учениях о праве и государстве Два типически* построения в области философии права, - М.Д901.- С. Ш-126; Некрасова МЛ. О сооп ' шении морали и права в философии И. Канта: (По материалам современного итальянско кантоведения) // Веста. Моск. ун-та. Сер. 7, Философия. - М., 1994. - Jfe 1. - С. 21-27; С вьев Э.Ю. И.Кант: взаимодополнительность морали и права - М.: Наука, 1992; Korsg ChrJVI. Morality as freedom // Kant's practical philosophy reconsidered - Dordrecht ete 1989 - ra 23-48; Wenzel VJ. Recht und Moral der Vemunft. Kants Rechtslehre: Neue Literate u neuel Edkkmen // Arch, for Rechts- u. Sozialphilosophie. - Wiesbaden, 1990. - Bd 76, N 2. - S. 227-243.

² Hoffe O. Kant's principle of justice as categorical imperative of law // Kant's practic philosophy reconsidered - Dordrecht etc., 1989. - P. 149-167.

Петражицкий Л Л. Теория права и государства в связи с теорией нравственности.

⁴ Петражицкий ЛЛ. О мотивах человеческих поступков в особенности об этяче мотивах и их разновидностях. - СПб, 1904.

голод, спрага, статеве збудження, переживання яких спонукає до активних дій з метою зняти напругу вказаних емоцій. До того ж іс­нує закон коливання інтенсивності емоцій, які можуть набирати до­сить великої сили, якщо існують перешкоди на шляху до їхньої реа­лізації, їх можна навіть штучно підсилювати для експериментальної діагностики методом протидії або подразнення. Забігаючи наперед, можна навести приклад швидкого розвитку наших правових емоцій у тому випадку, коли порушили наші законні права, вчинили з нами несправедливо (не повернули і не бажають повертати грошовий бор», викрали речі, що належали до нашої особистої власності та ін.).

Існують два основні класи емоцій. Перший, з наперед визна­ченими, спеціальними акціями, Л.Петражицький називає спеціаль­ними емоціями або імпульсіями. Вони здатні на деякий час пере­творювати організм в апарат, пристосований для задоволення пев­ної біологічної функції. У сучасній термінології спеціальні імпуль­сії нагадують звичайні інстинктивні прояви, наприклад, посилене слиновиділення при голоді. Хоча спеціальні емоції здатні тимчасо* во витісняти інтелектуальні й вольові процеси, все одно вони ма­ють не абсолютний, а лише відносний характер. У людини вони відрізняються набагато більшою свободою, ніж у вищих тварин, і визначають лише загальний напрям поведінки. За своєю формою спеціальні емоції можуть бути апульсивними чи репульсивними (відштовхуючими), карітативними (емоційна симпатія) та одіозни­ми (злісні імпульсії, наприклад, почуття ненависті).

Другий і найбільш важливий вид емоцій — це абстрактні або бланкетні емоції, основною ознакою яких є, по-перше, відсутність наперед визначених специфічних акцій, а по-друге, вони визнача­ють характер і напрям нашої поведінки залежно від змісту емоцій, пов'язаних з уявленнями про нашу поведінку (акціонні уявлення). Основними поштовхами нашої поведінки є спеціальні та бланкетні емоції, вважає Л.Петражицький, але правову природу поведінки визначають саме останні.

Бланкетні імпульсії забезпечуються певним складом мотивації, які також поділяються на два основних типи — чутгєво-емоційна та інтелектуально-емоційна мотивація. В першій основну участь беруть уявлення про насолоду і страждання, причому мається на увазі не сама насолода і страждання, а лише уявлення про них у майбутньому (адже емоції, з ними пов'язані, належать до класу бланкетних). Вони можуть мати апульсивний і атракційний, прива­бливий характер, а можуть бути і відштовхуючими, репульсивни­ми, наприклад, коли нами принципово відкидаються ті види насо­лод, які приймаються іншими. Більше того, вказані уявлення мо-

жуть не відігравати ніякої ролі в мотивації (якщо вони не nopo-j докують жодних емоцій у суб'єкта) і не викликати ніяких дій на|| користь реалізації насолоди чи запобігання стражданням.

До інтелектуально-емоційної мотивації належать уявлення т»| інші інтелектуальні процеси, сприйняття, думки, які є джерелом,! відповідних емоцій і породжують певні дії та поведінку, спрямова-І ну на реалізацію цих уявлень. Серед видів інтелектуально-! емоційної мотивації виділяють предметну мотивацію, мотивації процеси та акціонні уявлення. Останні відіграють найважливішуj роль у формуванні правової поведінки, оскільки саме вони» пов'язані з пізнавальними емоційними процесами, зумовлені образами вчинків, майбутньої поведінки і належних дій.

Можливі різні варіанти сполучення акціонних уявлень та апу«і льсивних чи репульсивних емоцій, які виражаються у формі cyrj джень, що заперечуюють чи схвалюють відповідну поведінку. Су* дження, в основі яких лежать такі сполучення акціонних уявлень та- і репульсій чи апульсій, Л.Петражицький називає принципово практ;4 тичними чи нормативними судженнями, а їх зміст — пр* правилами поведінки чи нормами, відповідні диспозиції — нормати? вними переконаннями. "Усі встановлені вищі класи мотиваційних^ процесів, — зауважує автор даної психолого-правової концепції, — є-складними психічними процесами, що утворюються з чуттєвих та' інтелектуальних процесів та емоцій".¹ Отже, ми бачимо, що вже на етапі формування поведінки, коли ще рано оцінювати її як правомір- s ну чи неправомірну, психологічні константи відіграють настільки-визначальну роль, що поява згодом у її сфері такого чинника, які позитивне право, не в змозі перетворити її природу. ШвидшєіЇ об'єктивне право, щоб виконати свої регулятивні функції, змушене І психологічно трансформуватися, ніж навпаки. Більше того, в по­дальшому розгортанні своєї емоційної теорії мотивів поведінки Л.Петражицький показує, що саме позитивне право це не що інше,.1 як результат схильності правової психіки до позитивізації.²

Сукупність чуттєво- й інтелектуально емоційної мотивації по­роджує естетичні чи етичні переживання та імпульси. Якщо естетич­ні зумовлені предметами, явищами, людськими вчинками, які нази-г, вають гарними, прекрасними, тобто "естетично релевантними фак­тами", то етичні — зумовлені емоціями обов'язку, що керують на­шою поведінкою і переживаються нами, особливо у стосунках з на­шими ближніми. Як і інші емоції, зауважує Л.Петражицький, вони І

¹ Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности -
Томі.-СПб., 1909.-С. 21.

² Там само. - С. 175.

для суб'єкта найчастіше непомітні, їм часто-густо протидіють інші моторні збудження і спокуси, які штовхають до іншої поведінки, тобто емоціям обов'язку також властиві великі коливання інтенсив­ності. Саме у випадку протидій, перешкод і подразнення вони ста­ють явними (так звані "напади обов'язку") і піддаються вивченню.

Для загального типу етичних емоцій характерні такі властиво­сті. По-перше, вони мають містико-авторитетний характер, тобто їх дія зумовлюється якоюсь вищою силою, яка стоїть над нами і спо­нукає до певної поведінки. Це може бути "внутрішній голос", або "голюс совісті", який вважається "гласом Божим у людині". Саме таке морально-етичне явище як совість показує на присутність у людині якоїсь вищої сили, що видно з граматичної структури дано­го слова в різних мовах (со-весть (со-ведать) — рос; con-science — франц.; s-шпіепіе — польск.; Ge-wissen — нім. тощо). Про це ж свідчать пеихо-фізіологічні наслідки її неврахування, які проявля­ються у почутті сорому і почервонінні обличчя. Вказане почуття вищого містичного авторитету проявляється в специфічній формі і на філософському рівні: даймоніон у Сократа, існування метафізи­чного "Я" в етичній філософії Канта; у праві — "воля народу" в Руссо, "народний дух" у представників історичної школи права.

Іншою загальною властивістю етичних емоцій є те, що у зв'язку з ними суб'єкт ніби знаходиться у певному стані несвободи, вони стають перешкодою вільного задоволення його потягів і схи­ляють до поведінки, що відповідає етичній емоції. Цю властивість відображають загальновживані слова: "обов'язок" (обв'язаність), воля; у філософії, наприклад, категоричний імператив Канта; у праві — "загальна воля", "воля держави".

Отже, мінімальний склад етичних переживань, які охоплюють мораль і право, утворюється з етичних апульсивних чи репульсив­них моторних подразнень та акціонних уявлень. Але до складу цих актуальних психічних процесів входять також інші важливі пізна­вальні елементи: 1) уявлення обставин, умов, від наявності яких залежить обов'язковість певної поведінки — етично-релевантні факти, які можуть виражатись у формі категоричних або гіпотетич­них суджень; 2) уявлення індивідів, від яких вимагається певна по­ведінка — суб'єктні уявлення; 3) уявлення нормативних фактів, які можуть бути гетерономними, позитивними чи автономними, інтуї­тивними; 4) об'єктні уявлення.¹ Така будова етичних емоцій, що визначає психологічні джерела моральної і правової поведінки. Хо­ча слід зауважити, що для фахівця-юриста цей набір дуже нагадує

¹ Там само. - Том І. - С 47; Том П. - С 319.

загальну структуру правовідносин, яка передбачає об'єкт, з (Приво­ду якого вони відбуваються, суб'єктів-учасників, зміст — відповід-, ні права й обов'язки сторін, юридичні факти, які забезпечують [ "включення" правовідносин, юридичні норми, на основі яких ці; правовідносини здійснюються. Така подібність елементного складу; етичних емоцій і структури правовідносин уже сучасникам Л.Пет-; ражицького давала підстави для звинувачення в тому, що його тео--рія описує не реальну юриспруденцію як таку, а емоції та пережи­вання суб'єкта з приводу своїх юридичних дій.¹ Якщо подібні зви­нувачення і мають підстави для існування (а будь-яка принципово нова теорія завжди в концептуальному плані менш захищена, ніж уже розроблена, стала теорія), то все ж величезною заслугою авто­ра психологічної теорії, на наш погляд, є вййівлення принципової відмінності моралі та права з точки зору їх психологічної структу­ри. В теоретико-правовій науці й сьогодні обговорюється питання про їхній зв'язок, взаємовплив і відмінність між собою. У знамени-тій концепції Г.Кельзена, наприклад, мораль повністю виводиться зі сфери права, там ідеться тільки про чисте право, основною влас^ тивістю якого є нормативність. Але чи мораль не є нормативною і чи право не втрачає від повного ігнорування моралі? У Л.Петра-жицького, навпаки, мораль і право об'єднані єдиним поняттям ети­чних емоцій, але й різниця між ними визначена досить істотно, чіт­ко і конкретно: моральні імпульсії та відповідні норми завжди ма­ють однобічно-обов'язковий, імперативний характер, правові ж — двосторонній, атрибутивно-імперативний характер. Моральна ви­мога щодо того, чи допомагати іншим, чи займатися благодійницт­вом - завжди безадресна, вона робить тільки нас зобов'язаними, ніхто не вправі вимагати від нас увічливості, щедрості, любові. Правова ж вимога завжди пов'язана з обов'язковим наданням нам іншою стороною конкретних, чітко визначених благ, а в протилеж-? ному випадку — права примусової вимоги належного. Тому в право-, вих нормах з необхідністю констатуються права однієї сторони й обов'язки іншої, і навпаки, абсолютно неможливі односторонні пра­вовідносини. Отже, чітко визначається специфіка моралі в її імпера­тивній функції і права в його атрибутивно-імперативній функції.

Головним же моментом у вказаній відмінності є не структурний елемент, а саме психологічний, на чому постійно акцентує увагу Л.Петражицький. "Ми розрізняємо правові й моральні явища за ха­рактером суб'єктивних переживань, а не за якимись іншими обста-

¹ СпекгорскийЕ. К спору о реальности права. - М., 1915. - С. 9.

² Paulson S.L. Kelsen's legal theory: the final round // Oxford j. of legal studies. - Oxford, 1992.
-Vol. 12, N2.-P. 265-274.

винами,"¹ — підкреслював він. Саме правові емоції визначають по­ведінку суб'єкта, а не об'єктивні, позитивні закони. Якщо уявити себе на Марсі, де немає ніяких законів і поліції, що їх охороняють, і у вас раптово якийсь марсіанин вихоплює з рук вашу річ, то ви мит­тєво відчуєте стан обурення і почуття, що марсіанин зобов'язаний повернути річ або ви маєте право відняти її у нього.² Право, за Л.Петражицьким, виникає з правового почуття, яке природно вкорі­нене у психологію людини, зумовлене нею. Правові емоції в своєму складному інтелектуальному комплексі є початком і завершенням різноманітних форм правової поведінки і функціонування права.

' Позитивне, писане право є лише певною, досить обмеженою за обсягом, проекцією правових емоцій. Тому концепції, побудовані на абсолютизації об'єктивних правових явищ (законодавства, дер­жави) Л.Петражицький називає проективними. Якщо якийсь пред­мет чи явище викликають у нас репульсивні емоції, ми називаємо їх жахливими, страшними, грізними; у протилежному випадку —-милими, дорогими, прекрасними. У цих предметів немає вказаних властивостей, ми самі внаслідок наших емоцій наділяємо їх подіб­ними властивостями, вважаючи їх об'єктивно існуючими. Л.Петра­жицький називав їх імпульсивними проекціями, емоційними фан-тазмами. Якщо ж ідеться про уявлення певних дій, які можуть бути здійснені суб'єктом і які в нього також викликають апульсивні чи репульсивні моторні подразнення, то відбувається проекція своєрі­дного процесу, заснованого на вимозі певної поведінки, що не ві­домо звідки виходить. Тому категоричні веління з вищим авторите­том (норми права), які здаються суб'єкту об'єктивно існуючими і зверненими до нього, насправді є лише продуктами емоційної про­екції, емоційними фантазмами. "Реально існують, - підкреслює Л.Петражицький, - лише переживання етичних моторних подраз­нень у зв'язку з уявленнями певної поведінки".³ З ними він пов'язує вчення про природу обов'язків як емоційних фантазмів і "науково-психологічну точку зору, яка виходить з неіснування на­лежних проекційно-фантастичних величин, обов'язків і т.д. і ре­ального існування лише особливих моторних подразнень".⁴

Специфіка правових імпульсій у тому, що їх імперативність не має самостійного значення, як це властиво моральним емоціям, а є

¹ ПетражкцкийЛ.И. Вказана праця. - Том І. - С 51.

¹ Приклад наводиться й аналізується в праці ЛЛетражицького "Очерки философии права". - Вип.1. - СПб., 1900. - С. 21-22.

³ Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. -
Томі.-С. 42.

⁴ Там само. - С. 43.

лише рефлекторним доповненням їх атрибутивної природи. Суб'єкт ясно відчуває й усвідомлює, що конкретно він зо­бов'язаний надати конкретному іншому або, навпаки, інший зо­бов'язаний надати йому. Це відчуття ніяк не можна сплутати із за­гальним характером безадресного морального обов'язку, навіть коли він спрямований на самого суб'єкта.

Отже, Л.Петражйцький стверджує наявність у психіці людини фундаментального, глибинного інтуїтивного правового почуття, яке у формі моторних, апульсйвних чи репульсивних, подразнень дозволяє суб'єкту миттєво зорієнтуватись у суті взаємовідносин з іншим суб'єктом. Це почуття має швидше природне походження, але саме тому воно заповнює весь життєвий простір людини, а не обмежується сферою дії позитивного, об'єктивного права. Вказаній правовій інтуїції властивий імперативно-атрибутивний характер, і вона постає своєрідною психологічною константою у пізнанні суб'єктом природи тих соціальних відносин, у які він вступає. Саме* вона дозволяє розрізнити, які з цих відносин є правовими, а які мо­ральними, естетичними, релігійними. У випадку правових відносин суб'єкт безсумнівно відчуває право вимагати належне йому від ін­шого або обов'язок надати належне іншому. Міра напруги інтуїти­вного правового відчуття вказує на характер перешкод, які стоять на шляху до його задоволення. Чим більша ця напруга, тим силь­ніше суб'єкт переживає почуття несправедливості й активізує свої дії щодо її реалізації. Так Л.Петражйцький повністю ототожнює справедливість з інтуїтивним правовим почуттям і принципово від­носить її до правової категорії, а не моральної, оскільки "пере­живання справедливості суть інтуїтивні, етичні переживання імпе­ративно-атрибутивного типу", а не чисто імперативного. ¹

З інтуїтивним правовим почуттям, яке слугує специфічною психологічною константою в процесі пізнання суб'єктом свого мі­сця і ролі в міжсуб'єктних правовідносинах, Л.Петражйцький пов'язує самостійний, основний і найбільш поширений тип права — інтуїтивне право. Воно протистоїть об'єктивному, позитивному праву, доповнює його, але за своїм обсягом, за охопленням фено­менів соціального життя людини не може бути з ним порівняне, тобто абсолютно перевершує його не тільки за сферою охоплення людських відносин, а й за його значенням. Більше того, позитивне право є лише часткова, хоча й важлива, проекція реально існуючо­го і пануючого в суспільстві інтуїтивного права.

¹ Там само. - Том П. - С 508.

Інтуїтивне право цілком відповідає розглянутим вище психо­логічним характеристикам праворозуміння в теорії Л.Петражиць-кого. Відмінність його від позитивного складається в тому, що останнє грунтується на таких "правових переживаннях, які містять у собі уявлення нормативних фактів", тоді як інтуїтивне право пов'язується з переживаннями, яким не властиве посилання на зов­нішні авторитети.¹ "Саме за наявністю чи відсутністю позитивної підстави треба відрізняти і поділяти норми на інтуїтивні й позитив­ні".² Оскільки інтуїтивне право має природне походження і ширшу сфрру дії, то воно охоплює такі види стосунків між людьми, які ніяк не регулюються позитивним правом, але реально містять у собі розподіл прав і обов'язків, ефективні механізми їх реалізації та інші необхідні ознаки права. Тому сюди відноситься, наприклад, дитяче право, вивчення психології якого може надати важливий матеріал щодо походження і розвитку права загалом:³ У дитячій кімнаті ми можемо спостерігати психічну дію права власності та його захисту (коли хтось відбирає особисту іграшку), договірно-зобов'язального права, коли виконуються різноманітні договори міни і дарування, договори схову (з обов'язком повернути іграшку) тощо.⁴ У дорослих, наприклад, закони не зобов'язують сплачувати програне в карти, але вважається обов'язковим виконання даного боргу згідно з інтуїтивним правом. В основі своїй на інтуїтивному праві базується сімейне право, правила ввічливості, право злочин­них організацій і навіть право померлих осіб, яке позитивно транс­формується у спадкове право і конкретно, наприклад, в інституті legata (заповідального відказу).

Як уже зазначалось, усі вказані інститути позитивного права в теорії Л.Петражицького мають психологічне походження і склада­ють специфічні проекції правових емоцій. У позитивному праві відбувається певна уніфікація психологічних інтуїтивно-правових шаблонів Окремих суб'єктів і, так би мовити, знімається суб'єк­тивізм суб'єктивностей. Такі явища як держава, влада, суд, влас­ність є також у кінцевому підсумку породженням особливостей людської психіки. Так, "державна організація, що є явищем пра-

¹ Там само. - Том І. - С 75.

² Там само. - Том П. - С 340.

³ "Між іншим,- зауважує Л.Петражйцький,- включення психічних явищ цього роду в
сферу наукової уваги і вивчення, спостережне та експериментальне дослідження дитячого
права, його характеру, змісту, розвитку і т. д. - могло б збагатити науку про право цікавими
і важливими фактичними даними і теоретичними положеннями стосовно появи і розвитку
в людській психіці права загалом та окремих його видів і елементів". - Вказана праця. - Том
І. - С 95.

⁴ Там само. - Том І. - С. 95-99.

вової, імперативно-атрибутивної, психіки, розвивається... відповід­но до потреби у надійному і забезпеченому здійсненні атрибутив­ної функції системи правових норм, які наділяють окремих індиві­дів та їх групи певними сукупностями особистих і матеріальних благ і мають службовий щодо відповідних прав характер". Тому й існує "потреба у здійсненні вищої влади, яка б мала у своєму роз­порядженні достатню силу, щоб забезпечити задоволення атрибу­тивній стороні і, евентуально, покарати порушника".² Потреба в наявності такого інституту як суд також пов'язана з атрибутивною природою правової психіки, а саме: з необхідністю авторитетного фіксування відповідних прав і обов'язків суб'єктів. Якщо держава, влада, суд відображають організаційну функцію права, то такий інститут як власність відображає розподільчу його функцію. "Атрибутивній природі правової психіки відповідає функція наді­лення окремих індивідів і груп соціальними благами...".³ Тому вла­сність - це не необмежене панування суб'єкта над річчю, не відно­шення володіння, користування і розпорядження, зауважував Л.Петражицький, а "психічне — емоційно-інтелектуальне -— явище й існує лише у психіці того, хто приписує собі чи іншому право власності". В типовій поведінці власників різноманітних речей і майна ми бачимо прояв дії імпульсивної сили відповідних імпера­тивно-атрибутивних емоцій.

Так поступово, на основі вказаних властивостей психіки лю­дини і як їх розгортання, Л.Петражицький будує картину існуючої в суспільстві правової системи і дає їй відповідне теоретико-психологічне тлумачення. В основі даної системи лежить інтуїтив­не право, яке у формі "усвідомлення справедливості здійснює тиск на тлумачення, застосування і наукову розробку позитивного права і тим самим є (мирно чи революційно) фактором створення, руйну­вання чи зміни позитивного права".⁵ Джерелом права, основою йо­го є внутрішня сфера життя людини. "Право є... явище не зовніш­нього, матеріального світу,.... а явище духовного світу, психічне явище, явище нашої душі".⁶ Як висновок і основний принцип своєї психологічної теорії права Л.Петражицький формулює такий постулат (своєрідне переформулювання знаменитого постулату

Р.Декарта): jus mihi in est, ergo sum — я усвідомлюю в собі право (правові психічні акти), отже, я існую.¹

Сучасні дослідники відзначають чимало недоліків і супереч­ностей у концепції Л.Петражицького. Особливо важко сприймаєть­ся ними те, що автор психологічної теорії права основу його вбачає не в об'єктивному соціальному житті, а в суб'єктивній сфері, у сфері ірраціонального. Значним недоліком концепції є, як вважає­ться, акцентування уваги на формі правових переживань (атрибу­тивно-імперативна) і певна байдужість стосовно їхнього змісту, внаслідок чого у правові переживання включаються не тільки від­носини між дітьми, як ми бачили, але й між тваринами, людиною і богами тощо. Чомусь разом з формальною специфікою права не виділена чітко і його якісна специфіка.³ Недоліком вважається й тотальна психологізація права загалом, яке в теорії Л.Петражиць­кого перетворилося, по суті, в розділ психології, або в юридизовану експериментальну психологію. У зв'язку з цим також підкрес­люється вузькоемпірична методологія, навіть вульгарний емпіризм і волюнтаризм даної теорії.⁵

Водночас з деякими моментами критики не можна погодитись. Не зовсім вірним, на наш погляд, є твердження, що в даній теорії емоції і почуття повністю протиставляються розуму, а саме право тотально ірраціоналізованс.⁶

Така оцінка, звичайно, спрощує реальну схему гносеологічно­го механізму фукціонування права, викладену Л. Петражицьким. Недаремно в основній його двотомній праці про поняття абстракт­них емоцій, інтелектуально-емоційної мотивації, нормативних су­джень, про пізнавальні елементи уявлення об'єктивних, суб'єктив­них обставин і категоричних чи гіпотетичних суджень говориться не менше, ніж про чисті почуття і моторні подразнення. Це свід­чить про те, що правова поведінка в даній концепції тлумачиться, як ми намагалися показати вище, як результат надзвичайно склад­ної взаємодії чуттєвих та інтелектуальних процесів, перші з яких хоча й визначальні, але не вирішальні. Виявлення "аксіом інтуїтив­ного права" лише дозволило зробити висновок про постійне функ-

¹ Там само. - Том І. - С 218.

² Там само.

³ Там само. - Том І. - С. 187.

⁴ Там само. - Том І. - С 190.

⁵ Там само. - Том П. - С 512.

⁶ ПетражицкийЛ.И. Очерки философии права. -Вып.1. -СПб., 1900. -С. 9.

Там само. - С 10.

² Зорькин В.Д. Позитивистская теория права в России. - М.: Изд-во Моск. ун-та,
1978.-С. 203.

³ Синха СП. Юриспруденция. Философия права. Краткий курс. - М.: Издательский
центр "Академия", 1996. - С. 202.

РезуновМ. Марксизм и психологическая школа права. -М., 1931. -С. 75.

⁵ Кисгяковский Б.А. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных
наук и общей теории права. - М.,1916. - С. 264-298.

⁶ Зорькин В.Д. Вказана праця. - С. 203.

ціонування в правовідносинах низки психологічних констант, які
слід обв'язково враховувати у правовій політиці (теорію якої також \
розроблено Л.Петражицьким). Але дія права не зводиться до чисто- і
го функціонування констант, за ними розгортається складний ме»|
ханізм структурних взаємодій елементів іншого плану - інтелекту-'
ального, соціального, інституціонального і т. ін., - що зовсім не за-і
перечував автор даної теорії. Це видно хоча б з висвітленого ним"?
механізму уніфікації індивідуальних суб'єктивних правових інтуї^Ь
цій в об'єктивних позитивних нормах. Отже, очевидно, що Л.Пет*|
ражицькому значною мірою вдалося розкрити найважливіші мо*а
менти складного гносеологічного механізму функціонування прав*";
і ролі в ньому інтелектуально-емоційної константи. Саме тому да-М
ній теорії вдавалося "виживати" в концептуальній боротьбі з інши*
ми аналогічними теоріями і згодом посісти чільне місце в сучасній
гносеології та психології права. '•

Разом з критикою психологічнбї теорії, яка, як бачимо, не зав-*"!
жди була справедливою (чому немало сприяла сама неординарна^ |
особистість Л.Петражицького і радикалізм його поглядів), вислов- ^л
лені ідеї почали поступово проникати в правову науку, утворилася
психологічна школа права, група послідовників пропагувала осно-'
вні принципи і положення розробленої концепції. Навіть прибічни­
ками марксизму була здійснена спроба використати ідеї психологі­
чної теорії в обгрунтуванні диктатури пролетаріату. Так, М.А.Рей-
снер замість індивідуальної психіки в основу права кладе психіку-;
колективу, класу і в такий спосіб обґрунтовує судове свавілля на"!
основі революційної правосвідомості пролетаріату.'..'/

У подальшому теорія Л.Петражицького істотно вплинула на*' розвиток правової думки в багатьох країнах світу, особливло в^г США,² скандинавських країнах.³ її ідеї стали поштовхом для вини-¹ кнення "правового реалізму"- напряму в західній юриспруденції, якому разом зі значними перебільшеннями усе ж таки вдалося ви-¹ явити низку істотних і постійно діючих у структурі правовідносин' факторів психологічного плану.⁴ В останні десятиліття продовжу-' ють виходити монографії і статті, присвячені аналізу основних по-

¹ Рейснер М. Право.Наше право.Чужое право.Общее право. - М.-Л., 1925. - С. 18,20;
див. також: Рейснер М. Теория Л.И.Петражицкого, марксизм и социальная идеология. -
СПб., 1908.

² Pound H. Jurispiudence. - Vol.1. - St. Paul (Minn.), 1959. - P. 344.

³ Olivecrona K. Law as Fact. - Copenhagen, 1939; Ross A. On Law and Justice. - Ber­
keley, 1959.

Чапек И. Теория правового реализма // Протав современной правовой идеологии импе­риализма. - М., 1962. - С. 70-85; Пешка В. Психологические концепции в современной бур­жуазной теории права // Критика современной буржуазной теории права. - М.: Прогресс, 1969.-С. 74-117.

ложень психологічної теорії Л.Петражицького.¹ І вже ніхто не за­перечує, що вона є концептуальною основою психологічного на­пряму в світовому правознавстві, основним і кінцевим завданням якого є розробка теорії стртуктурно-функціональної дії психологі­чних константу процесі правореалізації та правового пізнання.

Не менш важливим з точки зору виявлення онтологічних засад функціонування права є аналіз психологічної природи національно­го чинника в розвитку правових систем. Адже відомо, що разом із тендецією до уніфікації законодавств різних країн на основі загаль-нодрийнятих принципів міжнародного права не спостерігається паралельного процесу нівелювання історично утворених націо­нально-психологічних типів поведінки і праворозуміння,² Розвиток правовідносин тут не приводить до знищення або зменшення наці­ональних особливостей права. Як і раніше, американська, францу­зька, англійська та інші правові системи мають і зберігають своє "національне обличчя" і при наближенні до ідеальної правової держави. Це проявляється в різноманітних аспектах - від державної охорони традиційних монархічних форм правління,³ від збережен­ня законів багатовікової давнини і традиційно-національних рис процесуального права до відсутності чи наявності в правовій сис­темі тої чи іншої країни вищої міри покарання і форм її здійснення (чи то за допомогою електричного стільця, чи гільйотини і т.ін.). Виходить парадоксальна ситуація: розвиток загальнолюдських ас­пектів у правових відновсинах не заперечує їх національних особ-

¹ Ваши К.В. Leon Petrazycki und Zein Schiller. ■ Berlin, 1967; Czepita 8. Theory of law and
legal policy in the works of Leon Peirarzycki // Theoretische Grandlagen der Rechtspolitik. -
Stuttgart, 1992. - P. 117-121; Kowalsld J. Psychologiczna teoria prawa і panstwa Leona Petraiy-
ckiego. - Warsz., 1963; Law and Morality by Leon Petrazicki. - Camhridge,1955; Motyka K. Mie-
jsceteorii Leona Peirazyckiego w polskiej refleksji teoretycznoprawnej pierwszych lat po II wojnie
swiatowej (1945-1948) //Roczniki nauk spotecznych. - Lublin,19994/1995- T.22/23; - S. 37-46;
OpalekK. Leon Petrazycki's theory and contemporary theory of law // Archivum inridicum cracovi-
ense. - Wrodant a., 1973. - Vol. 6.

² Калашников СВ. Некоторые аспекты взаимодействия российской национально-
правовой системы с международным правом // Проблемы самобытности российской государ­
ственности: правовые и национально-идеологические аспекты. - Ростов н/Д, 1996. - С. 50-52;
Корнеев СЕ. Взаимодействие права Европейских Сообществ и национального законодате­
льства Великобритании//Журн. междунар. част, права = J. of intern, private law. - СПб., 1994. -
N 3. - С. 4-27; Мельничук В. Процес тривалий і болісний: Щодо проблеми гармонізації
українського законодавства з європейським // Політика і час. - Київ, 1996. - № 4. - С 8-11;
Doherty В. Community exemptions in national law // Europ. competition law rev. - Oxford, 1994. -
VoL 15, N 6. - P. 315-321; Engel N.P. Die Wirksamkeit europaischenund nationalen Rechts // Aus
Politiku. Zeitgeschichte. -Bonn, 1997. -N 15/16. - S. 33-38.

³ Федорова-Кузнецова И.В. Монархия как традиционный тип власти: (На материале ев­
ропейских стран) // Проблемы политологии и политической истории. - Саратов, 1996. - Вып.
6. - С. 77-79; De l'etat fondations juridiques, outils symboBques //Rev. de synthese. - P., 1991. - T.
112, N 3/4. - P. 327-508; Guery A. L'oeuvre royale: Du roi magicien au roi teclmicien // Debat - P.,
1993.-N74.-P. 123-142

ливостей. Більше того, в декотрих країнах ці особливості культи-': вуються й оберігаються як національне багатство (наприклад, ін-а ститут імператорства в Японії,¹). Як пояснити цей феномен, цю па-§ радоксальну природу розвитку правових відносин?

Пояснення цьому явищу з випливаючими з нього практичі наслідками для України дає сучасна філософська та психоаналітич­на наука.² Згідно з К.Юнгом, який дав широке енергетичне тракту-! вання лібідо як потоку вітально-психічної енергії, несвідоме носил»! не тільки суб'єктивний, а передусім колективний характер (архе-,| тип), має безособистий психічний зміст, корінням тягнеться з гли-| бокої старовини.³ Стосовно націй ця концепція означає, що різ манітні національно-історичні утворення характеризуються досить] сталими, сформованими протягом тисячоліть, несвідомими психо-^ ментальними структурами, які дозволяють говорити про психолог J гічні особливості тієї чи іншої нації. Життя кожної нації характери-1 зується постійним накопиченням національно-психічної енергії (колективне лібідо), яке періодичні вимагає соціальної розрядки; саме у національних формах. Коли на цьому шляху зустрічаються і якісь перешкоди, відбувається, за Юнгом, регресія лібідо, або, в нашому випадку, соціальні катаклізми національного характеру. З тієї ж причини сформована філософія того чи іншого народу має ^: саме національний характер, оскільки є квінтесенцією його культу­ри і не може не охоплювати основні архетипи його мислення і не ' давати відносний інтелектуальний вихід національному лібідо в специфічно понятійній формі.

Саме необхідністю виходу національно-психічної енергії, на­ціонального лібідо і пояснюється культивування в різних розвину­тих країнах національних особливостей форм державного правлін­ня, законодавства і т. д,, разом із орієнтацією на розвиток І збере- J ження гарантій щодо загальнолюдських цінностей, реалізацію їх у правових відносинах.

Формування правової системи в тій чи іншій країні - складний історичний процес, зумовлений тими ж факторами, що й розвиток специфічних форм державного устрою та правління, структури су- J

спільства і культури в цілому.¹ Як правило, серед цих.факторів на перший план було прийнято висувати соціально-економічний, як визначальний, а потім уже можна було враховувати і дію інших важелів формування особливостей нації. Однак, врахування ре­зультатів, отриманих у сучасних психологічних дослідженнях (К.Г.Юнг та його школа) дають усі підстави запропонувати до роз­гляду протилежний механізм формування національної культури, в якому соціально-економічний аспект відіграє роль лише прискорю­вача чи гальма в розкритті онто-психологічнйх особливостей нації. Природною основою її культури, специфіки усіх форм її прояву є психО-ментальний генотип, структура національного несвідомого, що визначають глибинні особливості, справжнє прйродно-історйч-не "обличчя" нації.² Всі відомі соціально-прийнятні форми існуван­ня нації це лише різноманітні способи реалізації та розгортання нею своєї психічно-ментальної природи. Форми організації суспі­льного життя, форми державного правління, устрою, форми куль­тури^ філософії, релігії, права - всі вони пронизані генами колекти­вного національного несвідомого, є формами сублімації національ­но-психічної енергії ("національного лібідо"). Більше того, жодна з указаних форм культури у будь-яких різновидах не може прижити­ся, бути життєздатною, коли за своїм характером вона суперечить національному архетипу мислення, зумовленому національно-пси­хічним генотипом. Цим пояснюється, чому в останній час запози­чення багатьох надбань західної цивілізації (економічних, політич­них, правових та ін.) не приживаються на українському грунті. Ко­мунікативний бум, інформаційне "злиття націй'' дозволяє нам ди­вуватися зовнішнім досягненням інших, але заважає усвідомленню наявності в цих досягненнях національної компоненти, яка не зав­жди збігається з особливостями нашої нації. Ще не розроблено фі­лігранної техніки звільнення світових досягнень від притаманної їм національної компоненти і Помноження їх на власну національно визначену систему психологічних констант.

Сказане стосується і процесу формувати національно-пра­вових систем. Система права тієї чи іншої нації є елементом її за-

¹ Rons Ph.; Souyri P.-F. La perennite du systeme imperial japonais // Debat - P., 1993. - N73. \
- P. 121-140; Szerdahelyi G.I. A Tenno mint hagyomany es hatalmi eszkoz Japanban // Tarsadalmi
szemte.-Bp.,1996.-51.evf., l.sz.-49-57>;

² Smith J.C. Psychoanalytic Jurisprudence and Ihe Limits of Traditional Legal Theory // Cana- '
dim Perspectives on Legal Teory. - Toronto, 1991.-P. 223-247.

³ Юнг К. Г. Об архетипах коллективного бессознательного 7/ Вопросы философии.
1988.-№1.-0.133.

¹ Давид Р., Жоффре-Сгшнози К. Основные правовые системы современности: - М.:
Международные отношения, 1996; ЦвайгертК., КётцХ. Введение в сравнительное правове­
дение в сфере частного права.- Том 1. Основы.- М.: Международные отношения, 1998.

² Арутюнин СМ. Нация и её психический склад. - Краснодар, 1966; Густав Л. Психоло­
гия народов и масс. - СПб., 1896; Казачков М. Национальное подсознание //Радуга. - 1993. -
№ 4; Кессіці Ф.П. До проблеми національного характеру // Філософська та соціологічна дум­
ка. -■ 1992. - № 6; Патей-Братасюк MX. Етно-національне відчуження: філософсько-
соціологічний аналіз. Книга І. - Тернопіль: РОМС-К, 1997; Сгаросольський В. Теорія нації. -
Нью-Йорк; К: Вища школа, 1998; Юрій М.Ф. Етногенез та менталітет українського народу^
-Чернівці, 1997.